Економіка   Економіка підприємства    Історія економіки    Логістика    Страхування    Цінні папери    Корпоративне управління АудитБухгалтерський облікВинахідництвоЕкологіяЕтика. ЕстетикаІнтелектуальна власністьІсторія   Всесвітня історія    Історія України Культурологія   Культура, мистецтво, суспільство    Культурне співробітництво    Менеджмент в галузі культури    Оперне, балетне мистецтво України    Сучасна українська музика    Українська книга    Українське кіно МаркетингМенеджмент   Контроль і ревізія    Корпоративне управління МистецтвоМовознавствоОподаткуванняПедагогікаПраво   Авторське право    Кримінально-процесуальне право    Адміністративне право    Господарче право    Екологічне право    Конституційне право    Кримінальне право    Криміналістика    Кримінологія    Митне право    Міжнародне право    Правоохоронна діяльність    Сімейне право    Соціальне право    Фінансове право    Цивільне право    Цивільне процесуальне право Політика   Державне управління ФінансиПсихологія   Психологія творчості    Організаційна психологія    Психологія конфлікта    Психологія особистості    Педагогічна психологія    Психологія спорту    Юридична психологія Сільське господарствоФілософія

Екологія


Матеріали для написання реферату:
 
                      Безвідходне виробництво 

    Кінець ХХ - початок XXI ст. характеризуються посиленням негативного антропогенного впливу на навколишнє середовище, що проявляеться в прискореному виснаженні природних ресурсів, збільшенні дисбалансу біосфери. Зміни клімату відчуваються у всіх куточках планети. Загострюються соціальні проблеми, обмежуються можливості  подальшого розвитку.

   Дорохина, Елена Юрьевна (доктор экономических наук; доцент кафедры математических методов в экономике) Промышленная экология - недостижимый идеал устойчивого развития? // Актуальні проблеми економіки : Науковий економічний журнал. - 2017. - № 3. - С. 209-216 : схем. - Библиогр. в конце ст. 
Анотація: Рассмотрены возможные пути экопромышленного развития, начиная с промышленного симбиоза и заканчивая промышленной экологией. Установлены предпосылки формирования кластеров замкнутого цикла материалов. 

   Сталий розвиток передбачає підпорядкування зростаючих потреб суспільства природним можливостям планети. Ця ідея розвивається впродовж останніх 20 років, але актуальності вона не втратила, тому що визначає умови виживання людства. Уроки стають дедалі жорстокішими, а їх наслідки - все дорожче. Це і розлив нафти в Мексиканській затоці, і аномальна спека в Європі, і багато інших випадків природних і техногенних катастроф. Причому знайти конкретного винного або причину кожного конкретного випадку стає все складніше, що швидше за все є наслідком нашого ставлення до себе і природи, нашої неправильної поведінки.
   Першим кроком на шляху до сталого розвитку є чисте. безвідходне виробництво, що має на увазі як технічні інновації, так і зміни організаційної структури підприємства для забезпечення ефективного використання ресурсів.
    Є безліч підходів, що забезпечують чисте виробництво. Це - модифікації інвестицій, оптимізація виробничих процесів, замкнутий цикл виробництва. Все це відповідає, як правило, виробничо-економічного підходу до управління охороною навколишнього середовища, який націлений на те, щоб безперервно поліпшувати виробничі можливості щодо забруднення навколишнього середовища шляхом вдосконалення організації виробництва або застосування нової техніки.
    Кроком до екологізації промислового розвитку можна побачити в промисловому симбіозі, який представляє собою інтеграцію підприємств. У промисловому симбіозі небажаний продукт (відходи виробництва) одного підприємства служить сировиною для розташованого поруч підприємства.  Промисловий симбіоз в принципі можливий для всіх видів регулярного обміну матеріалами або енергією. Основними передумовами для промислового симбіозу є просторова близькість підприємств, відносна відкритість в обміні інформацією і, щонайменше, зацікавленість в обміні матеріалами або енергією. Сукупність інтеграцій такого виду, що знаходяться в безпосередній близькості, утворюють екопромисловий парк.
   Екопромисловий парк володіє як мінімум одним з таких властивостей:
- екологічною інтеграцією в просторовому вимірі;
- максимумом енергетичної ефективності і використанням регенеративної енергії;
- регіональним управлінням матеріальними потоками з максимальним застосуванням всіх матеріалів і мінімізацією витрат, перш за все, токсичних субстанцій;
- орієнтованість на стійку інфраструктуру;
- ефективним управлінням галузевої кооперацією при непреривному поліпшенні екологічних, економічних і соціальних процесів.
Описи існуючих екопромислових парків починаються з простого тепловідведення від електростанції для подальшого використання на паперовій фабриці в процесах чистого виробництва в районі Монтвілль (Франція) - типовий промисловий симбіоз.
На регіональному рівні екопромисловому розвитку перешкоджає недостатня рішучість окремих підприємств, яка успішно усувається шляхом стратегічного планування.

Карпук, А. І. (доктор економічних наук; доцент; директор ). 
 Організаційно-економічне забезпечення комплексного природокористування на муніципальному рівні: інвестиційно-фіскальні аспекти // Економіка та держава : міжнародний науково-практичний журнал. - 2018. - № 9. - С. 11-18 : рис. - Библиогр. в конце ст. 
Анотація: Обгрунтована необхідність запровадження методів та технологій комплексного природокористування як необхідної передумови усунення природоруйнівних та еколого-деструктивних процесів у системі суспільного відтворення. Встановлено, що досягти найбільш детермінуючого впливу комплексного природокористування на темпи та масштаби господарського освоєння природно-ресурсного  потенціалу можна на муніципальному рівні за умови застосування сучасних форм організаційно-економічного забезпечення реалізації природоохоронних проектів та проектів утилізації вторинної природної сировини. 

  Прискорення процесів децентралізації влади та реформи місцевого самоврядування зумовило необхідність розробки організаційно-економічного забезпечення раціоналізації використання природних ресурсів та охорони довкілля на муніципальному рівні. Тому впровадження методів та технологій комплексного природокористування (зменшення втрат природної сировини, підвищення рівня утилізації вторинних природних ресурсів, виробництво газоподібного та твердого біологічного палива на основі відходів сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва) створить умови для того, щоб і в середньостроковій і довгостроковій перспективі дієвість впливу господарського освоєння місцевого природно-ресурсного потенціалу на темпи соціально-економічного розвитку територіальних утворень не зменшувалася.
   Реалізація проектів комплексного природокористування на муніципальному рівні великою мірою залежить від формування в структурі місцевих бюджетів спеціальних фондів охорони навколишнього природного середовища та відтворення природно-ресурсного потенціалу. Прикметною рисою формування спеціальних фондів природоохоронного спрямування є те, що у свій час такі фонди формувалися на основі надходжень екологічного податку, який стягувався за викиди та скиди шкідливих речовин, а також за розміщення відходів.     У певний період часу навіть були ліквідовані спеціальні фінансові фонди природоохоронного спрямування, що негативним чином відобразилося на реалізації проектів модернізації та реконструкції об'єктів природоохоронної інфраструктури, а також проектів спрямованих на відтворення природно-ресурсного потенціалу.
   Але екологічний податок в останні роки порівняно з 2011—2013 роками більше концентрується на центральному та регіональному рівнях, а не на рівні територіальних громад, що звужує можливості місцевого самоврядування своєчасно фінансувати проекти усунення еколого-деструктивного впливу на довкілля, а також забезпечувати модернізацію і реконструкцію об'єктів природоохоронної інфраструктури.
Ще більш не втішною є ситуація в динаміці надходжень рентної плати за спеціальне використання природних ресурсів до бюджетів місцевого самоврядування. Якщо у 2011 році до бюджетів місцевого самоврядування надходило рентної плати на суму 8,9 млрд грн, у 2014 — 10,5 млрд грн, то у 2017 році — лише 0,4 млрд грн.
Виходячи з природно-ресурсних та природнокліматичних умов  України найбільш прийнятними пріоритетами підвищення рівня комплексності використання природно-ресурсного потенціалу та отримання соціально-економічних та екологічних вигод виступають:
 підвищення рівня утилізації побутових та промислових відходів, що забезпечить поступову ліквідацію стихійних звалищ побутового сміття та відходів промислового виробництва і мінімізує негативний вплив на навколишнє природне середовище;
 налагодження виробництва газоподібного та рідкого біопалива на основі утилізації відходів сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва, що сприятиме продуктивному використанню лісосічних та сільськогосподарських відходів і зменшить прояви їх гниття та розкладання, які супроводжуються утворенням надмірних обсягів вуглекислого газу;
 розбудова індустрії рекреаційного природокористування та зеленого туризму, що сприятиме отриманню соціально-економічного ефекту від використання сировинних та несировинних якостей біогеоценозів без вилучення матеріально-речової субстанції окремих видів природних ресурсів.
Однією з основних проблем, в першу чергу, урбанізованих територій Карпатського регіону є ситуація з розміщенням твердих побутових та промислових відходів, оскільки неорганізовані їх звалища призводять до забруднення атмосферного повітря, водних джерел та грунтів. Значна кількість звалищ твердих побутових та промислових відходів є переповненою, що й спровокувало в останні роки кризові явища, пов'язані з поводженням з побутовими та промисловими відходами. 
Досягнення цілей та завдань комплексного природокористування буде забезпечено за умови, коли методи та інструменти стимулювання процесів комплексності у використанні природної сировини на загальнодержавному та муніципальному рівнях отримають необхідне доповнення на внутрішньо-фірмовому рівні через впровадження методів екологічного аутсориснгу, екологічного інжинірингу, екологічного реінжинірингу та екологічного бенчмаркінгу. Гармонізація загальнодержавних та муніципальних пріоритетів комплексного природокористування з внутрішньо-корпоративними пріоритетами з високим рівнем результативності буде забезпечуватися на основі укладання контрактів між добувними підприємствами та суб'єктами переробної діяльності, інтеграції суб'єктів підприємницької діяльності, які функціонують в одній або в декількох фазах природно-продуктового ланцюга, а також на основі кооперації природокористувачів.


Голян, В. А. (доктор економічних наук; професор; директор). 
 Комплексний розвиток переробно-харчових виробництв на основі утилізації відходів: інституціональні передумови та інвестиційне забезпечення // Інвестиції: Практика та досвід : Аналіз. Прогнози. Коментар. - 2018. - № 13. - С. 10-15 : рис. - Библиогр. в конце ст. 
Анотація: Обгрунтовано, що комплексний розвиток переробно-харчових виробництв значною мірою може забезпечуватися за рахунок утилізації відходів рослинного та тваринного походження. Встановлено, що у 2010—2016 рр. спостерігається в цілому зменшення обсягів утворення відходів у сільському, лісовому і рибному господарстві та при виробництві харчових продуктів і напоїв, що викликано підвищенням технологічного рівня заготівлі та первинної переробки сільськогосподарської сировини на підприємствах вертикально інтегрованих агропромислових об'єднань холдингового типу і скороченням обсягів виробництва у тих сегментах харчової промисловості, які були зорієнтовані на ринки пострадянського табору. 

   Перспективи комплексного розвитку переробно-харчових виробництв в теперішніх умовах значною мірою залежать від наявності відповідних інституціональних передумов, які закладають необхідні стимули для суб'єктів бізнесу, а також від можливостей нарощувати інвестиційне забезпечення проектів модернізації, реконструкції та технічного переозброєння основного капіталу. В останні періоди набули особливої актуальності пріоритети комплексного розвитку переробнохарчових виробництв на основі утилізації відходів рослинного та тваринного походження.
Важливою складовою та ресурсною базою комплексного розвитку переробно-харчових виробництв виступають відходи сільського, лісового та рибного господарства, виробництва харчових продуктів і напоїв. У динаміці відходів сільського, лісового та рибного господарства у 2010 — 2016 рр. у цілому спостерігається низхідний тренд.
   Що стосується взаємодії суб'єктів, які продукують харчові відходи, та суб'єктів їх утилізації, то у всіх країнах Європи на сміттєзбиральних майданчиках крім контейнерів для збору металу, пластику, паперу та скла встановлені контейнери для збору відходів тваринного та рослинного походження, продуктів харчування тощо. Ці вторинні та третинні ресурси також можуть надходити на сільськогосподарські підприємства та на переробно-харчові підприємства у випадку впровадження комплексного підходу щодо використання харчових відходів. Крім того, це забезпечуватиме підвищення рівня завантаження виробничих потужностей та збільшення випуску продукції на основі використання вторинної сировини рослинного та тваринного походження.
   Таким чином, використання вторинних ресурсів харчової промисловості та сільського господарства в якості основної сировини дає не тільки значний екологічний ефект, але також і економічний. Незважаючи на те, що переробка і використання вторинних ресурсів здійснюється досить повільними темпами, харчова промисловість країни під впливом енергетичної та сировинної проблеми поступово переходить до споживання практично всіх видів високоліквідних і рентабельних вторинних ресурсів, що позитивно впливає на розвиток економіки.
   Важливого значення крім вибору методів та технології утилізації відходів тваринного та рослинного походження набуває створення передумов для суттєвого збільшення інвестицій в переробку вторинної сировини, яка утворюється в сільськогосподарському виробництві та харчовій промисловості. Каталізатором нарощення обсягів інвестицій в утилізацію відходів і тим самим підвищення комплексності розвитку переробнохарчового сегменту вітчизняного АПК стане прискорена гармонізація вітчизняних та європейських технічних регламентів стосовно виробництва харчових продуктів, а також реальна імплементація директив Європейського Союзу стосовно формування сучасних систем поводження з відходами.


Дзюбенко, О. М. (кандидат економічних наук; начальник). 
 Удосконалення фінансово-економічного регулювання структурних зрушень у переробних ланках лісового сектору як інституціональна платформа диверсифікації джерел інвестиційного забезпечення // Інвестиції: Практика та досвід : Аналіз. Прогнози. Коментар. - 2018. - № 23. - С. 33-39 : табл.; рис. - Библиогр. в конце ст. 
Анотація: Обгрунтовано необхідність удосконалення фінансово-економічного регулювання структурних зрушень у переробних ланках лісового сектору з метою формування інституціональної платформи для диверсифікації джерел інвестиційного забезпечення проектів модернізації і реконструкції деревообробного, меблевого, целюлозно-паперового та лісохімічного виробництва, а також проектів підвищення енергоефективності використання деревних відходів. 

Деревообробне виробництво в Україні включає дві основних складових: 1) деревопереробні підрозділи державних та комунальних підприємств; 2) спеціалізовані деревообробні підприємства. Деревообробні підрозділи функціонують не на всіх державних і комунальних лісогосподарських підприємствах. Відсутність власних переробних підрозділів спонукала лісогосподарські підприємства експортувати левову частку необробленої деревини на ринки інших країн.
Запровадження мораторію на експорт лісу-кругляка було спрямоване на усунення дефіциту лісосировини на вітчизняному ринку і надання додаткового імпульсу для розвитку вітчизняної деревообробки. Однак введення інституціональних обмежень на вивезення лісосировини за кордон не супроводжувалося одночасним збільшенням комплексу інституціональних змін, які забезпечили б додаткові вливання інвестиційних ресурсів у деревопереробний сегмент лісового сектора.
Введення мораторію на експорт необробленої деревини, який був закріплений відповідними нормативно-правовими актами, спрямовувалося на надання додаткового поштовху розвитку переробної ланки лісового сектора. Практика перманентного збільшення обсягів експорту лісу-кругляка "знекровлювала" вітчизняний ринок лісосировини, що згортало ресурсну базу розвитку вітчизняної сфери переробки деревини та виробництва готових виробів з деревини. Фактично здійснювалося виведення доданої вартості за кордон, що не давало можливості лісозабезпеченим регіонам повною мірою використати природно-ресурсні фактори соціально-економічного піднесення. Саме у лісозабезпечених регіонах введення мораторію на експорт необробленої деревини мало створити сприятливі передумови для розвитку переробної ланки лісового сектора і на порядок підвищити рівень капіталізації деревообробного бізнесу.
Нарощення виробництва дерев'яної продукції з високою доданою вартістю є вагомим важелем зростання ВВП та позиціонування деревообробної галузі як важливого чинника зміцнення національної економіки.
Відбулись структурні зрушення у переробних ланках лісового сектору:
- введення додаткових потужностей у переробних підрозділах державних та комунальних лісогосподарських підприємств;
- модернізація та реконструкція матеріально-технічної бази діючих деревообробних підприємств та створення нових виробництв;
- створення сучасних целюлозно- паперових та лісохімічних комплексів на основі горизонтальної та вертикальної інтеграції
- введення в дію потужностей по утилізації деревних відходів на   лісогосподарських та деревообробних підприємствах, а також створення сучасних спеціалізованих виробництв по виготовлению твердого біопалива на основі переробки лісосічних відходів та відходів деревообробки.

   Виходячи з наявної ресурсної бази, перспектив оновлення індустрії переробки деревини, а також пріоритетів використання вторинної лісосировини для виробництва паливних енергетичних ресурсів, необхідно стимулювати наступні структурні зрушення: 1) введення додаткових потужностей у переробних підрозділах державних та комунальних лісогосподарських підприємств; 2) модернізація та реконструкція матеріально-технічної бази діючих деревообробних підприємств та створення нових виробництв; 3) створення сучасних целюлозно-паперових та лісохімічних комплексів на основі горизонтальної та вертикальної інтеграції; 4) введення в дію потужностей по утилізації деревних відходів на лісогосподарських та деревообробних підприємствах, а також створення сучасних спеціалізованих виробництв по виготовленню твердого біопалива на основі переробки лісосічних відходів та відходів деревообробки.
Інституціоналізація нових форм і методів кредитного забезпечення потрібна для усіх без винятку складових переробної ланки лісового сектору (переробних підрозділів державних і комунальних лісогосподарських підприємств, суб'єктів деревообробного підприємництва, целюлозно-паперових та лісохімічних виробництв, виробництв по виготовленню твердого біологічного палива з лісосічних відходів та відходів деревообробного виробництва).
   Також всі перераховані вище складові переробної ланки потребують надання податкових, митних та кредитних преференцій для імпорту високотехнологічного обладнання, модернізації і реконструкції діючих виробництв, формування логістично-складських центрів та впровадження технологій по поглибленій переробці деревини та мінімізації відходів лісогосподарського та деревообробного виробництва.
  Умонтування в спектр інструментів фінансово-економічного регулювання розвитку переробної ланки лісового сектора форм підтримки суб'єктів малого деревообробного підприємництва дасть додатковий синергетичний ефект не лише для розвитку деревообробних сегментів регіональних господарських комплексів, а й для соціально-економічного піднесення регіонів в цілому. Укладання угод публічно-приватного партнерства між державними та комунальними лісогосподарськими підприємствами (державний і комунальний партнери) та суб'єктами приватного деревообробного виробництва чи виробниками твердого біопалива (приватними партнерами) сприятиме отриманню додаткових інвестиційних ресурсів та створенню нових робочих місць.

Отже, безвідходні та маловідходні виробництва є одним із способів покращення екологічної ситуації в Україні та світі. Вони повинні підтримувати такий стан навколишнього середовища, при якому стає неможливим погіршення екологічної ситуації і виникнення небезпеки для здоров‘я людей.