Економіка   Економіка підприємства    Історія економіки    Логістика    Страхування    Цінні папери    Корпоративне управління АудитБухгалтерський облікВинахідництвоЕкологіяЕтика. ЕстетикаІнтелектуальна власністьІсторія   Всесвітня історія    Історія України Культурологія   Культура, мистецтво, суспільство    Культурне співробітництво    Менеджмент в галузі культури    Оперне, балетне мистецтво України    Сучасна українська музика    Українська книга    Українське кіно МаркетингМенеджмент   Контроль і ревізія    Корпоративне управління МистецтвоМовознавствоОподаткуванняПедагогікаПраво   Авторське право    Кримінально-процесуальне право    Адміністративне право    Господарче право    Екологічне право    Конституційне право    Кримінальне право    Криміналістика    Кримінологія    Митне право    Міжнародне право    Правоохоронна діяльність    Сімейне право    Соціальне право    Фінансове право    Цивільне право    Цивільне процесуальне право Політика   Державне управління ФінансиПсихологія   Психологія творчості    Організаційна психологія    Психологія конфлікта    Психологія особистості    Педагогічна психологія    Психологія спорту    Юридична психологія Сільське господарствоФілософія

Філософія


Матеріали для написання реферату:
 

Питання про природу людини було одним із ключових для епохи Просвітництва. Майже всі інтелектуали тієї славетної доби — не лише філософи та науковці, а й літератори, поети, митці — зверталися до цієї проблеми, намагаючись відповісти на питання: «Що є людина?»


Імануїл Кант (1724 – 1804) – німецький філософ і вчений, родоначальник німецької класичної філософії. Народився в м. Кенігсберзі (Прусія) в родині ремісника. Закінчив теологічний факультет Кенігсберзького університету, в якому спочатку був доцентом, потім професором і ректором. Викладав у ньому ряд курсів філософії, логіки, математики, механіки, фізики, географії, антропології і загальної історії.

Питання віри в Бога, місця релігії в житті людини, підстав і спроможностей людського розуму осягнути Божественну сутність належать не лише до основних теологічних, а й філософських проблем.
Відомо, що Кантова «Критика чистого розуму» стала своєрідним магнітом, котрий притягував до себе тих, хто відчув концептуальну силу нової філософської доктрини, вплив якої з часом лише зростав, попри несприйняття і запеклу критику з боку різних за своїм спрямуванням і масштабом творчого обдарування тогочасних філософів, літераторів, теологів тощо.
   Школа кантіанців з'являється упродовж кількох років після оприлюднення «Критики чистого розуму» (1781). Однак перші кантіанці позиціонують себе не як формальне об'єднання (тобто без чіткої інституалізації), а як своєрідний «невидимий коледж».

Питання про природу людини було одним із ключових для епохи Просвітництва. Дослідження цієї проблеми стали ознакою часу, що вможливило входження антропології до складу університетських дисциплін. Відомо, що до цього доклав певних зусиль і Кант, насамперед тим, що започаткував викладання свого курсу з прагматичної антропології (з 1772 року) студентам Кенігсберзького університету. І це викладання відбувалося майже 25 років! 
  Імануїл Кант розпочав свою педагогічну діяльність як викладач усіх дисциплін, що входили до складу метафізики, і впродовж тривалого часу його розуміння її загальної структури, принципів і змісту мало чим відрізнялося від загальноприйнятого для більшості викладачів німецьких протестантських університетів. Ця залежність від «шкільної» вольфівської філософії була зумовлена, зокрема, її дидактичними перевагами.
  Кант кілька разів і в різний спосіб (зокрема, в лекціях з природного права) загострює питання про людину, поряд з метафізичними, етичними та теологічними проблемами. Слід нагадати, що ці проблеми були наріжними для «Критики чистого розуму» (1781/1787). Однак у цій праці Кант розглядав метафізичні, етичні та теологічні питання у трансцендентальному ключі, а не в якомусь емпіричному спрямуванні. Ці питання добре відомі, але від цього вони не втрачають своєї концептуальної гостроти та актуальності. Отже, Кант пише: «Усі інтереси мого розуму (як спекулятивні, так і практичні) об'єднуються в таких трьох запитаннях: 1. Що я можу знати? 2. Що я повинен чинити? 3. На що я можу сподіватися?» 

Тільки після з'ясування всіх апріорних принципів, що забезпечують розгортання трьох фундаментальних здатностей людини, — пізнання, волі та почуття задоволення/незадоволення (що унаочнюється в судженнях смаку), причому не в емпіричному, а в особливому, трансцендентальному вимірі, — ми можемо сподіватися на те, що наблизились, на думку Канта, до обгрунтованих відповідей на три питання, порушені у «Критиці чистого розуму».
  Ці питання майже дослівно відтворюються в «Логіці», з одним принциповим доповненням —  з'являється «підсумкове» четверте питання про людину. Найголовнішою інновацією цього тексту є відома теза про можливість редукції трьох трансцендентальних питань до четвертого, антропологічного питання: «Сферу філософії у космополітичному сенсі можна унаочнити у таких питаннях: 1. Що я можу знати? 2. Що я мушу робити? 3. На що я маю сподіватися? 4. Що таке людина? На перше питання відповідає метафізика, на друге — мораль, на третє — релігія, на четверте — антропологія. Але, по суті, все це можна було б звести до антропології, бо три перші питання мають стосунок до останнього» 

Але є ще один цікавий текст, де містяться ті самі питання, — лекції з метафізики. Знову-таки, треба пам'ятати, що це не автентичний, авторський текст, а нотатки студентів. Отож, в одному з таких конспектів, у так званій Metaphisik L2 (датовано початком 1790-х) німецький філософ зазначає: «Філософія мусить бути здатною визначити: 1) джерела людського знання: 2) сферу його можливого і корисного застосування; 3) межі розуму.
Сфера філософії у космополітичному сенсі (in sensu cosmopolitico) може бути зведена до таких питань:
Що я можу знати? Це доводить метафізика.
Що я повинен робити? Моральна філософія це показує.
На що я можу сподіватись? Релігія цьому вчить.
Що є людина? Антропологія вчить цьому.
Все це можна було б назвати антропологією, оскільки три питання звернуті до четвертого» Як бачимо, і цей текст майже дослівно відтворює відповідний пасаж «Логіки» і листа Канта до Штейдліна. І це надає цьому четвертому питанню додаткової ваги, зрозуміло, з урахуванням всіх інших варіантів, особливо листа до Штейдліна, який є базовим текстом щодо цього питання, оскільки написаний Кантом власноручно, натомість всі інші варіанти, де ми зустрічаємо це знамените питання, — нотатки сторонніх осіб.
В одному з останніх великих текстів, а саме в «Метафізиці звичаїв» (1797) Кант сформулював ідею створення ще однієї моделі антропології — моральної. Остання співвідноситься із метафізикою звичаїв, оскільки її метою є вивчення «суб'єктивних перешкод, а також сприятливих умов виконання законів метафізики звичаїв у людській природі». 
Кантівське тлумачення людської природи як такої, що має схильність до зла, внеможливлює створення антропології як апріорної, трансцендентальної філософської науки. Річ у тім, що злі вчинки завжди спонтанно і не прогнозовано «розривають» впорядкованість морального світопорядку, витворюваного розумом. Злий вчинок — це така сваволя, яка діє всупереч загальній нормі, категоричному імперативові. У цьому сенсі людина завжди вибирає свою природу — добру чи злу. Причому цей вибір людина вчиняє цілком свідомо, як розумна істота, а не через якесь невігластво. З цього приводу німецький філософ зазначає: «Судження: людина зла... означає тільки те, що людина усвідомлює моральний закон і все ж приймає (випадковий) відступ від нього як свою основну максиму». 
Ці філософські питання були, є та будуть суперечливими, адже окрім чисто інтелектуального інтересу, вони дотикаються до більш глибинних, сокровенних мотивів і почуттів кожної людини — до її аксіологічного єства. Незаперечно й те, що наші ціннісні орієнтири завжди перегукуються з нашими художніми, музичними, інтелектуальними уподобаннями, тобто пов'язані зі сферою естетичного, етичного виховання та піддаються впливам культурницьких тенденцій епохи, в яку ми живемо. І саме тому науковці можуть говорити про особливості інтерпретації питань релігії та релігійності в різні історичні епохи, адже кожній з них притаманна власна типологічна ідентичність, яка наслідувалася наступною епохою, трансформувалася під впливом історично актуальних віянь, переосмислень традиції та нових суспільних реалій. Такими дослідженнями займалися як в більш віддалені від сьогодення епохи, так і наші сучасники.


Використана література:


Козловський В. П. Метафізика і психологія Імануїла Канта: витоки та рецепції
Наукові записки НаУКМА. Сер.: Філософія та релігієзнавство – 2009. –Т.89 С.16-22

Аннотація: Досліджено Кантову інтерпретацію метафізики Вольфа та розглянуто критичні аргументи філософа щодо спекулятивного методу традиційної німецької метафізики.

Козловський В. П. Кантова трансцендентальна психологія у висвітленні Карла Шміда
Наукові записки НаУКМА. Сер.: Філософія та релігієзнавство – 2012. –Т.128 С.32-38

Аннотація: Досліджено рецепцію Кантової трансцендентальної психології. На основі аналізу психологічних праць К. Шміда обгрунтовано дієвість використання цього концепту для вивчення складної палітри теоретичної філософії Іммануїла Канта.

Циба В. М. Трансцендентальний аргумент і проблема об’єктивності.
Наукові записки НаУКМА. Сер.: Філософія та релігієзнавство – 2011. –Т.115 С.31-35

Аннотація: Розглянуто проблему використання трансцендентального доказу І. Кантом та аналітичними філософами, які доводять єдність категорій семантики й епістемології.

Горохолінська І. В.  Передумови та ґенеза аксіологічної доктрини Канта
Практична філософія. – 2011. -№4. С.171-181

Аннотація: Аналізується аксіологічна концепція Канта через призму дослідження її логіко-методологічних витоків та теоретичних джерел.