Економіка   Економіка підприємства    Історія економіки    Логістика    Страхування    Цінні папери    Корпоративне управління АудитБухгалтерський облікВинахідництвоЕкологіяЕтика. ЕстетикаІнтелектуальна власністьІсторія   Всесвітня історія    Історія України Культурологія   Культура, мистецтво, суспільство    Культурне співробітництво    Менеджмент в галузі культури    Оперне, балетне мистецтво України    Сучасна українська музика    Українська книга    Українське кіно МаркетингМенеджмент   Контроль і ревізія    Корпоративне управління МистецтвоМовознавствоОподаткуванняПедагогікаПраво   Авторське право    Кримінально-процесуальне право    Адміністративне право    Господарче право    Екологічне право    Конституційне право    Кримінальне право    Криміналістика    Кримінологія    Митне право    Міжнародне право    Правоохоронна діяльність    Сімейне право    Соціальне право    Фінансове право    Цивільне право    Цивільне процесуальне право Політика   Державне управління ФінансиПсихологія   Психологія творчості    Організаційна психологія    Психологія конфлікта    Психологія особистості    Педагогічна психологія    Психологія спорту    Юридична психологія Сільське господарствоФілософія

Педагогіка

Матеріали для написання реферату:
 
Протягом усього розвитку суспільства складались різні парадигми освіти та виховання людини. Людство постійно збагачує теорію та практику навчання. Стратегія розвитку школи обумовлюється потребами суспільства, освітньої інфраструктури та реальними можливостями школи.




Попович В. М. 
Компетентнісний підхід у православній богословській освіті в контексті її модернізації // Грані, 2015. -№ 4. -  С. 112-117

Анотація: У статті актуалізуються проблеми модернізації і реформування сучасної системи православної богословської освіти в Україні. Структурні і змістові перетворення в системі підготовки служителів Церкви вимагають нових і якісних підходів, які б відповідали принциповим положенням Болонського процесу і єдиного європейського освітнього простору, серед яких компетентнісний підхід у духовній освіті займає особливе місце. Основним завданням реформування системи сучасної богословської освіти є: входження в національну систему вищої освіти, що передбачає державне визнання дипломів та наукових ступенів, державну акредитацію духовних ВНЗ і впровадження Болонського процесу в систему богословської освіти. Тому на даному етапі модернізації системи богословської освіти в Україні є актуальним впровадження принципів Болонського процесу у вищій духовній освіті.

Компетентнісний підхід у контексті реформування православної богословської освіти, що породжує проблему із визначенням ключових компетенцій випускника вищого духовного закладу, яка полягає у подоланні протиріччя між двома основними завданнями богословської освіти – духовним вихованням і набуттям богословських знань. Фактором вирішення цієї проблеми може виступити інкорпорація соціального вчення Православної Церкви в систему богословської освіти. Це дозволяє виділити три групи ключових компетентностей у богословській освіті: компетентності в сфері богословських знань, морально-етична компетентність, соціальна / громадянська компетентність, а повноцінна інкорпорація соціального вчення Церкви в систему богословської освіти сприяє формуванню основних компетенцій виділених груп і виступає інтегруючим чинником, що об’єднує як духовне виховання і розвиток майбутнього священика, так і набуття ним богословських знань.
  Пріоритетними завданнями реформування системи сучасної богословської освіти є: входження в національну систему вищої освіти, що передбачає державне визнання дипломів та наукових ступенів, державну акредитацію духовних ВНЗ і впровадження Болонського процесу в систему богословської освіти. І якщо реформування світських ВНЗ вже має місце, то проблема інкорпорації системи вищої духовної освіти в національний і європейський освітній простір ще не вирішена. В той же час майже всі системи богословської освіти православних церков Європи інтегровані в державні системи і єдиний європейський освітній простір. Тому на данному етапі модернізації системи богословської освіти в Україні є актуальним впровадження принципів Болонського процесу у вищій духовній освіті. Болонський процес – це не тільки формальні принципи функціонування системи вищої освіти (як світської, так і духовної), але й створення умов для формування компетентної, адаптованої до змін особистості, здатної до цілежиттєвого навчання і постійного духовного розвитку. Це передбачає впровадження компетентнісного підходу в освіті. Як зазначає С.Клепко, компетентнісно орієнтований (компетентнісний) підхід вважається ключовою інноваційною ідеєю сучасної освіти. Для конструювання мети і змісту освіти у формі стандартів, програм і підручників сьогодні вирішальним викликом є розуміння компетентності (компетенції) як спроби специфічного укрупнення і конфігурації одиниць планованих результатів навчального процесу.
  Компетентнісний підхід в освіті пов’язаний з особистісно орієнтованим і діяльнісним підходами до навчання, оскільки стосується особистості учня (студента) і може бути реалізований і перевірений тільки в процесі виконання конкретним учнем (студентом) певного комплексу дій. Він потребує трансформації змісту освіти, перетворення його з моделі, яка існує об’єктивно для «всіх» учнів (студентів), у суб’єктивні надбання окремого учня (студента), які можна оцінити. Як вважають В.Бедь (архім. Віктор) і М.Артемєва цілеспрямоване входження України у світову спільноту модернізації міжнародного порядку в контексті визначених пріоритетів майбутнього світоустрою вимагає від організаторів вищої освіти поетапно реалізовувати складові наявної мегасистеми цілісного освітнього простору, де виразною ознакою її змісту є розбудова на компетентнісно-орієнтованій основі. На даному етапі модернізації системи вищої освіти в Україні є актуальним впровадження принципів Болонського процесу.
  Це передбачає впровадження компетентнісного підходу. Особливого значення набуває компетентнісний підхід у контексті реформування православної богословської освіти, що породжує проблему із визначенням ключових компетенцій випускника вищого духовного закладу, яка полягає у подоланні протиріччя між двома основними завданнями богословської освіти - духовним вихованням і набуттям богословських знань.



Воробйова О. П. 
Модернізаційна політика у галузі вищої освіти як засіб становлення нової моделі суспільного розвитку // Інвестиції: Практика та досвід, 2015. -№ 5. -  С. 96-99

Анотація: У статті окреслено основні напрями модернізаційної та інноваційної державної політики в галузі вищої освіти, адже модернізаційна політика держави має на меті знайти та усунути ті системні суперечності, що присутні у вітчизняній моделі державного управління. Несвоєчасне та неякісне реагування на суспільні виклики у вищій освіті, нездатність адекватно реалізовувати стратегічні перспективи суспільного розвитку та гарантувати еволюційно-інноваційні перетворення в гуманітарній сфері та вищій освіті зокрема, призводить до виникнення потреби у модернізації державного управління для забезпечення ефективності діяльності у цій галузі, що відповідає сучасним вимогам суспільного розвитку. У дослідженні визначено найбільш значущі тенденції та обставини, що призвели до організаційної реструктуризації вищої освіти. Зформульовано основні інструменти соціально-економічної політики для досягнення економічного зростання і забезпечення конкурентоспроможності галузі вищої освіти.

Основним завданням модернізації державного управління є спрощення адміністративних функцій, коригування системи державних органів та управління кадрами державних службовців. Для досягнення цих цілей потрібно комплексне вирішення завдань послідовного скорочення надмірного державного втручання і оптимізації діяльності державного апарату.
  Державна політика має бути цілеспрямованим впливом суспільства та його інститутів на розвиток професійного потенціалу країни і є стратегічним системоутворюючим і організуючим засобом реалізації державної освітньої стратегії. Це визначається, насамперед, у процесі прийняття та реалізації стратегії, у виборі пріоритетів, ключових проектів, в організації практичної діяльності суб'єктів вищої професійної освіти. Механізми реалізації пріоритетів державної політики в галузі вищої професійної освіти мають сприяти процесу розробки та реалізації напрямків цієї політики, створювати комплекс способів і засобів, що забезпечують виконання конкретних заходів, оцінку ефективності та оптимізації освітньої діяльності. При формуванні та реалізації політики галузі вищої освіти в Україні важливу увагу потрібно приділити становленню демократичної, соціально-орієнтованої держави, яка має характеризуватися як потужна інноваційно-орієнтована держава, що здатна забезпечити високий рівень якості життя громадян. Досягти цього можна за певних умов:
— створення ефективної соціальної політики, що спрямована на забезпечення розвитку людського потенціалу;
— запровадження оптимальних форм взаємодії держави, бізнесу та суспільства щодо реалізації певних національних проектів у різних сферах суспільного життя;
— забезпечення ефективності функціонування державно-управлінських інститутів, для забезпечення покращення інвестиційного клімату в державі;
— реалізації інноваційної економіки, що заснована на економіці знань.
Аналіз реалізації державної освітньої політики в галузі вищої освіти треба розуміти як безперервний процес вивчення і аналізу суспільства, що трансформується, стану розвитку суб'єктів освітньої політики та діяльності.
  Сучасні технології є однією з найважливіших складових процесу і фактично є передачею нових науково-технічних знань від розробника до замовника. Ця форма співпраці давно і досить ефективно працює у розвинених країнах, і потрібно впровадити у нашій країні. Для досягнення цієї мети потрібно, щоб держава виступила активним суб'єктом створення інтегрованих структур, здійснювала управління їх функціонуванням та розвитком, а також оцінювати та контролювати їх результативність.
  Таким чином, на рівні національного освітнього простору потрібно привести вітчизняні освітні стандарти у відповідність зі світовими досягненнями і стандартами. Це перш за все стосується розвитку кадрового потенціалу держави і суспільства; досягнення сучасної якості освіти, забезпечення його відповідності актуальним і перспективним потребам особистості, суспільства і держави; модернізації національної системи освіти на основі поєднання інноваційних стратегій і конструктивних традицій вітчизняної освіти; оптимізації управління освітою на основі його демократизації, поєднання державно-громадського регулювання, автономності та самоврядування; інтеграції національної освіти в міжнародний освітній простір.
  Метою вищої освіти є підготовка конкурентоспроможних висококваліфікованих кадрів з високими духовно-моральними якостями, здатних до самостійного мислення, і забезпечення прогресивного науково-технічного, соціально-економічного та культурного розвитку суспільства.
Таким чином, можна зазначити, що модернізація державної політики у галузі вищої освіти призводить до того, що галузь стає більш конкуренто-орієнтованою та перетворюється з соціально-культурного середовища на більш прагматичний соціально-економічний сегмент ринку, відповідає сучасним викликам суспільства. Таким чином створюється новітній позитивний науково-освітній потенціал для країни, що дасть змогу успішно запроваджувати модернізаційну державну освітню політику в країні, а це, у свою чергу, призведе до якісних змін у суспільстві.


Батичко, Галина Іванівна 
Особливості національного освітнього простору або вибір в умовах невизначеності // Вісник Маріупольського державного  університету. Сер., Філософія, культурологія, соціологія. -2014. -Том Вип. N 7. -  С. 27-35

Анотація: Становлення інформаційного суспільства супроводжується трансформацією світового соціокультурного простору, що позначилося і на переформатуванні освітянської системи. Виховання особистості здатної до саморозвитку та різновекторність підготовки стають головними ознаками освітнього простору перехідного часу, що призводить до актуалізації різних форм дистанційного навчання. Загальносвітові тенденції знаходять специфічного вигляду на національному грунті. В умовах підвищення рівня невизначеності, обумовленого складністю суспільно-політичної ситуації, вибір майбутньої професії заміщується вибором університету, здатного забезпечити надання найбільш повного комплексу освітянських послуг. Загострення конкурентної боротьби між українськими ВНЗ вимагає інноваційного розвитку та системного впровадження інформаційних технологій не тільки задля забезпечення інтеграції до європейської системи освіти, а і для формування життєздатної освітньої системи принципово нового типу.

Відповідно до нової парадигми розвитку людства інформація стає потужним чинником суспільного впливу. Не випадково, на порядок денний встало питання вдосконалення освітянської системи, оскільки збільшення обсягів знань унеможливлює існування традиційної моделі, спрямованої на засвоєння визначеного масиву інформації, достатнього для формування практичних навичок, необхідних для успішної соціалізації індивіда. Завдяки новим можливостям обсяг і структура знань міняються і кількісно, і якісно що кілька років. Здобуття базової освіти вже не забезпечує сталого професійного рівня, достатнього на все життя. Постійне ж навчання паралельно з роботою вимагає зміни самого принципу освіти. В цьому контексті сформованість компетенцій молодого фахівця відповідно до інформаційного вектору є не просто ознакою, а вимогою часу. На порядку денному в освітянській справі - не тільки впровадження нової системи виховання особистості, адаптованої до інформаційного суспільства, але й розробка системи заходів соціально-психологічної адаптації індивіда до сприйняття інновацій. Саме тому становлення інформаційного суспільства супроводжується не стільки формуванням нових галузей підготовки фахівців, призначення яких – забезпечити ефективне використання інформаційних технологій, скільки створенням нової моделі освіти, конгруентної новій системи життєвих сенсів. В ситуації подолання хаотичного типу існування освітянської системи може бути умовно три сценарії дій. Перший пов'язаний з прагненням долати перешкодим на шляху просування уперед, ситуативно затикаючи дірки зі сподіваннями на те, що потік неминучих змін омине вашу оселю. Шлях другий – стати пасажиром човна успішного сусіда, що ставить під сумнів можливість рятування власного скарбу. І шлях третій - будувати заздалегідь ковчег, що дозволить зберегти найважливіше і продовжувати рух не зважаючи ні на що. Зрозуміло, що третій шлях є найбільш раціональним, водночас і найбільш складним, оскільки вимагає не просто реформування, а системної перебудови, що базується на прогнозуванні ситуації, урахуванні особливостей культурної динаміки, виявленні потреб ринку праці, узгодження освітянської системи з потребами ринку праці і майбутнього існування держави. Усвідомлення, що саме означений шлях є єдино правильним, вимагає поступового і системного вирішення цілої низки завдань:
- Налагодити системну перебудову на всіх рівнях від дошкільної освіти і до підготовки фахівців вищої кваліфікації, що базується на створенні фундаментальної
концепції національної освіти і поступового просування на шляху її реалізації. Задля подолання інерційного руху необхідно залучити до створення концепції не тільки теоретиків та чиновників в галузі освіти, а й представників – практиків. Впровадження концепції повинно супроводжуватися суспільним обговоренням та постійним моніторингом її ефективності;
- Здійснювати реформування освітянської системи відповідно до потреб вітчизняного ринку праці в умовах підвищення поваги до освітян, формування престижності
освіченості як головного чинника самореалізації особистості. Створення сприятливих умов для розвитку вітчизняної науки;
- Збалансоване функціонування освітянської системи забезпечується переосмисленням адміністративних функцій керівних органів. Від контролю – до координації дій, збалансованість регламентації та свободи відповідно до вимог функціонування складної динамічної системи;
- Поєднання традиційного і інноваційного в освітянській сфері дозволить подолати вади кліпової свідомості і спрямувати зусилля на процес формування передусім свідомого громадянина, що ставиться до країни не тільки як до місця роботи, а й усвідомлює власну відповідальність за її подальший розвиток.
Допоки в українській освіті не відбудеться системна перебудова, вона нагадуватиме славнозвісний персонаж мультфільму «Льодовиковий період» - білку, що самовіддано намагається зупинити водний потік всіма можливими засобами (кінцівками). Як відомо зупинити потік можна лише тимчасово, так як і неможливо знаходитися в стані «шпагату», саме це і створює специфічні «особливості національної освіти», які спонукають випускників робити вибір на користь здобуття освіти в іншій країні, а згодом і інтеграції до іншого культурного простору, що закономірно призводитиме до деградації країни. Дійсно актуальним до сих пір лишається вислів О.Бісмарка: «Той, що економить на школах, буде будувати тюрми». А така перспектива розвитку держави вкрай небажана.



Кремень В. 
До інноваційної освіти: контекст модернізації НАПН України // Рідна школа, 2014. -№ 4/5. -  С. 3-6

Події останнього часу в Україні засвідчили, що тенденції суспільного оновлення імперативно заявляють про себе, незважаючи на інерцію та спротив віджилого, консервативного, злочинного. Світ змінюється, модернізується, часто докорінно, революційно і, що принципово, прискорено. Ключовим суб'єктом перетворень була і є освіта. Завдання освіти, педагогіки й психології- глибоко усвідомлювати сутнісні характеристики сучасних процесів розвитку, їх напрямів і темпів, змісту та значущості, перспектив і невідворотності, і на цій основі пропонувати відповідні освітні середовища та стратегії з метою формування інноваційної людини.
На Загальних зборах НАПН України, які відбулися нещодавно, відзначалося, що останніми роками події останнього часу в Україні засвідчили, що тенденції суспільного оновлення імперативно заявляють про себе, незважаючи на інерцію та спротив віджилого, консервативного, злочинного. Світ змінюється, модернізується, часто докорінно, революційно і, що принципово, прискорено. Ключовим суб'єктом перетворень була і є освіта. Завдання освіти, педагогіки й психології- глибоко усвідомлювати сутнісні характеристики сучасних процесів розвитку, їх напрямів і темпів, змісту та значущості, перспектив і невідворотності, і на цій основі пропонувати відповідні освітні середовища та стратегії з метою формування інноваційної людини.
  На Загальних зборах НАПН України, які відбулися нещодавно, відзначалося, що останніми роками практично апробовано зміст і науково-методичне забезпечення навчання дітей з особливими освітніми потребами, зокрема в умовах інклюзивної освіти. Розроблено засади відбору, структурування та реалізації змісту шкільної освіти в програмах, підручниках, навчальних і методичних посібниках на засадах компетентнісного, діяльнісного, особистісного підходів. Підготовлено методичні рекомендації щодо створення професійних стандартів на компетентнісній основі. Виявлено тенденцію щодо здійснення в Європейському просторі вищої освіти підготовки фахівців на всіх трьох його циклах (бакалаврському, магістерському, докторському) на основі досліджень, а також світову тенденцію поширення постдокторської освіти. Досліджено переорієнтацію місії сучасних університетів з ретрансляції та поширення знань на їх продукування. Сформульовано пропозиції стосовно розвитку дослідницько-інноваційної складової вітчизняних вищих навчальних закладів, відповідного їх укрупнення та концентрації, вдосконалення фінансування.
  Загалом в Академії за результатами наукових досліджень тільки у 2013 р. опубліковано понад три тисячі праць, у тому числі 109 монографій, 163 підручники та навчальні посібники. Міжвідомча рада з координації наукових досліджень з педагогічних і психологічних наук в Україні узгодила теми понад 200 докторських і близько 1,3 тис. кандидатських дисертаційних досліджень. Розвивалися міжнародне партнерство, участь вчених у міжнародних наукових заходах, проектах і програмах. З метою досягнення цих та інших цілей модернізації Академії найближчим часом буде розроблено конкретну короткострокову Програму розвитку НАПН України до 2017 року. Передбачається, що не тільки НАПН України в цілому, а й підвідомчі наукові установи мають продемонструвати здатність до розвитку на основі інноваційних інституційних стратегій на найближчу перспективу, зокрема передбачивши кадрову модернізацію, досягнення вікового балансу, підтримання талановитої молоді, прозорість і відкритість своєї діяльності, передовсім з використанням інтернет-сайтів. При цьому буде значно активізована участь Академії, її підвідомчих установ у міжнародних наукових та освітніх проектах і програмах співпраці та обміну досвідом. З метою посилення взаємодії та об'єднання зусиль буде переглянуто й уточнено Програму спільної діяльності Міністерства освіти і науки та Академії. Також вважаємо за доцільне розробити й ухвалити аналогічну програму з профільним Комітетом Парламенту в частині оновлення освітянського законодавства, обґрунтування модернізації державної політики у сфері освіти. Ці та інші кроки сприятимуть подальшій модернізації Академії заради розвитку та піднесення національної освіти, українського суспільства, нації й кожного громадянина суверенної України.



Бабій, Сергій 
Основні напрями модернізації освіти: тенденції та перспективи // Вища освіта України, 2014. -№  1. -  С. 28-33

Анотація: Аналізуються основні напрями модернізації української освіти як відповідь на виклики глобалізації, інформаційної революції та інших глобальних змін сучасного суспільства; автор зосереджує увагу на конкурентності освіти, її науковій забезпеченості, якості, відкритості, демократичності тощо; на запитання про готовність українського суспільства до здійснення модернізаційних змін в освіті автор дає позитивну відповідь за умови політичної волі держави і суспільства.

Як зазначають аналітики, перший напрям модернізації вітчизняної освіти має розгортатись у напрямі підвищення її конкурентності у європейському просторі і в світі. Конкурентність має бути критерієм якості, ефективності й, зрештою, потужним рушієм змін у цій галузі. Очевидно те, що в країні є попит на якісну освіту - недарма молоді українці їдуть здобувати якісну освіту за кордон (у європейські країни та США). У цьому плані особливого значення набуває позитивний зарубіжний досвід, особливо досвід США, у сфері науково-технічного прогресу, формування інноваційної економіки (економіки знань) та інтеграції науки й освіти.
  Вельми показовий приклад такої інтеграції демонструють американські університети. Гарвард, Йель, Стенфорд, Берклі, Прінстон та багато інших відомі всьому світові, і не тільки завдяки якісному рівню наданої освіти, їх суспільна та соціально-економічна роль залежить і від проведених передових наукових фундаментальних та прикладних досліджень. Зрозуміло, на сьогодні наші університети (навіть IV рівня акредитації) зрівнятись з американськими аж ніяк не зможуть, але орієнтуватися на їх принципи організації навчальної та наукової діяльності неодмінно треба.
  Другий напрям модернізації освіти може бути означений як пріоритетність освіти та науки як у структурі державного бюджету, так і в структурі бюджету домогосподарств.
Держава потребує відходу від ідеології освіти як певного придатка до решти сфер суспільного й державного життя, що забезпечує їхні поточні потреби. Освіта в цивілізованому світі має статус творця майбутнього нації, своєрідної проекції суспільства в майбутнє. Через це її пріоритети, а відтак і пріоритети фундаментальних наук, без яких немислимий науково-технічний прогрес, мають відігравати в ієрархії державного будівництва чи не найперші ролі. «Важливий аспект стратегії освіти стосується ролі наукової раціональності як головної складової, - зазначає В. Кремень, - котра визначає зміст сучасної освіти. Тенденція постіндустріального розвитку така, що наукова раціональність, хоча її історичний тип сьогодні змінюється, зберігає високий ціннісний статус і набуває нових соціальних функцій».
  Третім напрямом розбудови модерної та ефективної освітньої моделі має стати її відкритість. Така властивість означає вільну від бюрократичних завад мобільність як освітян, так і учнів поміж різними закладами та країнами (навіть дещо подібний до вільного обігу валют). Освіта посідає першорядне значення в процесі формування й утвердження загальнолюдських суспільних цінностей. «Насамперед це стосується такої актуальної для України проблеми, як перехід від тоталітаризму до демократії й відкритого суспільства, соціально відповідальної держави. Відкрите демократичне суспільство неможливо побудувати на зразок промислового підприємства чи аграрного комплексу - його можна лише духовно виростити в собі і своїх дітях». Четвертий напрям модернізації вітчизняної освіти - перехід до особистісно-орієнтованого навчання. Такий тип навчання має заохочувати евристичний підхід, згідно з яким учать як думати (способи вирішення проблем), а не що думати (заучування готових відповідей). Результатом такого типу навчання має стали «школа розуміння», креативність учнів, інноваційне мислення. Нова система освіти має ґрунтуватись на освітянській стратегії модернізації змісту, методів і форм освітнього процесу з урахуванням таких факторів, як відкритість, самоорганізація, саморозвиток, самоуправління, нелінійність і креативність мислення. Ці чинники мають визначити вибір принципів (нелінійність, інноваційність, самоорганізація), що будуть покладені в основу розробки технологій навчальної діяльності та забезпечать нестандартні підходи до навчання і оцінювання, повноту та високу якість предметних знань, професійне становлення і професійну адаптацію майбутнього фахівця. П'ятий напрям - налагодження системи соціальних ліфтів відповідно до рівня та якості отриманої освіти. Це означає комплекс заходів з налагодження механізмів кар'єрного росту та підвищення соціального статусу особистості залежно від здібностей освічених молодих людей. Замість існуючої вже досить тривалий період (з часів СРСР та у пострадянські часи) системи кар'єрного зростання та залежності статку від походження та багатства батьків, потрібно розбудовувати систему доступу до соціально-економічних благ і вищих посад за показником рівня та якості отриманої освіти (враховуючи освітній рівень, наявність наукових ступенів, міжнародного та національного рейтингу ВНЗ тощо). Для цього потрібні реформи в соціальній політиці і в освіті, інакше суспільству загрожує тотальна апатія, оскільки демотивує значну кількість населення (молодь зневірюється в необхідності якісної освіти, старше покоління не вірить у соціальну справедливість). Шостий напрям - упровадження ефективного процес-орієнтованого управління освітою, яке передбачало б встановлення принципу керівництва не людьми, а процесами. Дотепер в Україні панує жорстко централізована система управління освітою, а принцип загальності панує над педагогічною громадськістю та освітянськими інституціями, сковує їх ініціативу. Політики та бюрократія, які визначають характер реформування освіти, бояться її децентралізації - основного шляху її урізноманітнення, оскільки це може припинити використання освіти як «владного ресурсу». У підсумку Міністерство освіти і науки повинно реформуватися на зразок кращих зарубіжних аналогів і стати урядовим інститутом, що визначає політику країни в освітянській діяльності. Поки що існуючий елемент урядування в освіті виконує функції завідувача великим господарством (розподіл коштів, приміщень, земель тощо), державного методичного центру (централізоване забезпечення програмами, підручниками та контроль їх змісту), наглядача за лояльністю до чинної влади тощо. Здійснюючи безперервний моніторинг взаємодії ринку праці та сфери освітянських послуг, оновлене міністерство має впливати на ці процеси за рахунок спрямування бюджетних ресурсів на стратегічно важливі (для суспільства, держави, народного господарства) освітянські проекти й програми. Передусім потрібно утримувати баланс між потребами економіки та кількістю і якістю фахівців, підтримувати обдаровану молодь, стимулювати зростання рівня професорсько-викладацького складу, надавати адресну допомогу в доступі до освіти малозабезпеченим прошаркам населення тощо. У результаті стане реальністю досягнення саморегуляції освітньої системи не на основі бюрократичного тиску на навчальні заклади, а за результатами вільної конкуренції закладів освіти, постане можливість оволодіння   сучасними   методами   управління в освітній реальності, яка постійно ускладнюється та безперервно оновлюється. У зв'язку з цим вітчизняні фахівці (П.Ю. Саух та ін.) закликають подолати так званий «ком'юніті-розрив», той соціально-психологічний бар'єр, який пов'язаний з жорсткою демаркацією державного і громадського управління освітою, чого, між іншим, вимагає вітчизняна законодавча основа розвитку системи органів самоврядування в освіті. Закон України «Про освіту», у якому проголошено перехід від державної до державно-громадської і громадсько-державної форм управління освітою, спонукає до того, щоб справа освіти і виховання молодого покоління стала турботою всього суспільства. Насамкінець потрібно поставити принципове питання: Чи здатна Україна модернізувати власну освіту (а з нею і все суспільство)? На нашу думку, фундаментальних соціокультурних, економічних та світоглядних перешкод для цього не існує. Навіть низка азійських країн, де існували тисячолітні традиції бідності та неграмотності, зробили наприкінці XX століття разючі успіхи в розвитку економіки та освіти. Якщо до цього ситуацію описували таким чином: «Мільйони неграмотних людей обробляють свої поля дідівськими традиційними засобами, працюють в майстернях таким же чином, мільйони хворих вірять у владу чар і талісманів, а не в методи сучасної діагностики та терапії». Нині ж ці країни називають «азійськими тиграми» за економічний потенціал, а науково-технічний рівень їх освіти не викликає сумнівів. Україна ж має доволі високі показники не тільки грамотності населення, а й відсоток тих, хто отримав вищу освіту, тому стартові умови для здійснення модернізації освіти доволі сприятливі, значно краще тих, у яких починали «азійські тигри». Для цього потрібна лише політична воля держави і суспільства - забезпечити можливість освітянам здійснити саме такі реформи, які б не імітували модернізацію освіти, а наповнили її реальним змістом. 







Замовити повніше сторінки з періодичних видань скористуйтесь послугою 
  
електронної доставки документів  ЕДД