Економіка Економіка підприємства
Історія економіки
Логістика
Страхування
Цінні папери
Корпоративне управління
АудитБухгалтерський облікВинахідництвоЕкологіяЕтика. ЕстетикаІнтелектуальна власністьІсторія Всесвітня історія
Історія України
Культурологія Культура, мистецтво, суспільство
Культурне співробітництво
Менеджмент в галузі культури
Оперне, балетне мистецтво України
Сучасна українська музика
Українська книга
Українське кіно
МаркетингМенеджмент Контроль і ревізія
Корпоративне управління
МистецтвоМовознавствоОподаткуванняПедагогікаПраво Авторське право
Кримінально-процесуальне право
Адміністративне право
Господарче право
Екологічне право
Конституційне право
Кримінальне право
Криміналістика
Кримінологія
Митне право
Міжнародне право
Правоохоронна діяльність
Сімейне право
Соціальне право
Фінансове право
Цивільне право
Цивільне процесуальне право
Політика Державне управління
ФінансиПсихологія Психологія творчості
Організаційна психологія
Психологія конфлікта
Психологія особистості
Педагогічна психологія
Психологія спорту
Юридична психологія
Сільське господарствоФілософія
Політика
Матеріали для написання реферату
Сьогодні особливий інтерес до проблеми політичної маніпуляції пов’язаний з появою інформаційного суспільства, збільшенням демократичних свобод і розвитком інституту громадянського суспільства. Поширення в сучасному суспільному житті високопродуктивних систем передачі та обробки інформації призвело до кардинальних змін у технологіях політичної маніпуляції, оскільки попередні засоби впливу почали втрачати свою ефективність і на зміну їм прийшли нові методики.
Проблема політичного маніпулювання особливо гостро постає останнім часом, оскільки виступає надзвичайно ефективним інструментом політичного впливу. Маніпулювання в тих чи інших формах присутнє в будь-якому суспільстві, має різнопланові і неоднозначні характеристики, і тому з ним потрібно обов’язково рахуватися. Необхідно зазначити, що маніпуляції носять як позитивний, так і негативний характер, хоча важко визначити межу, де закінчується позитивний вплив політичного маніпулювання. Зазвичай політичним маніпуляціям надається негативна оцінка. Насамперед, це пов’язано з короткостроковістю політичних цілей маніпулятора, які в першу чергу зосереджені на тактичних питаннях досягнення особистих цілей, а не на довгостроковій стратегії розвитку суспільства, що може призвести до соціальної дестабілізації і нестабільності політичного процесу в державі. Під час політичного маніпулювання інтереси суспільства підміняються інтересами окремих особистостей, груп, що веде до посилення соціальної напруженості в суспільстві, відчуження народу від влади. Крім того, порушуються і спотворюються реальні політичні процеси, які відбуваються в суспільстві, що негативно позначається на його керованості, тому що порушується система обміну інформацією і сигналами між владою та суспільством. Відповідно зростають політичні ризики, зростає рівень політичної нестабільності і невизначеності в суспільстві.
1. Єфтєні Н. М. Політичне маніпулювання: особливості застосування // Актуальні проблеми політики. - 2015. - Вип. 56. - С. 234-241.
Аннотация: В статті досліджується проблематика політичного маніпулювання, аналізується специфіка та особливості застосування даного явища. Зазначено, що основою процесу політичного маніпулювання є система взаємопов’язаних принципів психологічного впливу, а в практиці політичного маніпулювання враховують та використовують соціально-психологічні ефекти, що вини¬кають і функціонують на рівнях «людина – група – маса».
Метою даної роботи є аналіз сутності політичного маніпулювання. Основними завданнями виступає визначення особливостей політичного маніпулювання та механізмів політичних маніпуляцій.
Певне узагальнення напрацювань різних авторів у сфері дослідження маніпулювання зробив сучасний російський психолог Є. Доценко. Він виокремив кілька критеріїв, які можна взяти за основу визначення поняття «маніпуляція»: родова ознака (психологічна дія); ставлення до об’єктів маніпулювання як до засобів досягнення власних цілей; прагнення отримати однобічний виграш; прихований характер дії (як самого факту дії, так і її спрямованості); використання сили (психологічної), гра на слабкостях (використання психологічної вразливості); спонукання, мотиваційне привнесення (формування штучних потреб і мотивів для зміни поведінки на користь ініціатора маніпулятивної дії); майстерність і вправність у здійсненні маніпулятивних дій.
У науковій та навчальній літературі існує декілька підходів щодо визначення «політичного маніпулювання», які прагнуть відобразити специфіку, ключові завдання, механізми і форми впливу на суспільство. Насамперед, політичне маніпулювання розглядається як система засобів ідеологічного і духовно-психологічного впливу на масову свідомість з метою нав’язування певних ідей, цінностей; а також цілеспрямований вплив на громадську думку і політичну поведінку для спрямування їх у потрібному напрямі (В. Воронкова). Крім того, воно виступає як частина технології влади, сутність якої полягає у програмуванні думок мас, їх настроїв і навіть психічного стану з метою забезпечення такої поведінки, яка потрібна тим, хто володіє засобами маніпуляції (С. Кара-Мурза).
В працях А. Деркача, В. Жукова політичне маніпулювання визначається як махінація, система психологічної дії, орієнтована на впровадження ілюзорних уявлень. Як дії суб’єкта, що приховано створюють умови для запланованої дії об’єкта маніпулювання розглядає її О. Савельєв. Ю.Єрмаковим вона визначається через загальнолюдський досвід творення, збереження і реалізації тіньової влади, цілеспрямовану гру на людських забобонах і упередженнях. О. Бойко розглядає політичне маніпулювання як потужний інструмент прихованого впливу на психіку людини і поведінку мас, що активно використовується у боротьбі за владу, намаганнях утримати її.
Політичне маніпулювання – це приховане управління політичною свідомістю і поведінкою людей з метою примусити їх діяти або не діяти в інтересах маніпуляторів, тобто нав’язування волі маніпулятора у формі прихованого впливу. Для політичного маніпулювання характерні прихованість (маскування) дії, цілеспрямований вплив на масову аудиторію, бажання маніпулятора скерувати суспільні настрої та поведінку в потрібне русло. Основною метою політичного маніпулювання є отримання, реалізація і збереження (утримання) влади. Успішним політичне маніпулювання буде тоді, коли об’єкти політичних маніпулювань впевнені в тому, що все що відбувається в суспільстві є природним і неминучим. Об’єктами політичного маніпулювання виступають маси, які вивчаються представниками політологічних, психологічних, соціологічних галузей наукового знання.
Особливого значення маніпуляція набуває, коли претенденти на досягнення влади впливають на формування необхідної для них громадської думки. Часто такі способи впливу виходять за межі правового поля, що призводить до проблем в суспільстві, зростання соціальної напруженості тощо. Саме тому і виникає необхідність аналізу і розуміння механізмів функціонування політичного маніпулювання.
Досягнення влади вимагає вирішення наступних завдань, головними з яких є залучення і утримання уваги, а також формування сприятливого іміджу політичних лідерів. В. Амелін, виділяє в політичному маніпулюванні наступні операції: впровадження в суспільну свідомість під виглядом об’єктивної інформації бажаного для деякої групи змісту; вплив на больові точки суспільної свідомості, які викликають страх, тривогу, ненависть і т.д.; реалізація декларованих і прихованих задумів, досягнення яких маніпулятор пов’язує з підтримкою громадською думкою своєї позиції.
Для успішного вирішення завдань і досягнення цілей існують засоби політичного маніпулювання, які називаються політичними технологіями (їх ядро – виборчі методики, які використовуються в період передвиборних кампаній. Засоби політичного маніпулювання можна класифікувати за різними критеріями. По-перше, відповідно до сумісності з чинним законодавством вони діляться на регламентовані законом і ті, які виходять за межі правових норм. По-друге, за способом впливу – на прямі і приховані. По третє, за функціями – на PR (підтримання зв’язків з громадськістю), агітацію (заклик до дії) та ін. По-четверте, за формою – на агітаційні, економічні, адміністративні та провокаційні. По-п’яте, за змістовною спрямованістю – на рекламу і антирекламу. По-шосте, за рівнем впливу – на міжособистісні, групові і масові, По сьоме, відповідно до інформаційних носіїв – на друковані, електронні, зовнішні і т. д.
Всі засоби політичних маніпулювань ґрунтуються на створенні та впровадженні в масову свідомість соціальних міфів, тобто ідей, які підтримують інтереси маніпуляторів і приймаються більшістю на віру, без серйозного осмислення. Можна стверджувати, що епоха сліпої віри в міфи давно пішла в минуле, але щоденна політична практика показує, що це не так.
2. Гойман О. О. Маніпулювання масовою свідомістю в умовах сучасної гібридної війни // Грані. - 2015. -№1. - С. 50-56
Аннотация: У представленій статті окреслено основну мету процесів «реміфологізації» та «відродження міфа» –це формування бажаної для влади громадської думки і маніпулювання масовою свідомістю. Громадська думка, за переконанням частини вчених, є однією з форм масової свідомості. При цьому формування першої відбувається стихійно і цілеспрямовано. У другому варіанті на масову свідомість впливають соціальні інститути, серед яких особливо ефективним є масова комунікація. У сучасній культурі саме засоби комунікації перетворилися на потужний інструмент консолідації суспільства, який залучає численні прийоми маніпуляції суспільною і масовою свідомістю. Серед дієвих маніпулятивних методів автор виділяє такі: спеціальний метод транслювання (дроблення) і негайну подачу інформації, висвітлення подій під певним кутом, спотворення або підміна фактів, мозаїчність сюжетів при подачі телевізійних новин.
Коротко подано типологію пропаганди, структуру пропагандистського повідомлення, його значення. Продемонстровано класичну конструкцію пропагандистського повідомлення, яка щоденно використовується російськими засобами комунікації. Під час аналізу подання інформації російськими ЗМІ, виділено функціонування наступних різновидів міфа: історичний (про винятковість російського народу), географічний (про Крим як одвічно «руську» землю, про Новоросію), національний (про необхідність захисту російськомовного населення в Україні, про росіян як «старшого брата» українців), політичний (про київську хунту, «злих бандерівців», каральні батальйони, ультрарадикалів із «Правого сектора»).
Актуальність теми даної статті обумовлена необхідністю дослідити і виявити методи впливу російської пропаганди через засоби масової комунікації на мешканців східних регіонів України. Постановка проблеми. Останнім часом увага суспільства прикута до соціально-політичних проблем: влади, власності, корупції, якості життя, геополітики тощо. Кризові явища у державі активізують інформаційну складову, що має на меті створити ілюзорний образ реальності. За такої умови міфологізація використовується для об’єднання соціуму та маніпуляції ним у певних інтересах. Зокрема, цьому сприяє криза раціоналізму, нездатність людини до критичного мислення та в цілому недостатній інтелектуальний рівень населення. Тому одна із наскрізних проблем сьогодення проявляється у бездумному споживанні нав’язаних і запропонованих нам товарів, послуг, а також інформації, ідей, мистецтва, літератури тощо. Важливо виробити механізм протистояння занадто «агресивному» й потужному процесу соціально-політичної міфологізації та «чорної» пропаганди, розвиваючи критичне мислення у населення, а також окреслити чітку ідеологію, що консолідує українців на тлі нинішньої ситуації в державі.
Мета дослідження – визначити основні прийоми маніпулювання масовою свідомістю в умовах так званої «гібридної» війни, дати класифікацію найбільш поширеним міфам російської пропаганди проти України.
…масова свідомість тісно пов’язана з масовою інформацією та комунікацією, адже підживлюється інформацією за допомогою комунікативних засобів. Стрімкий індустріальний розвиток людства, що прискорив процес урбанізації, у тому числі й скупчення великих мас людей у містах, потребував нових форм спілкування, як базової потреби індивіда.
У даному випадку саме масова комунікація стала інструментом, який допомагає відтворювати й згуртовувати масу. У буденному розумінні поняття «комунікація» тотожне поняттю «спілкування» і є процесом обміну різноплановою інформацією, а з наукової точки зору масова комунікація – процес передачі і поширення інформації через технічні засоби: пресу, радіо, телебачення, інтернет. У минулому і нинішньому ХХІ ст. засоби масової комунікації перетворилися на потужний механізм маніпулювання масовою свідомістю.
Спеціальний метод транслювання інформації робить процес маніпуляції більш ефективним. Найбільш вдало це проявляється завдяки способу розповсюдження інформації, який Г. Шиллер назвав дробленням. У періодиці навмисно розбивають великі за обсягом статті, розміщуючи основну частину статті в кінці номера для того, щоб примусити читача проглянути декілька сторінок реклами. Радіо- й телепередачі постійно перериваються для показу реклами.
Через переривання рекламою або анонсами, будь-які, навіть найбільш значущі події, наша свідомість сприймає звичайними та буденними.
У підсумку виходить, що постійні переривання інформаційних і розважальних програм рекламою призводить до зниження й без того низької здатності аудиторії критично оцінювати подані події або проблеми.
Іншим методом вдалого маніпулювання є негайна передача інформації. Причому негайність безпосередньо пов’язана з фрагментацією та є неодмінним елементом її здійснення. Блискавичність подачі новин поглиблює маніпулятивні можливості всієї інформативної системи. До цього ще додається відсутність більш-менш постійної структури інформації, що значно знижує її засвоєння реципієнтами. Одним із провідних журналістських жанрів, поширених на телебаченні, залишається репортаж із місця подій.
…Пропаганду виділяють самостійною складовою системи політичних комунікацій. Вона є засобом поширення ідеологічних поглядів, підтримання вже існуючої ідеології або ж боротьби з ворожою ідеологією.
За впливом на емоції реципієнта розрізняють позитивну і негативну пропаганду. Перша виконує інформаційну, роз’яснювальну і переконуючу ролі, друга – компрометуючу, допомагаючи механізму маніпуляції.
За метою впливу виділяють:
- пропаганду створення. Покликана переконати в необхідності побудови чогось нового (інституту, суспільства), пропонує приєднуватися до цього процесу. Не завжди є позитивною;
- пропаганду руйнування. Переконує у наявності ворога, який щось задумує проти нас. Не є однозначно негативною;
- пропаганда роз’єднання. Розпалює ворожнечу, переконує, що «ми не такі як вони». Тільки під час локальних воєнних дій або війни така пропаганда виконує позитивну функцію;
- пропаганда залякування. Запевняє вірогідного/можливого противника у власній економічній силі. Впливає на внутрішню аудиторію;
- пропаганда відчаю. Наголошує на безнадійному становищі можливого противника, примушує його здатися. Не використовується для впливу на власний народ;
- пропаганда героїзму. Закликає до згуртування навколо певних цінностей, допомагає легше пережити складнощі, ілюструє приклади, до яких необхідно прагнути. Зазвичай має позитивний характер;
- пропаганда просвітництва. Виконує інформативну функцію, тобто повідомляє населення про дії керівництва різного рівня, рекламує спосіб життя. Така пропаганда може в залежності від умов бути як негативною, так і позитивною
За іншою класифікацією розрізняють:
а) біла пропаганда – це офіційна пропаганда, посилається на відкриті офіційні джерела, не приховує своїх намірів;
б) сіра пропаганда – часто не посилається на джерела, використовує численні підтасовки фактів і методи коментування задля обґрунтування, нав’язує думки, часто приховує свої цілі;
в) чорна пропаганда, основою якої є вигадка і неправда, завжди приховує свої джерела інформації та цілі;
Структура пропагандистського повідомлення включає:
1. адресанта (актора), від імені якого або на користь якого відбувається інформування;
2. джерело інформації, через яке транслюється інформаційне повідомлення;
3. джерело інформації, що доставляє повідомлення
до адресата (реципієнта);
4. зміна цінностей, переконань і поглядів адресата як результат успіху пропагандистського повідомлення;
3. Костиря Інна (кандидат політичних наук; проректор Київський національний університет культури і мистецтв; директор). Медіатизація політики та політизація ЗМІ як тенденції політичного процесу в Україні // Політичний менеджмент. - 2013. - № 1/2. - С. 109-118. - Библиогр. в конце ст.
Аннотация: Проаналізовано тенденції медіатизації політики та політизації ЗМІ в сучасному політичному процесі України. Показано, що вони активно впливають на формування суспільної свідомості, на діяльність політичних лідерів та інститутів, використовуються як засоби ведення політичної боротьби, просування тих чи інших політичних проектів.
Характерною рисою сучасного політичного процесу в Україні є істотний вплив на нього ЗМІ.
Протягом останніх двох десятиліть в усьому світі відбувається зростання ролі засобів масової інформації в політиці. При дослідженні політичних процесів в різних країнах виявляються численні факти, що свідчать про активне використання масової комунікації з метою формування громадської думки з різних питань політичного життя.
Наприклад, за свідченням деяких дослідників; починаючи з 1960-х років, оцінка населенням діяльності всіх президентів США залежала не від реального економічного становища країни, а від позиції провідних засобів масової інформації. Масова комунікація стала сьогодні найважливішим елементом сучасної цивілізації, що надає сильний вплив на всі сторони життя суспільства. Ця тенденція проявляється в усьому світі. Так активний розвиток телебачення призвело до істотної зміни структури передвиборних кампаній.
В міру того як Україна почала переходити від старої політичної системи до нової, ця тенденція в явній формі починає виявлятися і у нас. Розуміння особливостей сучасного політичного процесу в Україні неможливе без дослідження ролі і значення ЗМІ. Президентські вибори 2010 року, парламентські 2012 року в Україні також яскраво показали, що масова комунікація робить претендентів не тільки відомими, а й прямо впливає на підсумки голосування. Політичний вплив ЗМІ на населення не обмежується періодом виборчої кампанії, а здійснюється більш-менш постійно за допомогою формування у населення певної системи уявлень про політичну реальність. Помітний внесок вносить масова комунікація у формування суспільної свідомості щодо діяльності політичних лідерів та інститутів. Вона активно використовується в якості засобу ведення політичної боротьби, просування тих чи інших політичних проектів у життя.
4. Каталзен А. Роль мови в технологіях управління свідомістю людини та соціальних груп // Філософія і політологія в контексті сучасної культури . - 2012. - N Вип.4(2). - С. 3-8. - Библиогр. в конце ст.
Аннотация: Розглядається походження та роль мови як знакової системи та потужного важеля впливу на суспільну свідомість. Виявляються характерні для сучасності методи використання мови як інструменту впливу на свідомість соціальних груп при побудові інформаційних звернень в ЗМІ та державному управлінні. Аналізується можливість нівелювати негативний вплив маніпулятивних мовних прийомів на ідеали та цінності суспільства.
Головною метою даної статті є виявлення характерних для сучасності методів використання мови як інструменту впливу на суспільну свідомість при побудові інформаційних звернень в ЗМІ та державному управлінні.
…Найбільш потужно йому вдалося вкоренитися в управлінських науках, котрі знаходяться в постійному пошуку найбільш ефективного способу управління людиною. Наприклад,в літературі, присвяченій нейролінгвістичному програмуванню часто можна зустріти твердження, що базуються на гіпотезі про те, що будь-яка діяльність людини є способом реалізації кібернетичного процесу досягнення мети, і головний спосіб вирішення проблем, котрі виникають в процесі діяльності, – заміна самих слів, котрі вживаються. В даному контексті ми можемо говорити про певний рівень фетишизації феномену людської мови і досить поверхового розуміння її зв’язку з мисленням та діяльністю людини.
Саме тому маніпулятивні техніки часто обирають своїм інструментом саме правильну побудову мовних виразів та вміле впровадження їх в інформаційне середовище.
Сьогодні в науковій думці панує розуміння маніпуляції як програмування думок і прагнень мас, їхніх настроїв і навіть психічного стану з метою забезпечити таку їхню поведінку, яка необхідна тим, хто володіє засобами маніпуляції. Серед цих засобів вагоме місце відводиться і різноманітним мовним технікам.
В гуманітарній дисциплінарній літературі часто можна зустріти висловлювання про те, що, окрім предметного світу культури, людина одночасно живе і в «світі знаків», котрий є більш динамічним та різноманітним, оскільки часто пов’язаний з речами і відносинами, котрі важко уловити звичним логічним мисленням. Найбільш значущою серед всіх знакових систем, що оточують людину, вважається мова, адже вона охоплює практично всі сфери діяльності людини і навіть «внутрішній монолог», котрий відбувається в свідомості окремого індивіда, частіше за все носить вербальний характер.
Проте при дослідженні мовного впливу на масову свідомість громадян увага акцентується не на інформаційному вмісті слів, а на їх можливості сугестивного впливу – навіювання, підпорядкування не через розум, а через почуття, котрі викликаються словами.
Російський соціолог, політолог та публіцист Сергій Георгійович Кара-Мурза вважає, що «сучасна, навіть зі здоровим глуздом, людина відчуває потребу у навіюванні… Сугестивність за допомогою слова – це глибинна властивість психіки, що виникла набагато раніше, ніж здатність до аналітичного мислення», с.389]. Тобто найбільш ефективними важелями впливу на людину є ті вербальні конструкції, котрі апелюють до чуттєвої та емоційної сфери людської свідомості. Таку увагу емоційній складовій мови приділяє і французький психолог Серж Московічі. В своїй праці «Наука про маси» він зазначає: «Що в багатьох відносинах дивно і незрозуміло, це всемогутність слів у психології натовпів. Могутність, яка походить не з того, що говориться, а з їх «магії», від людини, яка їх говорить, і атмосфери, в якій вони народжуються.
Обходитися з ними слід не як з частками мови, а як із зародками образів, як із зернами спогадів, майже як з живими істотами… Почуття керує законами натовпів. Люди потребують ілюзії, а дії вождя пропускаються через ілюзію, яка виявляється більш необхідною, ніж розум».
Саме тому часто маніпулювання за допомогою мови звертається до тих образів, які приховані інтертекстуально. Тут ключовим є не дія по формулі Стимул-Реакція, а можливість викликати певну емоцію або почуття, символічно відображену в слові і таким чином провокувати певний тип діяльності, котра відповідає викликаним емоційним образам. Але не образи є кінцевою метою мовних маніпуляцій. Вплив на людину основною метою завжди має стимуляцію певної поведінки.
… Щоб захистити людину від маніпулятивного впливу, необхідно створити відповідні суспільні умови, за яких саме його виникнення буде недоцільним. Проте більшість сучасних ментальних технологій пропонують поверхневий захист від мовних маніпуляцій (захист від одних формалізованих конструктів за допомогою інших, не менш формалізованих і жорстких). Саме тому виявляється доцільним подальший аналіз методик захисту від сугестивного мовного впливу, пропонованих в психологічній та управлінській літературі, а також розробка таких підходів до використання мови в управлінні, котрі мали б на меті всебічний розвиток людини та її самореалізацію.
5. Балюн Оксана. Інформаційні закладки в голлівудських фільмах як засіб формування негативних стереотипів про Україну // Вісник книжкової палати. - 2016. - № 2. - С. 49-52. - Библиогр. в конце ст.
Аннотация: За допомогою аналізу інформаційних складників американських телевізійних та художніх фільмів розглянуто поступове створення нових стереотипів — "українська мафія" та ототожнення України з тероризмом.
У середині 1990х років дослідники маніпуляцій зі свідомістю багато уваги приділяли зв'язкам між установками та ефективністю переконання. Д. РоскосЕвольдсен запропонував модель, яка демонструє транзактну взаємодію між успішністю переконання і доступністю установок. Дослідник вважає, що з більшим ступенем імовірності впливатимуть на сприйняття медіаінформації такі типи установок, до яких найлегше дістатися через пам'ять індивіда.
На нашу думку, доступні установки найефективніше формуються через інформаційні закладки у кінопродукції. Саме кіно є ідеальним засобом ведення інформаційної війни. У кінопродукції використовують два види інформаційнопсихологічного впливу: відкритий та прихований. Інформаційні закладки зазвичай застосовують для прихованого впливу, головна мета якого — поступове, ненав'язливе формування бажаної громадської думки щодо конкретної проблеми або певної держави. Створюються асоціативні ряди, наприклад Росія—горілка—мафія, Ірак—мусульманство—тероризм, Франція—вишуканість—романтика.
Сьогодні США, за допомогою власної кінопродукції, є лідером експорту ідеології, пропаганди, світосприйняття, що дозволяє маніпулювати масовою свідомістю, формувати необхідні стереотипи. Донедавна Україна не входила до сфери зацікавлень Голлівуда. Однак останнім часом нашу державу позиціонують в американській кінопродукції здебільшого негативно. Постає закономірне запитання, чим викликано такий інтерес до України з боку американських кінематографістів?
Відповідно, метою дослідження є виявлення інформаційних закладок про Україну в американських художніх і телевізійних фільмах, аналіз їхніх інформаційних елементів та складання типології згадувань. Німецький теоретик кіно З. Кракауер вважав, що цей вид мистецтва має дві функції — відображати навколишню реальність і створювати нову. Американський Голлівуд, як ніхто інший, уміє маніпулювати підсвідомістю індивіда. США утримують позицію світового лідера з виробництва кінопродуктів, які є засобом поширення американського культурного імперіалізму. Один із провідних ідеологів зовнішньої політики США З. Бжезинський не лише не заперечував, а й відкрито стверджував, що американська маскультура забезпечує Сполученим Штатам такий політичний вплив, з яким не може зрівнятися жодна держава світу. Спецвідділи ЦРУ, ФБР, Пентагону закладають у сценарії фільмів ідеологічну базу та вигідну для інтересів США реальність. Звісно, окрім державних установ, існують впливові громадські організації, які пропагують власні інформаційні цінності, про що писав український дослідник, професор М. Сенченко.
… в технології формування стереотипів про Україну серед інших застосовується матрична модель комунікації/переконання У. МакГуайра. Згідно з нею, особливе значення надається кількості етапів процесу переконання, коли кожен новий ґрунтується на попередньому, створюючи при цьому ієрархію ефектів.
6. Косяк, О. Я. Метафорична казка як елемент політичного міфу у структурі символізації політичного простору // Філософія і політологія в контексті сучасної культури : науковий журнал. - 2014. - № Вип.8. - С. 227-230. - Библиогр. в конце ст.
Аннотация: Сучасна політична теорія набуває нових ознак у зв’язку з проблемою актуалізації символічного дискурсу. В ситуації невизначеності напрямків стратегічного розвитку суспільства, посилення в ньому суперечливих тенденцій зростає потреба в розробці захисних механізмів для збереження цілісності соціуму. Таку функцію може виконати політичний міф. Міфологія стає невід’ємною складовою політичної теорії.
Сучасний інформаційний простір є дуже специфічним у своїх можливостях впливати на масову свідомість. При цьому необхідно зауважити, що ця ситуація є універсальною для індустріальних суспільств, а Україна, природно, не є виключенням. Як виглядає механізм впливу політичного
міфу на поведінку людини? Що саме в природі казок та міфів дає їм змогу детермінувати поведінку людей? На нашу думку, відповіді на ці запитання слід шукати в просторі проблем, пов’язаних з природою політичного міфу та метафоричної казки, і механізмом їх впливу на мотиваційно-ціннісну сферу особистості.
Укорінення міфологічних конструктів у політичній культурі актуалізує проблему впливу на політичну свідомість громадян. Відтак виникає потреба з’ясувати можливості політичного міфу як технології політичної маніпуляції. Технологія політичного маніпулювання базується на систематичному та цілеспрямованому впровадженні в свідомість людей ідеологічних, політичних, соціальних міфів. Сучасні маніпулятори створюють штучні міфи, за допомогою яких формується ілюзорна картина світу. Така змодельована реальність формує відповідні настановлення, впливає на ціннісні орієнтації, які з часом сприймаються як власні мотивації людини.
Різноманітні аспекти досліджуваної теми по-різному були проаналізовані низкою і зарубіжних, і вітчизняних науковців. З-поміж них виокремимо Ю. Шайгородського, В. Проппа, Ю. Земуна, О. Ранка, К. Юнга, М. Мамардашвілі, Е. Кассірера та ін.
Включеність індивіда в систему соціальних взаємин обумовлює наявність у його свідомості потреби
в політичній орієнтації, тобто потреби в пізнанні зовнішнього соціального світу, отриманні інформації про нього. Жодна країна сьогодні не зможе існувати в 100% ізоляції, тому так важливо для кожної держави те, як її сприймають на інший території. Однак, індивідуального досвіду буває часто недостатньо для побудови уявлень про події соціально-політичної життя і з’ясування причинно-наслідкових зв’язків, що визначають дані події. Це збільшує схильність індивіда підпадати під сторонній вплив, який може позбавляти його адекватної орієнтації в «надінформативному» суспільстві.
У даній ситуації ідеологи, як правило, прагнуть до конструювання нової соціально-політичної реальності, коли відбувається руйнування старого соціального консенсусу шляхом введення нової (найчастіше дихотомічної) ієрархії цінностей. Для досягнення даної мети нерідко використовують міфи.
Політичний міф являє собою певні вірування і уявлення про політичну реальність, які мають консолідуючий характер та можуть реально впливати на поведінку людей, що в свою чергу може мати вплив на перебіг політичних процесів.
7. Боднарчук О. В. (Прикарпатський національний університет ім. Василя Стефаника; Івано-Франківськ). Відображення у дискурсі ЗМІ пропагандистських кампаній // Грані : Науково-теоретичний і громадсько-політичний альманах. - 2013. - № 12. - С. 49-53. - Література : С.53 : 9 назв.
Аннотация: Аналізується і осмислюється роль політичної пропаганди в умовах її технічного вдосконалення, використання у виборчих технологіях, механізмів зменшення маніпулятивного впливу на громадян. Простежено взаємозв’язок між політичною пропагандою та засобами масової інформації, а також взаємозалежність політичної пропаганди і виборчих процесів. Зазначено, що в умовах модерного суспільства, де вплив на свідомість і поведінку людей здійснюється за допомогою інформації, все більше посилюється зацікавленість політичною пропагандою.
Під час здійснення пропагандистських кампаній відомий дослідник Ж. Доменак виділяє п’ять основних правил: правило спрощення, правило перебільшення та перекручення, правило переливання, правило спільності та зараження, правило оркестрування або замовчування.
Пропагандистська кампанія проводиться в різноманітних формах, таких як безпосередня комунікація «політик – виборець» та опосередкована комунікація. До першого типу відносяться виступи перед зборами прихильників, зустрічі із колективами, поширення різних форм друкованих агітаційних матеріалів. До другого типу – пропаганда та агітація із використанням мас-медіа. Пропагандистська кампанія обумовлена метою адресної комунікації із виборцем, саме тому вона включає ряд наступних складових системних блоків: аналітична робота; системність та планування; оцінювання попередніх результатів пропагандистської діяльності; використання не тільки мас-медіа, але і форми міжособистісної комунікації; цільову аудиторію.
Позитивного результату в умовах демократичної політичної системи досягає політичний лідер, який краще за конкурентів зможе переконати громадян у тому, що саме він здатний відповідним чином виконувати функції державного управління і забезпечити досягнення суспільного блага.
Домінуючим засобом поширення комунікативних технологій на сьогоднішній день стало телебачення. Вважається, що одним із найвидатніших телевізійних комунікаторів був американський президент Б. Обама, який вміло маніпулював телевізійними технологіями. В теперішніх умовах усі кандидати прагнуть потрапити в центр уваги засобів масової інформації особливо, телебачення, а отже, повинні володіти мистецтвом використання мас-медіа, щоб справити відповідне враження на електорат…
…через які реалізується політична пропаганда, виходячи із відповідної системи: органічний зв’язок з ідеологічною та політичною доктриною; змістом пропаганди виступають цінності пануючої ідеології; партійність пропаганди, якщо це пропаганда держави або політичної партії; тісний зв’язок із політичним і соціально-економічним життям; конкретність, яка переслідує реалізацію чітко окреслених ідей, концепцій та доктрин; пропаганда не може бути двозначною, ефективнішою, якщо вона формує думку, що не має альтернативи даній ідеології та доктрині; оптимізм пропаганди, що несе віру в краще майбутнє, у перемогу над ворогом, подолання будь-яких негараздів; мажорна тональність, поширення ідеї успіху і впевненості; єдність пропаганди з організаційною роботою; пропаганда значно впливає образами, зображеннями, символами.
Використовуючи нові ресурси і можливості. політична пропаганда активно розвивається. Ефективність політичної пропаганди залежить від сутності режиму, політичної свідомості і культури населення.
Важливою рисою тоталітарної пропаганди є жорстке підпорядкування інформаційних потоків головним ідеологічно-пропагандистським завданням. Для населення відбиралася і подавалася тільки фільтрована інформація, яка відповідала інтересам політичної еліти.
У виборчих кампаній перехідних режимів, до яких належить Україна, характерне активне використання таких прийомів впливу, як дезінформація, маніпулювання, міфи, необ’єктивні рейтинги (у тому числі, екзітполи), упереджені прогнози експертів.
Замовити повніше сторінки з періодичних видань скористуйтесь послугою
електронної доставки документів ЕДД
електронної доставки документів ЕДД