3. Верстюк В. Ф. Від "Великой Октябрьской социалистической революции и Гражданской войны на Украине (1917-1929)" до "Нарисів історії Української революції" й далі: трансформації дослідницької парадигми // Український історичний журнал, 2017. -№ 3. -  С. 8-23

Анотація: Розглядається процес змін дослідницької парадигми історії революції. Показано, як під впливом зрушень («перебудова» у СРСР, його розпад, проголошення незалежності України) трансформувалася картина минулого. Заідеологізована радянською наукою історія революції втрачала свій сакральний зміст початку «нового соціально-економічного ладу», натомість з’явилася розповідь про українську революцію, яка докорінно відрізнялася від російської. Адже завданням Української революції 1917–1921 рр. було не знищення всього, що набуло людство за тисячі років, а побудова на фундаменті старої культури нової демократичної держави. 

4.Бойко О. Д. Зміна урядів та урядової політики Директорії УНР у 1919 р. // Український історичний журнал. - 2009. -6. -  С. 35-47

Анотація: У статті на основі вивчення нових джерел з історії Української революції 1917–1921 рр., що відтворюють діяльність Директорії та Ради народних міністрів, розглянуто державну політику другої УНР, курс якої неодноразово кардинально змінювався протягом 1919 р. 

14 грудня 1918 р. республіканське військо переможно увійшло до Києва. Гетьманський уряд передав свої повноваження Директорії, була відновлена Україн ська Народна Республіка. Як і соціалістична УНР доби Центральної Ради, консервативна Українська Держава гетьмана П.Скоропадського була усунута з політичної арени насильницьким шляхом. Але існували значні відмінності у характері подій, у ході яких відбулася зміна політичних режимів в Україні. Гетьман прийшов до влади шляхом безкровного державного перевороту, маючи чітко визначену політичну платформу і напрацьовані програмні документи, які були оприлюднені того ж дня. Щоби повалити Українську Державу, Директорії довелося розв’язати збройне повстання, яке переросло у повномасштабну громадянську війну. Політичним силам, які приходять до влади, не маючи власної програми, важко розраховувати на успіх. Директорія спромоглася згуртувати навколо себе національні сили закликом до боротьби з гетьманським режимом, але короткий період їх об’єднання закінчився з перемогою повстання. Національна демократія не мала чіткого погляду на перспективи державного будівництва. Вона попередньо не визначилася у питаннях про політичну владу та організацію внутрішнього устрою в Україні, коливалася із вибором зовнішньополітичної орієнтації: на більшовицьку Росію чи буржуазну демократію Європи. Не було одностайності між політичними партіями, всередині політичних партій, серед членів Директорії, у державному проводі УНР.

5. Швидченко Тетяна Проблема становлення державності в діяльності українських політичних партій під час національно-визвольної боротьби 1917—1921 рр. // Українознавство. -  2017. -№ 4. -  С. 152-178

Анотація: Розглядаються питання становлення та функціонування українських політичних партій під час національно-визвольної боротьби 1917–1921 рр., окреслено головні засади їхніх політичних доктрин та напрями діяльності, зокрема охарактеризовано партійні концепції національно-державного будівництва цього періоду.

Українська революція 1917 – 1918 рр. стала сприятливим періодом, коли склалися реальні умови для створення багатопартійної політичної системи та практичної реалізації ідеї національної державності. Разом з тим це був період великого соціального протистояння, коли різні прошарки суспільства вступили між собою в боротьбу, відстоюючи власні політичні та соціально-економічні інтереси, а виразником їхніх інтересів виступали різні політичні партії, союзи та об’єднання. В цей час українські партії вперше здобули політичну владу та отримали реальний шанс втілити в життя свої програмні цілі. Крім розв’язання гострих соціальних питань, необхідно було терміново вирішити проблему національно-державного статусу України. До 1917 р. українським політичним партіям, на жаль, не вдалося розробити цілісної концепції національного державотворення, яка б визнавалася та підтримувалася різними партіями незалежно від їхнього ідеологічного спрямування. Тому розробка цієї концепції та її втілення в життя йшли паралельно вже під час революції. Деструктивним наслідком цього стало те, що існуючі до того розбіжності не були подолані і в кінцевому підсумку стали на заваді об’єднання всіх наявних українських політичних сил навколо ідеї власної незалежної державності.

6. Антонюк Тетяна Українська революція 1917–1921 років у спогадах представників політичної еміграції // Бібліотечний вісник. - 2018. -№  2. -  С. 34-47

Анотація:  Проаналізовано мемуарні видання діаспори про революційні події в Україні 1917–1921 рр., які зберігаються у фонді відділу зарубіжної україніки Інституту книгознавства Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського (ВЗУ ІК НБУВ). Встановлено, що мемуарні видання діаспори, присвячені національно-визвольній боротьбі українців у 1917–1921 рр., є важливою базою для подальшого висвітлення історії Української революції першої чверті ХХ ст., вони містять значний фактологічний матеріал, що дає змогу глибше зануритися у перебіг революційних подій, встановити нові імена борців за українську державність.

Спогади про Українську революцію 1917–1921 рр. є важливим джерелом її осягнення, оскільки велика частина документів буремних років не збереглася, безслідно зникла, як у випадку з документами Української Національної Ради Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР) [5, c. 6]. Більшість авторів не мали наміру ані прославляти українських провідників і учасників цих подій, ані кидати тінь на протилежну сторону. Будучи очевидцями і учасниками революційних процесів, вони описують їх як бачені і пережиті факти, що відбулися. Спогади,на нашу думку, мають як історіографічну цінність, так і велике виховне значення, зокрема коли йдеться про молоде покоління. Аналіз, пропаганда цього ресурсу сприятиме подальшому поглибленому дослідженню важливої події вітчизняної історії, відродженню історичної пам’яті, зміцненню національної єдності нашого народу як умови модернізації і поступу України. Насамперед, серед спогадів варто виокремити книгу Віктора Андрієвського «З минулого (1917 рік на Полтавщині)», що побачила світ 1921 р. у Нью-Йорку у видавництві «Говерла». Автор з кінця 1917-го і до квітня 1918 р. був комісаром освіти УНР у Полтавській губернії, головував на Всеукраїнському з’їзді делегатів-освітян з Полтавщини, брав безпосередню участь у революційних подіях. Він відтворює події, що розгорталися у 1917 р. в Україні і, зокрема, на Полтавщині, висвітлює період Української революції, коли революційні сили України намагалися творити демократичну модель національної державності, і з’ясовує причини, чому цю модель не вдалося створити.

7. Красніцький А. В. Радянські державні утворення доби української революції (1917-1921 рр.): аналітичний огляд історико-правових досліджень // Часопис Київського університету права. -  2012. -№ 2. -  С. 74-79

Анотація: Аналізується науковий доробок радянських, зарубіжних та сучасних вітчизняних правознавців про Українську СРР, Галицьку ССР, Кримську ССР, Одеську ССР, Донецько-Криворізьку РР та інші радянські утворення на території України в 1917-1921 рр.

Особливо підвищений інтерес науковців, зокрема істориків і правознавців, протягом уже майже ста років становить проблематика революційних подій і державотворчих процесів в Україні у 1917-1921 pp. Слід зазначити, що якщо за радянських часів державно-правовий аналіз розбудови української національної державності революційної доби фактично був під забороною, а історики права писали головним чином про радянську державність України, то в умовах незалежності у полі зору правознавців перебувають усі державні утворення, які існували в Україні у 1917-1921 pp., хоча левова доля публікацій присвячена все ж дослідженню національного державотворення. Досліджуючи революційну добу, варто прислухатись до застереження Є. Юрійчук, що історія українського державотворення і надалі залишається з невисвітленими «білими плямами», тільки тепер вони пов'язані з періодом встановлення радянської влади. Зокрема, на думку дослідниці, «спостерігається ігнорування вивчення обставини кількаразового встановлення радянської влади в Україні»1. Таким чином, якщо радянські вчені тенденційно висвітлювали державотворчі процеси в Україні 1917-1921 pp., перекручували факти, зводячи суть подій до боротьби за встановлення радянської влади з братньою допомогою російського пролетаріату, тобто фальсифікували дійсну історію встановлення радянської влади в Україні, то сучасні дослідники цю історію переважно ігнорують, зосереджуючи свою увагу на аспектах національного державотворення революційної доби.