Економіка   Економіка підприємства    Історія економіки    Логістика    Страхування    Цінні папери    Корпоративне управління АудитБухгалтерський облікВинахідництвоЕкологіяЕтика. ЕстетикаІнтелектуальна власністьІсторія   Всесвітня історія    Історія України Культурологія   Культура, мистецтво, суспільство    Культурне співробітництво    Менеджмент в галузі культури    Оперне, балетне мистецтво України    Сучасна українська музика    Українська книга    Українське кіно МаркетингМенеджмент   Контроль і ревізія    Корпоративне управління МистецтвоМовознавствоОподаткуванняПедагогікаПраво   Авторське право    Кримінально-процесуальне право    Адміністративне право    Господарче право    Екологічне право    Конституційне право    Кримінальне право    Криміналістика    Кримінологія    Митне право    Міжнародне право    Правоохоронна діяльність    Сімейне право    Соціальне право    Фінансове право    Цивільне право    Цивільне процесуальне право Політика   Державне управління ФінансиПсихологія   Психологія творчості    Організаційна психологія    Психологія конфлікта    Психологія особистості    Педагогічна психологія    Психологія спорту    Юридична психологія Сільське господарствоФілософія

Державне управління


Матеріали для написання реферату:
 


1. Цілі державного управління, їх юридичне та ресурсне забезпечення

Управління завжди цілеспрямоване як вид спеціально організованої, цілепокладаючої діяльності. Вибір, формування, обґрунтування цілей — вихідний пункт будь-якого виду управління, в тому числі державного. При цьому ціль як майбутній стан соціального об'єкта може розглядатися з урахуванням його минулого положення, теперішнього стану, тенденцій розвитку. Науково обґрунтована постановка цілей управління дуже важлива, оскільки саме цілі зумовлюють формування певного механізму управління, зміст, принципи, стиль управлінської діяльності, вибір методів, технологій управління, набір і розстановку управлінських кадрів тощо.
Перехід до справжньої демократії передбачає перш за все зміну механізмів цілепокладання в державному управлінні, надання даній підсистемі елементів об'єктивно зумовленого, обґрунтованого і раціонального характеру. Цілі становлять продукт діяльності політичної системи, певним чином суб'єктивний відбиток об'єктивного.
  Об'єктивно цілі державного управління народжуються і мають народжуватись "знизу" — іти від потреб та інтересів людей, об'єднаних у державу. Зміст і цілі держави полягають у тому, щоб сприяти матеріальному і духовному розвиткові свого народу. Внутрішній стан суспільства і проблеми, що його турбують, є справжнім і актуальним джерелом формування цілей державного управління.
Необхідне вивчення об'єктивних умов, які створюються навколо суспільства і всередині нього, реальне визначення можливостей і сили суб'єктивного фактора, конкретне знання потреб та інтересів окремих об'єктів, на які спрямовуються керуючі впливи, достовірна оцінка потенціалу державного управління та здійснення інших дій, які здатні привести в сукупності й у підсумку до об'єктивної практичної цілеспрямованості державного управління.
  Сутність управління вимагає налагодженого цілепокладан-ня, а в ньому — логічного просування від більш абстрактного загального передбачення до конкретного прогнозування, від нього — до програмування з використанням сучасної математичної та іншої методології і методики, а далі й до планування — вибору належним чином дій та їх неухильного проведення в життя.
  Велике соціологічне значення має ієрархія цілей державного управління. Головним для суспільства і тим самим для державного управління є створення, підтримання і поліпшення умов для вільної, спокійної, творчої життєдіяльності людей, налагодження раціональних взаємовідносин між особистістю, суспільством і державою. Звідси й ієрархія цілей державного управління, побудована за принципом пріоритету потреб та інтересів розвитку суспільства.
Цілі — це продукт свідомості, суб'єктивне відображення об'єктивного. Подібний дуалізм — об'єктивна основа й ідеальний вираз — веде до того, що в кожній цілі може бути зовсім різним співвідношення між дійсним й ідеальним.
За джерелом виникнення й змістом, складною й логічною послідовністю основні види цілей державного управління утворюють таку структуру:
— суспільно-політичні, що охоплюють комплексний, цілісний, збалансований і якісний розвиток суспільства;
— соціальні, які відображають вплив суспільно-політичних цілей на соціальну структуру суспільства, взаємовідносини її елементів, стан і рівень соціального життя людей;
— економічні, які характеризують і утверджують економічні відносини, що забезпечують матеріальну основу реалізації суспільно-політичних та інших цілей;
— духовні, пов'язані в одному аспекті зі сприйняттям духовних (культурних) цінностей, якими керується суспільство, а в другому — з підключенням духовного потенціалу суспільства в реалізацію суспільно-політичних і соціальних цілей.
Вони певним чином уточнюються конкретизованими цілями, які є нижчим рівнем цілей порівняно з основними, а саме:
— виробничими, що полягають у створенні й підтриманні активності тих керованих об'єктів, які відповідають за досягнення названих вище цілей і сприяють їх реалізації;
— організаційними, які спрямовані на вирішення організаційних проблем у суб'єктах і об'єктах державного управління — побудову відповідних функціональних і організаційних структур;
— діяльнісно-праксеологічними, що передбачають розподіл і регулювання діяльності за конкретними структурами механізму держави та державного апарату;
— інформаційними, що забезпечують процеси цілевизначення, цілепокладання, цілереалізації та оцінювання ціледосягнення необхідною, достовірною, достатньою та адекватною інформацією;
— роз'яснюючими, що вимагають відпрацювання знань, мотивів і стимулів, які сприяють практичному досягненню комплексу цілей державного управління.
За критерієм масштабності цілі державного управління також поділяють на:
— стратегічні, пов'язані з якістю суспільства, його збереженням і перетворенням;
— тактичні, що фіксують великі блоки дій з досягнення стратегічних цілей;
— оперативні, які визначають щоденні й конкретні дії із досягнення стратегічних і тактичних цілей.
Стратегічні цілі розгортаються в тактичні, що фіксують великі блоки дій щодо досягнення перших1, а тактичні — в оперативні, які визначають щоденні й конкретні дії з досягнення стратегічних і тактичних цілей.
У науковій літературі зазначається градація цілей державного управління і за іншими засадами: за обсягом — загальні (для всього державного управління) і часткові (для окремих його підсистем, ланок конкретних компонентів), за результатами — кінцеві й проміжні, за часом — віддалені, близькі й безпосередні, за складністю — складні й прості.
Природним станом системи державного управління, як і інших соціальних систем, є функціональна рівновага. Однак система державного управління може бути зорієнтована і на інші стани, а саме: трансформацію, адаптацію, перебудову, інтеграцію, агресію, ліквідацію, створення.
  Вибір цілей державного управління розглядається науковцями2 як найважливіший вид державно-управлінських рішень, що передбачає врахування не тільки притаманної суб'єктові управління (державній владі) системи цінностей, а й розуміння ситуації, процесів розвитку та прагнень об'єкта управління (суспільства). Принциповою та наскрізною ідеєю системи державного управління є ставлення до вибору цілей як до вибору пріоритетів діяльності держави, що фактично визначає на певний період часу подальше спрямування всіх видів державної діяльності, зокрема державного управління, використання наявних ресурсів держави, а також її успішний розвиток та пов'язане з цим майбутнє. Цілі державного управління, як правило, проголошуються і фіксуються у спеціальних державно-управлінських рішеннях — конституціях, спеціальних законах, стратегіях розвитку країни, концепціях і програмах діяльності уряду тощо.
  Формування цілей державного управління суттєво ускладнюється внаслідок впливу на цей процес таких негативних факторів: суб'єктивність; велика кількість цілей, їх мінливість і суперечливість; невизначеність у розвитку і функціонуванні державного організму, його окремих частин, яка передається сфері управління і пронизує її (неповна визначеність зовнішнього середовища і внутрішніх властивостей держави зумовлює неповну визначеність цілей держави).
У процесі цілевиявлення важливе значення має використання такого способу, як побудова "дерева" цілей, який дає змогу сформувати структуру цілей державного управління, розмістити їх у строгій логічній послідовності, прослідкувати взаємозв'язки і взаємозалежності між цілями різного змісту, їх логіку при досягненні основної цілі. "Дерево" цілей державного управління формується у вигляді ієрархічної структури, яка є основою утворення системи залежностей і дає змогу визначити місце, роль, важливість кожної окремої цілі в досягненні стратегії державного управління.
Цілі державного управління, представлені в певному "дереві", мають відповідати таким вимогам:
— бути об'єктивно зумовленими й обґрунтованими, виходити з об'єктивних закономірностей і тенденцій суспільного розвитку й діяльності людей;
— бути соціально мотивованими, тобто йти від потреб, запитів й інтересів людей, відповідати їм і викликати цим самим розуміння, підтримку цілей, прагнення втілити їх у життя;
— бути науково обґрунтованими, тобто підкріпленими відповідними науковими дослідженнями прогнозів економічного, соціального та духовного розвитку суспільства;
— бути системно організованими, включати в певній послідовності цілі стратегічні, тактичні й оперативні, загальні й часткові, головні й забезпечуючі, кінцеві й проміжні, віддалені, близькі й безпосередні тощо;
— бути забезпеченими в ресурсному відношенні як з інтелектуального, так і з матеріального боку, базуватись на реальному, а не на уявному потенціалі.
Важливою умовою досягнення ефективності цілепокладання в державному управлінні є забезпечення реалістичності цілей для того, щоб не допустити їхнього як заниження, так і завищення. В першому випадку це призведе до стримування суспільного розвитку, а в другому — до незбалансованості розвитку основних сфер суспільної життєдіяльності за умов обмеженості ресурсів.
  Об'єктивізація цілей державного управління зумовлює їх кореляцію з певними цінностями. Ці цінності виконують дві функції. По-перше, легітимують цілі державного управління, а по-друге, дають змогу встановити межі державного управління і визначити коло допустимих і недопустимих методів, якими воно може здійснюватися. Оскільки цілі, які визначаються базовими для держави, виступають одночасно орієнтирами у сфері державного управління, то їх ціннісна орієнтація розкривається у ст. З Конституції України, де чітко зазначено, що "людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави".
  Обґрунтованість і дієвість цілей державного управління визначаються їх залежністю від певних ресурсів і забезпеченості ними. Особливе значення тут мають, як і у всьому, природні й людські ресурси, але таких ресурсів мало і збільшення їх не передбачається. Тому увагу слід звернути на ті, які не потребують великих витрат, відтворюються, розвиваються й пе-ребувають у нашому розпорядженні. Перш за все — це ресурси права, причому права в широкому розумінні.
Будь-які цілі, які ставляться в державному управлінні, мають оцінюватися під кутом зору їх відповідності правовим вимогам (справедливості, правди, гуманізму), закріплюватися законодавчо і проводитись у життя силою законів і державних механізмів їх реалізації.
  Винятково багатим за потенціалом ресурсом, як для формування, так і здійснення цілевизначення в державному управлінні, є демократія — певна система самоорганізації життя людей на основі їх прав і свобод. Цілі державного управління з мінімальними затратами і максимальними результатами можуть досягатись тоді, коли потенціал демократії включений у їх реалізацію, коли люди знають цілі державного управління і поділяють їх, беруть участь у їх реалізації, відчувають співвідношення результатів реалізації цілей зі своїми потребами та інтересами.
  У системі ресурсного забезпечення державного управління важливим елементом є ресурс організації як функції упорядкування, раціоналізації системи державного управління й удосконалення управлінської діяльності в ній, у тому числі при визначенні цілей. Суттєвою є залежність об'єктивності цілевизначення в державному управлінні від ресурсу знання у найширшому розумінні, включаючи інформаційно-технологічні можливості суспільства, які формують ментальність державних службовців, соціально-психологічні стереотипи поведінки, соціальні і моральні норми життєдіяльності людей. Таким чином, обираючи цілі, ввести їх у мету управління можливо лише через зваженість ресурсозабезпечення.
  На особливу увагу заслуговує співвідношення цілей і засобів їх досягнення. Про адекватність других першим часто забувають, у результаті чого цілі, за задумом благородні й потрібні, реалізують такими засобами, що зрештою вони втрачають будь-який життєвий сенс. Раціональне й ефективне державне управління вимагає поєднання цілей, засобів і методів їх реалізації, оскільки лише воно створює кругообіг у системі державного управління, породжує до нього довіру суспільства, людей і стимулює управлінські процеси.

2. Поняття й види функцій державного управління

Похідною, вторинною категорією стосовно цілей і завдань державного управління є функції. Цілі й функції державного управління взаємозумовлені. Якщо цілі зорієнтовані на кінцевий результат функціонування державно-управлінської системи, то функції — на процес досягнення цілей.
Розрізняють поняття "функції державного управління" й управлінські функції органів державної влади.
Функції державного управління — це специфічні за предметом, змістом і засобом забезпечення цілісні управляючі впливи держави. Вони тісно пов'язані з суспільними функціями держави і відображають способи здійснення останніх. Якщо суспільні функції держави розкривають її суспільну природу й роль, то функції державного управління показують, як, якими способами, у процесі яких взаємозв'язків із суспільством вона їх здійснює.
Управлінські функції органів державної влади — це юридично виражені управляючі впливи окремих органів державної влади, які вони мають право і зобов'язані здійснювати щодо певних об'єктів управління або компонентів певних структур. Обсяг управлінської функції зумовлений місцем державного органу в структурі управляючої системи й окреслює його межі в управлінні суспільними процесами.
  Функції державного управління розкривають і характеризують взаємозв'язки держави як цілісного суб'єкта управління. Кожна з таких функцій — це певний вид управлінського впливу, який, так би мовити, пронизує ієрархію державних органів і є загальним, типовим для них.
Загальне у функціях державного управління й управлінських функціях органів державної влади полягає у тому, що: по-перше, і ті, й інші є управлінськими впливами держави; по-друге, і ті, й інші мають одне і те саме призначення — впливати на збереження і розвиток суспільної системи, держави, забезпечувати виконання актуальних державних передбачень.
Основними аспектами розмежування функцій державного управління та управлінських функцій державних органів є:
— суб'єкт впливу — функції державного управління здійснюються всією організаційною структурою державного управління, управлінські функції органу державної влади — безпосередньо конкретним органом;
— засоби реалізації — функції державного управління забезпечуються всією державою, управлінські функції державних органів — тими повноваженнями й організаційними можливостями та організаційно-правовим статусом, які надані певному органу;
— характер функцій — функції державного управління відображають об'єктивні взаємозв'язки держави і керованої суспільної системи, а управлінські функції органу державної влади — це визначені його правовим статусом управлінські впливи;
— обсяг впливу — функції державного управління впливають на великі сфери, галузі, великі підсистеми, а часто і на всю суспільну систему; управлінські функції органів державної влади спрямовані лише на окремі компоненти, ланки, прояви суспільної системи.
Функції державного управління й управлінські функції органів державної влади у зв'язку зі специфікою їх параметрів поділяються на види.
За ступенем функціонального навантаження розрізняють головні та допоміжні функції державного управління.

Головними функціями державного управління є:

— політико-адміністративні — забезпечення державного суверенітету; здійснення внутрішньої та зовнішньої політики в межах Конституції та законів України; забезпечення прав і свобод людини та громадянина; здійснення заходів із забезпечення обороноздатності та національної безпеки; забезпечення та координація роботи органів влади; перегляд територіального устрою країни; забезпечення умов для створення та діяльності політичних партій; формування у громадян громадсько-правової відповідальності;
— соціальні — вироблення і реалізація соціальної політики; формування системи соціального захисту та пенсійного забезпечення; регулювання трудових відносин між найманими працівниками та роботодавцями; охорона дитинства, материнства, батьківства; забезпечення раціонального використання природних ресурсів; регулювання природоохоронної діяльності; забезпечення прав корінного населення та соціальних меншин; надання якісних соціальних послуг населенню;
— економічні — гарантія економічної безпеки та самостійності; формування економічної політики; організація грошового обігу; формування правових засад функціонування ринкової економіки; виробництво та надання суспільних товарів; перерозподіл доходів; вироблення і реалізація фінансово-бюджетної, грошово-кредитної, структурної, інвестиційної, науково-технічної та інноваційної політики; забезпечення однакових умов для розвитку всіх форм власності; організація та забезпечення зовнішньоекономічної діяльності;
— культурно-освітні — забезпечення розвитку фундаментальної науки; розробка та реалізація державних програм розвитку науки й освіти; створення умов для розвитку мистецтва, культури, фізкультури і спорту; формування системи підготовки, перепідготовки, підвищення кваліфікації кадрів.
  Допоміжні функції державного управління покликані забезпечити належні умови діяльності суб'єктів державно-управлінської системи. Перелік цих функцій включає: формування і використання кадрового потенціалу органів державної влади; організацію діяльності суб'єктів управління; технічне забезпечення управлінської діяльності органів влади; фінансове та юридичне забезпечення функціонування владних структур; організацію діловодства, контролю та аудиту, інформаційного забезпечення та зв'язків з громадськістю органів державної влади.



Література:

Мельник А.Ф. Державне управління [Текст]: підручник / А. Ф. Мельник, О. Ю. Оболенський, А. Ю. Васіна. - К.: Знання, 2009. - 582 с.

Скачати