Економіка   Економіка підприємства    Історія економіки    Логістика    Страхування    Цінні папери    Корпоративне управління АудитБухгалтерський облікВинахідництвоЕкологіяЕтика. ЕстетикаІнтелектуальна власністьІсторія   Всесвітня історія    Історія України Культурологія   Культура, мистецтво, суспільство    Культурне співробітництво    Менеджмент в галузі культури    Оперне, балетне мистецтво України    Сучасна українська музика    Українська книга    Українське кіно МаркетингМенеджмент   Контроль і ревізія    Корпоративне управління МистецтвоМовознавствоОподаткуванняПедагогікаПраво   Авторське право    Кримінально-процесуальне право    Адміністративне право    Господарче право    Екологічне право    Конституційне право    Кримінальне право    Криміналістика    Кримінологія    Митне право    Міжнародне право    Правоохоронна діяльність    Сімейне право    Соціальне право    Фінансове право    Цивільне право    Цивільне процесуальне право Політика   Державне управління ФінансиПсихологія   Психологія творчості    Організаційна психологія    Психологія конфлікта    Психологія особистості    Педагогічна психологія    Психологія спорту    Юридична психологія Сільське господарствоФілософія

Економіка підприємства

Матеріали для написання реферату:
 
«Основні засоби — матеріальні активи, які підприємство/установа утримує з метою використання їх у процесі виробництва/діяльності або постачання товарів, надання послуг, здавання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких більше одного року (або операційного циклу, якщо він довший за рік)». В доповнення до цього п. 6 П(С)БО 7 визначає: об’єкт основних засобів визнається активом, якщо існує ймовірність того, що підприємство/установа отримає в майбутньому економічні вигоди від його використання та його вартість може бути достовірно визначена.




1. Скворцов, І.Б. Обґрунтування первісної і поточної вартостей основних засобів та робочої сили//Актуальні проблеми економіки. – Л., 2017. - № 14. – С. 15-23.  

Атонація: У статті запропоновано природничий (фізичний) підхід до дослідження економічних явищ та процесів. Уточнено і конкретизовано сутність економічних понять «запасу» і «потоку». Встановлено обернений зв’язок між запасом і потоком, що є причиною утворення «функціонуючої вартості (капіталу)». Обґрунтовано значення «первісної вартості робочої сили. Надано теоретичній обґрунтований розподіл собівартості за елементами витрат. 

Такі поняття, як запас і потік, первісна вартість, функціонуючий капітал тощо тепер стали майже традиційними в економічних дослідженнях. Однак, якщо виконати більш ретельний їх аналіз, можна встановити, що різні автори вкладають в них різний зміст, який не завжди відповідає узагальненим методологічним засадам. Інша проблема полягає в тому, що існують класичні традиційні поняття, які протягом тривалого часу застосовуються в економічній  практиці . Це передусім відноситься до розподілу собівартості продукції – за елементами витрат. Такий розподіл бухгалтери й економісти здійснюють сотні років. Тому виникає логічне запитання: навіщо змінювати класичні поняття показники? Окремі автори так зміни пояснюють переходом до ринкової економіки. Підручник Дж. Д. Сакса і Ф.Б. Ларрі «Макроекономіка. Глобальний підхід» дає такі визначення потоку і запасу: потік - це економічна величина, вимірювана як норма в одиницю часу.  Запас, навпаки, являє собою величину, яка фіксується на відповідний момент часу, тобто кількість на певну дату. Існують й інші подібні визначення, які уточнюють окремі елементи одиниць вимірювання, відношення до окремих економічних категорій тощо. Недоліком таких традиційних визначень пояснень те, що в них запас потоку узгоджується з окремими економічними показниками. Наприклад, стверджується, що основні засоби слід розглядати як запас, а інвестиції - як потік . Деякою мірою, такий підхід має право на існування, оскільки основні засоби в процес свого функціонування практично не змінюють свою форму і первісну вартість (тому відносно них зручно розглядати значну кількість економічних явищ і процесів). І навпаки, інвестиції  – це найбільш динамічний економічний показник. Але загалом особливо в методологічному плані це помилковий підхід.




2. Слуцький, Є. В. Розробка алгоритму визнання основних засобів при первинній стадії життєвого циклу основних засобів//Економіка та держава. – 2017. - № 3. – С. 106-111.

Анотація:  У статті запропоновано алгоритм визнання основних засобів із класу не фінансових активів, досліджено особливості визнання основних активів та етапи їх життєвого циклу. Обґрунтовано необхідність подальшого теоретичного вивчення оцінки основних засобів на різних стадіях життєвого циклу. Розроблено дієвий алгоритм визнання основних засобів на його первинному етапі життєвого циклу. Виокремлено проблемні питання оцінки на первинному, експлуатаційному і ліквідаційному етапах життєвого циклу основних засобів.   

В умовах глобальних економічних криз для сучасних підприємств не аби якого значення набуває швидкість прийняття управлінських рішень. Більшість управлінців і керівників приймають свої рішення на підставі інформації, яка міститься у регістрах бухгалтерського обліку. Оскільки левову частку активів підприємства займають саме основні засоби, то виокремлення їх із загальної частки не фінансових активів, вірний облік і оцінка прямо пропорційно впливають на якість управлінських рішень. На сьогоднішній момент із впровадженням нового плану рахунків у бюджетних підприємствах правильність віднесення не¬фінансових активів до різних синтетичних груп дещо ускладнена і потребує алгоритмізації на первинному етапі життєвого циклу цих активів, оскільки оцінка кожної синтетичної групи має свої особливості та методи оцінки. 
найбільш прийнятними є такі етапи життєвого циклу основних засобів: 
1. Первинний етап, під час якого здійснюється оприбуткування об'єкту. Для цього етапу характерно визнання об'єкту,яке супроводжується його оцінкою. Широка варіативність шляхів надходжень об'єктів оцінки має свою специфіку та впливає на застосування різних методів оцінки. 
2. Експлуатаційний етап, під час якого здійснюються переоцінка основних засобів у зв'язку із модернізацію, дообладнанням, реконструкцію, в тому числі з елементами реставрації, технічного переозброєння, проведення робіт по ремонту основних засобів, втрати корисності активів, як моральної, так і фізичної, через інфляційні процеси в економіці держави та коливання валюти, в якій облікований актив. 
3. Ліквідаційний етап, під час якого здійснюється такі господарські операції як: безоплатна передача, списання, продаж, обмін, розбраковка матеріального активу, надання нових функцій активу під час списання його комплектуючих. Такі господарські операції супроводжуються первинною оцінкою окремих елементів, які набувають характеристик запасів, визначенням ліквідаційної вартості, справедливої вартості основних засобів із послідуючою передачею, продажем, обміном,розрахунком вартості демонтажних робіт та прийняттям управлінських рішень стосовно послідуючої долі активів. 
Всі ці етапи для більш чіткого розуміння та з метою попередження розбіжностей в обліку, а, як наслідок, і викривлення в звітності вартості основних засобів, на наш погляд, потребують чіткої алгоритмізації. В свою чергу, виокремлення первинних господарських операцій із об'єктом оцінки — основним засобом, розпочинається із визнання активу, виокремлення його із загального класу не фінансових активів та зарахування його до окремої синтетичної групи — основні засоби, оскільки один і той же актив за різних обставин може відноситися до будь-якої групи не-фінансових активів. Варто зазначити, що на сучасному етапі не фінансові активи досить широка група активів, оцінка яких залежить не тільки від шляхів надходження цих активів, а і від конкретних синтетичних груп, на які ці активи будуть зараховуватись. Обґрунтовано необхідність подальшого теоретичного вивчення оцінки основних засобів на різних стадіях життєвого циклу. Розроблено дієвий алгоритм визнання основних засобів на його первинному етапі життєвого циклу. Виокремлено проблемні питання оцінки на первинному, експлуатаційному і ліквідаційному етапах життєвого циклу основних засобів.




3. Михайлов, М. Г. Основні пріоритети державної підтримки розвитку матеріально-технічної бази аграрних підприємств//Економіка АПК. – 2018. - № 1. – С. 53-59.

Анотація: Визначено роль держави у збільшенні оснащеності сільського господарства основними виробничими засобами з урахуванням досягнень науково-технічного прогресу, що прискорить вирішення важливих завдань щодо дальшої інтенсифікації виробництва, сприятиме впровадженню в аграрних підприємствах прогресивних технологій, підвищенню продуктивності праці. Проведено дослідження фінансування державних програм та бюджетного фінансування України, яке засвідчує, що державні витрати на програми зі сприяння інноваційно-інвестиційного розвитку, такі як продуктова підтримка, а також сільськогосподарські наукові дослідження та розробки є найважливішими рушійними силами розвитку сільського господарства і забезпечення його конкурентоспроможності.

Процес розвитку інновацій у підприємництві в Україні все ще знаходиться на початковій стадії. Розмиті пріоритети науково-технологічного й інноваційного розвитку економіки, недосконалий інституційний устрій, а також відсутність системи підтримки інноваційного підприємництва стримують поступальний розвиток зазначеного процесу. Світовий досвід доводить, що особливо велику роль відіграє державна підтримка підприємництва у кризових умовах, коли економіка потребує докорінної структурної перебудови і вкрай необхідне зниження соціальної напруги. У забезпеченні тенденції економічного розвитку країни, підвищенні інноваційного потенціалу та запобігання процесам погіршення бізнес-клімату важлива роль належить малому й середньому підприємництву. У цьому світлі заслуговує уваги досвід розвинутих країн, в яких підприємства малого та середнього бізнесу забезпечують більшу частину ВВП, близько двох третин загальної кількості робочих місць, четверту частку експорту й прямих іноземних інвестицій. Цьому сприяє державна політика, яка у своєму спрямуванні на підтримку малого та середнього бізнесу враховує галузеві й регіональні його особливості та виконує важливу роль у підвищенні його конкурентоспроможності. Головна причина стримування інноваційного розвитку - це занадто високий рівень інноваційноінвестиційного ризику. Бюджетні кошти надаються суб'єктам господарювання, які займаються виноградарством, садівництвом та хмелярством (далі суб'єкти господарювання), незалежно від їх організаційно-правової форми й форми власності для компенсації здійснених у поточному бюджетному році витрат (без урахування сум податку на додану вартість) за такими напрямами: 
1) проведення робіт із закладення насаджень, догляду за ними до вступу у плодоношення  та придбання матеріалів, необхідних для проведення таких робіт; 
2) придбання саджанців, використаних для ремонту молодих насаджень, які постраждали від несприятливих погодних умов, 
3) догляд за продуктивними насадженнями хмелю з урахуванням їх середньої врожайності, обсягу виробленої й реалізованої продукції хмелярства за три попередніх роки; 
4) будівництво водонакопичувальних басейнів для забезпечення безперебійного водопостачання мереж краплинного зрошення з метою своєчасного поливу виноградників і плодових насаджень; 
5) розкорчування площ непродуктивних багаторічних насаджень; 
6) будівництво холодильників із регульованим газовим середовищем і ємністю від 500 т для зберігання столових сортів винограду та плодів власного виробництва, придбання ліній товарної обробки плодів (до 35 % бюджетних коштів, передбачених на розвиток виноградарства й садівництва); 
7) будівництво розсадницькими господарствами лабораторних комплексів для виробництва безвірусного садивного матеріалу; 
8) придбання механізмів і техніки.




4. Безверхий, К. Особливості переоцінки основних засобів//Бухгалтерський облік і аудіт. – 2016. - №1. 

Анотація: Досліджено питання переоцінки основних засобів згідно з П(С)БО та МСФЗ. Охарактеризовано нормативно-правові документи з бухгалтерського обліку переоцінки основних засобів за П(С)БО та МСФЗ. Методи аналізу і синтезу використані для структурування предметної області дослідження на основі ідентифікації та формалізації питання переоцінки основних засобів за національними та міжнародними стандартами бухгалтерського обліку та фінансової звітності. Виокремлено недоліки моделі переоцінки основних засобів підприємства. Отриманий результат буде корисним для застосування в практичній діяльності суб'єктів господарювання щодо переоцінки основних засобів згідно з національними П(С)БО та МСФЗ.

Питання переоцінки  основних засобів  розглядали такі вчені-економісти, зокрема М. Бондар, Ф. Бутинець, К. Васильєва, С. Голов, Р. Грачьова, І. Жолнер, Т. Залишкіна, А. Лисенков, М. Матієшин, А. Ткаченко, І. Чалий та інші. Не зменшуючи вагомості наукових напрацювань провідних вчених, зауважимо, що питання переоцінки основних засобів за П(С)БО та МСФЗ не знайшли достатнього опрацювання в їх дослідженнях. Це зумовлює поглиблення та розширення дослідження в напрямі виділення особливостей переоцінки основних засобів за П(С)БО та МСФЗ.
У п. 29 МСБО 16 «Основні засоби» зазначається, що суб'єкт господарювання має обирати своєю обліковою політикою або модель собівартості або модель переоцінки, і йому слід застосовувати цю політику до всього класу основних засобів. Згідно з § ЗО МСБО 16 «Основні засоби» сутність моделі собівартості: після визнання активом, об'єкт основних засобів слід обліковувати за його собівартістю мінус будь-яка накопичена амортизація та будь-які накопичені збитки від зменшення корисності. Відповідно до § 31 МСБО 16 «Основні засоби» сутність моделі переоцінки: після визнання активом, об'єкт основних засобів (справедливу вартість якого можна достовірно оцінити) слід обліковувати за переоціненою сумою, яка є його справедливою вартістю на дату переоцінки мінус будь-яка подальша накопичена амортизація та подальші накопичені збитки від зменшення корисності. Переоцінки слід проводити з достатньою регулярністю, так щоб балансова вартість суттєво не відрізнялася від тієї, що була б визначена із застосуванням справедливої вартості на кінець звітного періоду. 
Отже, як П(С)БО 7 «Основні засоби» так, і МСБО 16 «Основні засоби» містять вимогу щодо вибору облікової політики основних засобів за моделлю собівартості або моделлю переоцінки. Провідний вітчизняний вчений-економіст С. Голов зазначає, що українським підприємствам (крім нещодавно створених) доцільно обирати модель переоцінки основних засобів. 
Прийнято вважати, що модель собівартості є більш традиційною і зручною з точки зору бухгалтерської методології. Більшість компаній, які звітують за МСФЗ, роблять вибір саме на користь цієї моделі. А, наприклад, в США дооцінка основних засобів прямо заборонена». Про те, в сьогоднішніх умовах господарювання (високий темп інфляції) балансова вартість основних засобів, що обліковується за фактичною собівартістю буде суттєво відрізнятися від ринкової (справедливої) вартості. 
Відповідно до п. 138.2 ст. 138 ПКУ фінансовий результат до оподаткування зменшується (до складу доходів не включається), зокрема на суму дооцінки та вигід від відновлення корисності основних засобів або нематеріальних активів в межах попередньо віднесених до витрат уцінки та втрат від зменшення корисності основних засобів або нематеріальних активів відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності.




5. Левченко, О. М. Організація обліку та контролю основних засобів господарюючих суб’єктів//Вісник Київського національного університету технологій та дизайну. – 2017. - №6. – С. 59-71.  

Анотація:  У статті викладено актуальні питання організації обліку, внутрішнього контролю використання основних засобів на підприємствах. Наведено проблеми класифікації, етапи обліку та контролю основних засобів, визначено перелік питань, що мають перебувати в полі зору контролера під час перевірки. Обґрунтовано рекомендації щодо впровадження в практику реквізитів щодо класифікації та ефективності контролю основних засобів на підприємствах.

Дослідженню питання організації обліку та контролю основних засобів господарюючих суб‘єктів присвячено чимало праць. Сутність категорії «основні засоби» неодноразово ставала предметом дослідження науковців України та зарубіжних країн. Незважаючи на значні напрацювання вчених та практиків на сьогодні єдності поглядів на категорію «основні засоби», особливості її обліку та контролю не існує, в зв‘язку з чим виникає потреба у подальших дослідженнях застосування діючих теоретико-методологічних підходів.
Організація обліку та безпосередньо обліковий процес основних засобів має забезпечити контроль збереження основних засобів підприємства. Сам процес діючого ефективного внутрішнього контролю підприємства має забезпечити обґрунтовану відповідь на питання, пов‘язані з надходженням, експлуатацією, збереженням і вибуттям основних засобів.
 Практика застосування первинної документації для обліку основних засобів дає можливість запропонувати наступне: 
а) можна запропонувати свою класифікацію основних засобів по групах і підгрупах, яка дозволить більш правильно та повно вести облік основних засобів підприємства, про що необхідно зазначити в обліковій політиці підприємства; 
б) аналіз реквізитів, а також практичне застосування первинних документів з обліку основних засобів дозволяє зробити висновок про те, що на підприємствах доцільно, застосовувати єдиний уніфікований первинний обліковий документ для відображення даних про надходження і вибуття основних засобів. Таким документом може бути «Акт про рух основних засобів»; 
в) з метою вдосконалення аналітичного обліку пропонуємо застосувати видозмінену інвентарну картку основних засобів, до якої необхідно ввести додаткові реквізити:«Вид надходження» та «Шифри ОЗ для фінансового обліку, Групу для податкового обліку, Розділ/шифр для статистичного обліку» та рядок «Наявність дорогоцінних металів (ДМ), із зазначенням його виду, кількості», «Гарантійний ремонт»
В процесі дослідження встановлено, що питання організації документування та здійснення облікового процесу з основними засобами є практично значимим і достатньо актуальним. Діяльність вимагає оперативного внутрішнього контролю, який є необхідним, обґрунтованим і таким, що відповідає вимогам сучасності, виходячи з практики збереження майна підприємства (власника). 
1. Контроль основних засобів дозволяє встановити реальний якісний та кількісний стан основних засобів суб’єкта господарювання, їх правильний облік, витрати на ремонт і поліпшення, а також правильність нарахування амортизації.
2. Етапи економіко-облікової роботи з основними засобами є складним процесом, а з огляду на постійні зміни в нормативних актах стосовно їх класифікації та норм амортизації, він є дуже важливою частиною загального внутрішнього оперативного контролю підприємства.
3. Неоднозначність класифікації основних засобів, яка запропонована різними діючими нормативно-правовими актами веде до здійснення її багатоваріантності, що значно збільшує час на облікові, аналітичні, контрольні та аудиторські процедури.
4. Впровадження в практику аналізу наявності дорогоцінних металів (золота, срібла, платини та металів платинової групи) в складі ОЗ позбавить помилок при здійсненні контролю та дозволить мати інформацію стосовно конкретних основних засобів, які містять дорогоцінні метали.







Замовити повніше сторінки з періодичних видань скористуйтесь послугою