Магдалинівський район


 
Гупалівська бібліотека-філіал  

 

 

 

 

 

 

Історія бібліотеки
 

Як відомо бібліотека – клад мудрості, що зберігає знання, традиції і віру людей. Так і наша сучасна бібліотека не відразу стала такою великою. 
 
Свій початок наша бібліотека бере з тих окремих екземплярів церковних книг, які були у людей на той час – самих освідчених на селі – священників -   Івана Мопки та Леонтія Жевжика. Саме ці люди подавали прохання до Київського вищого духовенства про побудову нової церкви в 1772 році. Через природні незгоди церква будувалась до вересня 1776 року. А людей тоді уже в селі нараховувалось більш ніж 1800 чоловік.
 
Коли була заснована бібліотека точної дати не відомо. Але старожили села пам’ятають, що спочатку ходили молодь і старші селяни, які хотіли навчатись грамоти до одного із селян села.
 
Цей чоловік приїхав в село з міста і привіз із собою трохи книжок. Тоді бібліотеку називали – «хата-читальня». Читали при каганці газети, книги, а дехто приходив і навчитись читати, бо до школи ходити соромився.
 
Пізніше, десь в 1927-28р. було організовано перший сільський селянський клуб при якому організовували і бібліотеку.
 
Ім’я першого бібліотекаря на жаль не знаємо, але за словами старожилів це був чоловік-інвалід , очевидно який повернувся в село з фронтів Громадянської війни. Щоб залучити людей до бібліотеки він брав книги, нові газети і приходив до дорослих людей в поле, лікарню, тік, а до дітей – до школи і розповідав та показував книги. Цим і запалив у дорослих і дітей той вогник цікавості до друкованого слова, за що і тепер згадують люди, хоч дуже давно, більше як 30 років його не має в живих.
 
Після цього була війна, важкі часи для всіх. Не минуло це горе і наше село, але навіть  у війну люди не могли в одиночку переносити це.  Приходили  один до одного розповідали новини з фронту про земляків, передавали  з  рук  в руки  сводки  Сов. інформ., листівки, про поразки і перемоги Радянських військ. 
 
Та пережили і це. Залишились позаду важкі часи війни. І люди всім селом взялися відбудовувати господарство, клуб, а з ним і бібліотеку.  І як  же раділи дорослі і малі, коли почали привозити книжки, газети, а ще щоб бібліотека була більшою люди приносили і свої книжки з дому, аби лише бібліотека жила. Батьки вечорами збиралися разом з сусідами, обговорювали новини, читали газети. А діти вони з любов’ю , бережливо  гортали тоненькі книжечки з віршами, казками і оповіданнями.
 
Коли в 1970 р. було побудовано новий Будинок Культури в центрі села Гупалівка, бібліотеку теж було переведено туди до нової просторої кімнати. Привезли нові залізні стелажі, які ще пахли свіжою фарбою. З любов’ю  розкладали книжки на полицях бібліотекарі, ставили нові книжкові виставки, які  знайомили читачів з новинками.
 
Все своє життя у Гупалівській сільській бібліотеці пропрацювала бібліотекарем  Солодовник Лідія Данилівна, яка добросовісно відносилась до своєї професії. Вона допомагала людині дружити із книгою, наполегливо цілеспрямовано виховувала у читачів справжню культуру читання. Проводила роботу з випускниками школи, знайомила їх з різними сільськогосподарськими професіями, прищеплювала любов до землі, до роботи своїх батьків з допомогою масово-політичної роботи: проводились тематичні вечори, огляди літератури, кн./виставки, зустрічі з ветеранами праці.