Василь Симоненко не дожив навіть до тридцяти. Попри це його поезію досі вивчають у школах, а його ім’я намертво закарбувалося на сторінках української літератури у розділі «Шістдесятники».

 Сьогодні у нашій незалежній державі по-новому оцінюється творчий здобуток Василя Симоненка. «… постать Василя Симоненка має надзвичайний об’єднавчий потенціал на грунті української культури для різноманітних суспільних прошарків: і для людей з прорадянськими і проросійськими симпатіями, і для людей з протилежними симпатіями, і для вихідців з Західної України, і для вихідців з Донбасу, і для інтелектуалів, і для простих людей Симоненко може стати своїм — зрозумілим та цікавим.» (Андрій Окара).

На виставці, окрім публікацій з періодичних видань, представлено книги із фонду відділу Канадсько-українського бібліотечного центру. 

Список публікацій з періодичних видань:

8 січня –
Члени англомовного кіноклубу в інформаційно-ресурсному центрі «Вікно в Америку» подивилися драматичний фільм «Мій янгол-охоронець» (англ. My Sister's Keeper, 2009).
Стрічку зняли за однойменним романом Джоні Піколт. У цьому фільмі все геніально і незвично, його важко порівнювати з іншими картинами. Сюжет фільму оповідає історію одинадцятирічної дівчинки на ім'я Анна, яка подала в суд на своїх власних батьків. І на те були причини.
Члени клубу разом з модератором кіноклубу пані Мариною Репан обговорювали драматичну історію головної героїні та її хворої сестри та занурювалися в особливості судової системи США.
Кількість учасників перегляду – 9 осіб.

15 січня –
Члени англомовного кіноклубу в інформаційно-ресурсному центрі «Вікно в Америку» подивилися драматичний фільм-трилер «Розрахунок» (англ. The Clearing, 2004) і насолодилися грою таких знаменитих акторів, як Роберт Редфорд і Хелен Міррен. В основі фільму реальні події 1987 року. Режисер відмовився від звичних формул створення голлівудських кримінальних фільмів. Те, що в підсумку відбувається, випливає з особистостей персонажів. Членам клубу було що обговорити з модератором кіноклубу пані Мариною Репан після перегляду.
Кількість учасників перегляду – 11 осіб.

Член клубу, якому пощастило побувати в Лондоні та подорожувати по метро, поділився враженнями про його інтер'єр та ефективність.

Майже кожна зустріч членів англомовного клубу «Добра розмова» закінчується спілкуванням у форматі «Швидка англійська», або світським спілкуванням з іноземним гостем клубу.
У Всесвітній день подяки групі було запропоновано тему «Звичаї та ввічливість». Член нашого клубу нігерієць Джошуа був радий дізнатись, що є ввічливим в Україні, а що – грубим.

У своїй   лекції «Переможи стрес» біотерапевт  Тетяна Миколаївна Шайтанова (клуб «Бібліотерапія») розповіла як у   стресовій ситуації відбуваються зміни на фізіологічному рівні, відповідно на психоемоційному виникає багато енергії для долання подразника. Стрес не поганий, він дає силу людині захистити себе від загрози, подолати перешкоду чи пережити велику радісну подію, бо для цього ж теж потрібна енергія.

Слухачі приводили свої приклади, жваво сперечались, задавали питання  Тетяні Миколаївні, знайомились з представленою літературою.

Провідний бібліотекар Галина Пивоварова супроводжувала свою розповідь про Новий рік, Різдво Христове, Щедрий вечір, Маланки, Старий-Новий рік, Водохреще відео переглядом. З великим задоволенням підопічні центру слухали щедрівки, колядки, пісні новорічно – різдвяного циклу у виконанні Волинського народного хору. На думку учасників заходу такі зустрічі несуть у серця людей добро, любов, оновлення, злагоду та щирість.

Потреба слабозорих людей в книгах зі збільшеним шрифтом є досить актуальною, бо головною проблемою стає недостатність друкованої інформації: художньої, довідкової, науково-практичної літератури. Існуючий великий масив документів, надрукованих дрібним розміром шрифтів, значно обмежує кількість людей, які через вади зору не можуть їх читати. Це в свою чергу, стає на заваді соціальній адаптації людей з порушенням зору. Книги зі збільшеним шрифтом дуже зручні для читання людям з послабленим зором та людям похилого віку. Такі видання, орієнтовані на людей з вадами зору, набувають рис, що відрізняють їх від звичайних книг, адже висота шрифту становить не менше 14 пунктів (4,5 мм). Зазвичай, застосовуються кеглі висотою 16 і 20 пунктів. Особлива увага звертається на якість паперу – він в таких книгах є матовo-білим. Видання друкуються чітким, контрастним і яскравим шрифтом, дотримується чіткий інтервал між словами і рядками. Видавці і бібліотеки, в свою чергу, покликані подолати зазначені бар’єри і запропонувати цій категорії читачів альтернативні видання, які будуть доступні для читання. Це дозволить людині бути максимально включеним в життя та соціум. Важливий крок у вирішенні цієї важливої проблеми здійснило Харківське видавництво «Фоліо» (генеральний директор Красовицький О.В.) підготувавши до друку найбільш рейтингові в Україні книги зі збільшеним шрифтом: Кузьма Скрябін «Я, «Побєда» і Берлін»; Юрій Винничук «Танґо смерті»; Василь Барка «Жовтий князь»; Андрій Кокотюха «Адвокат із Личаківської»; Ирина Лобусова «Короли Молдованки».

Уфф, побывала на концерте Max Paragraph впечатления переполняют)
Во-первых, я думала, что иду слушать пение под гитару. Оказалось: гитара, губная гармошка, эээ, ножной тамбурин? (закрепленная на ботинке штука, которая мелодично позванивает, когда ногой отбиваешь ритм) и художественный свист, как у LP! И да, все это один человек, и он управляет своим оркестром как-то на удивление естественно, без цирковой трюковой ловкости.
Во-вторых, мне повезло: Макс Параграф сочиняет и исполняет свои песни на английском, так что к тому моменту, как я, эхехе, смогу ходить на концерты в клубах Днепра, он, скорее всего, будет давать концерты в клубах Европы.
В-третьих, все знают, что руки - это тест на профессиональное мастерство. Руки музыканта - это тест со звездочкой! Очень выразительное и красивое взаимодействие линий инструмента и гибких движений пальцев. Я позорно ушла в тень и небрежность, ибо не по Сеньке шапка.
В-четвертых, оказалось, что лирическое исполнение не исключает мощного внутреннего драйва. Мне понравилась песня "Anna" - она эмоциональная, печальная, атмосферная, но без натужного мелодраматизма.
В-пятых, я думала, что если иду слушать и рисовать, то придется отчасти пожертвовать слушанием ради рисования, ведь невозможно же сосредоточиться на том и другом одновременно! Оказывается, возможно - возможно рисовать в ритме и на волне музыки. Я даже начала подпевать "God gonna catch you down" про себя (то есть я очень надеюсь, что про себя, потому что когда я пою вслух, я могу белку сбить с дерева, но меня расплескало и тащило).
В общем, если в двух словах, то могу только в пяти: было круто, жаль, что мало.
Нашла вот "Анну" на ютубе! Как рассказал сам автор песни, ее вдохновила девушка, которая увлеченно рассказывала, какой Кит Ричардс классный гитарист. (Т.Адаменко)
https://www.youtube.com/watch?v=dOtVRWR880I