Економіка   Економіка підприємства    Історія економіки    Логістика    Страхування    Цінні папери    Корпоративне управління АудитБухгалтерський облікВинахідництвоЕкологіяЕтика. ЕстетикаІнтелектуальна власністьІсторія   Всесвітня історія    Історія України Культурологія   Культура, мистецтво, суспільство    Культурне співробітництво    Менеджмент в галузі культури    Оперне, балетне мистецтво України    Сучасна українська музика    Українська книга    Українське кіно МаркетингМенеджмент   Контроль і ревізія    Корпоративне управління МистецтвоМовознавствоОподаткуванняПедагогікаПраво   Авторське право    Кримінально-процесуальне право    Адміністративне право    Господарче право    Екологічне право    Конституційне право    Кримінальне право    Криміналістика    Кримінологія    Митне право    Міжнародне право    Правоохоронна діяльність    Сімейне право    Соціальне право    Фінансове право    Цивільне право    Цивільне процесуальне право Політика   Державне управління ФінансиПсихологія   Психологія творчості    Організаційна психологія    Психологія конфлікта    Психологія особистості    Педагогічна психологія    Психологія спорту    Юридична психологія Сільське господарствоФілософія

Конституційне право

Матеріали для написання реферату:
 

   Протягом останнього десятиліття в Україні активно ведеться пошук шляхів удосконалення національних засобів захисту прав і свобод людини і громадянина. Важливе місце в   правозахисному механізмі України належить єдиному органу конституційної юрисдикції — Конституційному Суду України. У зв'язку з цим серед провідних вітчизняних конституціоналістів, які плідно працюють над проблемами конституційного правосуддя (Ю. Барабаш, А. Головін, П. Євграфов, В. Кампо, А. Петришин, А. Портнов, А. Селіванов, В. Скомороха, А. Стрижак, П. Ткачук, В. Тихий, В. Шаповал, С. Шевчук та інші), ведеться дискусія про необхідність запровадження в Україні інституту конституційної скарги.
    У найбільш широкому сенсі сутність конституційної скарги при всій розмаїтості її моделей полягає у визнанні за фізичними та юридичними особами права звертатися до органів конституційної юрисдикції з письмовою заявою про перевірку конституційної законів та інших правових актів, що порушують гарантовані конституцією права і свободи. Конституційна скарга — апробований провідними країнами світу ефективний засіб захисту основних прав людини, зміцнення верховенства права й розвитку демократії. Ці три ключові цінності є основою європейського конституціоналізму, що відображає загальну конституційну спадщину і ліберально-правову аксіологію.



Гультай, М.  (суддя Конституційного Суду України; кандидат юридичних наук). 
Конституційна скарга та конституційне звернення: порівняльне дослідження / М. Гультай. - Электрон. журн. // Вісник Конституційного суду України : загальнодержавне періодичне видання. - 2014. - № 1. - С. 68-75. - Библиогр. в конце ст. 

Аннотация: З урахуванням основ теорії порівняльно-правового методу здійснюється компаративний аналіз конституційної скарги та конституційного звернення фізичних і юридичних осіб щодо тлумачення Конституції та законів України, послідовно викладаються відмінні характеристики елементів правового механізму їх функціонування.  Обґрунтовується висновок про те, що конституційне звернення є досить ефективним засобом прямого індивідуального доступу до конституційного правосуддя, проте не може вважатися повноцінним замінником «класичної» конституційної скарги.  Пропонується оптимальна модель конституційної скарги для України.


   Конституційне законодавство України передбачає унікальний інститут — конституційне звернення щодо тлумачення Конституції та законів України (далі — конституційне звернення). На думку деяких відомих конституціоналістів (П. Ткачука, В. Шаповала, В. Тихого та інших), цей правовий засіб компенсує відсутність в Україні інституту конституційної скарги. Окремі дослідники називають  інститут конституційного звернення «обмеженим видом індивідуальної конституційної скарги». Проте науково обґрунтовано відповідь на питання про співвідношення конституційної скарги й конституційного звернення може дати лише компаративний аналіз цих конституційно- правових інститутів в Україні з метою захисту їхніх прав і свобод.
   З метою проведення порівняльного аналізу конституційної скарги й конституційного звернення такими критеріями можуть виступати елементи правового механізму функціонування конституційної скарги, виділені завдяки поєднанню індуктивних та дедуктивних прийомів дослідження багатьох національних моделей конституційних скарг, що дозволить вивчати їх за єдиною логічною схемою в компаративному аспекті. У більшості наукових досліджень щодо проблематики конституційної скарги так чи інакше аналізуються окремі елементи правового механізму функціонування конституційної скарги (хоча й не застосовується сам термін), що дозволяє нам виділити такі його основні складові:
— суб'єкти, наділені правом звернення з конституційною скаргою до органу конституційної юрисдикції;
-  предмет (об'єкт) конституційної скарги, тобто коло юридичних актів, які підлягають оскарженню щодо їх неконституційності;
— підстава для подання конституційної скарги, якою є порушення гарантованих Основним Законом прав і свобод актами, діями чи бездіяльністю уповноважених органів державної влади або їх посадовими особами. Саме цей елемент правового механізму функціонування конституційної скарги поєднує всі її моделі і є її характерною ознакою;
-  процесуальні умови прийнятності конституційної скарги (так звані фільтри), тобто коло формально-юридичних обставин і умов, що враховуються при вирішенні питання про відкриття конституційного впровадження за індивідуально скаргою або про відмову в його відкритті.Такими процесуальними умовами є вичерпання всіх інших засобів правового захисту конституційних прав і свобод, що були порушені; дотримання вимог щодо форми конституційної скарги, строків звернення тощо;
— нарешті, завершальним елементом правового механізму функціонування конституційної скарги є юридичні наслідки рішень органів конституційного контролю, прийнятих за результатами розгляду таких скарг, а також сфера їх дії в часі та за колом осіб.
  Суб'єктами права на конституційне звернення є громадяни України, іноземці, особи без громадянства та юридичні особи (стаття 43 Закону). Тобто доступ до конституційного правосуддя на підставі конституційного звернення, як і «класичної конституційної скарги», здійснюється в індивідуальному або колективному порядку.
   Предметом конституційної скарги залежно від її моделей можуть бути як нормативні акти: закони або їх окремі положення, міжнародні договори, нормативні акти глави держави, уряду, інші нормативно-правові акти, у тому числі в окремих країнах — нормативні акти органів місцевого самоврядування (у випадку «нормативної» конституційної скарги), так і індивідуальні акти — правозастосовні акти адміністративних органів і остаточні судові рішення (у випадку «повної» конституційної скарги). Конституція України (статті 147, 150), а також Закон однозначно визначають перелік актів, що можуть бути об'єктом тлумачення Конституційного Суду України. Такими актами є Конституція України та закони України, при цьому йдеться про чинну Конституцію і закони України, прийняті як до, так і після набрання чинності Конституцією України (Стаття 147, 150). а також закон однозначно визначають перелік актів, що можуть бути об’єктом тлумачення Конституційного Суду України. Такими актами є Конституція України та закони України, прийняті як до, так і після набрання чинності Конституцією України. Закони, що не вступили в дію, або такі, що втратили чинність, не можуть бути предметом конституційного звернення. У зв’язку з тим. Конституційне звернення стосується офіційного тлумачення тільки зазначених нормативно-правових актів вищої юридичної сили, Венеціанська Комісія дійшла висновку, що таке звернення в Україні «по суті виконує функцію нормативно-конституційної скарги».
      Підставою для конституційного звернення є наявність «неоднозначного застосування положень Конституції України або законів України» судами України, іншими органами державної влади, якщо суб'єкт права на конституційне звернення вважає, що це може призвести або призвело до порушення його конституційних прав і свобод (стаття 94 Закону). При цьому законодавство не вимагає, щоб неоднозначне застосування було виявлено в рішеннях вищих судових інстанцій або інших державних органів, що можна вважати більш сприятливим для громадян, ніж вичерпання всіх засобів захисту прав і свобод в інших судових або адміністративних органах як необхідна умова прийнятності конституційних скарг у багатьох національних моделях. 
      Стаття 42 Закону встановлює також формальні вимоги до конституційного звернення, а саме: як і конституційна скарга, воно має бути подане в письмовій формі, містити відомості про заявника та його представника, вказівки на статті (окремі положення) Конституції або Закону України, тлумачення яких повинне бути дане Конституційним Судом України; обґрунтування необхідності в офіційному тлумаченні; дані щодо інших документів і матеріалів, на які посилаються суб'єкти права на конституційне звернення, а також їх копії з переліком долучених документів і матеріалів. Конституційне звернення, документи та інші матеріали подаються у трьох примірниках.




Кузнецова, Ю.  (здобувач кафедри конституційного, адміністративного та міжнародного права). 
Інститут конституційної скарги: теоретичні аспекти проблеми / Ю. Кузнецова // Вісник Конституційного суду України : загальнодержавне періодичне видання. - 2013. - № 4. - С. 91-101. - Библиограф. в сносках. 

Аннотация: Проанализированы и систематизированы научные взгляды на необходимость внедрения конституционной жалобы в Украине. Дано определение конституционной жалобы, дополнены признаки, выделены элементы. Обоснован наиболее оптимальній перечень актов, которые могут быть обжалованы в конституционно-правовом порядке; определен круг лиц, которым следует предоставить право обращения с конституционной жалобой. Предложены сроки обращения с конституционной жалобой.


    У вітчизняній правовій науці конституційна скарга розглядається як звернення громадянина або особи без громадянства чи іноземця, які на законних підставах проживають на території України, до єдиного органу конституційної юрисдикції з приводу порушення його конституційних прав шляхом ухвалення законодавчого акта за умови, що цей акт вже застосований або підлягає застосуванню у конкретній справі, що розглядаэться судом чи іншим органом державної влади  як правовий засіб ініціювання в органі конституційної юрисдикції насамперед фізичною особою спеціальної процедури захисту конкретного права, що порушено актом, виданим державним органом або посадовою особою в системі виконавчої влади чи актом (рішенням) суду загальної 
юрисдикції.
     Відсутність правового закріплення дозволяє науковцям пропонувати моделі конституційної скарги в Україні, які враховували б найважливіші ознаки, характерні аналогічному інституту в зарубіжних країнах з урахуванням позитивних та негативних аспектів правозастосування. Але неможливо не погодитися з В. Скоморохою, який зазначає, що, пропонуючи зміни в діяльності Конституційного Суду України, в тому числі запровадження інституту конституційної скарги, з посиланням на досвід європейських держав, важливо спрогнозувати, як ця модель запрацює в Україні.
До елементів конституційної скарги слід віднести її об'єкт, предмет та суб'єкт.
Під об'єктом конституційної скарги треба розуміти суспільні відносини, що захищаються шляхом застосування цього, поки що не правового, інституту. Звісно, ці суспільні відносини повинні стосуватися конституційних прав і свобод людини і громадянина. Дослідник В. Ковальчук зазначає, що конституційна скарга повинна стосуватися виключно визначеного переліку прав, закріпленого Конституцією України (пріоритет у цьому переліку повинні мати особисті та політичні права. 
Але науковець не пояснює, чому пріоритет має надаватися саме особистим та політичним, адже інші групи  прав (соціальні, культурні, екологічні) мають не менш важливе значення. До того ж дослідник не звертає уваги на положення статті 22 Конституції Україні, проголошує невичерпність прав і свобод людини і громадянина. Тобто не закріпленість певного права в Конституції не означає його відсутність у правовій системі. 
    Під предметом конституційної скарги слід розуміти конкретний правовий акт, що оскаржується. Варто зазначити, що з цього приводу скільки науковців – стільки думок.
    Під час дослідження проблематики інституту КС неможливо не звернути уваги на питання обмеження строків подання скарги. Ці строки можна розглядати як аналог позовної давності в загальному та спеціальному судочинстві, а також як різновид строків оскарження рішення суду. Враховуючи переважаючу в науці думку про вичерпання усіх засобів правового захисту перед зерненнями із конституційною скаргою, питання набрання чинності рішенням, що оскаржується в Конституційному Суді України, а також його виконанням не пов'язується з можливістю оскарження. Саме тому вважаємо за потрібне строк звернення із КС розглядати як аналог позовної давності, тобто строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого права або інтересу.
У вітчизняній конституціоналісти  зустрічаються пропозиції обмеження строків звернення з КС. Науковці А. Селіванов та А. Стрижак розумним терміном звернення за захистом до Конституційного Суду України з моменту ухвалення остаточного рішення судовим або адміністративним органом вважають шість місяців. На їхню думку, він є достатнім  для того, щоб особа, яка вважає, що її право порушено, могла звернутися до фахівця для надання кваліфікованої юридичної допомоги і скласти конституційне звернення відповідно до вимог закону і сталої практики Конституційного Суду України.





Лемак, В.  (доктор юридичних наук; професор; член-кореспондент НАПрН України; завідувач кафедри теорії та історії держави і права Ужгородського національного університету; м.Ужгород; Україна). 
Конституційна скарга: досвід держав Центральної Європи і можливі уроки для України / В. Лемак // Публічне право : науково-практичний юридичний журнал. - 2016. - № 4. - С. 49-56. - Библиогр. в конце ст. 

Аннотация: Досліджено досвід держав Центральної Європи з питання інституту конституційної скарги. Зроблено аналіз запровадження інституту конституційної скарги в Україні в процесі реформи Конституції. Зроблено висновки щодо відмінностей пропонованої моделі конституційної скарги від досвіду держав Центральної Європи з огляду на суб'єкта її подання, предмет оскарження та зв'язок з основними правами.


Напрацьований досвід впровадження конституційної скарги є достатнім у Центральній Європі. Більше того, можна сміливо стверджувати, Що в класичному варіанті цей інститут народився саме в цьому регіоні (Австрія, Німеччина).
Для системного аналізу пропонованої конструкції інституту конституційної скарги в України ставимо за мету аналіз відповідного досвіду держав Центральної Європи, оцінка на їх тлі норм закону про внесення змін і доповнень до Конституції України.
     Позиція Венеціанської комісії. Емпіричний масив, пов'язаний з конституційною скаргою, є настільки широким, що Венеціанська комісія, роблячи в 2011 р. спеціальну доповідь "Індивідуальна конституційна скарга: європейські тенденції системного розвитку" (автор Гагік Арутюнян), більшу частину документу присвятила саме досвіду держав Центральної і Південно-Східної Європи. У згаданій доповіді відзначається, зокрема: "Венеціанська комісія висловлюється на користь інституту повної конституційної скарги не лише тому, що він забезпечує всезагальний захист конституційних прав, але також з точки зору субсидіарного характеру засобу правового захисту в Європейському суді з прав людини і намагання вирішувати проблеми з прав людини на національному рівні. Виходячи з наведеного , повна конституційна скарга даю можливість для найбільш загального індивідуального доступу до конституційного правосуддя - особа може оскаржити будь- який акт державної влади, який безпосередньо порушує основні права. Венеціанська комісія прийшла до висновку, що в ході розгляду індивідуальної скарги Конституційний Суд повинен мати можливість дати ефективну вказівку про негайне поновлення чи припинення провадження по справі в загальному суді. Важливим фактором чіткості у відносинах між Конституційним Судом і загальними судами є визначене законодавче або, краще, конституційне положення, яке зобов'язує інші державні органи, в тому числі суди, дотримуватися даного Конституційним Судом конституційного тлумачення, що може слугувати підставою для вимоги захисту конституційних прав у суді. Якщо Конституційний Суд відміняє остаточне рішення суду, він зазвичай вимагає переглянути конкретну справу (наприклад, у Хорватії, Чеській Республіці, Словацькій Республіці, Німеччині тощо».
Відтак, позиція Венеціанської комісії зводиться до наступних тез:
 1) особа має можливість через конституційну скаргу поставити питання про перевірку на предмет конституційності будь-якого акту органів державної влади (в тому числі індивідуального), яким безпосередньо порушено основні права;
 2) Конституційний Суд за наслідками такого розгляду повинен мати можливість дати вказівку загальним судам про негайне поновлення чи припинення справи.
Досвід держав Центральної Європи загалом підтверджує таку модель конституційної скарги.


При визначенні перспектив введення конституційної скарги в Україні варто, насамперед, враховувати «класичний досвід» європейських країн — фундаторок різних моделей конституційної скарги (ФРН, Австрія, Іспанія), а також країн, які мають близьку Україні історико-правову спадщину (Польща, Російська Федерація). Останні запровадили цей конституційно-правовий інститут порівняно недавно, проте вже сформувалася розвинена практика його функціонування, переваги й недоліки якого підлягають обов'язковому врахуванню при розробці національної моделі конституційної скарги в Україні.






Замовити повніше сторінки з періодичних видань скористуйтесь послугою 
  
електронної доставки документів  ЕДД