Соціальне здоров'я суспільства, держави в цілому залежало передусім від виховної діяльності сім'ї. На жаль, з розвитком суспільних відносин у XX ст., коли з'явилась широка мережа дошкільних виховних закладів, загальноосвітніх шкіл, інститути суспільного виховання, роль сім'ї у вихованні була принижена. З батьків, по суті, зняли моральну відповідальність за виховання своїх дітей. У системі казарменого, класово-партійного виховання спостерігався процес руйнування сім'ї як провідного соціального інституту виховання дітей. Батьки часто позбавлені економічних умов для ефективного виховання. Погане матеріальне забезпечення сім'ї, що змушувало батька й матір працювати на виробництві, руйнування народних традицій відповідальності батьків за виховання дітей, їх психолого-педагогічна неграмотність, спроба перекласти весь процес виховання на соціальні казенні інституції — все це породило (і породжує) величезні проблеми в царині сімейного виховання. Продовжує функціонувати морально хворе суспільство. Процес попередження цієї хвороби полягає передусім у відновленні ролі сім'ї як провідного соціального інституту формування особистості. Тут є коло проблем: забезпечення економічних умов діяльності сім'ї, відродження національних традицій відповідальності батьків за виховання своїх дітей, підвищення їх психолого-педагогічної культури на засадах народної педагогіки і сучасних досягнень педагогіки, валеології та ін. І в цілому — піднесення у суспільстві культу сім'ї і, в першу чергу, культу Матері і Батька. Завдання важливе, складне, але без його розв'язання наше суспільство буде морально деградувати, тяжко хворіти.
  Батьки складають перше суспільне середовище дитини. Особистості батьків грають суттєву роль у житті кожної людини. Не випадково, що до батьків, особливо до матері, ми думкою звертаємося у важку хвилину життя. Разом з тим почуття, що офарблюють відносини дитини і батьків, - це особливі почуття, відмінні від інших емоційних зв'язків. Специфіка почуттів, що виникають між дітьми і батьками, визначається головним чином тим, що турбота батьків необхідна для підтримки самого життя дитини.

Болтівець С.І.
Психогігієна сімейного виховання як основна умова попередження психологічного насильства в родині // Практична психологія та соціальна робота, 2011. -№ 1. -  С. 60-61

Родина є певним концентратом, що зосереджує в собі і трансформує різноспрямовані соціальні впливи на дитину. Процес соціалізації, виходу дитини за межі родинного впливу є одночасно періодом найбільшого напруження адаптивних механізмів її нервово-психічної сфери. Сім'я з точки зору якості її місії у зрівноважуванні суперечностей різноспрямованих соціальних впливів є засобом як забезпечення цілісної гармонійності дитячого розвитку, так і могутнім психогенним фактором, що зумовлює виникнення психоневрологічних захворювань, поведінкових відхилень, почуття приниження, упослідження та відчаю. Саме порушення у системі внутрішньо сімейних зв'язків, відсторонення батьків від виховання власної дитини, може дати поштовх до надмірного захоплення комп'ютерними іграми, які у свою чергу можуть стати джерелом соціальних проблем дитини.



Ладивір, Світлана
Сім'я - перша школа морального зростання // Дошкільне виховання. -2014. -N 6. -  С. 6-9

Коріння кожної особистості лежить у дитинстві, і насамперед у сім'ї. Саме в родині встановлюються перші зв'язки людини зі світом, утверджується довіра до нього, створюється найкраща можливість забезпечити гармонію в системі "дитина — навколишній світ — дитина", розкрити здібності особистості. Малюк розвивається за законами природи, яка й наділяє його внутрішніми потенціями — своєрідними енергетичними джерелами розвитку, що позначаються на його поведінці та різноманітній діяльності. Сім'я формує певний спосіб життя, свою мікроструктуру, впливаючи таким чином на потреби, соціальну активність, психічний стан особистості. Як робити це мудро, плекаючи краще в дитині, радить досвідчений психолог.



Шелестова О. В. 
Сім’я як визначальне середовище розвитку захисних механізмів дитини // Вісник Київського інституту бізнесу та технологій, 2014. -№  2. -  С. 154-157

Формування повноцінної системи психологічного захисту особистості відбувається у міру дорослішання дитини, в процесі індивідуального її розвитку і навчання. Індивідуальний набір захисних механізмів залежить від конкретних обставин життя, від багатьох факторів внутрісімейної взаємодії, дитини з батьками, від демонстрованих ними патернів захисного реагування. Як підкреслював Р. Плутчік, в процесі дорослішання кожна особистість стикається з великою різноманітністю ситуацій, що викликають емоційні стани, виражен¬ня яких призводить до подальших конфліктів і додаткової небезпеки. у результаті дитина розвиває механізми захисту, що є непрямими шляхами переживання емоційного конфлікту і стратегій "совладання з ним".
у численних дослідженнях, ранні міжособистісні взаємодії дитини розглядаються як визначальний фактор її подальшого психічного розвитку та соціальної адаптації. Аналізуючи літературні дані, можна виділити два погляди на онтогенез психологічного захисту через призму дитячо-батьківської взаємодії, які є взаємодоповнюючими. За допомогою зовнішнього втручання в розвиток дитини актуалізуються різні механізми захисту як засіб соціальної адаптації. При розгляді захисту як результату засвоєння батьківських стилів поведінки у вигляді навчання через підкріплення або за допомогою наслідування і його аналогів - імітації та ідентифікації - роль сім'ї як психосоціального посередника суспільства головна. Негативним впливом з боку батьків є і недостатнє задоволення базових потреб дитини. Так, якщо дитина не має правильного і постійного материнського догляду (не задовольняється потреба в прихильності і безпеці) у неї швидко розвивається хворобливий стан напруги. У цих умовах немовля, позбавлене догляду матері, як захисну компенсацію буде використовувати стимулювання себе ритмічними рухами тіла, наприклад, стукаючись голівкою чи сильно розгойдуючись.
  Надмірна турбота сприяє організації навколо дитини кругової оборони за типом "наша дитина завжди права". У цьому випадку батьки агресивно налаштовані до всіх, хто вказує на некоректну поведінку їхніх дітей. Такий "кумир сім'ї" часто виникає, коли дитина пізня, довгоочікувана і єдина. Тоді на дитину буквально "моляться" і всі її забаганки негайно виконуються. У такій сімейній обстановці діти виростають брехливими, жорстокими і надалі важко піддаються корекції. Відображенням надтурботи в подальшому може виступати педантично-підозрілий стиль сімейних відносин, коли батьки не довіряють своїм дітям, тотально їх контролюють і намагаються повністю ізолювати від однолітків.
  Що ж змушує дитину включати особливі способи переробки тривожної інформації? Необхідність захистити себе! Що при цьому захищається? Позитивне ставлення до себе (самопринятя) і відчуття себе як гідної, повноцінної, незалежної. При цьому дитина стикається з тим, що норми сформовані ставленням до неї дорослих їй незрозумілі. Це нерідко призводить до формування у дітей подвійної моралі, частини якої можуть не збігатися і породжувати глибинний конфлікт. Одна призначена для світу дорослих і відображає розуміння поверхневе, що досягається просто повторенням слів дорослих; інша використовується для себе і своїх однолітків. Тільки коли дитина зустрічає справжнє розуміння і визнання своїх почуттів і свого стану, вона здатна подолати внутрішню розбіжність моралі і ії поведінка стає більш цілісною.

Тунтуєва С. В.
Упровадження технології соціального супроводження сімейних форм виховання в діяльність неурядової громадської організації // Соціальна педагогіка: теорія та практика, 2014. -№ 1(електр). -  С. 73-77

Провідною технологію соціально-педагогічної роботи з прийомними сім’ями та дитячими будинками сімейного типу в Україні визнано соціальний супровід або соціальне супроводження, що закріплене не лише на рівні прийняття відповідних нормативних документів, проведення наукових досліджень, а й в практиці здійснення соціально-педагогічної діяльності у сфері сімейних форм виховання. Аналіз досліджень останнього періоду показав, що увага науковців була зосереджена на визначенні й самого поняття, і мети, завдань, форм і методів роботи в процесі здійснення соціального супроводження. Так, О. Безпалько визначає соціальне супроводження як „захист і забезпечення дотримання прав та інтересів дитини, оптимальних умов її життя та розвитку”.Подаючи основні поняття й категорії соціальної роботи, З. Бондаренко йТ. Лях трактують соціальний супровід як „вид соціальної діяльності, спрямований на здійснення соціальної опіки, допомоги та патронажу соціально незахищених верств населення з метою подолання життєвих труднощів, збереження, підвищення їхнього соціального статусу; тривалий процес, спрямований на здійснення системи комплексних заходів різними спеціалістамищодо соціальної реабілітації зазначених категорій”. Вивчаючи методику створення й соціального супроводу прийомної сім’ї, Г. Бевз тлумачить соціальний супровід прийомних сімей як „вид соціальної роботи, систему комплексних заходів для підтримки сприятливих соціально-економічних та психологічних умов функціонування сім’ї, збереження її здатності до виховання прийомних дітей”

Належне функціонування сім’ї як соціального інституту є вкрай необхідним для суспільства тому, що саме тут відбувається соціалізації дитини. Людина не народжується із закодованими соціально-позитивними чи соціаль но-негативними властивостями. Особистість людини, її сутність формується в процесі всього життєвого шляху — в процесі соціалізації, внаслідок якої людина набуває певних властивостей і якостей, що детермінуюють її поведінку. Соціалізація визначається як процес, в ході якого людська істота набуває якостей, необхідних їй для життєдіяльності в суспільстві, який включає як біологічні передумови, так і безпосередньо саме входження індивіда в соціальне середовище, що передбачає: соціальне пізнання, соціальне спілкування, оволодіння навичками практичної діяльності, включаючи як предметний світ, так і всю сукупність соціальних функцій, ролей, норм, прав та обов’язків тощо, активна перебудова навколишнього (як природного, так і соціального) світу, зміна й якісне перетворення самої людини, її всебічний та гармонійний розвиток. Отже, сім’я є першим і єдиним на певному етапі формування особистості інститутом соціалізації. І в цьому сенсі ми солідарні з О. Сахаровим, який підкреслював, що «протягом певного періоду, доволі відповідального періоду становлення свідомості, волі та характеру, саме сім’ї належить у процесі виховання основна, провідна роль». Тільки сім’я з позитивним моральнопсихологічним потенціалом спроможна до кінця виконати свій обов’язок перед суспільством по формуванню суспільно цінної особистості. Тому, справедивим є висновок, що «світогляд і моральні цінності, що існують у нашому суспільстві, неповнолітній спочатку сприймає у тому вигляді, в якому вони існують як відображення в свідомості його постійного оточення» Максимова, Наталія

Сім'я є ключовим  фактором емоційного самопочуття, отже, педагоги й психологи школи мають впливати і на цю сферу життя учнів. Досвід показує, що роботу з батьками треба розпочинати з перших днів перебування дитини у школі. Насамперед ідеться про психолого-педагогічну грамотність батьків, рівень якої залишається низьким. У концепціях гуманістичної психології велике значення надається дитячо-батьківським стосункам, особливо емоційному контакту матері з дитиною. Ранній емоційний досвід дитини є важливим чинником формування особистості. Фундамент розвитку здорової психіки закладається за умов, коли дитина відчуває любов батьків, захищеність і повне прийняття. Вплив несприятливих родинних відносин, коли не задовольняються життєво важливі соціальні потреби дитини, небезпечний для формування і подальшого розвитку особистості, особливо якщо дитина зазнає його у ранньому віці. Малюк сприймає ставлення до нього дорослого як оцінку своєї поведінки, оцінку себе загалом, оскільки не може ще зрозуміти, що погане або байдуже ставлення до нього дорослого може мати різні причини. З раннього віку, ще до того, як дитина починає усвідомлювати себе, вона вже відчуває ставлення до себе як до улюбленої дитини або як до знехтуваної. Природно, що ці почуття пов'язані насамперед зі стосунками з матір'ю, оскільки зв'язок дитини з матір'ю є найтіснішим (у перші місяці життя - симбіотичним) й емоційно насиченим. Любов матері, її підтримка та цілковите прийняття малюка, що виявляються в постійному контакті, ніжності та дбайливому догляді, є основою формування гармонійної емоційно стійкої особистості. Якщо мати внутрішньо нехтує дитиною (тут ми маємо на увазі не тільки явне зневажання батьківських обов'язків, а саме внутрішнє, часто не усвідомлене самою матір'ю ставлення до дитини, яка не була бажаною, або дуже схожа на чоловіка, з яким встановилися конфліктні стосунки, або є перешкодою в реалізації професійних чи особистих планів тощо), то, незважаючи на гарний догляд і зовнішні вияви уваги (сина або доньку навчають увічливості, правил пристойності, розвивають інтелект, контролюють спілкування, але не цікавляться їхніми переживаннями, внутрішнім світом), тісний емоційний контакт не виникає.







Замовити повніше сторінки з періодичних видань скористуйтесь послугою
 
електронної доставки документів  ЕДД