Економіка   Економіка підприємства    Історія економіки    Логістика    Страхування    Цінні папери    Корпоративне управління АудитБухгалтерський облікВинахідництвоЕкологіяЕтика. ЕстетикаІнтелектуальна власністьІсторія   Всесвітня історія    Історія України Культурологія   Культура, мистецтво, суспільство    Культурне співробітництво    Менеджмент в галузі культури    Оперне, балетне мистецтво України    Сучасна українська музика    Українська книга    Українське кіно МаркетингМенеджмент   Контроль і ревізія    Корпоративне управління МистецтвоМовознавствоОподаткуванняПедагогікаПраво   Авторське право    Кримінально-процесуальне право    Адміністративне право    Господарче право    Екологічне право    Конституційне право    Кримінальне право    Криміналістика    Кримінологія    Митне право    Міжнародне право    Правоохоронна діяльність    Сімейне право    Соціальне право    Фінансове право    Цивільне право    Цивільне процесуальне право Політика   Державне управління ФінансиПсихологія   Психологія творчості    Організаційна психологія    Психологія конфлікта    Психологія особистості    Педагогічна психологія    Психологія спорту    Юридична психологія Сільське господарствоФілософія

Господарче право


Матеріали для написання реферату:
 

Відповідно до ст. 377 Господарського кодексу України під зовнішньоекономічною діяльністю суб’єктів господарювання розуміють господарську діяльність, яка в процесі її здійснення потребує перетину митного кордону України майном та (або) робочою силою.
Загальні умови та порядок здійснення зовнішньоекономічної діяльності суб’єктами господарювання визначаються Господарським кодексом України, Законом України «Про зовнішньоекономічну діяльність» та іншими нормативно-правовими актами.
Зовнішньоекономічна діяльність провадиться на принципах:
- суверенітету народу України у здійсненні зовнішньоекономічної діяльності;
- свободи зовнішньоекономічного підприємництва;
- юридичної рівності й недискримінації;
- верховенства закону;
- захисту інтересів суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності;
- еквівалентності обміну, неприпустимості демпінгу під час ввезення та вивезення товарів.

Суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності є:
1) юридичні особи — господарські організації — державні, комунальні та інші підприємства, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність і зареєстровані в установленому законом порядку;
2) фізичні особи — громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці;
3) підрозділи (структурні одиниці) іноземних суб’єктів господарювання, що не є юридичними особами за законодавством України (філії, відділення тощо), але мають постійне місцезнаходження на території України і зареєстровані в порядку, встановленому законом.
У зовнішньоекономічній діяльності можуть брати участь також зовнішньоекономічні організації, що мають статус юридичної особи, утворені в Україні відповідно до закону органами державної влади або органами місцевого самоврядування.
Суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності можуть здійснювати будь-які її види, не заборонені прямо і у виключній формі законами України. До видів зовнішньоекономічної діяльності, зокрема, належать:
- експорт та імпорт товарів, капіталів та робочої сили;
- надання суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності України послуг іноземним суб’єктам господарської діяльності, і навпаки. Серед цих послуг — виробничі, транспортно-експедиційні, страхові, консультаційні, маркетингові, експортні, посередницькі, брокерські, агентські, консигнаційні, управлінські, облікові, аудиторські, юридичні, туристичні та інші;

- наукова, науково-технічна, науково-виробнича, виробнича, навчальна та інші види кооперації з іноземними суб’єктами господарської діяльності;
- навчання та підготовка спеціалістів на комерційній основі;
- міжнародні фінансові операції та операції з цінними паперами;
- кредитні та розрахункові операції, створення банківських, кредитних та страхових установ як за межами України, так і на її території;
- спільна підприємницька діяльність, у тому числі створення спільних підприємств;
- підприємницька діяльність, пов’язана з наданням ліцензій, патентів, ноу-хау, торговельних марок та інших нематеріальних об’єктів власності;
- організація та здійснення діяльності в галузі проведення виставок, аукціонів, торгів, конференцій, симпозіумів тощо;
- організація та здійснення оптової, консигнаційної та роздрібної торгівлі на території України;
- товарообмінні (бартерні) операції;
- орендні, у тому числі лізингові, операції;
- операції з придбання, продажу та обміну валют на валютних аукціонах, валютних біржах та на міжбанківському валютному ринку;
- інші види зовнішньоекономічної діяльності.
Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності спрямовується на захист економічних інтересів України, прав і законних інтересів суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності, створення рівних умов для розвитку всіх видів підприємництва у сфері зовнішньоекономічних відносин та використання суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності доходів та інвестицій, заохочення конкуренції і обмеження монополізму суб’єктів господарювання у сфері зовнішньоекономічної діяльності.
Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності здійснюють Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, Національний банк України, Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції, Державна митна служба України відповідно до її компетенції, визначеної ст. 9 Закону «Про зовнішньоекономічну діяльність», а також органи місцевого самоврядування.
Однією з форм державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності є встановлення режиму здійснення валютних операцій на території України. Такий режим встановлений Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 р. «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».
Наступною формою є митне регулювання зовнішньоекономічної діяльності, яке здійснюється згідно із Митним кодексом України, Законом України «Про зовнішньоекономічну діяльність», іншими законами, Єдиним митним тарифом та чинними міжнародними договорами, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України.
  Ліцензування та квотування експорту й імпорту як форми державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності запроваджуються Україною самостійно відповідно до ст. 16 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» в редакції від 20.11.2003 р.
Ліцензування експорту (імпорту) товарів здійснюється у формі автоматичного або неавтоматичного ліцензування.
Автоматичне ліцензування — комплекс дій органу виконавчої влади з надання суб’єкту зовнішньоекономічної діяльності дозволу на здійснення протягом визначеного періоду експорту (імпорту) товарів, щодо яких не встановлюються квоти (кількісні або інші обмеження).
Неавтоматичне ліцензування — комплекс дій органу виконавчої влади з надання суб’єкту зовнішньоекономічної діяльності дозволу на здійснення протягом визначеного періоду експорту (імпорту) товарів, щодо яких встановлюються певні квоти (кількісні або інші обмеження).
Ліцензування експорту товарів запроваджується в Україні в разі:
1) значного порушення рівноваги щодо певних товарів на внутрішньому ринку, особливо сільськогосподарської продукції, продуктів рибальства, продукції харчової промисловості та промислових товарів широкого вжитку першої необхідності або інших товарів, що мають вагоме значення для життєдіяльності в Україні;
2) необхідності забезпечення захисту життя, здоров’я людини, тварин або рослин, навколишнього природного середовища, громадської моралі, національного багатства художнього, історичного чи археологічного значення або захисту прав інтелектуальної власності, а також відповідно до вимог державної безпеки;
3) експорту дорогоцінних металів, крім банківських металів;
4) необхідності застосування заходів захисту вітчизняного товаре-виробника;
5) необхідності забезпечення захисту патентів, торговельних марок та авторських прав;
6) необхідності забезпечення виконання міжнародних договорів України.
Ліцензування імпорту товарів запроваджується в Україні в разі:
1) різкого погіршення стану платіжного балансу та зовнішніх платежів (якщо інші заходи є неефективними);
2) різкого скорочення або мінімального розміру золотовалютних резервів;
3) при наявності інших підстав, з яких проводиться ліцензування експорту.
Рішення про застосування режиму ліцензування експорту (імпорту) товарів, у тому числі встановлення квот (кількісних або інших обмежень), ухвалюється Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади з питань економічної політики з визначенням списку конкретних товарів, експорт (імпорт) яких підпадає під режим ліцензування, періоду дії цього режиму та кількісних або інших обмежень щодо кожного товару.
  Стосовно кожного виду товару може встановлюватися лише один вид ліцензії.
Ліцензії видаються центральним органом виконавчої влади з питань економічної політики (Міністерством економіки та з питань європейської інтеграції), а також у межах наданих ним повноважень — відповідним республіканським органом Автономної Республіки Крим, структурним підрозділом обласної, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій.
Ліцензії видаються на підставі заявок суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності, що подаються за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади з питань економічної політики.
  У заявці на одержання ліцензії зазначаються такі дані: повне найменування суб’єкта зовнішньоекономічної діяльності, прізвище та ім’я його керівника, найменування та код товару, найменування виробника, споживача товару, код та назва країни походження і призначення — у разі експорту, код та назва країни походження і відправлення — у разі імпорту, строк дії ліцензії, кількість та вартість товару, код і назва митниці, повне найменування та адреса продавця і покупця, вид угоди, валюта платежу, основна та додаткова одиниці вимірювання і ціна товару, погодження з органами виконавчої влади (у разі необхідності), особливі умови ліцензії.
  У разі відмови у видачі ліцензії заявник має право на оскарження рішення згідно із законодавством.
За видачу ліцензії стягується збір, розмір якого встановлюється Кабінетом Міністрів України з урахуванням фактичних витрат, пов’язаних із застосуванням процедури ліцензування.
Митне оформлення товарів здійснюється за умови подання митному органу оригіналу ліцензії, яку одержав суб’єкт зовнішньоекономічної діяльності.
Копія ліцензії додається до вантажної митної декларації під час декларування товарів, експорт (імпорт) яких підпадає під режим ліцензування, і є однією з підстав для пропуску таких товарів через митний кордон України.

Перелік товарів, експорт (імпорт) яких підпадає під режим ліцензування, інформація про строк дії ліцензій та внесення будь-яких змін до них, порядок подання та розгляду заявок публікуються в офіційних друкованих виданнях України з повідомленням відповідного комітету Світової організації торгівлі (СОТ) протягом 60 днів з дня опублікування та наданням копій цих публікацій.
У разі якщо квота розподіляється серед країн-постачальників, інформація про розподіл квоти підлягає опублікуванню з повідомленням про це інших країн, зацікавлених у постачанні в Україну певних товарів.

У зовнішній торгівлі застосовуються наступні форми розрахунків (методи платежів):
- авансовий платіж;
- акредитив;
- інкасо;
- відкритий рахунок;
- розрахунки за гарантійними сумами;
- розрахунки за кредитом.
- У якості засобів платежу можуть бути використані:
- оплата готівкою;
- чек;
- тратта;
- банківське переведення.

Вибір методу платежу залежить від домовленості між продавцем та покупцем і від банківських угод між державами.
Правовою формою реалізації зовнішньоекономічної діяльності є зовнішньоекономічний договір (контракт).
Зовнішньоекономічний договір (контракт) укладається в письмовій формі. Права та обов’язки сторін зовнішньоекономічного договору (контракту) визначаються правом місця його укладення, якщо сторони не погодили інше.
Кабінет Міністрів України з метою забезпечення відповідності зовнішньоекономічних договорів (контрактів) законодавству України може запроваджувати їх державну реєстрацію. Правовою базою для цього є Указ Президента України «Про облік окремих видів зовнішньо-економічних договорів (контрактів) в Україні» від 7 листопаду 1994 р. та Наказ Міністерства економіки України «Про порядок реєстрації й обліку зовнішньоекономічних договорів (контрактів)» від 29 червня 2000 р. № 36.
Форма і зміст зовнішньоекономічного договору повинні відповідати Положенню про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів), затвердженому наказом Мінекономіки України від 6 вересня 2001 р. № 201, що застосовується підчас укладання договорів купівлі-продажу товарів (послуг, робіт) і товарообмінних договорів між українськими й іноземними суб’єктами господарської діяльності.
  До умов, що повинні бути передбачені в контракті, відносять: назву, номер, дату і місце укладання договору (контракту); преамбулу; предмет договору; кількість і якість товару (обсяг виконаних робіт, наданих послуг); базисні умови постачання товару (приймання- здавання виконаних робіт або послуг); ціну й загальну вартість договору; умови платежів; умови приймання-здавання товару (робіт, послуг); упаковку і маркування; форс-мажорні обставини; санкції та рекламації; урегулювання спорів у судовому порядку. За домовленістю сторін у договорі можуть міститися додаткові умови.







Література:

 
Правове забезпечення, організація та захист господарської діяльності [Текст] : навчальний посібник. - К. : Центр учбової літератури, 2012. - 328 с.

Скачати повніше