Економіка   Економіка підприємства    Історія економіки    Логістика    Страхування    Цінні папери    Корпоративне управління АудитБухгалтерський облікВинахідництвоЕкологіяЕтика. ЕстетикаІнтелектуальна власністьІсторія   Всесвітня історія    Історія України Культурологія   Культура, мистецтво, суспільство    Культурне співробітництво    Менеджмент в галузі культури    Оперне, балетне мистецтво України    Сучасна українська музика    Українська книга    Українське кіно МаркетингМенеджмент   Контроль і ревізія    Корпоративне управління МистецтвоМовознавствоОподаткуванняПедагогікаПраво   Авторське право    Кримінально-процесуальне право    Адміністративне право    Господарче право    Екологічне право    Конституційне право    Кримінальне право    Криміналістика    Кримінологія    Митне право    Міжнародне право    Правоохоронна діяльність    Сімейне право    Соціальне право    Фінансове право    Цивільне право    Цивільне процесуальне право Політика   Державне управління ФінансиПсихологія   Психологія творчості    Організаційна психологія    Психологія конфлікта    Психологія особистості    Педагогічна психологія    Психологія спорту    Юридична психологія Сільське господарствоФілософія

Педагогіка

Матеріали для написання реферату:
 

Василь Олександрович Сухомлинський (1918-1970) – педагог, засновник гуманістичної, новаторської педагогіки.
Теоретична, літературно-педагогічна творчість і практична діяльність видатного українського педагога В.О.Сухомлинського ввійшла до історії вітчизняної педагогічної думки помітною сторінкою, його педагогічні, публіцистичні і літературні праці та учительський досвід значно вплинули на практичну діяльність школи, збагатили педагогіку України новими положеннями і думками.
  Твори В.О.Сухомлинського відомі у виданнях різними мовами народів світу від болгарської до японської; його спадщина розглядається (вивчається) в провідних університетах і педагогічних інститутах Європи, окремі статті і уривки фундаментальних праць друкуються в педагогічних журналах Польщі, Німеччини, Чехії, Словаччини, Румунії, Австрії, Іспанії, Фінляндії та інших країнах.




Сметанський, М. І. Педагогічна альтернатива В. О. Сухомлинського // Педагогіка і психологія : Науково-теоретичний та інформаційний журнал Академії педагогічних наук України. - 2013. - № 4. - С. 23-30.

Василь Олександрович Сухомлинський увійшов в історію світової педагогіки як видатний реформатор теорії й практики виховання. Його реформаторські ідеї були своєрідною альтернативою суспільно прийнятій педагогічній ідеології в 30—60-х pp. пострадянських країн, де виховання ґрунтувалося в основному на технократичній парадигмі з чітко вираженим класовим характером.

Яскравим представником останньої був А. С. Макаренко, який розглядав педагогічну діяльність як виробництво, а вчителя - як робітника, якому ввіряють важливу ділову функцію, ставлять точне, хай і важке, але все-таки посильне завдання . Його педагогічні ідеї, які добре зарекомендували себе в навчально-виховних закладах для безпритульних дітей з девіантною поведінкою та значною мірою відповідали пануючій тоталітарній ідеології суспільства, і стали методологічною основою організації навчально-виховного процесу в загальноосвітній школі.
  Саме проти пануючої на той час парадигми виховання різко виступив В. О. Сухомлинський, педагогічні погляди якого були більше співзвучні ідеям екзистенційно-гуманістичної психології з орієнтацією на загальнолюдські цінності. Представники цього напряму вважають, що розвиток особистості визначається не стільки зовнішніми впливами на неї, як її внутрішнім прагненням до самоактуалізації, тобто реалізації всіх своїх потенційних можливостей.
  Тривалий час офіційна педагогічна наука через певні причини прагнула приховати альтернативність педагогічних поглядів В. О. Сухомлинського. Зокрема, на це наштовхували ідеологічні постулати радянського суспільства: жодних суперечностей; агресивність до інакомислячих; тлумачення всього тільки в двох протилежних іпостасях (правильне або помилкове). Однак альтернативність педагогічних поглядів Василя Олександровича важко було приховати навіть за таких умов.
  Аналіз педагогічних праць та епістолярної спадщини видатного педагога дають підстави стверджувати, що його альтернатива проявлялася в поглядах на весь виховний процес: мету (виховний ідеал), зміст, форми й методи організації. Скажімо, він дещо по-іншому підійшов до трактування сутнісних ознак моралі. Як відомо, в етичній літературі мораль нерідко зводять до норм поведінки, до пожертвування особистістю власними радощами в ім'я загального добра. В. О. Сухомлинський, як слушно відзначає Т. Самсонова, трактує мораль як внутрішнє добровільне діяння заради самої особистості, як джерело власної радості. За таких умов моральні вчинки, добрі справи є не самопримусом робити те, чого не дуже хочеться, але що потрібно робити, а результатом власної внутрішньої свободи, тобто не самопожертвуванням тим, що становить смисл життя особистості, а внутрішньою потребою, а тому і джерелом особистої радості. Крім того, в основу моральних цінностей В. О. Сухомлинський поклав не класові інтереси, як це визнавала тогочасна ідеологія, а загальнолюдські цінності: доброту, чуйність, емпатію, любов тощо. Таке розуміння моралі привело В. О. Сухомлинського до глибокого філософського осмислення гуманістичної сутності виховання, що спричинило суттєві розбіжності між офіційною педагогікою і його педагогічними поглядами в трактуванні виховного ідеалу. В офіційній педагогіці ним була людина-колективіст із високорозвиненим почуттям колективної відповідальності. Значною мірою це можна пояснити тим, що на становлення радянської педагогіки сильно вплинув соціологічний елемент. З утвердженням тоталітаризму принижувалася роль особистості, яку все частіше розглядали як гвинтик, нуль. А якщо людина — гвинтик, нуль, запитував В. О. Сухомлинський, то хіба вона може бути метою? Тому основною метою виховної роботи почав вважатися колектив, функції якого механічно переносили зі сфери політичної у сферу педагогічну, що перетворило колектив на якусь грізну силу, яка стоїть над гвинтиком — особистістю.
  Виховним ідеалом В. О. Сухомлинського була людина з почуттям власної гідності. Останнє видатний педагог вважав осердям особистості, на яке нанизуються всі інші якості, серед них він особливу роль відводив культурі почуттів.
Альтернативними можна вважати і тогочасні погляди В. О. Сухомлинського на сімейне виховання. На відміну від офіційної педагогіки, яка вирішальну роль у вихованні особистості відводила навчально-виховним закладам, В. О. Сухомлинський постійно був глибоко переконаний у тому, що ніякий, навіть найідеальніший, дитячий садок не може замінити материнської школи або надолужити те, що упустили мати й батько в найтоншій сфері духовного життя людини — у вихованні особистості, тому він велику увагу приділяв вихованню дітей у сім'ї. По суті, В. О. Сухомлинський перший у радянській педагогіці зблизив виховання в широкому соціальному значенні (виховні впливи сім'ї, громадськості) та виховання в широкому педагогічному значенні, яке здійснюють навчально-виховні заклади.
  З позицій сьогодення ми можемо з упевненістю констатувати: педагогічна альтернатива В. О. Сухомлинського суттєво вплинула на розвиток освіти не лише в радянській педагогіці, але й у світовому вимірі.



Дічек, Наталія. В. Сухомлинський і зарубіжна філософсько-психологічна думка ХХ ст.: збіжності морально-етичних поглядів на суспільство і людину в ньому // Рідна школа. - 2015. - № 5/6. - С. 3-8.

Реалістично розуміючи, що «потреби – рушій людського життя» і з них випливають бажання особистості, В. Сухомлинський водночас прагнув домагатися того, аби «бажання особи гармоніювали з інтересом колективу, суспільства, народу, Вітчизни». А для того, запевняв він, уже з перших днів свідомого життя дитини треба окультурювати її бажання, адже «дати дітям щастя – це насамперед зробити їхні бажання морально виправданими, морально обґрунтованими, заслуженими, а з погляду суспільства – скромними, доступними, здійснимими.»

Саме присвоєння (інтеріоризація) людиною поняття «зобов’язання» як внутрішньо усвідомленої потреби, реалізація якої надає задоволення, є за В. Сухомлинським способом вивищення людських потреб. Основне, що для успішного присвоєння і закріплення у поведінці дитини воно має починатися на «світанку її життя». Моральне споживацтво Сухомлинський оцінював як величезний порок, що починається зі світу дитинства.

Водночас, як глибокий психолог-емпірик В. Сухомлинський додавав, що для успішного формування в особистості такої здатності у межах соціуму, де вона живе, має існувати строга гармонія між тим, що людина одержує від суспільства, і тим, що вона дає суспільству.

Тривалий герменевтичний аналіз творчої спадщини В. Сухомлинського дає підстави зробити висновок про те, що він фактично ототожнював поняття «духовність» з поняттям «щастя» у сенсі розгляду їх як ціннісних вершин особистісного мікрокосму людини. Всупереч усталеному в радянському соціумі курсу на колективне щастя педагог обстоював своє переконання – щастя колективу не можливе, якщо не буде щасливою кожна людина, а особисте щастя – це річ виключно складна, створюється не лише у колективі.



Батрун, І. В. Питання трудової підготовки школярів до життя у педагогічній спадщині В. О. Сухомлинського // Педагогіка та психологія. - 2013. - N 1

У творчій спадщині видатного педагога, новатора-практика В. О. Сухомлинського є актуальні для сьогодення шкільної практики педагогічні напрацювання в напряму вирішення проблеми підготовки школярів до майбутньої трудової діяльності. Маємо констатувати, що через усі педагогічні праці В. О. Сухомлинський проводить основну ідею – ідею самоутвердження і становлення особистості громадянина у творчій праці на благо суспільства. Дати дитині радість творення, радість праці, праці на благо людей – це і є справжня мудрість любові до дітей, – стверджував В. О. Сухомлинський.
В. О. Сухомлинський розробив психолого-педагогічні основи трудового виховання школярів у різних видах трудової діяльності, переконливо довів, яким чином формується позитивна мотивація до будь-якого виду праці у кожного школяра. Він розкрив зв'язок між мотивацією і вибором способу дії в конкретних умовах повсякденної праці, здійснюваного учнями послідовно, за певною системою, розробленою педагогічним колективом.
Головним у системі трудового виховання В.О. Сухомлинського є визначені ним принципи трудового виховання, які ґрунтуються на загально-дидактичних принципах трудового навчання та спираються на продуктивну працю учнів. Це єдність трудового виховання і загального розвитку – морального, інтелектуального, естетичного та фізичного; розкриття, з’ясування та розвиток індивідуальності в праці; висока моральність праці, її суспільно-корисний напрямок; залучення до продуктивної праці з молодшого дитячого віку; різноманітність видів праці; постійність, безперервність праці; наявність в дитячій праці рис продуктивної праці дорослих; творчий характер праці, поєднання «зусиль розуму та рук»; послідовність змісту трудової діяльності, вмінь та навичок; загальний характер продуктивної праці; відповідність трудової діяльності силам та можливостям дітей; єдність праці та багатогранного духовного життя.
  На підставі узагальнення творчо-педагогічної спадщини В. О. Сухомлинського конкретизуємо принципові позиції вченого щодо організації трудового виховання як системоутворювального напряму загального розвитку особистості в єдності морального, інтелектуального, естетичного і фізичного виховання. Трудове виховання обов’язково має керуватися принципами індивідуального підходу, постійності і неперервності праці; педагогічно доцільним є раннє включення дитини у різноманітні види продуктивної праці,
які характеризуються насамперед посильністю, творчістю, поєднанням зусилля розуму і рук.
На думку В. О. Сухомлинського, праця має поєднуватись не тільки з розумовим вихованням. Вона повинна відігравати роль виховної сили у гармонійному розвитку особистості. «Праця, відірвана від ідейного, інтелектуального, морального, естетичного, емоційного, фізичного виховання, від творчості, від інтересів і потреб, від багатогранних відносин між вихованцями, стає для вихованців повинністю, яку їм хочеться швидше «відбути».



Богуш, Алла. Патріотичне виховання починається з доброти. Педагогіка добра у спадщині Василя Сухомлинського// Дошкільне виховання. - 2014. - N 11. - С. 4-7.

У книзі «Сто порад учителеві» В. Сухомлинський звертається до кожного педагога, пояснює, яким чином можна реалізувати ідею добра у своєму житті: «Те, що має стати моральною серцевиною твоєї особистості – моральна чистота, благородство, непримиренність до зла, - залежить від того, чи ідея добра стане твоїм переконанням, сутністю твоєї душі – органічною потребою застосовувати  на кожному кроці ці поняття як міру оцінки того, що відбувається у світі».
Поняття «доброта» учений пов’язує насамперед з радістю. За словами В. Сухомлинського, «доброта й ще раз доброта – це найтонші й наймогутніші корінці, що живлять дерево дитячої радості».
  У спадщині В. Сухомлинського чільне місце займають методичні поради педагогам і батькам щодо виховання у дітей доброти. Педагог зауважує, що доброту можна виховати тільки доброзичливим ставленням до дитини. У свою чергу, радість і доброта є підґрунтям великодушності людини, яку також, на думку вченого треба виховувати у дітей. 
Не міг Сухомлинський не висловити свого ставлення і до категорії зла: «…у світ є не тільки добро, а й зло». І поки існує у світі зло, «наша мірка добра, з якою ми підходимо до будь-якого явища у повсякденному житті, повинна бути особливою».






Замовити повніше сторінки з періодичних видань скористуйтесь послугою 
  
електронної доставки документів  ЕДД