Державна політика протидії зовнішнім інформаційним загрозам

                                                       «Якщо брехню повторити понад тисячу разів - вона стане правдою»

                                                                                                                                                    Й. Геббельс      

               

              

   В умовах окупації Автономної Республіки Крим, а також тривалої напруженості військово-політичної ситуації у східних областях України актуальним питанням державного розвитку залишається ефективність державного управління у сфері забезпечення інформаційної безпеки держави. Недоброзичливі посягання на національне інформаційне середовище України останніми роками стали чинником виникнення деструктивних явищ в українському соціумі.

Прав, Р. Ю. (аспірант). 

 Інноваційні методи реалізації державної політики протидії зовнішнім інформаційним загрозам // Інвестиції: Практика та досвід : Аналіз. Прогнози. Коментар. - 2019. - № 16. - С. 113-118 

Анотація: Присвячено проблематиці дослідження інноваційних методів реалізації політики владних структур щодо протидії зовнішнім інформаційним загрозам. Дослідженю питання сучасних інформаційних загроз та інформаційної безпеки України на сучасному етапі в рамках реалізації пріоритетних завдань державної політики забезпечення інформаційної безпеки. Виявлено особливості механізму протидії інформаційним загрозам зовнішніх джерел для забезпечення інформаційної безпеки України, наведено основні сучасні методи блокування деструктивних та стимулювання перспективних властивостей, процесів та явищ інформаційної безпеки України. Наведено методи протидії держави зовнішнім інформаційним загрозам. Наведено оперативні методи протидії зовнішнім інформаційним загрозам: 1) постійний та системний контроль вітчизняного інформаційного простору; 2) введення обмежень розмірів інформаційного простору для тих категорій населення та соціальних груп, які є найбільш вразливими до тієї чи іншої інформаційної загрози; 3) посилення авторитету та впливу власних владних структур; 4) вдалі заходи власної інформаційної політики; 5) забезпечення ефективного зворотного зв'язку з суспільством тощо

 

   На сьогодні інформація, без перебільшення, є визначальним і найвагомішим ресурсом розвитку сучасного суспільства. Вона активно впливає на всі сфери життєдіяльності як окремих країн, так і всього світового співтовариства завдяки бурхливому розвитку ІКТ — інформаційно-комунікаційних технологій. Проте разом з корисними інтересами та спрямованістю інформація може використовуватися і на шкоду окремим індивідам, суспільству і державі. ІКТ стала найважливішим чинником сучасних світових інтеграційних процесів та най- сильнішим каталізаторам інформаційного обміну, тому може нести і як явні, так і приховані загрози. Тому забезпечення інформаційної безпеки на міжнаціональному на національному рівні є надзвичайно важливим, оскільки рішення та механізми державного впливу в системі ІКТ безпосередньо впливають на подальші дії держави в зовнішній та внутрішній політиці.

   Виняткову небезпечність загроз інформаційній безпеці держави підкреслює Г. Сащук: "...Ураховуючи той факт, що під впливом інформаційних атак може цілеспрямовано змінюватися світогляд і мораль як окремих осіб, так і суспільства загалом, нав'язуються чужі інтереси, мотиви, спосіб життя, на перший план випливає аналіз сутності й форм виявів сучасних методів прихованого агресивного впливу, вияву дій, що мають цілеспрямований агресивний характер і які суперечать інтересам національної безпеки."

   Традиційно вчені виділяють такі основні зовнішні джерела інформаційної небезпеки:

- негативні наслідки діяльності іноземних політико-економічних, військових, розвідувальних, інформаційних та ін. структур, які спрямовані проти національних інтересів України, а також ймовірного послаблення можливостей їх реалізації;

-  діяльність або прагнення державних та приватних структур іноземних держав до ущемлення національних інтересів на міжнародній арені, нанесення потенційної та реальної шкоди такими діями;

-  посилення конкурентної боротьби на міждержавному та транснаціональному рівні за володіння та користування новітніми технологіями, засобами, системами;

-  загострення енергетичних проблем;

-  терористична, екстремістська та інша злочинна діяльність міжнародних злочинних угруповань;

-   діяльність наземних, повітряних, космічних, морських технічних засобів та приладів (супутників, радіоелектронного обладнання, інтернет-ресурсів та ін.) іноземних розвідувальних служб, яке наносить шкоду інтересам України;

-  розробка іншими країнами стратегій війн малої інтенсивності у інформаційній, технологічній, економічній та ін. сферах життєдіяльності, які передбачають суттєву дестабілізацію державної і недержавної складових у загальній системі забезпечення національної безпеки України.

   На сьогодні в державі розроблена та затверджена Стратегія національної безпеки України (прийнята і затверджена Указом Президента України від 26 травня 2015 року № 287 "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 6 травня 2015 року "Про Стратегію національної безпеки України"), яка основним видом інформаційних загроз національній безпеці нашої держави визначає агресивні дії Російської Федерації в інформаційному просторі.

   Безпосередньо для нормативно-правового регулювання забезпечення інформаційної безпеки держави було прийнято Указ Президента України №47/2017 Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 29 грудня 2016 року "Про Доктрину інформаційної безпеки України", який затвердив основні положення забезпечення інформаційної безпеки держави в умовах ведення гібридної війни з Росією.

   Для того щоб ефективно протистояти інформаційним впливам, попереджувати негативні наслідки від впливу пропаганди, необхідним є боротьба із інформаційними загрозами на стратегічному і тактичному рівнях, що може включати наступні напрями:

1. Ефективна реалізація положень інформаційної доктрини в Україні.

2. Активізація виробництва власного інформаційного продукту та його поширення у Європі і світі.

3. Зміцнення співпраці щодо протидії пропагандистським впливам з іноземними державами.

4. Удосконалення нормативно-правового регулювання інформаційної безпеки, зокрема прийняття стратегії інформаційної безпеки на основі діючої доктрини.

5. Формування та зміцнення інформаційного простору держави, в якому циркулюватиме достовірна, неупереджена інформація.

6. Активізація громадських об'єднань та інших зацікавлених сторін до виявлення неправдивої інформації, що пришвидшить її нейтралізацію. 

Яковлєв, Павло Олександрович (кандидат юридичних наук; докторант Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна). 

 Форми державного регулювання у сфері забезпечення інформаційної безпеки України // Підприємництво, господарство і право : Науково-практичний господарсько-правовий журнал. - 2020/1. - № 4. - С. 197-201. - Бібліогр. в кінці ст. 

Анотація: Розкрито зміст і запропоновано класифікацію правових форм державного регулювання забезпечення інформаційної безпеки України. Акцентовано увагу на тому, що серед можливих заходів юридичного впливу на сферу забезпечення інформаційної безпеки адміністративна відповідальність посідає одне з головних місць поряд з відповідальністю кримінальною, оскільки охоплює доволі значний обсяг суспільних відносин в інформаційній сфері. Обґрунтовано, що практична ефективність правових форм державного регулювання у сфері інформаційної безпеки залежить від рівня професійної підготовки працівників органів державного управління, до компетенції яких належить здійснення владних дій з метою забезпечення інформаційної безпеки України. Зауважено, що зміст правових форм державного регулювання у сфері забезпечення інформаційної безпеки має завжди відповідати рівню технічного розвитку засобів, методів і способів посягання на національне інформаційне середовище. 

  Руйнівний вплив цілеспрямованого застосування інформаційних технологій, розповсюдження дезінформації серед населення, технічне пошкодження об'єктів національної інформаційної інфраструктури є чинниками, які порушують стабільний режим функціонування державних інституцій наносять значну шкоду гуманітарній сфері життєдіяльності суспільства. За таких умов система державного управління має напрацювати ефективні форми правового владного регулювання процесів попередження, припинення й ліквідації наслідків загроз і ризиків у сфері інформаційної безпеки. Разом з цим, права й свободи громадян у сфері збору й використання інформації мають бути дотримані відповідно до загальноприйнятих міжнародних і європейських стандартів.

   Видання нормативних актів як правова форма державного управління у сфері забезпечення інформаційної безпеки має певні особливості. Зокрема нормативні акти можна класифікувати як акти універсальної дії, спеціальної дії, локальної дії. Акти загальної дії поширюють регуляторний вплив норм на всі органи й установи, яких залучено до реалізації державної політики у сфері забезпечення інформаційної безпеки; спеціальні акти поширюються лише на систему органів (Служба безпеки України) й конкретні установи (Міністерство закордонних справ); локальні мають регулятивне значення на рівні органу або установи, що уповноважена здійснювати спектр завдань із забезпечення інформаційного суверенітету держави.

   Правові акти індивідуальної дії у сфері забезпечення інформаційної безпеки розраховані на врегулювання конкретної ситуації у сфері забезпечення інформаційної безпеки й або розповсюджують свою дію на конкретні суб'єкти, або об'єктом їхнього регулювання стає певний режим зберігання, використання чи захисту самої інформації.

   Окрім зазначеного вище, важливим прикладом юридично значущих дій є складання протоколів про адміністративні правопорушення, які посягають на інформаційну інфраструктуру України й режим використання інформації загалом. Складення протоколу є формальною підставою для того, щоб винну особу було притягнуто до адміністративної відповідальності. Серед можливих заходів юридичного впливу на сферу забезпечення інформаційної безпеки, адміністративна відповідальність посідає одне з головних місць поряд з відповідальністю кримінальною, оскільки охоплює доволі значний обсяг суспільних відносин в інформаційній сфері.

   Проаналізовані правові форми державного регулювання у сфері забезпечення інформаційної безпеки України є багатоманітними за змістом і мають значний регуляторний потенціал, виступають чинником національної безпеки держави. Проте їхня ефективність на практиці значною мірою залежить від рівня професійної підготовки працівників органів державного управління, до компетенції яких належить здійснення владних дій з метою забезпечення інформаційної безпеки України. Крім цього зміст правових форм державного регулювання у сфері забезпечення інформаційної безпеки має завжди відповідати рівню технічного розвитку засобів, методів і способів посягання на національне інформаційне середовище. Відповідно, перспективним напрямом досліджень юридичної науки України є формування науково обґрунтованих пропозицій щодо оптимізації нормативної регламентації правових форм державного адміністрування у сфері забезпечення інформаційної безпеки з урахуванням організаційно-технічної складової.

Алієва-Барановська В. М. (кандидат юридичних наук; доцент кафедри зовнішніх економічних відносин Міжрегіональної Академії управління персоналом). 

 Злочини у сфері інформаційної безпеки  // Юридична Україна : Правовий часопис. - 2018. - № 5-6. - С. 64-74. - Бібліогр. в кінці ст. 

Анотація: Здійснено ретроспективний аналіз поняття «кіберзлочинність», оскільки це явище набуло статусу транснаціональної загрози. Вказується на низку факторів, які сприяють розвитку кіберзлочинності, зокрема низький соціально-економічний рівень держави, недосконалість законодавчої бази, корумпованість суб'єктів владних повноважень тощо. Автор зауважує на необхідності будувати в Україні ефективне і дієве правове поле для вирішення проблеми, зокрема: законодавче закріплення дефініцій низки ключових термінів «цифровий доказ», «кіберсквоттинг», «хайджекінг», «манімейкінг» тощо. Зазначено, що надзвичайно важливим для України є інтенсифікація та поглиблення подальшої співпраці та партнерських відносин з Європолом, Інтерполом, ФБР, Євроюстом, НАТО, а також з іншими розвиненими країнами; удосконалення законодавчого і нормативно-правового поля з урахуванням рекомендацій висококваліфікованих фахівців з права, економіки та залежно від порушених питань і проблем відповідних експертів інших галузей; переймання, з подальшою адаптацією для України, позитивного досвіду інших країн.

   Стрімкий розвиток інформаційних технологій поступово трансформує світ. З одного боку, хто володіє інформацією,— той володіє світом, але, з іншого боку, відкритий інформаційний простір створює вседоступність і стає поштовхом до виникнення нових загроз для суспільства в цілому шляхом скоєння інформаційних злочинів.

   Загалом термін «інформаційне суспільство» виник набагато раніше, ніж інформаційні злочини, пов'язані з ним.

   Завданням статті є визначення правових аспектів розвитку та основних напрямів організації державного правового регулювання інформаційних злочинів в Україні з урахуванням зарубіжного правового досвіду.

Ще в 30-х роках минулого століття вже розуміли важливість інформаційних технологій. Але ще тоді не розуміли, що з подальшим розвитком і поглибленням інформаційного прогресу людству доведеться боротися з інформаційною злочинністю.

   Нині кіберзлочинність становить надзвичайну небезпеку як для всього світу, так і для окремих осіб та держав. Вона набула статусу транснаціональної загрози. Саме тому світова спільнота має об'єднувати зусилля та постійно адаптувати правове поле, враховуючи можливості, які надає розвиток високих технологій, а також залучати новітні технології, фахівців та значні фінансові ресурси для подолання загрози.

Існує низка факторів, які сприяють розвитку кіберзлочинності, зокрема низький соціально-економічний рівень певної держави, недосконалість законодавчої бази, корумпованість суб'єктів владних повноважень, військові конфлікти, відсутність міжнародних партнерських домовленостей у співпраці щодо подолання кіберзлочинності тощо.

   Нині кіберзлочинність становить надзвичайну небезпеку як для всього світу, так і для окремих осіб та держав. Вона набула статусу транснаціональної загрози. Саме тому світова спільнота має об'єднувати зусилля та постійно адаптувати правове поле, враховуючи можливості, які надає розвиток високих технологій, а також залучати новітні технології, фахівців та значні фінансові ресурси для подолання загрози.

Існує низка факторів, які сприяють розвитку кіберзлочинності, зокрема низький соціально-економічний рівень певної держави, недосконалість законодавчої бази, корумпованість суб'єктів владних повноважень, військові конфлікти, відсутність міжнародних партнерських домовленостей у співпраці щодо подолання кіберзлочинності тощо.

   Серед кіберзлочинців надзвичайно популярним є Deep Web — це частина Інтернету, яка не індексується переважною більшістю браузерів, тому користувачі не ідентифікуються в системах, що забезпечує достатньо високий рівень анонімності.

   За непідтвердженими даними, існують і більш таємні рівні Інтернету, ніж DeepWeb. Але навіть потрапивши до «глибинного Інтернету» певного рівня, користувач не має доступу до переважної більшості інформації. Для входу на певні сайти потрібні спеціальні посилання.

   Масштаби кіберзлочинності вражають. Можна припустити, що багато фактів кібератак залишаються нерозголошеними суспільству. Такі держави як Україна є надзвичайно комфортним майданчиком для кіберзлочинців, оскільки мають дуже низький рівень захищеності і характеризуються відсутністю правового поля для вирішення цих проблем. Низький рівень відповідальності та незначне фінансування на кіберзахист, військові дії на Сході України роблять уразливими навіть стратегічно важливі об'єкти держави.

Нині розвинені країни витрачають щороку мільярди доларів на інформаційну безпеку (для посилення кіберзахисту) і щорічно ця сума збільшується. Ту ж саму тенденцію можна спостерігати в приватному бізнесі.

Сильними країнами в сфері інформаційно-комунікаційних технологій прийнято вважати: США, Росію, Німеччину, Велику Британію, Китай, Республіку Корея (Південну Корею), Францію, Ізраїль, Японію. Всі зазначені країни мають потужні економічні потенціали.

   Україна останнім часом досягла певних позитивних зрушень щодо протидії кіберзагрозі, проте отримати вагомий результат можливо лише завдяки комплексним діям не лише в кожній окремій країні (державі), а і в міжнародній взаємодії світової спільноти. Саме консолідована позиція для протидії кіберзагрозі в змозі, якщо не подолати, то стримувати кіберзлочинність, тобто законодавство щодо протистояння кіберзлочинності має бути глобалізовано.

   Немає сумніву, що надзвичайно важливим для України є:

— інтенсифікація та поглиблення подальшої співпраці/партнерських відносин та взаємодії з Європолом, Інтерполом, ФБР, Євросоюзом, НАТО.

— удосконалення законодавчого і нормативно-правового поля з урахуванням рекомендацій висококваліфікованих фахівців з права, економіки та залежно від порушених питань і проблем відповідних експертів інших галузей;

— переймання, з подальшою адаптацією для України, позитивного досвіду інших країн.

Яковлєв, Павло Олександрович (кандидат юридичних наук; докторант Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна). 

 Правові засади участі інститутів громадянського суспільства у забезпеченні інформаційної безпеки України // Часопис Київського університету права. - 2019. - № 4. - С. 142-146. - Бібліогр. в кінці ст. 

Анотація: Висвітлено законодавчі основи участі інститутів громадянського суспільства у забезпеченні інформаційної безпеки держави. На основі аналізу норм Конституції України, а також законодавчих актів у сфері інформації та національної безпеки охарактеризовано стан законодавчого врегулювання участі інститутів громадянського суспільства у реалізації заходів, спрямованих на забезпечення інформаційної безпеки держави. Розкрито проблематику недостатньої правової урегульовапості питань щодо культури використання засобів оброблення інформації інститутами громадянського суспільства, а також визначе¬но недоліки адміністративно-правового механізму спільної діяльності інститутів громадянського суспільства і держави з питань, які безпосередньо стосуються виявлення і протидії загрозам інформаційної безпеки України.

   Суспільство неодноразово зіштовхувалося з інформаційними диверсіями та поширенням інформації, що дискредитує діяльність багатьох державних інституцій, а також перешкоджає роботі життєво важливих об'єктів інфраструктури. Держава, маючи у розпорядженні відповідні адміністративні й організаційно- технічні ресурси, вживає комплекс заходів для забезпечення інформаційної безпеки суспільства. Крім цього, з урахуванням зростання рівня громадської активності, суб'єкти державного управління розраховують на сприяння громадянського суспільства у вирішенні проблем, що пов'язані із забезпеченням інформаційної безпеки.

   В Україні не визначено вичерпну кількість інститутів громадянського суспільства. Зокрема, відповідно до п. 2 Порядку сприяння проведенню громадської експертизи діяльності органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 976 від 05 листопада 2008 р. до кола інститутів громадянського суспільства віднесено: громадські організації, професійні та творчі спілки, організації роботодавців, благодійні і релігійні організації, органи самоорганізації населення, недержавні засоби масової інформації та інші непідприємницькі товариства і установи, легалізовані відповідно до законодавства. Однак, з огляду на практику, вказаний перелік не є вичерпним. В Україні за останні роки значно збільшилася кількість неурядових громадських об'єднань, ЗМІ та інших інститутів, які у процесі виконання статутних завдань обробляють значні масиви інформації. Відповідно, постійно зростає питома вага інформаційних відносин за участю неурядових громадських об'єднань у політичній, економічній, культурній, соціальній, екологічній, науково-технічній, міжнародній сферах життєдіяльності суспільства. Інформація для більшості інституцій громадянського суспільства стала рушійним ресурсом, використовуючи який можливо ефективно функціонувати.

   Інститути громадянського суспільства сьогодні формують інформаційне поле держави. В епоху постінформаційного суспільства інформаційний ресурс багато в чому визначає економічну потужність держави та потребує особливого захисту. Швидка динаміка зростання масиву інформаційних ресурсів суспільства і активне використання інноваційних інформаційних технологій обумовлюють структурні зміни в діяльності виробничого сектору народного господарства та організації бізнес-процесів. Більш прибутковим стають нематеріальне виробництво, наука, ІТ-освіта, що сприяє розвитку виробничого сектору на основі комп'ютеризації, інформатизації, інтернетизації. З огляду на значну соціальну значущість діяльності інститутів громадянського суспільства в інформаційній сфері правове врегулювання їх статусу залишається незначним. Проте на законодавчому рівні було визначено певні «стартові» можливості виконання інститутами громадянського суспільства функцій із забезпечення інформаційної безпеки держави.

    Враховуючи значний суспільний інтерес до проблем забезпечення інформаційної безпеки України, у державі на офіційному рівні визнано важливість і значущість діяльності інститутів громадянського суспільства в означеному напрямі. Разом із тим сьогодні означений аспект залишається неналежним чином урегульованим на рівні законодавства. Положення окремих законів і підзаконних актів у загальному порядку дозволяють системі державного управління України налагоджувати співробітництво з інститутами громадянського суспільства з питань забезпечення інформаційної безпеки держави. Але водночас не визначають чіткі форми такого співробітництва (взаємодії). Відповідно, перспективним напрямам дослідження у юридичній науці є доктринальне обґрунтування оптимального адміністративно-правового механізму спільної діяльності інститутів громадянського суспільства.

Прав, Р. Ю. (аспірант). 

 Протидія зовнішним інформаційним загрозам в Україні / Р. Ю. Прав // Інвестиції: Практика та досвід : Аналіз. Прогнози. Коментар. - 2020. - № 2. - С. 141-145 

Анотація: Показано, що розвиток інформаційного суспільства на шляху глобалізації, несе в собі безліч викликів і загроз, серед яких на перший план виступають посилення владних повноважень окремих осіб, соціальних груп і держав. Досліджено проблему інформаційної безпеки України та проаналізовано теоретичні підходи до визначення сутності поняття інформаційна безпека. Розкрито сутність політики державної безпеки у інформаційній сфері та зробилено аналіз загроз. Здійснено оцінювання ефективності та узагальнити проблеми в реалізації державної політики органами влади щодо протидії інформаційним загрозам в Україні. 

Визначимо заходи протидії інформаційним загрозам, актуальним для України в сучасних умовах гібридної війни з Росією.

  До прикладу, було виявлено, проаналізовано та спростовано у відкритих джерелах ряд фейкових і маніпулятивних повідомлень, які є загрозами національній інформаційній безпеці. Зокрема:

— фейк "Україна включила Естонію до списку офшорів";

— росп’яття дитини;

— маніпулятивний звіт Amnesty International;

— блокування українських активістів у соціальних мережах через скарги російських тролів;

— фейк "українці радіють смертям у Кемерово";

— публікації "НА Харьков" та "Политнавигатора", шо розпалюють міжнаціональну ворожнечу;

— фейковий канал ГУР МО в Telegram;

— фейки про Україну від журналістів міжнародних видань у Москві;

— фейк про підрив автомобіля з бійцями НАТО на Донбасі;

— пов'язування України з діяльністю ІДІЛ;

— містифікація про трьох мертвих канадських солдатів в Україні від росЗМІ;

— фейк "Шотландский парламент аплодує візиту українського фашиста";

— публікація архіву з 3 млн твітів російських тролів;

— зміна політики Telegram щодо персональних даних;

— візит "представників громадських організацій США" до Криму.

   Захист вітчизняного інформаційного простору потребує забезпечення громадян "чистим" контентом, фільтрованим від сепаратистського, проросійського наповнення. Заборона поширення російської пропаганди на території України немає нічого спільного з придушенням свободи слова і демократії, як говорять про це симпатики "руського міра". Це захист національних інтересів від деструктивних впливів країни-агресора. Тому в Україні має бути заблоковане мовлення ворожих нам ЗМІ, які віщують як з території Росії, так і з підконтрольних їй українських територій.

   Необхідно прийняти спеціальний закон щодо регулювання діяльності інтернет-медіа. Саме його відсутність у наш час уможливлює поширення неконтрольованого потоку новин сепаратистського спрямування, що розпалює ворожнечу між членами суспільства, які живуть в різних частинах держави. У спеціальному законі має бути визначено порядок ліцензування, правовий статус, принципи діяльності інтернет-медіа, їхні права й обов'язки, передбачено відповідальність за пропагандистський / ворожий контент, аж до відібрання ліцензії на діяльність.

Як конкретні методи протидії інформаційно-психологічним впливам для захисту інформаційного простору фахівцями пропонуються:

— встановлення та перекриття (знешкодження) потенційних каналів проникнення деструктивної інформації в національний інформаційний простір;

— пряме та непряме спростування джерела деструктивного впливу (сумнівність щодо джерела інформації; абсурдність звинувачень; прив'язка джерела інформації до будь-якої негативної події; введення ще одного негативного факту, який легко піддається спростуванню);

— відволікання уваги (відволікання ресурсів противника на інший об'єкт шляхом перенаправлення його на іншу діяльність; введення в інформаційний простір нового сенсаційного повідомлення; відвертання уваги;

— аудиторії на малозначущий факт у рамках поточної проблеми);

— мовчання у відповідь;

— мінімізація впливу (акцентування на тому, що в повідомленні вказано на деякі правдиві події тощо);

— дискредитація (обнародування компромату; негативна "похвала"; громадське обурення);

— розмиття негативу (генерація нейтральної або позитивної інформації про об'єкт в об'ємах, що перевищують об'єми негативної інформації).

   На державному рівні повинна бути створена інформаційна технологія протидії ворожій російській пропаганді, яку повинні використовувати всі владні структури, відповідальні за інформаційну безпеку в Україні. Вони повинні оперативно реагувати на нові компромати, що постійно з'являються у вітчизняному інформаційному просторі, який, на жаль, нині не контролюється ефективно державою. Отже, слід створити базу контраргументів російським повідомленням, яку можна було б використовувати не лише постфактум, а й попереджувально.

   За результатами дослідження можна встановити, що актуальність зовнішніх інформаційних загроз у сучасних умовах є вищою, ніж внутрішніх в Україні. Щороку Україна стикається із великою кількості неправдивої інформації, що поширюється в мережах і потребує виявлення та спростування. Не напрацьовано ефективної системи протидії таким загрозам та попередження їх виникнення. Недостатньо ефективно сформована зовнішня інформаційна політика держави. Перспективними для подальших досліджень є питання напрацювання механізмів подолання зовнішніх загроз.

Черниш, Роман Федорович (кандидат юридичнихї наук; доцент Житомирського національного агроекологічного університету). 

 Фейк як один із інструментів негативного впливу на національну безпеку України в умовах ведення гібридної війни // Часопис Київського університету права. - 2019 - № 2. - С. 109-114. - Бібліогр. в кінці ст. 

Анотація: Про фейк, який в умовах сьогодення, з розвитком інформаційних технологій став дієвим інструментом ведення гібридної війни. Розповідається як пересічному користувачу відрізнити фейкову інформацію від об'єктивної. Зважаючи на викладене, досить важливою є діяльність, спрямована на розробку дієвих не лише технічних, а й правових способів протидії вказаному негативному явищу. Наголошено, що першочергові кроки у зазначеному напрямі повинні полягати у законодавчому закріпленні поняття «фейк», його ознак та класифікації.

   Вже понад сім років на території України країною-агресором реалізуються різноманітні форми та методи ведення «гібридної війни», одним із інструментів якої є поширення фейків. Як свідчать реалії сьогодення, з метою доведення вигідної інформації до суспільства перевага, як правило, надається електронним засобам масової інформації та відповідним тематичним спільнотам у мережі Інтернет. При цьому пересічному користувачу досить складно відрізнити фейкову інформацію від правдивої. Зважаючи на використання фахових знань, відповідних технічних та психологічних прийомів у процесі її підготовки, поширення фейку, в переважній більшості випадків, викликає значний суспільний резонанс та, за певних умов, здатне в короткостроковій перспективі призвести до негативних наслідків - виникнення осередків соціальної напруги і дестабілізації суспільно-політичної ситуації як в окремому регіоні, так і в державі в цілому, дискредитувати країну на міжнародній арені тощо, а в довгостроковій - поступової зміни світогляду і переконань громадян, підміни спогадів на фейкові, формування національної ідеї у вигідному для певної особи (групи осіб), ворожої держави ракурсі.

   Проаналізувавши Т0П-10 фейків, які поширювалися російськими ЗМІ, можна дійти висновку, що основна їх направленість була двовекторною: внутрішній вектор - спонукання до виникнення у громадян РФ агресії щодо українців («Інваліду-переселенці з Донбасу «порвали рот» за те, що розмовляв російською мовою», «З України в Росію прийшов замінований поїзд» тощо); зовнішній вектор - позиціювання України перед світовою спільнотою як держави, в якій систематично порушуються права громадян та підтримуються терористичні погляди («Неонацисти готуються до захоплення Києво-Печерської Лаври», «Київ підтвердив наявність українських елементів в двигунах ракет КНДР», «Київський патріархат стає «християнським ІГІЛом», «В Україні розгул антисемітизму» тощо).

   Термін «фейк» (англ. fake - підробка) має багато значень. Зокрема, фейком вважають інформаційну містифікацію або навмисне поширення дезінформації в соціальних медіа і традиційних ЗМІ.

На думку О. Саприкіна, фейк - у розумінні цього терміна як інструменту інформаційної війни - дезінформація, умисне викривлення тих чи інших явищ, фактів, подій, причому зловмисність такого викривлення старанно приховується; навпаки, фейкове повідомлення містить усі ознаки правдивого повідомлення, що дає можливість впливу на певну аудиторію.

   Протягом останніх років на «українському напрямі» апробуються основні методики ведення інформаційних кампаній, які в подальшому, зважаючи на «імперські» плани РФ, можуть реалізовуватися і в інших країнах світу. При цьому наразі форми і методи ведення інформаційної війни не є сформованими, а фейки стають більш досконалими (базуються на реальних подіях, досить складно оперативно перевірити їх правдивість, стосуються найбільш актуальних проблем суспільного життя, до їх аналізу залучаються реальні експерти відповідних галузей тощо).

   При цьому маніпулятивному впливу внаслідок публікації фейкових новин більше піддаються люди похилого віку (65+). Зокрема, зазначена категорія громадян у чотири рази вірогідніше повірять у неправдиву інформацію.

   Ще у 2015 р. Євросоюз почав спеціальну кампанію з боротьби із дезінформацією, яку поширює РФ. Її проводить Європейська служба зовнішніх зв'язків. В рамках вказаної кампанії з'явився веб-сайт EUvsDisinfo, завданням якого є відстеження та викриття неправдивої інформації, яка розповсюджується з ініціативи офіційного Кремля. Тому організація дієвої протидії вказаному негативному явищу (в тому числі і з використанням правових механізмів) є вкрай важливим завданням для всього українського державного апарату (насамперед співробітників спеціальних служб). Зважаючи на обсяг, предмет та мету даного дослідження, низка проблематичних питань у вказаній сфері залишилися поза увагою та будуть висвітлені в наступних публікаціях. Насамперед це аналіз міжнародного правового досвіду у зазначеній сфері, наукове обґрунтування правових підстав та алгоритму притягнення до юридичної відповідальності у разі доведення причетності до поширення фейкової інформації, яка шкодить національним інтересам України тощо.

Прав, Р. Ю. (аспірант). 

 Протидія зовнішним інформаційним загрозам в Україні / Р. Ю. Прав // Інвестиції: Практика та досвід : Аналіз. Прогнози. Коментар. - 2020. - № 2. - С. 141-145 

Анотація: Показано, що розвиток інформаційного суспільства на шляху глобалізації, несе в собі безліч викликів і загроз, серед яких на перший план виступають посилення владних повноважень окремих осіб, соціальних груп і держав. Досліджено проблему інформаційної безпеки України та проаналізовано теоретичні підходи до визначення сутності поняття інформаційна безпека. Розкрито сутність політики державної безпеки у інформаційній сфері та зробилено аналіз загроз. Здійснено оцінювання ефективності та узагальнити проблеми в реалізації державної політики органами влади щодо протидії інформаційним загрозам в Україні. 

Визначимо заходи протидії інформаційним загрозам, актуальним для України в сучасних умовах гібридної війни з Росією.

  До прикладу, було виявлено, проаналізовано та спростовано у відкритих джерелах ряд фейкових і маніпулятивних повідомлень, які є загрозами національній інформаційній безпеці. Зокрема:

— фейк "Україна включила Естонію до списку офшорів";

— маніпулятивний звіт Amnesty International;

— блокування українських активістів у соціальних мережах через скарги російських тролів;

— фейк "українці радіють смертям у Кемерово";

— публікації "НА Харьков" та "Политнавигатора", шо розпалюють міжнаціональну ворожнечу;

— фейковий канал ГУР МО в Telegram;

— фейки про Україну від журналістів міжнародних видань у Москві;

— фейк про підрив автомобіля з бійцями НАТО на Донбасі;

— пов'язування України з діяльністю ІДІЛ;

— містифікація про трьох мертвих канадських солдатів в Україні від росЗМІ;

— фейк "Шотландский парламент аплодує візиту українського фашиста";

— публікація архіву з 3 млн твітів російських тролів;

— зміна політики Telegram щодо персональних даних;

— візит "представників громадських організацій США" до Криму.

   Захист вітчизняного інформаційного простору потребує забезпечення громадян "чистим" контентом, фільтрованим від сепаратистського, проросійського наповнення. Заборона поширення російської пропаганди на території України немає нічого спільного з придушенням свободи слова і демократії, як говорять про це симпатики "руського міра". Це захист національних інтересів від деструктивних впливів країни-агресора. Тому в Україні має бути заблоковане мовлення ворожих нам ЗМІ, які віщують як з території Росії, так і з підконтрольних їй українських територій.

   Необхідно прийняти спеціальний закон щодо регулювання діяльності інтернет-медіа. Саме його відсутність у наш час уможливлює поширення неконтрольо- ваного потоку новин сепаратистського спрямування, що розпалює ворожнечу між членами суспільства, які живуть в різних частинах держави. У спеціальному законі має бути визначено порядок ліцензування, правовий статус, принципи діяльності інтернет-медіа, їхні права й обов'язки, передбачено відповідальність за пропагандистський / ворожий контент, аж до відібрання ліцензії на діяльність.

   Як конкретні методи протидії інформаційно-психологічним впливам для захисту інформаційного простору фахівцями пропонуються:

— встановлення та перекриття (знешкодження) потенційних каналів проникнення деструктивної інформації в національний інформаційний простір;

— пряме та непряме спростування джерела деструктивного впливу (сумнівність щодо джерела інформації; абсурдність звинувачень; прив'язка джерела інформації до будь-якої негативної події; введення ще одного негативного факту, який легко піддається спростуванню);

— відволікання уваги (відволікання ресурсів противника на інший об'єкт шляхом перенаправлення його на іншу діяльність; введення в інформаційний простір нового сенсаційного повідомлення; відвертання уваги;

— аудиторії на малозначущий факт у рамках поточної проблеми);

— мовчання у відповідь;

— мінімізація впливу (акцентування на тому, що в повідомленні вказано на деякі правдиві події тощо);

— дискредитація (обнародування компромату; негативна "похвала"; громадське обурення);

— розмиття негативу (генерація нейтральної або позитивної інформації про об'єкт в об'ємах, що перевищують об'єми негативної інформації).

   На державному рівні повинна бути створена інформаційна технологія протидії ворожій російській пропаганді, яку повинні використовувати всі владні структури, відповідальні за інформаційну безпеку в Україні. Вони повинні оперативно реагувати на нові компромати, що постійно з'являються у вітчизняному інформаційному просторі, який, на жаль, нині не контролюється ефективно державою. Отже, слід створити базу контраргументів російським повідомленням, яку можна було б використовувати не лише постфактум, а й попереджувально.

   За результатами дослідження можна встановити, що актуальність зовнішніх інформаційних загроз у сучасних умовах є вищою, ніж внутрішніх в Україні. Щороку Україна стикається із великою кількості неправдивої інформації, що поширюється в мережах і потребує виявлення та спростування. Не напрацьовано ефективної системи протидії таким загрозам та попередження їх виникнення. Недостатньо ефективно сформована зовнішня інформаційна політика держави. Перспективними для подальших досліджень є питання напрацювання механізмів подолання зовнішніх загроз.

Соснін, Олександр Васильович (доктор політичних наук; академік Академії політичних наук України; професор Інституту держави і права ім. В.М.Корецького НАН України; заслужений діяч науки і техніки України). 

 До питання протидії стійкості інформаційно-комунікаційним загрозам / О. В. Соснін. - (Інформаційне право) // Юридична Україна : Правовий часопис. - 2019. - № 11. - С. 49-59. - Бібліогр. в кінці ст. 

Анотація: Про світ цифрових технологій  як новий логічний етап розвитку технологічної сфери людства. Про цифровізацію як сучасний тренд розвитку і послідовного покращення всіх -процесів економіки і пов'язаних з нею соціальних сфер, заснований на збільшенні швидкості взаємного обміну, доступності і захищеності .

   З точки зору безпеки, будь-який вид електронної комунікації виключно вразливий — за допомогою технічних засобів із комп'ютерів можна зняти будь-яку інформацію. Існують, звичайно, способи захисту, але стовідсоткової гарантії, що вони спрацюють, немає. Загрозою є не тільки те, що спецслужби країн світу сьогодні здатні підключатися і «знімати» за допомогою технічних засобів інформацію. Вільний ринок технічних засобів надає доступ до величезних обсягів даних через електронну комунікацію іноземним розвідкам і кримінальним структурам, що постійно продукує нові загрози й виклики. Добуваючи інформацію, державні і приватні спецслужби досягли такого рівня, що здатні «зламувати» не тільки канали зв'язку, комп'ютерних мереж, але й людський мозок. Технічно їм для цього потрібні лише дві речі: велика обчислювальна потужність — певний обсяг персональних даних, зокрема, біометричних. До сьогодні ні в кого, крім спецслужб, не було такої мотивації, однак, ситуація змінюється через поліпшення ефективності машинного навчання, штучного інтелекту, розвитку психології, біології, зокрема нейробіології, необхідних для розуміння того, як працює людський мозок. За таких умов виникає необхідність забезпечення безпеки основних інструментів цифрової економіки — захист електронного підпису, електронних платежів, токенів, віш-карт, опііпе-сервісів, захист інформації в електронних хмарах, базах даних, розвиток криптографії і технологій аутентифікації особи, захист системи електронного документообігу, каналів передачі інформації, захист серверів, безпеку діяльності комерційних і державних електронних майданчиків, захист від кіберзагроз безпілотних літальних апаратів і транспорту, новітніх технологій тощо.

   Робота з інформацією в цифровому вигляді у світі набуває ознак величезної проблеми, що навіть створює ілюзію щодо недоцільності подальшої розбудови інформаційного суспільства, оскільки цифрова інформація дедалі більше набуває ознак зброї проти людства — її й виділяють саме як зброю інформаційних війн, що стимулює розвиток інформаційного права як науки і навчальної дисципліни в університетах.

   Інформаційна зброя як сукупність засобів, методів і технологій, що забезпечують можливість силового впливу на інформаційно-комунікаційну сферу супротивника з метою руйнування його інформаційної інфраструктури, систем управління державою, зниження працездатності громадян і військових.

    За таких умов під суттєвою загрозою опиняються об'єкти критичної інфраструктури держави (енергетика, транспорт тощо). Інформація, яку ми вільно використовуємо в повсякденному житті, в цифровому вигляді несе в собі всі ознаки, що характеризують її як зброю:

— інформація може надаватися в сучасному світі як один з найбільш необхідних, затребуваних, дорогих і максимально захищених ресурсів;

— інформація стає засобом інформаційного протиборства в руках політичних структур, релігійних сект, терористичних груп і навіть держав;

— вільний доступ і відсутність дієвого контролю, вразлива в багатьох аспектах система захисту серверів від несанкціонованого доступу дозволяють самовільно знімати інформацію, поширювати неправдиві відомості, передавати і отримувати секретні матеріали, блокувати канали надходження програм або самовільно переадресовувати їх;

— інформацію можна розглядати як з точки зору психологічного, так і з точки зору технічного впливу;

— інформація має унікальні властивості, що дозволяють вважати її високоефективною зброєю: скритність, масштабність і універсальність;

поряд із впливом на засоби масової інформації та телекомунікацій, одним із головних об'єктів впливу інформаційної зброї залишаються люди, їх світогляд.

Складові частини інформаційної війни:

— психологічні операції — використання інформації для впливу на аргументацію солдатів ворога;

— електронна війна — не дозволяє ворогові отримати точну інформацію;

— фізичне руйнування — може бути частиною інформаційної війни, якщо має на меті вплив на елементи інформаційних систем;

— заходи безпеки — захист своєї інформації;

— прямі інформаційні атаки — пряме перекручування інформації без видимої зміни сутності, в якій вона знаходиться.

Реклама, пропаганда, дроблення та фрагментація, перехоплення інформації, вміння її спотворювати — все стає зброєю (для застосування цих методів використовують різноманітні технічні і технологічні засоби — супутники, радіорелейні лінії, Internet, електронну пошту, звичайні засоби масової інформації). Лише однією з технологій віртуалізації нашого життя є широко рекламований міф, який необачно легко пропонує масову комп'ютеризацію суспільства та перетворення інформації у вирішальний фактор життя суспільства.