Економіка підприємства

 Історія становлення і розвитку ринкової економіки в багатьох країнах свідчить про те, що нерівномірність процесу її функціонування, коливання обсягів виробництва і збуту, виникнення глибоких спадів виробництва, що характеризується як кризова ситуація, варто розглядати як деяку загальну закономірність. Відповідно світова економічна практика виробила цілий арсенал інструментарію подолання кризових явищ на підприємстві, який об'єднує у собі антикризовий менеджмент.

 Антикризовий менеджмент - це така система управління підприємством, що має комплексний, системний характер і спрямована на запобігання чи усунення несприятливих для бізнесу явищ за допомогою використання всього потенціалу сучасного менеджменту, розробки і реалізації на підприємстві спеціальної програми, яка має стратегічний характер, що дозволяє усунути тимчасові утруднення, зберегти і примножити ринкові позиції при будь-яких обставинах, при опорі в основному на власні ресурси.

 Антикризове управління істотно відрізняється від традиційного управління підприємствами, має свою специфіку, що пов'язана із суттєвими змінами в умовах діяльності підприємства, а також з непередба-чуваністю ситуації та новими управлінськими проблемами. Термін «антикризове управління» став звичним стосовно фінансово неспроможних підприємств.

 Головним завданням антикризового управління є розробка управлінських рішень з мінімальним ризиком, що дозволило б досягти поставленої мети і результату за мінімумом додаткових засобів і за мінімальних негативних наслідків.

 Тобто на підприємстві розробляться спеціальна політика антикризового фінансового управління яка є частиною загальної стратегії підприємства і полягає у розробці системи методів попередньої діагностики загрози банкрутства та використання механізмів фінансового оздоровлення підприємства, що забезпечуватимуть його вихід із кризового стану.

 2. Санація як ефективний захід попередження банкрутства підприємств

 Термін "санація" походить від латинського "sanare", що означає лікування, оздоровлення, одужання. Застосування цього терміна в економічній теорії є закономірним, оскільки при наближенні підприємства до стану неплатоспроможності та банкрутства потрібне саме оздоровлення та лікування підприємства, яке потрапило в кризу.

 Метою санації суб'єктів господарювання є ліквідація чи попередження загрози банкрутства, забезпечення найбільш ефективного використання потенціалу з метою адаптації підприємств до нових умов господарювання та створення передумов для відновлення конкурентоспроможності у довгостроковій перспективі.

 Реалізація мети за рахунок кращого використання чи додаткового залучення ресурсів, збереження підприємства діючим, у тому числі збереження кількості існуючих робочих місць, створення можливості проведення розрахунків з кредиторами та отримання прибутку підприємства на основі наявних фінансових, організаційних, правових, виробничих, техніко-технологічних можливостей і є завданням санації.

 Санація підприємства - це складова антикризового управління, яка передбачає застосування системи фінансово-економічних, виробничо-технічних, організаційно-правових, соціальних та екологічних важелів, спрямованих на досягнення узгодженості пріоритетних інтересів підприємства з інтересами суб'єктів зовнішнього середовища та внутрішньої гармонізації його діяльності, з метою відновлення платоспроможності та створення передумов для сталого розвитку підприємства у майбутньому.

 Об'єктом санаційних заходів є одночасно усі елементи діяльності підприємства: засоби виробництва, праці, фінанси, управління, зовнішнє і внутрішнє середовище. Таке твердження втілює в собі комплексний підхід до розгляду процедури санації. Залежно від напрямків санаційних заходів потрібно розрізняти: організаційну, правову, фінансову, техніко-технологічну, виробничу, соціальну та екологічну санацію підприємства:

 — організаційна санація підприємства передбачає розробку нової організаційної структури підприємства, впровадження нових прогресивних форм і методів управління, відбувається звільнення підприємства від непродуктивних виробничих структур, проводиться ротація керівників та фахівців підприємства з метою поліпшення виробничих відносин між членами трудового колективу;

 — правовасанація має на меті удосконалення організаційно-правової форми бізнесу, що здійснюється шляхом різноманітних видів реорганізації;

 — фінансовасанація підприємства полягає в ефективному управлінні фінансовими ресурсами, залученими в процесі санації підприємства, спрямованому на досягнення чи відновлення платоспроможності, ліквідності, поліпшення структури балансу та формування фондів фінансових ресурсів, необхідних для проведення санаційних заходів виробничо-технічного характеру;

 — техніко-технологічна санація втілює у собі такі напрямки, як: модернізація виробничих фондів підприємства, впровадження нового устаткування;

 — виробнича санація підприємства передбачає здійснення заходів пов'язаних, передусім, із поліпшенням структури виробничої програми шляхом закриття нерентабельних виробництв, поліпшенням асортименту продукції, що випускається, зменшенням простоїв, скороченням технологічного часу, поліпшенням якості продукції і зниженням її собівартості;

 — соціальна санація підприємства містить заходи, направлені на забезпечення соціального захисту працівників підприємств-боржників: надання соціальних гарантій звільненим працівникам, створення і фінансування системи перепідготовки кадрів, пошук і пропозиція альтернативних робочих місць, виплати з безробіття, виплата заробітної плати, вихідної допомоги. Пріоритетне значення заходи соціального характеру мають під час проведення процедури санації на підприємствах-гігантів та містоутворюючих підприємствах, скорочення штату працівників яких може призвести до соціальної кризи в регіоні;

 — екопогічнасанація передбачає здійснення заходів, спрямованих на захист навколишнього середовища, шляхом мобілізації резервів для спорудження очисних пристроїв, екологізації виробництва.

 Для цілісного розуміння сутності санації розглянемо процес та етапи організації фінансового оздоровлення підприємства за допомогою так званої „класичної моделі санації"', яка широко використовується як основа для розробки механізму фінансового оздоровлення суб'єктів господарювання у країнах з розвиненою ринковою економікою та пропонується як приклад вітчизняними економістами (рис. 14.1).

 Класична модель санації підприємства передбачає послідовне здійснення відповідних етапів. Як бачимо на рис. 14.1, процес починається з ідентифікації кризового стану підприємства та усвідомлення потреби здійснення оздоровчих заходів.

 На етапі оцінки фінансового стану проводиться всебічна діагностика підприємства: санаційний аудит.

 Ревізія фінансово-господарської діяльності, як правило, проводиться зовнішніми незалежними від підприємства спеціалізованими аудиторськими фірмами чи аудиторами. На основі результатів перевірки фінансово-господарської діяльності підприємства-боржника аудитор повинен зробити висновки щодо санаційної спроможності суб'єкта господарювання.

Санаційна спроможність - це наявність у підприємства, що перебуває у фінансовій кризі, фінансових, організаційно-технічних та правових можливостей, які визначають його.

 Наступним етапом згідно з класичною моделлю санації є прийняття рішення щодо ліквідації чи санації підприємства. У тому разі, коли підприємство має реальну можливість відновити платоспроможність, ліквідність та прибутковість, приймається рішення про оздоровлення підприємства та розробку санаційної концепції.

 Розробка концепції оздоровлення підприємства починається з визначення мети проведення санації. У роботах О.О.Терещенко, О.В. Мозен-кова визначено, що проведення заходів санації передбачає два види цілей: оперативні і стратегічні.

 Зазначені науковці виділяють такі найбільш важливі оперативні цілі:

 а)         забезпечення ліквідності;

 б)        управління прибутковістю і оптимізація використання готівкових
ресурсів.

 Об'єктами управління, на які направлені ці цілі є, відповідно, ліквідність і прибутковість.

 Стратегічна мета санації визначена як забезпечення життєдіяльності підприємства і активної позиції на ринку. Об'єктами управління в цьому випадку є всі процеси, що впливають на конкурентоспроможність підприємства, що санується.

 Однак поряд із локальними цілями, наведеними вище, потрібно розглядати цей процес і на макрорівні, встановлюючи мету санації відповідно до встановлених напрямків розвитку держави та політики забезпечення її економічної безпеки.

 Кожна мета передбачає здійснення відповідних заходів для ЇЇ досягнення і відповідно до встановлених цілей визначається стратегія і тактика проведення санації.

 Стратегія санації - це вказівки про переведення підприємства із стану кризи в стан конкуренто- і платоспроможності; це узагальнена модель дій, необхідних для досягнення поставленої мети шляхом координації та розподілу ресурсів компанії.

 За допомогою стратегії виробляється сам характер поведінки на ринку та концепція, яка відображає ідеологію проведення санації. Під час оздоровчих заходів підприємство може застосовувати як оборонну, так і наступальну концепцію здійснення санації підприємства. Вибір тієї чи іншої моделі поведінки здійснюється за результатами оцінки внутрішнього потенціалу протидії розвитку кризи. .Якщо керівництво підприємства оцінює свій потенціал як високий і за суттю управління схильне до ризику, тоді слід застосовувати наступальні дії, в іншому випадку доцільною є оборонна модель поведінки.

 Відповідно до обраних стратегічних дій розробляється програма санації, яка являє собою узагальнений план проведення оздоровчих заходів, спрямованих на вихід підприємства з кризи. Визначаються основні напрямки оздоровлення підприємства, встановлюються внутрішні резерви підприємства, робляться висновки про можливість залучення капіталу, обираються форми здійснення санаційних заходів.

 І.О. Бланк визначає два основних напрямки здійснення санаційних заходів:

 — санація підприємства, спрямована на рефінансування його боргу, застосовується, на думку автора, під час тимчасового кризового стану, коли підприємство в змозі самостійно відновити свою ліквідність, платоспроможність та ефективну діяльність. Відновлення підприємства відбувається шляхом домовленості з кредиторами щодо пролонгації чи списання заборгованості. На нашу думку, такий напрямок більше тяжіє до мирової угоди, аніж до санації. 

 — санація підприємства, спрямована на його реструктуризацію (реорганізацію), застосовується при більш тяжких масштабах кризового стану, коли підприємство для відновлення його діяльності та подальшого функціонування потребує здійснення ряду реорганізаційних процедур, результатом яких буде впровадження більш ефективних організаційних форм господарської діяльності. Як правило, зазначає автор, цей вид санації пов'язаний із зміною статусу юридичної особи. 

 Наступним етапом класичної моделі оздоровлення є проект санації, який розробляється на основі санаційної програми і містить у собі більш докладний перелік оздоровчих заходів та їх техніко-економічне обґрунтування, розрахунок обсягів фінансових ресурсів, необхідних для досягнення стратегічних цілей, конкретні графіки та методи мобілізації фінансового капіталу, строки освоєння інвестицій та їх окупності, оцінку ефективності санаційних заходів, а також прогнозовані результати виконання проекту.

 На основі проекту санації розробляється план фінансового оздоровлення, який охоплює фінансові, виробничі й трудові ресурси підприємства, процеси господарської діяльності. План санації представляє собою комплексну програму фінансового оздоровлення боржника, застосування спеціальних заходів щодо відновлення платоспроможності боржника, строк реалізації і будується на загальних принципах складання бізнес-плану підприємства.

 Після складання та затвердження кредиторами плану санації наступає основна частина цього процесу - реалізація заходів щодо відновлення платоспроможності. Згідно з класичною моделлю санацію можна вважати успішною, якщо після виконання усіх намічених заходів оздоровлення підприємство вдалося вивести з кризи, відновити його платоспроможність, розрахуватись з кредиторами і відновити конкурентні позиції на ринку.

 3. Банкрутство та ліквідація підприємства

 Термін "банкрутство" походить від італійських слів "banko" - ослін і "rotto" — ламати, виникнення якого пов'язане з традицією ламати або перекидати стіл, за яким сидів міняйло, що став неспроможним.

 На сучасному етапі розвитку зазначене поняття набуло нового змісту. Українське законодавство трактує, термін банкрутство у такий спосіб: "банкрутство - це визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше, як через застосування ліквідаційної процедури".

 Економічна енциклопедія визначає банкрутство, як "встановлена судом неспроможність боржника сплатити свої зобов' язання; примусова ліквідація підприємства для поділу майна боржника між кредиторами".

 Як бачимо, юридичний та економічний погляди збігаються за суттю, тобто банкрутство підприємства настає тільки за рішенням суду.

 Залежно від причин виникнення банкрутство може бути реальним, фіктивним, умисним та прихованим. Реальне банкрутство виникає в результаті певних реальних втрат, пов"язаних із некомпетентним управлінням, негативним впливом зовнішнього середовища, форсмажорних обставин і є наслідком помилкових дій і рішень керівництва або власників, які не мали на меті свідомого спричинення кризових процесів на підприємстві. Фіктивне, умисне та приховане банкрутство визначено законодавством України як кримінальний злочин і регламентується статтями ст. 218 - ст. 221 кримінального кодексу.

 Справа про банкрутство порушується господарським судом, якщо безспірні вимоги кредитора (кредиторів) до боржника сукупно складають не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати, які не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку.

 Основою для порушення справи про банкрутство є заява, яку можуть подати:

 — кредитори;

 — органи державної податкової служби;

 — органи державної контрольно-ревізійної служби; боржник.

 Суддя, прийнявши заяву про порушення справи про банкрутство, не пізніше ніж на п'ятий день з дня її надходження виносить і направляє сторонам та державному органу з питань банкрутства ухвалу про порушення провадження у справі про банкрутство і призначає дату проведення підготовчого засідання суду.

 Одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство вводиться мораторій на задоволення вимог кредиторів. Мораторій відноситься до класичних засобів інституту неспроможності (банкрутства), і його основною метою є збереження майнових активів боржника.

 Одночасно з мораторієм до боржника застосовуються судові процедури банкрутства, головне завдання яких - відновлення платоспроможності господарюючого суб'єкта або за допомогою ліквідації- проведення справедливого розподілу майна збиткового підприємства серед усіх суб'єктів права, чиї інтереси можуть бути зачеплені неплатоспроможністю.

 Закон передбачає такі судові процедури:

 -   розпорядження майном боржника;

 -   санацію (відновлення платоспроможності) боржника;

 -   ліквідацію банкрута;

 -   мирову угоду.

 Кожна з процедур має свою специфіку та призначення. Альтернативні варіанти розвитку справи про банкрутство нами було конкретизовано та представлено на рисунку 14.2.

Розпорядження майном боржника - система заходів щодо нагляду та контролю за управлінням та розпорядженням майном боржника з метою забезпечення збереження та ефективного використання майнових активів боржника та проведення аналізу його фінансового становища.

 Розпорядник майна - фізична особа, на яку покладаються повноваження щодо нагляду та контролю за управлінням та розпорядженням майном боржника на період провадження у справі про банкрутство.

 Основним завданням цієї процедури є створення сприятливих економічних умов для переходу до інших судових процедур: вживаються заходи для збереження майна, проводиться реєстр вимог кредиторів та встановлюються їх грошові вимоги (виявлення кредиторів носить жорсткий характер, оскільки вимоги, не пред'явлені протягом визначеного терміну, вважаються погашеними), проводиться аналіз фінансового стану боржника та виробляються рекомендації щодо його санації чи ліквідації, виявляються ознаки фіктивного банкрутства або доведення до банкрутства, формується комітет кредиторів.

 Наступною судовою процедурою є санація, яка розглядається як пріоритетна, оскільки тут вирішується основне завдання - фінансове оздоровлення господарюючого суб'єкта. Строк санаційної процедури складає дванадцять місяців і може бути продовжений або скорочений на 6 місяців.

 Одночасно з винесенням ухвали про санацію господарський суд своєю ухвалою призначає керуючого санацією за наявності у нього ліцензії. Сутність процедури санації більш докладно було розглянуто у попередньому параграфі.

 Третьою судовою процедурою є ліквідація, яка передбачає припинення діяльності суб'єкта підприємницької діяльності, визнаного господарським судом банкрутом. Вона має місце лише у випадку неможливості відновлення платоспроможності суб'єкта господарювання, тобто при абсолютній необоротній неплатоспроможності.

 Ліквідація - припинення діяльності суб’єкта підприємницької діяльності, визнаного господарським судом банкрутом, з метою здійснення заходів щодо задоволення визнаних судом вимог кредиторів шляхом продажу його майна.

 В основі ліквідаційної процедури лежить акт суду про визнання боржника банкрутом, тільки на основі судового акту здійснюється ця судова процедура.

 У постанові про визнання боржника банкрутом господарський су, відкриває ліквідаційну процедуру, призначає ліквідатора.

 Ліквідатор - фізична особа, яка відповідно до рішення господарськогс суду організовує здійснення ліквідаційної процедури боржника, визнаного банкрутом, та забезпечує задоволення визнаних судом вимог кредиторів у встановленому законом порядку.

 Строк ліквідаційної процедури не може перевищувати дванадцяти місяців.

 Задоволення визнаних судом вимог кредиторів в процедурі ліквідації випадку здійснюється шляхом продажу майна боржника. Реалізація майна боржника здійснюється на основі конкурсу і під контролем комітету кредиторів. Розрахунки з кредиторами проводяться відповідно до встановленого законом порядку.

 Останньою судовою процедурою є мирова угода, яка, на відміну від інших процедур, є універсальною. Вона не має самостійного застосування, а може здійснюватися тільки в інших судових процедурах на будь-якій стадії процесу банкрутства.

 Під мировою угодою у справі про банкрутство розуміється домовленість між боржником і кредиторами стосовно відстрочки та (або) розстрочки, а також прощення (списання) кредиторами боргів боржника, яка оформляється угодою сторін. Не підлягає прощенню (списанню) за умовами мирової угоди заборгованість із сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інші види загальнообов'язкового державного соціального страхування.

 Основною метою мирової угоди є відновлення платоспроможності суб'єкта господарювання шляхом досягнення згоди між боржником та кредиторами щодо врегулювання заборгованості.

 Мирова угода укладається в письмовій формі і підлягає затвердженню господарським судом, вона містить умови про відстрочку чи розстрочку виконання зобов'язань боржника або прощення боргів; поступку прав вимоги (дебіторської заборгованості) боржника; виконання зобов'язань боржника третіми особами; про знижку з боргу; конверсію вимог кредиторів в акції; задоволення вимог кредиторів іншими способами. Тобто, мирова угода - це реабілітаційна процедура, але з менш ефективна ніж санація, оскільки не передбачає здійснення заходів внутрішньої перебудови, ліквідації причин розвитку кризи на підприємстві.

 Література:

 Тюріна Н. М. та ін. Економіка промислового підприємства / За ред. Тюріної Н. М. - Львів: "Новий світ - 2000", 2008. - 312 с.