Дніпропетровщина бібліотечна

Магдалинівський район

Історія бібліотеки

Сьогодні бібліотека – це «аптека душі», «притулок мудрості». Це той храм, де завжди народжується і зберігається духовність.

Бібліотека…Вона входить в наше життя з самого дитинства. Тільки дитина навчиться читати, неодмінно відвідає книжковий храм, щоб пізнати навколишній світ, проникнути в тайну історії нашого краю, серцем відчути красу нашої Батьківщини. Куди б не пішла людина чи в міську, чи в сільську бібліотеку – в кожній з них зберігаються духовні скарби, які належать всім. В бібліотеці, проходячи повз книжкові полиці, відчуваєш себе багатим душею. Не мовчать книги. Вони розповідають вікову історію. Стоять на полицях дитячі казочки, приваблюючи дітвору малюнками казкових героїв. Кожен знайде потрібну книгу. Студенти вибирають літературу по програмі, учні – для реферату. Любителі читають фантастику, історію. Приваблюють читачів книжкові виставки, які відповідають сьогоденню.

Сучасна бібліотека багата книжковими фондами, людьми, які знають свою справу, обізнані з життям. Вони зберігають неоцінені скарби, як домашнє вогнище. Переступаючи поріг бібліотеки, ми тамуємо подих, відчуваємо себе людиною з великої букви, господарем всього того, що було написане роками видатними людьми. А якщо повернутися у історію і трішки порівняти першу бібліотеку з теперішньою?  Яка ж між ними велика різниця.

Історія Першотравенської сільської бібліотеки-філії розпочинається з 1919 року. Але книга в село Першотравенка прийшла ще раніше. Хто мав освіту  або вмів читати інтерес до книги зростав, і десь в 30-х роках  20 –го століття в селі почали організовувати хати-читальні. На території села проживало подружжя Волкових: Платон Тимофійович та Зінаїда Юріївна, які запам’яталися в селі як інтелігентні, начитані, високоосвічені вчителі. Платон Тимофійович був перекладачем, працював учителем іноземної мови, Зінаїда Юріївна, його дружина, викладала російську мову та літературу. Можливості мати в кожній хаті власну бібліотеку, газету не було. У них була дуже велика власна бібліотека, якою користувалися учні, вчителі, жителі села. В ті  роки люди тяглися до книги. Вечорами збиралася у хаті – читальні молодь. Сідали дівчата з хлопцями, щоб послухати бесіди. Подружжя  Волкових надавало своїм читачам поради: як читати, як розуміти книгу. У бібліотеці Волкових був чималий вибір: стародавні церковні книги. Оригінал рукописів «Кобзар» Т.Г.Шевченка, твори українських дореволюційних письменників М. Коцюбинського, П. Мирного, І.Нечуя-Левицького, а також майже вся російська класика, світова література – твори Шекспіра, Жуль Верна, Конан Дойля та інших, періодичні газети та журнали.

Час минав, все змінювалося, з’явилися перші п’ятирічки, люди потягнулися до знань. В 1938 році в школі було організовано невеличку бібліотеку дитячих книжок, але в 1943 році, коли німці відступали із села, все було зруйновано. Тільки після відбудови народного господарства в колгоспи почали присилати невеличкі «бібліотечки» -книги. В цих посилках були книги присвячені в основному тематиці воєнних років та повоєнної відбудови. В 50-х роках по рішенню  правління колгоспів, які діяли на території села, зібрані книги вирішили передали в  сільську бібліотеку, яку розмістили в приміщенні сільська рада. Першим бібліотекарем працювала молода активістка Донець Пелагея Семенівна, (12.11.1923 р.н.), яка безкоштовно надавала в користування книги сільській молоді, працівникам сільського господарства. Пелагея Семенівна закінчила Дніпропетровський технікум підготовки культурно-освітніх працівників по спеціальності «бібліотечний працівник» і  все своє життя присвятила бібліотеці , вона багато зробила для поповнення книжкового фонду бібліотеки.  Вона була сумлінним працівником, ввічлива, розумна людина зі стажем роботи більше 30 років. Колись село жило повноцінним життям, кипіла робота в полі та на тваринницьких фермах, основним напрямком в роботі бібліотеки була ідеологічна та культурно – просвітницька робота на селі. Крім обслуговування книгами селян, в обов’язки бібліотекаря входили  оформлення до свят гасел, випуск «Бойових листків», «Блискавок». Оформлялися «Червоні куточки» на фермах, читалися лекції та доповіді. І поспішала вона, сільський бібліотекар, в трудовий колектив з новою інформацією. Бібліотека стала надійним помічником в проведенні всіх заходів села Першотравенка. У 1960 році сільську бібліотеку було перенесено  в приміщення сільського клубу.

З 1979 року бібліотеку очолила Олена Павлівна Клименко, яка добросовісно  пропрацювала на посаді завідуючої бібліотекою до 2011року. Книжковий фонд становив близько 7000 екз., передплачено багато періодичних видань. Бібліотека проводила багато масових заходів по пропаганді книги, проводила читацькі конференції, літературні вечори. В грудні 1979 року бібліотеки Міністерства культури було централізовано в єдину систему і Першотравенська сільська бібліотека ввійшла до Магдалинівської  централізованої бібліотечної системи.

 Бібліотека завжди приймала активну участь в житті села. Допомагала книгою сільським трудівникам, виховувала юного читача. Ніколи бібліотека не стояла осторонь від проведення сільськогосподарських робіт, у 80-х роках працювали пересувки на полях, фермах і механізованих загонах, постійно велась агітаційно-масова пропаганда, висвітлювались соціалістичні змагання трудових колективів, але час пройшов і все змінилося.

З 2012 року   бібліотеку очолює Качаліч Любов Петрівна. На сьогодні сільська бібліотека нараховує майже 8800 тис. примірників. Послугами бібліотеки користуються 670 жителів села, в тому числі молодь, діти, студенти, ветерани війни і праці, пенсіонери, інтелігенція. Для тих, хто бажає більше знати, читати, розуміти, пізнавати – двері бібліотеки завжди гостинно відчинені.

На сьогоднішній день велика увага приділяється роботі по відродженню духовності, звертається особлива увага на висвітлення тем: розвиток українського села, розвиток української мови. Бібліотека добре співпрацює із школою, сільською радою.