Екологія

---

Матеріали для написання реферату:
 

Проблеми збереження біотичного та ландшафтного різноманіття України

Україна щедро обдарована рослинністю: флора налічує майже 4500 видів рослин, з них понад 700 видів – лікарські. Внаслідок нераціонального використання, а також інтенсивного рекреаційного навантаження виснажуються природні запаси рослинності, а окремі види вже занесені до переліку зникаючих. Екстенсивне природокористування, нехтування екологічними нормами під час розвитку лісохімічного та агропромислового комплексів, осушення боліт, зарегулювання стоку річок та стихійний розвиток колективного садівництва призвели до зниження природного потенціалу (близько 70% цінних природних комплексів і ландшафтів) України. Результатом став процес деградації генетичного фонду живої природи, який спостерігається майже в усіх регіонах нашої країни.

Площа природно-заповідного фонду України становить 5,1% від території держави, а це в свою чергу в 2–3 рази менше норми, що рекомендована вченими. Також природні заповідники розташовані нерівномірно та не забезпечують в повному обсязі виконання функцій щодо збереження та відновлення рідкісних і типових видів флори і фауни.

Тому збереження біологічного та ландшафтного різноманіття, розвиток заповідної справи в Україні має здійснюватися в інтересах не тільки нинішнього, а й майбутніх поколінь.

1.   Якимчук А. Ю. Стратегія державного управління збереженням біорізноманіття України [Текст] / А. Ю. Якимчук // Інвестиції: Практика та досвід : аналіз. Прогнози. Коментар / Засновник:  Стадник С.Б. - К : Видавець: Товариство"Соло-Фінанс". - 2014. - № 3. -  С. 142-148

Аннотація: Розглядаються основні інструменти державного регулювання, організаційна структура державного управління збереженням біорізноманіття України. Аналізується ефективність державного управління збереженням біорізноманіття в Україні. 

 

Відносини у сфері охорони навколишнього природного середовища в більшості країн світу є предметом державного регулювання. У зв'язку із погіршенням стану навколишнього природного середовища й зменшенням біорізноманіття необхідна імплементація інноваційних інструментів державного регулювання, які добре себе зарекомендували в розвинених країнах і дають можливість підвищити ефективність управління. Тому вивчення такого досвіду з метою вдосконалення організаційної структури державного управління збереженням біорізноманіття набуває особливої актуальності.

Державному регулюванню збереження біорізноманіття, переважно як складової агроекосистем, приділялась увага в працях М. Корецького, В. Андрійчука, Б. Данилишина, М. Долішнього, Ю. Шпака та багатьох інших. Проблема збереження біорізноманіття широко висвітлювалася у працях вітчизняних та зарубіжних науковців, таких як Т. Андрієнко-Малюк, А. Александрової, О. Веклич, О. Врублевської, Л. Гринів, Ю. Грищенка, П. Гамана, Л. Мельника, І. Синякевича, А. Сохнича та інших, в основному з позиції підтримання екологічного стану екосистем. Але праці С. Бобильова, Г. Моткина, А. Тулупова, Е. Джеймса, M. Гріна, Дж. Пейна, Дж. Діксона, Б. Бринка, Р. Батлера та інших стосуються лише економічної складової збереження біорізноманіття, а управлінська залишається поза увагою фахівців, що й визначило актуальність нашого дослідження…

… Інструменти державного регулювання збереження біорізноманіття

Суть державного регулювання охорони навколишнього природного середовища визначається екологічною політикою держави, яка спрямовується на збереження безпечного для існування живої і неживої природи довкілля, на захист життя та здоров'я населення від негативного впливу забруднення навколишнього природного середовища, на досягнення гармонічної взаємодії суспільства й природи, на охорону, раціональне використання й відтворення природних ресурсів Одним з основних нормативно-правових актів, що регулюють відносини в зазначеній сфері, є Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» (1991 р.). Цей закон визначає засади та рамки діяльності щодо захисту довкілля, передбачає реалізацію державних екологічних програм, затверджує право власності на природні ресурси. Законом визначено такі цілі: регулювання захисту довкілля, використання природних ресурсів і підтримання екологічної безпеки; запобігання можливій шкоді довкіллю від економічної та іншої діяльності; збереження природних ресурсів, генетичного фонду живої природи, ландшафтів та інших природних комплексів, унікальних територій та природних об'єктів, які є частиною історичної та культурної спадщини України.

Іншими нормативно-правовими актами є: Земельний кодекс України (2001 р.), Водний кодекс України (1995 р.), Лісовий кодекс України (1994 р.), Кодекс України про надра (1994р.), закони України «Про природно-заповідний фонд» (1992 р.), «Про охорону атмосферного повітря» (1992 р.), «Про тваринний світ» (2001р.), «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» (1995р.), «Про екологічну експертизу» (1995 р.), «Про виключну (морську) економічну зону України» (1995 р.), «Про питну воду та питне водопостачання» (2002 р.), «Про утилізацію радіоактивних відходів» (1995 р.), «Про відходи» (1998 р.) тощо.

Верховною Радою України ратифіковано велику кількість міжнародних договорів у сфері охорони навколишнього природного середовища. Ці договори стосуються глобальних питань захисту довкілля, питань захисту й збереження біологічного, генетичного різноманіття та природних екосистем.

Екологічне регулювання - це система активних законодавчих, адміністративних, економічних заходів і важелів впливу, які використовують державні органи різного рівня для примушування забруднювачів навколишнього природного середовища обмежити викиди шкідливих речовин у природне середовище, а також для матеріального стимулювання сумлінних природокористувачів [4]. Для запобігання негативному впливу антропогенної діяльності на стан навколишнього природного середовища, а також нераціональному використанню природних ресурсів в Україні застосовуються такі екологічні процедури: екологічна експертиза

 

2.   Якимчук А. Ю. Міжнародне співробітництво та кооперація як елемент управління збереженням біорізноманіття / А. Ю. Якимчук // Інвестиції: практика та досвід. - 2014. - № 7. - С. 154-159.

Аннотація: Розглянуто питання міжнародної співпраці у галузі збереження біорізноманіття. Проаналізовано діяльність та структуру міжнародних організацій, що здійснюють екологічну політику. Досліджено основні аспекти та особливості кооперації зусиль у галузі збереження біорізноманіття, виявлено недоліки здійснення міжнародної діяльності та запропоновано шляхи їх усунення.

Особливу увагу автором приділено діяльності Глобального екологічного фонду (ГЕФ), як найбільшого фінансового інвестора заходів збереження біорізноманіття у світі. Проаналізовано обсяги фінансування природоохоронних проектів ГЕФ за певний період. Запропоновано основні заходи удосконалення державної політики збереження біорізноманіття.

 

На теперішній час ні одна країна не спроможна вирішити свої екологічні проблеми самостійно або співпрацюючи з декількома країнами. Потрібні чіткі узгоджені дії всіх країн, їх координація на міжнародно-правовій основі. Вирішення всіх цих проблем можливе лише на базі міжнародного співробітництва, що здійснюється на багатосторонній основі. Формами такого співробітництва є організація наукових та практичних зустрічей; створення міжнародних організацій; укладання офіційних договорів та угод, що координують спільні зусилля з охорони природи, а також діяльність міжнародних громадських партій та організацій.

У світі існує значна кількість міжнародних екологічних організацій, які проводять різні наукові дослідження впливу діяльності людини на клімат, атмосферу, гідросферу, грунти, рослинність і тваринний світ, передбачення землетрусів і цунамі, роботи в галузі біологічних та генетичних наслідків забруднення навколишнього середовища…

… Міжнародне співробітництво у галузі охорони навколишнього природного середовища займає одне з важливих місць у зовнішньополітичному курсі України. Україна як член ООН є суверенною стороною багатьох міжнародних природоохоронних угод і разом з іншими країнами світу продовжує активно працювати над завданнями щодо порятунку нашої планети від екологічного лиха.

Діяльність у рамках багатосторонніх угод з міжнародними організаціями дає змогу брати активну участь у переговорному процесі, залучати фінансову допомогу для вирішення нагальних внутрішніх екологічних проблем. Основними напрямами співробітництва з міжнародними організаціями є такі:

— охорона біологічного різноманіття;

— охорона транскордонних водотоків і міжнародних

озер;

— зміна клімату;

— охорона озонового шару;

— охорона атмосферного повітря;

— поводження з відходами;

— оцінка впливу на довкілля.

Розглянемо основні міжнародні організації, що

здійснюють об'єднання зусиль урядів різних держав світу…

… ВИСНОВКИ

Таким чином, міжнародна співпраця України у галузі

збереження біорізноманіття із урядами інших держав

світу має багатогранний характер. На міжнародному рівні

діє ціла низка природоохоронних організацій, основними з яких є Глобальний екологічний фонд (ГЕФ), Європейська екологічна агенція, НАТО, МАГАТЕ, МСОП, Green

Pease, ЮНЕСКО та багато інших. Проте варто звернути

увагу на те, що фінансова допомога щодо фінансування

заходів збереження біорізноманіття, зважаючи на катастрофічне зменшення видів, погіршення стану довкілля, нестабільність клімату, в цілому є недостатнім. Держбюджетного фінансування ,що маєж залишковий принцип, не

вистачає. Тому необхідне чітттке розроблення системи отримання грантів від міжнародних організацій.

На сьогодні Міністерство охорони навколишнього природного середовища України, через брак людських та технічних ресурсів, не спроможне в повному обсязі забезпечувати співробітництво з Європейською екологічною агенцією,

як одного із важливих донорів фінансування заходів щодо

збереження біорізноманіття. Тому необхідним залишається питання підготовки фахівців та кадрів, які б могли відповідно до європейських вимог, працювати у цьому напрямку.

Фінансуванням природоохоронних проектів, тобто наданням грантів на міжнародному рівні займається ГЕФ, який

впродовж 2008—2014 рр. профінансував заходів із збереження біорізноманіття на суму понад 13 млн дол. США та

залишається одним із провідних донорів у фінансуванні заходів із збереження біорізноманіття на міжнародному рівні.

 

 

3.    Якимчук А. Ю. Роль громадських організацій у збереженні біорізноманіття України // Інвестиції: Практика та досвід, 2014. -№ 11(електр). -  С. 144-149

Аннотація: У збереженні біорізноманіття громадські організації, поряд із державними органами влади часто здатні досягати значних успіхів, оскільки є більш гнучкими у своїй роботі, здатні швидко адаптуватися до законодавчих змін та головне, забезпечують тісну співпрацю із місцевою громадою. Більшість громадських організацій спрямовують свою діяльність у напрямі використання грантових коштів для реалізації певних екологічних проблем, стимулювання місцевих ініціатив у вирішенні певних питань, надання різного роду консультування. За умови налагодження тісної співпраці між органами державної влади та громадськими організаціями, можливе вирішення багатьох проблем, у тому числі і збереження біорізноманіття. 

 

У останні роки в Україні спостерігається значна активність неурядових громадських організацій. За даними, Міністерства екології та природних ресурсів України, в нашій державі існує понад 400 таких організацій. Проте громадські організації ще недостатньо залучаються до участі в прийнятті природоохоронних рішень на базі існуючого законодавства. В цьому відношенні Орхуська конвенція впроваджується досить повільно. Одним із доказів цього положення є те, як впродовж останніх місяців здійснюється наповнення конкретним змістом "Програми формування національної екологічної мережі України на 2010—2025 роки". До цього процесу широко залучені науковці різних відомств і Національної Академії наук, Міносвіти, Мінагропрому тощо. Розробляються пропозиції щодо проектів створення та відведення земель для організації територій об'єктів природно-заповідного фонду, ведення державного кадастру природно-заповідного фонду, збереження популяцій видів рослин і тварин тощо.

Безперечно, що роль науковців у цій справі дуже велика, проте не меншою є й роль громадських організацій, особливо регіонального рівня, які мають обгрунтовані пропозиції щодо територій, які принаймні доцільно було б резервувати з метою створення на них у майбутньому природоохоронних об'єктів. Чимало з них проводять конкретну і досить результативну роботу по збереженню видів рослин, занесених до "Червоної книги України", рідкісних рослинних угруповань, які заслуговують на включення до "Зеленої книги України".

Серед основних напрямів роботи громадських організацій у галузі збереження біорізноманіття варто виділити такі:

— організація, створення, а далі й реалізація планів дій з відтворення та охорони окремих об'єктів природи;

— впровадження певних заходів, спрямованих на збереження біорізноманіття як на окремих територіях чи об'єктах природи, так і проведення загальнонаціональних кампаній тощо;

— пошук та реєстрація територій, придатних для

створення природоохоронних об'єктів;

— клопотання про створення природоохоронних

об'єктів різного рангу;

— пошук, реєстрація та ліквідація джерел негативного впливу на природу, зокрема біорізноманіття…

… ВИСНОВКИ

Діяльність неурядових громадських організацій

має широкий резонанс у збереженні біорізноманіття

на національному і міжнародному рівнях. Проте цього недостатньо, оскільки проблеми збереження природи мають глобальний характер. До того ж налагодження тісної співпраці між органами державної влади

та громадськими організаціями до цього часу залишається відкритим питанням. Необхідно розвивати

співпрацю між Міністерством екології та природних

ресурсів України та іншими урядовими і міжнародними організаціями з метою сприяння розвитку екологічного руху в Україні.

Розвиток екологічної політики в Україні і надалі буде

зростати, що вплине на процес європейської інтеграції

та покращання іміджу України у світі.

 

3. Будзяк О. С. Методичні підходи до просторової організації екологобезпечного землекористування в умовах змін клімату [Текст] / О. С. Будзяк, В. М. Будзяк // Інвестиції: Практика та досвід : Аналіз. Прогнози. Коментар . - 2019. - № 4. -  С. 17-24

Аннотація:  Проаналізовано існуючу систему просторової організації екологобезпечного землекористування. Обгрунтовано базові критерії та показники оцінки рівня екологобезпечності землекористування. Обгрунтовано три основні типи земель. До них віднесено природний, продуктивний та техногенний типи. Запропоновано еколого-економічні критерії безпечного використання земель. При цьому оцінено обсяги екологічного резерву земель, а також стійкість та уразливість земель до різних факторів. Серед екологічних критеріїв оцінено видове біорізноманіття. Економічний критерій базується на показнику комфортного землезабезпечення громадян. Обчислено коефіцієнт уразливості земельних угідь регіонів України природно-кліматичними чинниками. Розраховано рівень впливу на земельні угіддя антропогенних чинників. Зокрема обчислено щільність радіоактивного забруднення земель, водну та вітрову ерозію. Визначено регіони України із найвищим та найнижчим рівнем забезпечення земельними угіддями. Здійснено зонування території України за рівнем придатності земель до екологобезпечного землекористування. Обгрунтовано сім зон придатності земель до екологобезпечного використання. Центральна зона характеризується критичним рівнем використання земель. Східна, Південна та Західна зони характеризуються екологонебезпечним рівнем використання земель. Північна та Прикарпатська зони віднесено до задовільного стану використання земель.

 

Результати досліджень показали, що рівень екологічного резерву земель України в регіональному розрізі є досить різноманітний. У 13 регіонах України екологічний резерв земель вичерпано (Ке.р. менше 0). Проте Волинська, Закарпатська, Івано-Франківська та Рівненська області володіють достатньо високим екологічним резервом земель (Ке.р. більше 1). Решта земель областей України характеризуються невисоким рівнем резерву (Ке.р. у межах від 0 до 1) (табл. 1). Оцінку видового біорізноманіття всіх типів земель України, яка показує ступінь природності території через відношення поточного видового різноманіття території до потенційного видового різноманіття непорушеної екосистеми в межах досліджуваної території та варіює від 0% (абсолютно деградовані екосистеми) до 100%. (абсолютно непорушені природні екосистеми), проведено за індексом узагальненого видового різноманіття (MSA), який був отриманий за новітньою методологією просторової моделі в рамках 2-го проекту GLOBIOЗ "Розробка видоорієнтованої моделі з підтримки вивчення біорізноманіття на території російськомовних країн Європи" (№ Е/55505/01/МО) компаніями УЦМЗР (Київ, Україна) та NEAA (Венінген, Нідерланди) [5]. Результати досліджень проекту GLOBIOЗ підтвердили те, що наземні екосистеми України та їх видове

біорізноманіття перебувають у загрозливому стані. Середнє значення по Україні узагальненого показника MSA, становить 32 %. У відносно найкращому стані перебувають екосистеми Закарпаття, де показник MSA дорівнює 62 %. Найнижчими показниками характеризуються Донецька, Дніпропетровська, Запорізька та Луганська області — 24 %

 

4.    Дідух Яків Петрович. Концепція формування системи заповідних об’єктів з метою збереження біорізноманіття України на екологічних засадах // Вісник Національної АН України : загально-науковий та громадсько-політичний журнал. - К, 2017. - № 6. -  С. 51-60

Аннотація:Вирішення актуальних проблем збереження біорізноманіття вимагає використання нових підходів до формування системи заповідних об’єктів.

Викладено концепцію їх створення на основі категорій поліфункціонального типу з різним режимом охорони. Запропоновано нові принципи аналізу заповідних об’єктів, на яких ґрунтується організація та функціонування екомережі від загальноєвропейського до регіонального рівня. Основною одиницею оцінки заповідних об’єктів є біотоп, що зміщує акцент охорони від територіальних на екологічні позиції. Ключовою є ідея, що всі природні типи біотопів повинні мати природоохоронний статус. Відповідно до Директиви ЄС 92/43, основним завданням є дослідження і класифікація біотопів, створення їх повноцінного кадастру, а також оцінки їх екосистемних послуг, які розглядаються як інструмент впровадження національної екологічної політики забезпечення основ сталого розвитку, регулювання відносин суспільства і природи на еколого-економічних засадах.

 

Одним із ключових напрямів в охороні природи є збереження

біорізноманіття, що забезпечується різними способами, зокрема через систему заповідних об’єктів. Основи заповідання мають глибоке історичне коріння, проте його наукові засади було розроблено в ХХ ст., що стимулювало організацію різних форм заповідних об’єктів та збільшення їх кількості у геометричній прогресії. Незважаючи на таке зростання, негативний вплив антропогенних факторів за масштабами та силою набагато перевершує результати природоохоронних зусиль, набуваючи катастрофічних наслідків, і проблема втрати біорізноманіття стає все гострішою, що потребує пошуку нових підходів і нових форм збереження біоти…  На сьогодні мережа охоронюваних територій налічує понад 26 тис. ділянок (близько 18 %

території ЄС).

У рамках зобов’язань щодо виконання Конвенції про збереження біорізноманіття Європейська Комісія у 2011 р. прийняла нову стратегію охорони біорізноманіття «Наше

страхування життя, наш природний капітал: Стратегія збереження біорізноманіття ЄС до 2020 року»*, згідно з якою до 2020 р. для 100 % рідкісних біотопів та 50 % видів необхідно поліпшити умови збереження.

Сьогоднішнє головне завдання України полягає у виході на рівень ЄС щодо охорони природи і збереження біорізноманіття. Створення не на папері, а реально функціонуючої екомережі, розширення більш ніж удвічі площі заповідних об’єктів вимагає розроблення та

використання нових підходів, зокрема введення якісно нових категорій заповідних об’єктів.

Щоб досягти такого рівня, слід розробити відповідну концепцію, модель на основі сучасних досягнень природничих наук, а на її основі — стратегію, кінцевою метою якої має стати

запровадження гнучкої системи заповідних об’єктів, що репрезентували б усе різноманіття природних екосистем, забезпечували б функціонування екомережі, охоплювали б площу до 15 % території України і таким чином забезпечували б збереження біорізноманіття на всіх рівнях існування живого. Для цього потрібно розробити відповідний план дій.

 

5.    Карпук А. І. Інвестиційне забезпечення відтвореня лісового біорізноманіття в контексті диверсифікації діяльності лісогосподарських підприємств // Інвестиції: Практика та досвід : Аналіз. Прогнози. Коментарі  . - 2019. - № 1. -  С. 5-12

Аннотація: Встановлено, що урізноманітнення флористичної та фауністичної складових лісового біорізноманіття потребує суттєвого збільшення інвестиційних вливань у модернізацію та реконструкцію виробничо-технічної бази садіння і висівання лісу, забезпечення вчасного проведення лісопатологічних обстежень та здійснення винищувальних робіт в осередках шкідників і хвороб, здіснення моніторингу, інвентаризації та оцінки лісового фонду, проведення обліку тварин та мисливського упорядкування, охорону диких тварин та заготівлю кормів для підгодівлі мисливських тварин. Обгрунтовано, що як результуючий показник, який відображає рівень ефективності використання флористичної складової біорізноманіття лісів, варто використовувати величину рентної плати за спеціальне використання лісових ресурсів на одиницю лісовкритої площі (фіскальна віддача 1 га лісів та інших лісовкритих площ), яка визначається шляхом ділення рентної плати за спеціальне використання лісових ресурсів, сплаченої до Зведеного бюджету України, на площу вкритих лісовою рослинністю лісових ділянок. Встановлено, що застосування показника ефективності використання флористичної складової біорізноманіття лісів на основі виявлення впливу на нього найбільш детермінуючих чинників, які пов'язані з інвестиційним забезпеченням відтворення, збереження та охорони лісової рослинності, а також формування виробничо-технічної бази ведення лісового господарства дає можливість визначати фінансовоінвестиційні резерви підвищення рівня фіскальної віддачі залученого у господарський обіг лісового біорізноманіття. Виявлено, що нарощення обсягів інвестування лісогосподарських заходів є необхідною передумовою розширеного відтворення біорізноманіття лісів, що виступає ресурсною базою подальшої диверсифікації виробничогосподарської діяльності лісогосподарських підприємств і підвищення рівня капіталізації лісогосподарського виробництва в цілому.

 

 

 Збереження та розширене відтворення біорізноманіття лісів за теперішніх умов напряму пов'язане з на­рощенням обсягів інвестиційного забезпечення розбу­дови лісогосподарської та лісоохоронної інфраструк­тури. Урізноманітнення флористичної та фауністичної складових лісового біорізноманіття потребує суттєво­го збільшення інвестиційних вливань в модернізацію та реконструкцію виробничо-технічної бази садіння і ви­сівання лісу, в забезпечення вчасного проведення лісо- патологічних обстежень та здійснення винищувальних робіт в осередках шкідників і хвороб, здійснення моні­торингу, інвентаризації та оцінки лісового фонду, про­ведення обліку тварин та мисливського упорядкування, охорону диких тварин та заготівлю і викладку кормів для підгодівлі мисливських тварин. Більше того, від темпів розширеного відтворення біорізноманіття лісів залежать перспективи диверсифікації діяльності лісо­господарських підприємств, зокрема в частині введен­ня додаткових потужностей по переробці деревини, розбудови туристично-рекреаційної індустрії, розвитку мисливського господарства. Тому формування сучасно­го інституціонального підгрунтя залучення додаткових інвестиційних вливань в інфраструктуру та виробничо-технічну базу відтворення та збереження біорізноманіття лісів має виступати важливою складовою націо­нальної та регіональної лісової політики… Прискорення темпів розширеного відтворення біорізноманіття лісів та своєчасне і повномасштабне здійснен­ня комплексу науково обгрунтованих лісогосподарських заходів визнача­ються обсягами фінансового забезпе­чення лісовідновлення. Сприятливі передумови для нарощення потенціалу біорізноманіття лісів у середньостроковій та довгостроковій перспек­тиві формуються з огляду на стрімке зростання у 2013— 2016 рр. видатків на садіння та висівання лісу (рис. 1). По даній статті витрат було профінансовано заходи у 2013 році на суму 43,3 млн грн, у 2014 — на 44,0 млн грн, у 2016 — на 75,1 млн грн. Хоча для забезпечення реального збільшення видатків по цій статті потрібен більш прискорений ріст, оскільки у 2013—2016 рр. у ди­наміці витрат на садіння і висівання лісу в порівняних цінах 2012 року не спостерігається висхідної тенденції. Зокрема у 2016 році порівняно з 2013 ро­ком витрати на садіння і висівання лісу у по­рівняних цінах 2012 року зменшилися на 8,1 млн грн.

У контексті нарощення потенціалу лісо­вого біорізноманіття постійні лісокористувачі мають розширювати масштаби природного поновлення лісів, яке супроводжується найбільш продуктивним відтворенням фло­ристичних та фауністичних ресурсів, збільшу­ючи тим самим несировинні якості лісів і ство­рюючи умови для охорони водозбірних ба­сейнів та утримання органічних речовин.

Позитивним моментом в частині відтво­рення лісів та відповідно нарощення потен­ціалу біорізноманіття лісів необхідно вважа­ти відносно значне зростання в останні роки витрат на сприяння природному поновленню, що корелює з міжнародними пріоритетами поширення практики наближеного до приро­ди лісівництва.

 

 

6.   Несторяк, Юрій. Еколого-економічна оцінка біорізноманіття лісів: формування теоретико-методологічного інструментарію [Текст] / Ю. Несторяк // Економіст : науково-практичний журнал . - К, 2018. - № 5. -  С. 35-38

 

Аннотація: Встановлено, що багатокомпонентність і багатофункціональність флористичних та фауністичних ресурсів вимагає формування сучасного теоретикометодологічного інструментарію еколого-економічної оцінки біорізноманіття лісів. Такий інструментарій має базуватися на антропоцентричному, біоцентричному, тектологічному та когнітивному підходах.

 

Відправним пунктом у розробці методичного забезпечення еколого-економічної оцінки біорізноманіття лісів є наявні теоретико-методологічні підходи щодо оцінки природних

ресурсів, оскільки біорізноманіття – це багатокомпонентна сукупність сировинних і несировинних природних ресурсів. Саме вона, будучи природною сировиною та несировинною

якістю лісів, надає широкий спектр екосистемних послуг, пов’язаних із здатністю лісових екосистем поглинати вуглекислий газ і виділяти кисень, послаблювати негативну дію антропогенних та техногенних впливів на навколишнє середовище,

створювати несировинні якості для різних видів рекреаційної діяльності… Через окремі компоненти біорізноманіття

лісів відбувається трансформація негативних

екологічних екстерналій у позитивні, що формує сприятливі передумови для розширеного відтворення флористичних та фауністичних ресурсів.

Тобто необхідною передумовою формування сучасного інструментарію еколого-економічного оцінювання біорізноманіття лісів є створення системи інформаційного забезпечення обліку й оцінки біорізноманіття шляхом розробки нормативно-правового, організаційно-інституційного, фінансово-технічного, науково-методичного та інформаційно-комунікаційного забезпечення моніторингу лісового біорізноманіття. Виходячи з результатів і моніторингу, зокрема стосовно динаміки окремих видів флористичних та фауністичних ресурсів, можна корегувати результати еколого-економічного оцінювання соціально-економічної та екологічної цінності лісів.

Висновки. Дослідження довели, що недостатньо обґрунтованими є теоретико-методологічні підходи стосовно оцінювання біорізноманіття лісів крізь призму врахування всіх

його компонентів (сировинних та несировинних), обсяги продукування екосистемних послуг лісовими екосистемами, вплив нарощення лісоресурсного потенціалу та ефективність

функціонування суміжних галузей, у першу чергу сільськогосподарського виробництва.

Формування сучасного концепту екологоекономічного оцінювання біорізноманіття лісів має базуватися на поєднанні антропоцентричного, біоцентричного, текто логічного

та когнітивного підходів, що дозволить врахувати складний спектр взаємозв’язків як між окремими складовими лісового біорізноманіття, так і між біорізноманіттям лісів і соціально-економічною системою. Таке поєднання підходів стосовно визначення оціночних характеристик флористичних та фауністичних ресурсів визначає фундаментальні передумови та основні етапи еколого-економічного оцінювання відтворення біорізноманіття лісів в цілому…