Поняття та сутність соціального конфлікту

Конфлікт і пов’язана з ним проблематика є об’єктом багатьох гуманітарних дисциплін, серед яких наприкінці XX ст. поступово сформувалась окрема соціологічна теорія — соціологія конфлікту.

Соціологія конфлікту - галузь соціології, яка вивчає сутність, зумовленість, наслідки конфлікту та управління ним як соціальним явищем.

Науково-практичний інтерес соціології конфлікту зосереджений на таких проблемах:

- сутність конфлікту, з’ясування витоків, природи та ступеня конфліктності суспільства;

- специфіка власне соціологічного підходу до аналізу конфліктів;

- мотивація конфлікту;

- взаємозв’язок конфліктів па макро- та мікрорівнях;

- управління конфліктами.

Соціологія конфлікту' найчастіше послуговується такими категоріями, як «конфлікт», «соціальний конфлікт», «гострого конфлікту», «тривалість конфлікту», «конфліктанти», «межі конфлікту». Найуживанішою є категорія «конфлікт». Конфлікт є складною взаємодією, спрямованою на розвиток і розв’язання протиріч, суперечностей, які неможливо розв’язати без зміни чинників цієї взаємодії. Найчастіше він виявляє себе в соціальному середовищі, постаючи як соціальний конфлікт.

Соціальний конфлікт — зіткнення інтересів двох чи більшої кількості індивідів, соціальних груп.

За своєю природою конфлікт є соціальним явищем, породженим особливостями суспільного життя, соціальних систем, зіткненням, протиборством суб’єктів соціуму.

Стан конфлікту - далеко не рідкісне явище. Тією або іншою мірою, в той чи інший час він властивий кожному соціальному суб’єкту на певних фазах його розвитку. З огляду на це конфлікті' часто розглядають як привід для розв’язання суперечностей. Це стимулювало увагу науковців до проблеми прогнозування конфлікту та управління ним. Наслідки конфліктів значною мірою залежать від гостроти зіткнення учасників конфліктної взаємодії. Гострота конфлікту — ступінь зіткнення інтересів, глибина суперечностей сторін, що конфліктують. Як правило, про цю гостроту свідчить рівень інтенсивності конфліктних дій, що ставить у пряму залежність можливість розв’язання конфлікту. Гострота конфлікту дозволяє спрогнозувати час, який потрібно буде витратити на подолання конфліктної ситуації, тобто спрогнозувати тривалість конфлікту. Тривалість конфлікту - часові виміри його існування. Відповідно, конфлікт може бути коротко-, середньо- та довготривалим, що залежить від цілей протидіючих сторін, що протидіють гостроти проблеми, соціальної культури, ресурсів управління конфліктом.

Особливості конфліктної ситуації, можливості розв’язання її багато в чому залежать від інтересів та соціальних характеристик її учасників (конфліктантів). Ними можуть бути окремі індивіди, групи, спільноти і навіть держави.

Сукупність чинників, які породжують конфлікт, розгортання його в просторі та часі визначають межі конфлікту. Межі конфлікту - це його зовнішні структурно-динамічні границі: суб’єктні (кількість учасників), просторові (територія, на якій відбувається конфлікт), часові (тривалість конфлікту).

Уперше звернув увагу на соціальний конфлікт Арістотель. Певні думки щодо природи та розв’язання конфлікту наявні у філософських системах Т.  Гоббса, Ж.-Ж. Руссо. Як соціальне явище конфлікт уперше розглянув А. Сміт, який вважав його основою поділу суспільства на класи та економічної боротьби між ними. Г. Гегель вбачав причину соціального конфлікту в соціальній поляризації суспільства. На окремих аспектах соціальних конфліктів та засобах їх розв’язання зосереджувалися фрейдистські, неофрейдистські концепції, теорії соціал-дарвінізму та соціобіології, Фундаторами власне соціологічної теорії конфлікту вважають К. Маркса. М. Вебера, Г. Зіммеля.

К. Маркс застосовував конфліктологічну парадигму до всього історичного розвитку, розглядаючи його як боротьбу класів. Міжкласовий конфлікт він вважав передусім антагоністичним зіткненням інтересів панівного та пригнобленого класів, стверджуючи, що чим виразнішою буде їх поляризація, тим більш насильницьких форм набуде розвивання конфлікту. Підхід до вивчення конфліктів у теорії К. Маркса був однобічним та обмеженим. Об’єктивно і глибоко проаналізувавши реальне розгортання конфлікту, він бачив лише один варіант його розв’язання — соціальний вибух і революцію.

Ширший і багатогранніший розгляд суспільства у світлі конфліктологічної парадигми здійснив М. Віебер. Головний конфлікт сучасного йому суспільства він вбачав у боротьбі між політичними партіями, які репрезентують інтереси громадськості, та бюрократією.

Формулювання засадничих принципів теорії конфлікту, впровадження в науковий обіг терміна «соціологія конфлікту» відбулося завдяки німецькому соціологу Г. Зіммелго, який вважав конфлікт універсальним явищем, а безконфліктне суспільство - недієздатним. На його думку, чим гостріший конфлікт, тим згуртованішими є групи, що конфліктують; чим менша гострота конфлікту, тим імовірніше, що він виконує інтегрувальну функцію у суспільстві; чим частіші конфлікти й менша їхня вострога, тим імовірніше, що учасники груп, що конфліктують, можуть позбутися ворожнечі й підтримати систему, виробивши норми врегулювання конфлікту. Отже, на відміну від К. Маркса, Г. Зіммель вважав, що конфлікт не тільки може бути врегульований мирними способами, а й здатен стати засобом розвитку суспільства.

Т. Парсонс трактував конфлікт як соціальну аномалію, чинник, що дезорганізовує та дестабілізує життя. На його думку, головне завдання суспільства полягає в запобіганні конфліктам і підтриманні безконфліктних відносин між його елементами. На рівні соціальної системи гаку функцію виконують правові інститути, релігія та звичаї. З розвитком суспільства все менше стає причин для виникнення конфліктів.

Л. Козер визначає соціальний конфлікт як ідеологічне явище, що втілює прагнення і почуття соціальних груп або індивідів у боротьбі за об’єктивні цілі: влада, зміна стазу су, перерозподіл доходів, переоцінка цінностей тощо. На його думку, цінність конфліктів полягає в тому, що вони запобігають окостенінню соціальної системи, відкривають шлях інноваціям. За К. Боулдінгом, конфлікт знаменує собою усвідомлені й назрілі протиріччя і зіткнення інтересів. Р. Дарендорф під конфліктом розуміє всі структурно вироблені відносини, пов’язані з протилежністю норм та сподівань інститутів і груп.

Американські соціологи Р. Макк і Р. Снайдр виділили такі групи ознак, що характеризують соціальний конфлікт:

1) необхідною умовою конфлікту є наявність щонайменше двох сторін, що протидіють, які розуміють гранично широко: ними можуть бути індивіди, групи, класи, навіть культури;

2) конфлікт виникає у зв’язку з наявністю ознаки позиційного й ознаки дефіциту джерел. У першому випадку йдеться про неможливість одночасного виконання однієї й тієї самої рольової функції двома суб’єктами, що ставить їх у відносини змагання; у другому - про недостатність певних цінностей, унаслідок чого два суб’єкти одночасно не можуть задовольнити свої домагання: вповні;

3) конфлікт виникає лише тоді, коли сторони прагнуть до здобуття вигоди за рахунок один одного, внаслідок чого сама конфликта поведінка виглядає як прагнення ліквідувати або, щонайменше, поставити під контроль іншу сторону;

4) конфліктною є така взаємодія, за якої дії конфліктерів спрямовані на досягнення несумісних і взаємовикшочних цілей (цінностей), що і призводить до зіткнення;

5) найважливішим аспектом конфліктних відносин є влада, оскільки під час конфлікту здійснюється спроба досягнення, зміни або збереження визначальної громадської позиції — здатність коні ролювати і спрямовувати поведінку іншої сторони.