До дітей із проблемами розвитку належать діти з порушеннями інтелекту (розумово відсталі); з відхиленнями у пізнавальному розвитку (із затриманням психічного розвитку); з порушеннями слуху; з порушеннями зору; з порушенням опорно-рухового апарату; з порушенням мовлення; з емоційними розладами, у тому числі з раннім дитячим аутизмом (хворобливим станом психіки); з порушеннями поведінки і діяльності; з важкими комплексними порушеннями.
   Дітям із вродженими і набутими вадами розвитку потрібні спеціальні умови виховання і навчання, спрямовані на коригування їхніх недоліків, просування у загальному розвитку і соціалізації. Працюють з ними педагоги, спеціалісти у галузі корекційної педагогіки, яка раніше мала назву дефектологія.
   Систему спеціального навчання застосовують щодо дітей таких категорій:
— з порушеннями у розвитку. Вони відстають у психофізичному розвитку внаслідок порушення діяльності одного або кількох аналізаторів (зорового, слухового, рухового, мовного), а також унаслідок органічного ураження Центральної нервової системи;
— з відхиленнями у психофізичному розвитку. Мають відхилення у розвитку аналізаторів, вираженість яких не так різко обмежує їхні можливості, як у дітей з порушеннями у психофізичному розвитку;
— з обмеженими можливостями здоров'я. Порушення у розвитку цих дітей надають їм особливий статус, тобто певні пільги (за традиційною термінологією — діти-інваліди);
— з особливими освітніми потребами. Для цієї категорії дітей необхідні спеціальна корекційна підтримка і специфічні методи навчання, які можуть бути забезпечені і в загальноосвітньому дошкільному закладі, і в дошкільних закладах компенсуючого типу.
   До основних категорій порушень розвитку дітей належать:
— порушення інтелекту (розумово відсталі діти): діти з відносно легкою, неглибокою розумовою відсталістю (ступінь дебільності); діти з глибокою розумовою відсталістю (ступінь імбецільності); діти з найважчою, глибокою розумовою відсталістю (ступінь ідіотії);
— затримання психічного розвитку. Для цих дітей характерні гетерохронність (різночасовість) проявів відхилень і суттєві відмінності у їх вираженні та прогнозуванні наслідків. Ці відхилення зумовлені біологічними або соціальними чинниками, а також різними варіантами їх поєднання;

— порушення опорно-рухового апарату: дитячий церебральний параліч, поліомієліт, уроджена патологія опорно-рухового апарату, травматичні ушкодження спинного і головного мозку,

— емоційні розлади: ранній дитячий аутизм (переважання замкнутого внутрішнього життя, активна самоізоляція від зовнішнього світу); емоційні розлади, спричинені ранньою розлукою з матір'ю; фобічні (грец. phobos — страх) тривожні розлади;
— важкі множинні порушення характеризуються поєднанням двох або кількох виражених психофізичних порушень.
   Діти з порушеннями розвитку мають спільні та специфічні труднощі, пов'язані з характером і вираженістю первинних порушень, особливостями вторинних. Первинні порушення обумовлені безпосередньо хворобою, вторинні виникають унаслідок первинних порушень, піддаються впливу ранньої корекційної допомоги. Специфічні труднощі, з якими стикаються хворі діти, обумовлені характером і мірою вираженості відхилень, умовами соціально-педагогічного оточення на ранніх етапах розвитку. Спільними проблемами цих дітей є соціальна дезадаптованість: низький рівень психічних процесів (уваги, сприймання, мислення, пам'яті); несформованість мотиваційної та емоційно-вольової сфер; знижена довільність психічних процесів, діяльності та поведінки; труднощі оволодіння мовою; відхилення у сприйманні, осмисленні та використанні інформації з навколишнього середовища.



Вознесенська О.І.

АРТ-ТЕРАПІЯ ЯК СУЧАСНИЙ МЕТОД У СИСТЕМІ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ ПЕДАГОГА З ДІТЬМИ З
ПОРУШЕННЯМИ ПСИХОФІЗИЧНОГО РОЗВИТКУ
Психолог. – 2005. – №10. – С.5–8.

Анотація: У статті розглянуто форми та методи арт-терапевтичної роботи соціального педагога з дітьми; визначено базові чинники дії методу арт-терапії на розвиток особистості та інтеграцію у сучасне суспільство дітей з порушеннями психофізичного розвитку; розкрито теоретичні підходи щодо процесу соціалізації дитини.

Важливість зазначеної проблеми зумовлена тим, що зміни екосистеми нашої планети, ціла низка невирішених соціально-економічних, психолого-педагогічних і медичних проблем сприяють збільшенню дітей з порушеннями психофізичного розвитку, надаючи цьому спектру проблематики особливої актуальності. У наш час в умовах інтенсивних соціальних трансформацій, у пошуку шляхів виходу з конфліктних ситуацій дітям потрібні креативність і досвід внутрішньої гармонізації. Здатність мистецтва до ефективного впливу на особистісне зростання індивіда з метою корекції певних аспектів його самосвідомості лежить в основі такого напрямку корекційної педагогіки, як арт-терапія. Ефективність цього методу ґрунтується на розумінні людини як творчої особистості, котра з певних причин обмежена фізичними і психічними вадами .Творча діяльність стимулює бажання дитини-інваліда спілкуватися, розширювати міжособистісні
стосунки. Це один із способів пом'якшити стан відмежованості від інших і запевнити себе в приналежності до життя не тільки своєї соціальної групи, а й суспільства в цілому.

Анотація: У статті розкриваються особливості використання арт-терапевтичних методик у роботі як умова ефективної соціально-педагогічної підтримки дітей передшкільного віку із затримкою психічного розвитку. Основний акцент зроблений на особливостях поєднання музикотерапії, казкотерапії, ізотерапії та ігротерапії у процесі роботи з даною категорією дітей.

Однією з умов впливу арт-терапії на рівень соціально-педагогічної підтримки дітей із затримкою психічного розвитку, на нашу думку, має стати збагачення змісту виховної роботи методами арт-терапії, зокрема таких, як музикотерапії, казкотерапії, ігротерапії та ізотерапії. Основним завданням цієї умови є виховний вплив на дітей із затримкою психічного розвитку у процесі їх позакласної діяльності методами арт-терапії. Для реалізації даної умови було обрано чотири основні види арт-терапії: музикотерапію, казкотерапію, ізотерапію та ігротерапію (спираючись на думку сучасного педагога М.С. Кагана). За ним основними видами мистецтва, які забезпечують художньо-естетичне розуміння світу, є література, музика і живопис у поєднанні з рольовими іграми. Вони, з одного боку, впливають на основні сфери психіки дитини, тобто на думки, емоції, почуття, уявлення, а з іншої, – дитина оволодіває трьома способами освоєння світу: пізнанням, осмисленням та перевтіленням, які є обумовлені такими процесами, як мислення, переживання, уява. Мистецтво намагається втілити всі ці три сторони в духовне життя дитини, забезпечуючи роботу думки словом, переживань – музикою, уяви – образотворчим мистецтвом. Саме цей трикутник – література, музика, живопис, які поєднуються за допомогою гри – є системоутворюючим компонентом у загальному контексті навчання.



Клименюк Наталія Василівна (кандидат педагогічних наук, в.о. доцента кафедри соціальної роботи, педагогіки та психології Миколаївського державного гуманітарного університету ім. Петра Могили)

ВИКОРИСТАННЯ ІНТЕГРОВАНОЇ АРТ-ТЕРАПІЇ В ПРОЦЕСІ СОЦІОКУЛЬТУРНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ
ДІТЕЙ З ОСОБЛИВИМИ ПОТРЕБАМИ
Наукові праці. – 2010. – Том 97 № 4. – С. 46-52


Анотація: У період активізації уваги суспільства до проблем інвалідності дорослих і дітей усе гостріше встає питання про застосування реабілітаційних й адаптаційних технологій різних напрямків у роботі установ соціального захисту, освіти, медицини, сфери культури. В даній статті увага приділена методам інтегрованої арт-терапії, таким як: казко-терапія, ігрові технології, музикотерапія, та ізо-терапія.


                                       Ключові елементи методу казкотерапії
                                                       (за Ю.С. Моздоковой)

Анотація: У статті автор представляє наявні у літературі класифікації методів логопедії та висвітлює шляхи підвищення ефективності застосування наочних, практичних та словесних методів у корекційній роботі з дітьми із тяжкими порушеннями мовлення.

Обізнаність учителя-логопеда з різними класифікаціями методів навчання дає змогу правильно підбирати та застосовувати саме ті, що дають найбільший ефект для вирішення конкретних корекційних завдань у роботі з дитиною з ПМР.

  Мета статті полягає у дослідженні представлених у літературі класифікацій методів логопедії та висвітленні шляхів підвищення ефективності застосування наочних, практичних та словесних методів у корекційній роботі з дітьми із тяжкими порушеннями мовлення. Проблема методів логопедії знайшла відображення у наукових дослідженнях багатьох учених (М. Шеремет, В. Тарасун, М. Фомічева, Т. Волосовець, Е. Кутепова, Г. Чиркіна, Л. Волкова, С. Шаховська, Р. Левіна та ін.).
  На сьогодні найпоширенішими основами для класифікації методів навчання залишаються: 1) джерело знань (розроблена до 60-х років XX ст.); 2) характер пізнавальної діяльності (70-ті роки XX ст., Н. Скаткін і І. Лернер); 3) специфіка діяльності вчителя та учня (Н. Левіна, М. Махмутова, Т. Шамова), тобто бінарна система; 4) логіка навчальної роботи (В. Лозова, Е. Євдокимов, А. Троцько); 5) урахування попередніх основ для класифікації з виділенням відповідних груп методів (Ю. Бабанський).

Корекційна педагогіка вивчає особливості фізичного і психічного розвитку, закономірності організації корекційного навчально-виховного процесу, розробляє спеціальні засоби навчання і виховання дітей з особливими потребами. Актуальною проблемою виховання є їхня інтеграція в суспільство відповідно до визначених міжнародними законодавчими документами прав кожної дитини на життя, захист, освіту.