Народився Вадим Іллєнко у м. Новомосковськ Дніпропетровської області 3 липня 1932 року в родині інженера-будівельника. Вадим - найстарший у сім’ї серед братів. Брати Михайло та Юрій Іллєнки теж обрали шлях в кіномистецтві й стали відомими кінорежисерами.

Вадим Іллєнко закінчив операторський факультет Всесоюзного державного інституту кінематографії (Москва,1955; викладач О. Гальперін). З 1955 р. працював на Національній кіностудії художніх фільмів ім. О. Довженка (Київ), де був оператором фільмів: «Олекса Довбуш» (1959), «За двома зайцями» (1961; обидва – режисер В. Іванов), «Вечір на Івана Купала» (1968), «Свято печеної картоплі» (1976; обидва – режисер Ю. Іллєнко), «Поштовий роман» (1969, режисер Є. Матвєєв), «Білий башлик» (1974, режисер В. Савельєв), «Цвітіння кульбаби» (1992, режисер О. Ігнатуша). Крім того він був оператором фільмів на Одеській кіностудії художніх фільмів, де були зняті фільми «Школа» (1980, 3 серії, режисер М. Іллєнко) та ін.

Як режисер поставив стрічки: «Повернення Вероніки» (1963), «Над нами Південний хрест» (1965), «Зозуля з дипломом» (1971; усі – співавтор), «Передай далі» (1988), «Геллі і Нок» (1995, також співавтор сценарію і оператор; усі було знято на Національній кіностудії художніх фільмів ім. О. Довженка), «Останній бункер» (1991, студія «ВТО «Фест-Земля»»; приз глядацьких симпатій 1-го Всеукраїнського кінофестивалю, Київ, 1991) та ін.

Водночас з творчою діяльністю з 1999 Вадим Герасимович стає завідувачем кафедрою операторської майстерності Інституту кіно і телебачення Київського університету культури і мистецтв.

Вадим Іллєнко був одним із лідерів української школи операторського мистецтва у 1950–80-х рр., що дала чимало яскравих імен. У його роботах пластична довершеність композиції кадру, експресіоністична насиченість кольорової гами та світлотіньових ефектів (найвиразніше у «Вечорі на Івана Купала») поєднуються із скрупульозністю відтворення атмосфери часу, вмінням подати епічний профіль епохи. У режисерських роботах тонке нюансування особистісного синтезується з романтичною узагальненістю портретування часу.

Історія України нараховує тисячоліття, виростає з історії Русі, корінням сягає часів заснування міста Києва та подій, пов’язаних з діяльністю князя Київського Володимира
Мине зовсім небагато часу і діти на уроках історії дізнаються і про Галицько-Волинське князівство, і Українську козацьку державу, і Українську Народну Республіку, і Українську Державу гетьмана Павла Скоропадського.
Далі відбулася вже традиційна «Чайна церемонія» зі смаколиками. Вона не тільки перекус для задоволення, а ще й виховує у дітей навички поведінки, що знадобляться у подальшому житті.
    На кінець зустрічі були розваги – малювання, складання LEGO, пазлів та індивідуальна робота за комп’ютером.
Модерація, технічна підтримка, фото: Світлана Усенко.
Вихователь: Ольга Саржевська.

За сюжетом, симпатичний молодий політик-конгресмен Девід Норріс в переломну для своєї політичної кар'єри ніч зустрічає дівчину мрії – балерину на ім’я Еліза. Натхненний словами прекрасної незнайомки, Девід виголошує перед виборцями вкрай вдалу промову, і з тих пір не випускає з голови думку знову побачитися з нею. Однак, їх подальшим зустрічам постійно заважають якісь потужні невідомі сили і Норріс вирішує розібратися, хто за ними стоїть…

Що таке сільський зелений туризм? Яка роль сільського туризму в збереженні культурної спадщини? Який відпочинок пропонують городянам власники сільських садиб Дніпропетровщини та інших регіонів України? На всі ці запитання можна знайти відповіді, ознайомившись з матеріалами виставки.

Відзеркалює в мені навколишня природа

І слова всіх друзів я в собі ношу

Щось народиться хороше з цього,

Вірю я в свою зорю!

 

І смереки ці, й джерела прохолодні,

Гори, птахи, квіти і хмарки –

Як люблю я все це серцем…

Як жадаю вам донести, любі мої.

 

Гарно, тепло, світло, любо –

Кращого не може бути:

«Я прошу руки твоєї, лада,

Давай не будемо ніколи розлучатись».

 

Комлєва Любов

26.07.2022

Сьогодні вивчили такі слова: океан, Бар’єрний Риф, кокоси, папуги, кенгуру, пташка ківі, коала, змія та ін.
Пан В’ячеслав кожному дав погортати яскраві календарі, що йому подарували австралійці, а він подарував – бібліотеці.
Чайна церемонія була як нагорода за уважність на презентації. Пили запашний чай і дивилися англомовні мультфільми, про пригоди папуг і кенгуру.
У другій частині зустрічі були розваги – малювання та індивідуальна робота за комп’ютером.

Сам фільм «Мері Поппінс» (англ. Mary Poppins, 1964) – це екранізація однойменної серії книг Памели Треверс та дебют в кіно акторки Джулі Ендрюс. Фільм удостоєний 5 премій Американської Кіноакадемії «Оскар». У 2013 році увійшов до Національного реєстру фільмів Сполучених Штатів Америки.

Дякуємо професіоналу педагогічної справи, вихователю центру "Паросток" Ользі Саржевській, переселенці з Донеччини, за співпрацю та ідеї яік організувати дозвілля дітей у бібліотеці для дорослих. А заохотити дітей до читання і нових знань, то вже справа бібліотекарів.
Частина дітей-переселенців вже повертаються у рідні краї – група меншає. Діти щиро дякують за час проведений у бібліотеці.
Фото: Усенко Світлана.

Гендерна рівність передбачає суспільство, в якому і жінки, і чоловіки володіють рівними можливостями, правами та обов’язками в усіх сферах життя. Рівність між жінками та чоловіками – це коли представники обох статей можуть на рівних мати доступ до освіти і охорони здоров’я, управління і влади, мають рівні можливості досягти фінансової незалежності, працюючи на когось або керуючи власним бізнесом, реалізації своїх особистісних та професійних потреб та інтересів. Критичним аспектом у досягненні гендерної рівності є наділення жінок повноваженнями і більш широкими можливостями в різних сферах розвитку суспільства, а також залучення чоловіків до процесу досягнення гендерної рівності.

Анатолій Солов’яненко - всесвітньо відомий український співак у якого був досить цікавий шлях до творчості. Свого часу він навчався у Донецькому політехнічному інституті, там же закінчив аспірантуру і потім працював викладачем на кафедрі інженерної геометрії, але водночас брав уроки вокалу у заслуженого артиста УРСР, видатного співака-тенора Олександра Коробейченка та брав участь у концертах художньої самодіяльності. У 1962 році після участі у концерті художньої самодіяльності у Києві співак був запрошений до Київського театру опери та балету, потім він пройшов стажування в театрі Ла Скала (Мілан, Італія), де став лауреатом конкурсу «Неаполь проти всіх». У 1965 році він став солістом Київської опери, а в 1967 році отримав звання заслуженого артиста УРСР. У 1997 році він отримав премію ім. Т.Г. Шевченка. У репертуарі Солов'яненка – 17 оперних партій, багато арій, романсів, народних пісень. Народні українські пісні в його виконанні стали взірцем майстерності для всіх наступних співаків.

Життя Анатолія Солов'яненка, справді народного, улюбленого народом співака, було сповнене безперервної й напруженої праці над вдосконаленням голосу. Щоб досягти успіху, він зрікався простих радощів життя задля того, щоб у хвилини найвищого злету свого таланту досягати вершин виконавської майстерності. Він був одним з небагатьох українських співаків, таких як Володимир Мишуга, Соломія Крушельницька, Борис Гмиря, Іван Козловський, Євгенія Мірошниченко, завдяки яким світ дізнавався про українську культуру, про незрівнянну красу пісенної творчості українського народу.

Ніна Митрофанівна Матвієнко народилася на Житомирщині у багатодітній родині. З 11 років через бідність у родині Ніну віддали до школи-інтернату. В інтернаті вона співала і грала в драматичному гуртку, мріяла стати артисткою. Любов до пісні отримала від матері, яка мала чудовий голос. Після закінчення інтернату деякий час працювала на заводі. В 1966 році поїхала до Києва в студію українського хору ім. Г. Верьовки. Там її талант було помічено і оцінено. В 1968 році Ніна Митрофанівна закінчила вокальну студію при хорі і відтоді була його солісткою. Саме в хорі відбулося її професійне становлення, поступове і яскраве сходження до вершин творчої майстерності і слави. В 1979 р. вона стає Заслуженою, а в 1985 році – Народною артисткою України. В 1988 році їй присуджено Національну премію імені Тараса Шевченка, а в 2006 році – найпочесніше звання нашої держави – Герой України. Крім співу, вона займається літературною творчістю. Ще в радянські часи Ніна Матвієнко написала історію народного хору імені Г. Верьовки, надрукувала кілька власних віршів, оповідань і есе. Її твори періодично з’являються на сторінках українських часописів. Вершинним літературним надбанням співачки стала її біографічна книга «Ой виорю нивку широкую», яка вийшла в 2003 році. Зі сторінок книги Ніна Матвієнко постає перед читачем не лише літератором, співачкою і актрисою, не лише етнографом, збирачем музично-поетичних перлин українського народу, а й мудрою жінкою, турботливою господинею, люблячою мамою.