Дніпропетровщина бібліотечна

Бібліотека на сторінках преси(бібліографічний опис статті+сама стаття) Василівський район


 

КНИГА, ЯКА СТАЛА НАЦІОНАЛЬНЕЮ СВЯТИНЕЮ

Зоя Кравець, бібліограф рай бібліотеки. 

 

Пересопницьке Євангеліє, один із перших українських перекладів Святого Письма, - воістину дивна памятка української культури. Створена на Волині в середині ХVІ ст., вона стала національним раритетом. Незважаючи на драматичність нашої історії, Пересопницьке Євангеліє збереглося, трепетно передавалося з покоління в покоління. Його тримали у своїх руках Іван Мазепа, Тарас Шевченко. Зрештою, у час створення незалежної української держави саме ця книга стала національною святинею.

Інформацію про створення Пересопницького Євангелія знаходимо на останній сторінці книги. Робота над нею почалася 15 серпня 1556 року, а завершилася  29 серпня 1561 року. Отже в серпні 2011 року Україна відзначатиме 450 – річчя з часу написання Пересопницького Євангелія. Цю книгу замовила і фінансувала княгиня Настасья (Анастасія) Юріївна Жеславська (Заславська), що походила з роду литовських князів Гольшанських. Оселившись на українсько – білоруському Поліссі, нащадки Гольшанських перейняли місцеві звичаї, сповідували православя і зробили значний внесок в розвиток української культури.

У 1556 році помер чоловік Настасьї – Кузьма Іванович. Княгиня-вдова прийняла чернецтво, отримавши імя Параскева (під цим іменем вона фігурує в Пересопницькому Євангелії). Схоже, смерть чоловіка стала поштовхом не лише до відмови княгині від світського життя, але й до виділення коштів на створення й оздоблення Євангелія (тоді такий вчинок вважався богоугодною справою).

Перший рік роботи над Євангелієм тримав, як зазначено в самій пам’ятці, «в Двірці, монастирі Жеславському, при церкві святої та живо начальної Трійці». З невідомих причин у 1557 році переписування цієї памятки було перенесене до Пересопницького монастиря Різдва Богородиці, який знаходиться на відстані близько 100 км від Двірця.

Відомі також імена тих, хто працював над Пересопницьким Євангелієм: укладача архімандрита Григорія та писаря Михайла Василієвича.

Книга складається з 482 пергаментних аркушів розміром 380 х  240  мм. Вага її становить 9 кг 300 г. Пергамент, що вироблявся зі шкіри молоденьких телят, коштував дорого – в той час для написання книг використовувався більш дешевий папір, проте Настасья  Жеслевська зажадала створити коштовну книгу.

До складу тексту увійшли: Наука читання, яка відкривається передмовою; чотири Євангелія, кожному з яки передують покажчик глав та передмова, подані також післямова й місяцеслов. Текст памятки поділений на глави, кожна з яких починається самарієм (коротким змістом наступної глави), вписаним у рамку.

Пересопницьке Євангеліє було написане давньоукраїнською книжною мовою. Це один із перших відомих нам перекладів такого типу. В роботі над книгою використовувалися старословянські. Грецькі, польські та чеські тексти Євангелія.

Художнє оформлення книги багате та ошатне. Пам’ятку прикрашають чотири майстерно намальовані мініатюри євангелістів, виконані різнобарвними фарбами на золотому суцільному тлі. Під кожною мініатюрою розміщено текст в орнаментальній рамці – коротка анотація з відомостями про євангелістів і вказівко, скільки в допомогу Євангелії глав. Усі мініатюри прикрашені рамками з рослинним орнаментом. Такі ж рамки оздоблюють  початок тексту кожного Євангелія.

Євангеліє тривалий час зберігалося в Пересопницькому монастирі. Після його ліквідації пам’ятка довгі роки «мандрувала» Україною та Росією. 24 грудня 1948 року за ініціативою професора Київського університету книгу передали в центральну наукову бібліотеку (зараз Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського), присвоївши їй інвентарний номер 15552. Там Вона зберігається й понині.

Під час інавгурації Президента України Леоніда Кравчука в грудні 1991 року Пересопницьке Євангеліє було вперше використане як символ державності.

                                                                                                                                                                                                                                                                                                     Васильківський вісник.- 2011.- № 51: - 2 липня.