Економіка Економіка підприємства
Історія економіки
Логістика
Страхування
Цінні папери
Корпоративне управління
АудитБухгалтерський облікВинахідництвоЕкологіяЕтика. ЕстетикаІнтелектуальна власністьІсторія Всесвітня історія
Історія України
Культурологія Культура, мистецтво, суспільство
Культурне співробітництво
Менеджмент в галузі культури
Оперне, балетне мистецтво України
Сучасна українська музика
Українська книга
Українське кіно
МаркетингМенеджмент Контроль і ревізія
Корпоративне управління
МистецтвоМовознавствоОподаткуванняПедагогікаПраво Авторське право
Кримінально-процесуальне право
Адміністративне право
Господарче право
Екологічне право
Конституційне право
Кримінальне право
Криміналістика
Кримінологія
Митне право
Міжнародне право
Правоохоронна діяльність
Сімейне право
Соціальне право
Фінансове право
Цивільне право
Цивільне процесуальне право
Політика Державне управління
ФінансиПсихологія Психологія творчості
Організаційна психологія
Психологія конфлікта
Психологія особистості
Педагогічна психологія
Психологія спорту
Юридична психологія
Сільське господарствоФілософія
Сімейне право
Матеріали для написання реферату:
1. Поняття та види сімейних правовідносин
Враховуючи те, що сімейні відносини практично поглинаються відносинами цивільними, котрими відповідно до ст. 1 ЦК є особисті немайнові та майнові відносини, засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників, сімейні відносини можна визначити як особисті немайнові та майнові відносини, що виникають зі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, взяття дітей на виховання, встановлення опіки та піклування, і засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.
Варто згадати, що в літературі неодноразово робилися спроби довести, що сімейні правовідносини є категорією самостійною, яка відрізняється від поняття цивільних правовідносин.
Але поки що жоден з аргументів, особливо в умовах розширення розуміння предмету цивільно-правового регулювання, не виглядає достатньо переконливим. Адже чинний ЦК регулює як майнові, так і особисті немайнові відносини, ліквідувавши, таким чином, характерний для радянського цивільного права критерій розмежування цивільних (головним чином, майнових) та сімейних (головним чином, немайнових) відносин.
Для визначення співвідношення цивільних та сімейних відносин маємо враховувати, що як особисті немайнові, так і майнові відносини можуть вважатися відносинами цивільними, якщо їм властиві наступні ознаки:
1) учасники таких відносин стосовно один одного виступають як юридично рівні суб’єкти;
2) їх предметом є відносини, що виникають з приводу матеріальних і нематеріальних благ;
3) метод правового регулювання грунтується на засадах ініціативи учасників і диспозитивності норм;
4) змістом відносин є сукупність цивільних прав і обов’язків, які мають їх учасники;
5) захист цивільних прав і спонукання до виконання юридичних обов’язків здійснюється за допомогою специфічних заходів впливу і, як правило, у судовому порядку.
Очевидно, враховуючи ту обставину, що сімейні відносини виглядають як різновид відносин цивільних (і по суті є ними), законодавці у ст. 1 СК (а з ними і багато хто з правознавців) не акцентують увагу на визначальних ознаках сімейних відносин, а орієнтують на визначення суті та поняття сімейних відносин шляхом встановлення приблизного переліку останніх, вказуючи, що СК визначає засади шлюбу, особисті немайнові та майнові права і обов’язки подружжя, підстави виникнення, зміст особистих немайнових і майнових прав та обов’язків батьків і дітей, усиновлювачів та усиновлених, інших членів сім’ї та родичів. Отже, саме відносини, пов’язані із зазначеними інституціями, і визначаються законодавцем вольовим шляхом як сімейні, що помітно у ст. 2 СК. У зв’язку з цим слід зауважити, що назва ст. 2 СК — "Учасники сімейних відносин, які регулює Сімейний кодекс України", загалом не відповідає її змісту, оскільки містить не характеристику учасників сімейних відносин, а лише наголошує на тому, що певний суб’єктний склад є критерієм віднесення (або не віднесення) особистих немайнових та майнових відносин до сімейних.
Будучи врегульовані нормами сімейного законодавства (СК тощо), згадані відносини набувають властивостей правовідносин. Отже, сімейні правовідносини — це сімейні відносини, які врегульовані нормами сімейного законодавства
Оскільки у ст. 2 СК учасники сімейних відносин об’єднані у 3 групи, відповідно до цього можна виокремити 3 види сімейних відносин за суб’єктним складом.
До першої групи належать особисті немайнові та майнові відносини, які складаються між подружжям, батьками, дітьми, усиновлювачами та усиновленими, між матір’ю та батьком дитини щодо її виховання, розвитку та утримання.
Друга група — це відносини між бабою, дідом, прабабою, прадідом та внуками, правнуками, рідними братами та сестрами, мачухою, вітчимом та падчеркою, пасинком.
Третя група відносин — це відносини опіки та піклування над дітьми (глава 19 СК), відносини патронату над дітьми (глава 20 СК).
Відповідно, слід розрізняти й 3 групи сімейних правовідносин, враховуючи при цьому, що у кожній групі слід розрізняти окремі види правовідносин: правовідносини між подружжям; правовідносини між батьками та дітьми; правовідносини між усиновлювачами та усиновленими; правовідносини між бабою, дідом, прабабою, прадідом та внуками, правнуками; правовідносини між прабабою, прадідом та правнуками; правовідносини між рідними братами та сестрами; правовідносини між мачухою, вітчимом та падчеркою, пасинком; правовідносини опіки та піклування над дітьми; правовідносини патронату над дітьми. Кожен із названих видів сімейних правовідносин має свої особливості суб’єктного складу, об’єктів, змісту та підстав виникнення.
Варто зауважити, що класифікація сімейних правовідносин, які будучи за своєю суттю цивільними правовідносинами, належать до загальноправової категорії правовідносин, можлива також і за критеріями, які застосовуються для загальної класифікації правовідносин взагалі і цивільних правовідносин, зокрема. Так, вони можуть були поділені на загальні та конкретні, особисті немайнові та майнові, абсолютні та відносні, речові та зобов’язальні, матеріальні та процесуальні (процедурні) тощо.
2. Учасники сімейних правовідносин
У СК йдеться не про "учасників сімейних правовідносин", а про "учасників сімейних відносин", що має наводити на думку, що Кодекс розрізняє ці поняття. Однак автор проекту СК З.В. Ромовська визначає ці поняття як рівнозначні1 2, що, очевидно, відповідає концепції СК. Отже, надалі аналіз статусу "учасників сімейних правовідносин" буде здійснюватися на основі положень ст. 2 СК, де перераховані "учасники сімейних відносин".
Першу групу учасників сімейних правовідносин становлять подружжя, батьки, діти, усиновлювачі та усиновлені. Особисті немайнові та майнові відносини, як виникають та існують між такими особами в процесі їхнього співжиття у сім’ї, розглядаються як "сімейні" і регулюються, насамперед, СК.
Подружжя — це жінка та чоловік, які перебувають у шлюбі, зареєстрованому в державному органі реєстрації актів цивільного стану (ч. 1 ст. 21 СК). Варто підкреслити, що вказаного юридичного статусу зазначені особи набувають лише у випадку, коли знаходяться у зареєстрованому шлюбі один з одним.
Правовий статус дитини має особа, яка не досягла повноліття (ч. 1 ст. 6 СК). Вона є учасником сімейних правовідносин з певними чоловіком та жінкою, якщо походить від них. Дитина жіночої статі — це донька. Дитина чоловічої статі — син. Слід зазначити, що законодавець використовує в ч. 1 ст. 6 СК поняття "дитина" у вузькому значенні, оскільки після досягнення особою повноліття вона не перестає бути "дитиною" у широкому значенні і не втрачає зв’язків зі своїми батьками. На користь цього свідчить і наявність у СК норм, які регулюють відносини між батьками і дітьми не лише до досягнення останніми повноліття, але й після.
Батьки — це чоловік та жінка, від яких походить дитина. При цьому чоловік іменується "батько", а жінка — "мати". Батьки перебувають у природному або "легітимованому" (тобто такому, що ґрунтується на приписі закону, рішенні суду тощо) правовому зв’язку з дитиною.
Усиновлювачі та усиновлені — це особи, зв’язок між якими ґрунтується на усиновленні, тобто прийнятті чоловіком та (або) жінкою дитини в свою сім’ю на правах доньки чи сина в установленому законом порядку (ст. 207 СК).
Особливим різновидом таких відносин є відносини між матір’ю та батьком дитини щодо її виховання, розвитку та утримання. Навіть якщо такі особи не є подружжям, тобто не перебувають у зареєстрованому шлюбі, їхні відносини щодо виховання, розвитку та утримання дитини вважаються "сімейними" і підпадають під дію норм СК. Тут ми маємо справу з фікцією — квазі-родинними відносинами.
Другу групу учасників сімейних правовідносин становлять баба, дід, прабаба, прадід, внуки, правнуки, рідні брати та сестри, мачуха, вітчим, падчерка та пасинок.
До цієї групи мають бути віднесені, насамперед, особи, які належать до другого та третього ступеню прямої та бокової спорідненості, а також особи, які перебувають у "квазі-родинних відносинах". Ступінь спорідненості може бути вирахувана за такою простою формулою: ступінь споріднення = число народжень - 1. Наприклад: дід і внук — це 3 народження (дід + батько + внук) - 1 = другий ступінь; брати — це 3 народження (мати + син + син) - 1 = другий ступінь спорідненості.
Баба та дід — це батьки батьків фізичної особи (як за чоловічою, так і за жіночою лінією).
Прабаба та прадід — це батьки баби та діда фізичної особи (як за чоловічою, так і за жіночою лінією).
Відповідно, внуки (онуки) — це діти дітей фізичної особи, а правнуки — це внуки дітей фізичної особи.
Рідні брати і сестри — це особи, що походять від спільних батьків.
Своєрідними "квазі-батьками і дітьми" є мачуха і вітчим, з одного боку, та падчерка і пасинок, з іншого.
Мачуха — це дружина батька дитини, яка не є матір’ю останньої і не всиновила її.
Вітчим — це чоловік матері дитини, який не є батьком останньої і не всиновив її.
Падчерка — це донька чоловіка або дружини, яка не є донькою іншого з подружжя і не всиновлена (удочерена) ним.
Пасинок — це син одного з подружжя, який не є сином іншого з подружжя і не всиновлений ним.
Коло учасників сімейних правовідносин значно розширює ч. З ст. 2 СК, яка зараховує до їх числа будь-яких осіб, спеціально зазначених у цьому Кодексі. Зокрема, такі особи названі у главах 19 та 20 розділу IV СК. Це учасники відносин опіки та піклування над дітьми (глава 19) та відносин патронату над дітьми (глава 20).
Слід зазначити, що перелік осіб, які можуть бути учасниками сімейних правовідносин, як випливає з частин 1—3 ст. 2 СК, є вичерпним: це особи, зазначені у ч. 1 та ч. 2 ст. 2 СК, та інші члени сім’ї, визначені у Кодексі. Проте законодавці вирішили ще раз акцентувати увагу на цьому, передбачивши у ч. 4 цієї статті коло осіб, відносини між якими не вважаються сімейними і не підпадають під дію СК.
3. Підстави виникнення сімейних правовідносин
Підставами виникнення, припинення та трансформацій правовідносин (або "юридичними фактами") в загальній теорії права визнаються обставини реального життя, з якими норми права пов’язують встановлення, зміну чи припинення правовідносин.
Для настання юридичних наслідків може бути достатньо наявності й одного юридичного факту (наприклад, укладення договору суб’єктами цивільного права).
Однак у реальній дійсності частіше має місце комплекс фактів, серед яких доцільно розрізняти:
1) групу юридичних фактів;
2) юридичну (фактичну) сукупність.
Група юридичних фактів — це декілька фактичних обставин, кожна з яких викликає або може викликати один і той самий наслідок. Як правило, вона закріплюється в одній нормі і становить явища одного порядку.
Юридична (фактична) сукупність — це система юридичних фактів, пов’язаних між собою таким чином, що правові наслідки настають лише за наявності усіх елементів цієї сукупності. Таким чином, юридична сукупність охоплює взаємозалежні елементи, що окремо можуть взагалі не мати правового значення чи породжують не ті наслідки, яких прагнули суб’єкти права* 1.
Серед різновидів юридичної сукупності особливе місце займають так звані юридичні стани — обставини, що характеризуються відносною стабільністю і тривалістю строку існування, протягом якого вони можуть неодноразово (у поєднанні з іншими фактами) спричиняти певні юридичні наслідки.
Стаття 49 ЦК визначає акти цивільного стану як події та дії, які нерозривно пов’язані з фізичною особою і започатковують, змінюють, доповнюють або припиняють її можливість бути суб’єктом цивільних прав та обов’язків. Актами цивільного стану, зокрема, є народження фізичної особи, встановлення її походження, набуття громадянства, вихід з громадянства та його втрата, досягнення відповідного віку, надання повної цивільної дієздатності, обмеження цивільної дієздатності, визнання особи недієздатною, шлюб, розірвання шлюбу, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, зміна імені, інвалідність, смерть тощо. Деякі з актів цивільного стану підлягають державній реєстрації: народження фізичної особи та її походження, громадянство, шлюб, розірвання шлюбу, зміна імені, смерть.
Аналіз наведеного переліку юридичних станів дозволяє зробити висновок, що хоча вони іменуються "актами цивільного стану", однак за своєю природою стосуються не тільки сфери цивільного права, а навіть більшою мірою є актами публічного (або ж — "адміністративного") стану. Так, набуття громадянства або вихід із громадянства не впливає, за загальним правилом, на цивільно-правовий статус фізичної особи, але істотно позначається на адміністративно-правовому статусі.
Крім того, адміністративними (публічними) за своєю суттю є такі акти юридичного стану, які підлягають державній реєстрації: народження фізичної особи та її походження, громадянство, шлюб, розірвання шлюбу, зміна імені, смерть. У таких випадках їх реєстрація є елементом публічного правопорядку і регулюється нормами адміністративного законодавства.
Враховуючи зазначене, доцільно розрізняти: 1) публічні акти юридичного стану та 2) приватні акти юридичного стану.
Юридичні факти в сімейному праві можуть бути систематизовані та класифіковані за різними критеріями.
За ознакою характеру наслідків, котрі настають унаслідок існування певних обставин, вони можуть бути поділені на:
1) юридичні факти, що встановлюють право. З їх існуванням пов’язане виникнення правовідносин. Наприклад, реєстрація шлюбу породжує шлюбні, а потім — і сімейні відносини;
2) юридичні факти, що змінюють право. Наявність цих фактів тягне зміну правовідносин, що вже існують (укладення шлюбного контракту після реєстрації шлюбу);
3) юридичні факти, що припиняють право. Це такі обставини, наявність яких тягне припинення правовідносин, що вже існують. Наприклад, розірвання шлюбу припиняє відповідні правовідносини;
4) юридичні факти, що перешкоджають виникненню або трансформації права. Це обставини, наявність яких зумовлює правову неможливість виникнення, зміни, припинення тощо правовідносин. Наприклад, таким "перешкоджаючим" фактом є перебування у близькій спорідненості, що виключає можливість укладення шлюбу (ст. 26 СК);
5) юридичні факти, що зупиняють право. Наприклад, зупинення позовної давності у випадках, передбачених ст. 263 ЦК;
6) юридичні факти, що поновлюють право. До них належать обставини, наявність яких тягне відновлення прав, що існували раніше. Наприклад, у разі з’явлення особи, оголошеної померлою, суд скасовує відповідне рішення, і така особа може
вимагати від інших суб’єктів повернення майна, що належить їй (ст. 48 ЦК). У цьому випадку відновлення права власності пов’язане з 2 обставинами: і) з’явленням особи, оголошеної померлою; 2) скасуванням судом рішення про оголошення особи померлою.
Разом із "звичайними" юридичними фактами в сімейному праві мають місце також факти-правовідносиии. Суть останніх полягає в тому, що для виникнення, припинення тощо одного правового відношення юридичне значення має існування (чи відсутність) іншого правового відношення. Так, для виникнення аліментних правовідносин чоловік та жінка мають перебувати в шлюбі (ст. 75 СК), якщо тільки не йдеться про обставини, передбачені ст. 91 СК.
Поширеною у сімейному праві є класифікації юридичних фактів залежно від значення волі суб’єкта права для виникнення, припинення або трансформації правовідносин.
Залежно від вольового критерію юридичні факти сімейного права поділяються на:
1) дії, тобто, обставини, що залежать від волі людини;
2) події — обставини, які виникають та існують незалежно від волі людини і непідвладні їй. Останні мають юридичне значення у випадках, коли зазначені у актах законодавства або договорі як такі, що породжують правові наслідки.
Дії, у свою чергу, поділяються на:
1) правомірні, тобто такі, що не суперечать нормам права такі, що дозволені, або прямо не заборонені нормами права;
2) неправомірні (правопорушення, делікти)1.
Правомірні дії є різновидом правомірної свідомої поведінки, яка своїм вольовим характером відрізняється від інших проявів існування особи (рефлексів, інстинктів тощо). У найпростішому вигляді правомірна поведінка може бути визначена як поведінка людей, що відповідає (не суперечить) вимогам правових норм.
Неправомірність дії (правопорушення, делікти) як юридичні факти характеризуються тим, що можуть бути тільки такими, що створюють правовідносини, у деяких випадках — такими, що змінюють їх, або такими, що перешкоджають виникненню правовідносин, але ніколи не бувають такими, що припиняють правовідносини, або такими, що поновлюють права і обов’язки.
Правомірні дії в галузі сімейного права можуть бути поділені на види залежно від ступеню наявності вольового критерію на:
1) юридичні акти;
2) юридичні вчинки.
Юридичні акти є основним, визначальним видом юридйчних фактів. У найзагальнішому вигляді вони можуть бути визначені як дії суб’єктів права, що спеціально спрямовані на встановлення, зміну, припинення тощо правовідносин.
Залежно від характеристики суб’єктів, що вчиняють дії, юридичні акти в сфері дії сімейного права можуть бути поділені на:
1) акти суб’єктів приватного права;
2) акти суб’єктів публічного права (акти законодавства, адміністративні акти, судові акти (рішення, постанови, ухвали тощо).
Специфічним видом правомірних дій (актів), що породжують права і обов’язки, є адміністративні акти (акти управління), які видаються органами влади або місцевого самоврядування, котрі діють як суб’єкти публічного права. Акт управління породжує адміністративні правовідносини між органом, що видав акт, і особами, яким цей акт адресований. Інші правовідносини (наприклад, сімейні), засновані на цьому акті, мають місце між особами, котрим цей акт адресований. Так, рішення органу опіки та піклування про призначення піклувальника породжує сімейні (цивільні) правовідносини між піклувальником та опікуваним. Реєстрація шлюбу органами РАЦС є підставою виникнення сімейних правовідносин між подружжям.
Актами законодавства — юридичними фактами — є нормативні акти, котрі безпосередньо передбачають виникнення, припинення, трансформацію сімейних правовідносин.
У випадках, встановлених актами законодавства, сімейні права та обов’язки можуть виникати з рішення суду, котре за своєю суттю також є актом публічного права. Рішення суду може бути таким, що встановлює правовідносини (визнання права спільної власності фактичного подружжя); таким, що припиняє правовідносини (розірвання шлюбу); таким, що змінює правовідносини (рішення про примусовий обмін жилого приміщення між подружжям); таким, що зупиняє правовідносини (рішення про встановлення режиму роздільного проживання подружжя); таким, що поновлює правовідносини (скасування рішення про визнання особи недієздатною), тощо.
Інший вид правомірних дій — юридичні вчинки — характеризується як дії, що спеціально не спрямовані на встановлення юридичних наслідків, але породжують їх внаслідок прямої вказівки закону. Вони, в свою чергу, можуть бути диференційовані залежно від наявності' в них вольового елементу на:
1) вчинки вольові;
2) вчинки невольові.
Підставами виникнення, зміни тощо сімейних правовідносин можуть бути саме вольові юридичні вчинки, які здійснюються суб’єктом права за наявності у нього волі (бажання) діяти певним чином, тобто усвідомлено, однак без спеціального наміру створити для себе або інших осіб юридичні права й обов’язки. Разом із тим такі свідомі, вольові дії породжують певні правовідносини, передбачені нормами права, незалежно від наявності відповідного наміру на їх встановлення у особи, що діяла. Характерною ознакою таких вольових вчинків є намір особи діяти тим чи іншим способом, без чого правовідносини, передбачені нормою права, не виникають. Тому суб’єктом правовідносин, що виникають на підставі вольових юридичних вчинків, може бути тільки дієздатна особа. Прикладом вольових юридичних вчинків може бути спільне виховання та утримання дитини, яке у випадку спору може створити правові наслідки за рішенням суду незалежно від бажання особи, яка їх вчинила.
Виокремлення невольових юридичних вчинків ґрунтується на припущенні, що воля особи, яка їх вчинила, взагалі не має значення: вже сам факт вчинення дій у силу прямого припису норми права тягне виникнення певних правовідносин. Прикладом такого вчинку може бути знахідка малолітнім якоїсь речі, внаслідок чого певні (насамперед, цивільні, а можливо, і сімейні) права та обов’язки можуть виникнути у його батьків.
У загальній теорії права також зверталася увага на доцільність розрізняння реальних юридичних фактів та уявних юридичних фактів (фактів, які припускаються, тобто правових презумпцій або фактів, які пропонується припустити за приписом закону, тобто правових фікцій). При цьому правові презумпції визначаються як припущення про наявність або відсутність певних обставин (юридичних фактів), котре може тягти виникнення, трансформацію або припинення правовідносин. Прикладом може бути презумпція батьківства чоловіка, який перебуває у шлюбі із матір’ю дитини (ст. 122 СК) тощо. Юридичні фікції тлумачаться як обставини, що не існують, але за допомогою встановленої законом процедури можуть бути визнані такими, що існують, — наприклад, визнання батьківства за рішенням суду (ст. 128 СК). І правові презумпції, і юридичними фікції мають вірогідний характер. Однак закріплення їх у сімейному законодавстві як підстав виникнення сімейних правовідносин є досить поширеним явищем, оскільки це переслідує мету максимально повного захисту прав та інтересів учасників цих правовідносин.
Розглядаючи питання про юридичні факти сімейного права, маємо враховувати, що внаслідок можливості субсидіарного застосування до регулювання сімейних відносин норм ЦК, мають бути враховані й положення останнього щодо підстав виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, положення ст. 11 ЦК, яка містить перелік таких підстав.
При цьому слід наголосити, що цивільні правовідносини можуть виникати із дій, встановлених актами цивільного законодавства, а також із дій, що не встановлені цими актами, але породжують цивільні права і обов’язки за аналогією. Таке рішення є властивим для приватного права. Крім цього, слід підкреслити той важливий факт, що у ЦК наголошується на відсутності вичерпного переліку підстав виникнення цивільних прав та обов’язків. Тобто цивільні права та обов’язки виникають не лише за наявності прямо визначених підстав, але також і з інших юридичних фактів.
Література:
Скачати повніше