Студенту на замітку. Реферат: Аграрний бізнес України в умовах війни: переорінтація та перспективи

Аграрний бізнес України в умовах війни: переорінтація та перспективи

Повномасштабна війна, яка триває в Україні з 2022 року, спричинила безпрецедентні виклики для економіки, зокрема для аграрного сектору – одного з найбільш стратегічних сегментів національного господарства, що забезпечує продовольчу безпеку, валютні надходження та зайнятість у сільських регіонах. Збройна агресія призвела до прямого знищення виробничих потужностей, окупації сільськогосподарських земель, підриву логістичних ланцюгів, дефіциту ресурсів, а також значного психологічного тиску на фермерів і працівників галузі. Крім фізичних руйнувань, агробізнес опинився в умовах фінансової нестабільності, інфляції, девальвації національної валюти та перебоїв з експортом продукції, що особливо критично для країни з потужним аграрно-експортним профілем. У цих умовах особливої важливості набуває питання державної допомоги – не лише як інструменту порятунку постраждалих підприємств, а як стратегічного інструмента забезпечення стійкості і адаптації сектору до нової реальності.

Сільське підприємництво як фундамент продовольчого забезпечення населення України: стратегічний імператив в умовах глобальних викликів /І. М. Паска та ін. // Інвестиції: Практика та досвід. - 2025. - № 11. - С. 56-62.

Анотація. Розглянуто сільське підприємництво як ключовий чинник забезпечення продовольчої безпеки України в умовах зростаючих глобальних викликів, таких як зміни клімату, геополітична нестабільність, воєнні дії, пандемії та трансформація світових аграрних ринків. Акцентовано увагу на тому, що сільське підприємництво — це не лише виробнича діяльність, а й стратегічний елемент державної політики, що потребує системної підтримки на інституційному, фінансовому та нормативно-правовому рівнях.

Сільське підприємництво виконує життєво важливі функції у підтримці продовольчої стабільності держави, кожна з яких має глибокий аналітичний підгрунтя:

1. Основний виробник сільськогосподарської продукції: кількісний та якісний аспекти. Саме сільські підприємства генерують левову частку основних продуктів харчування — зернових, олійних культур, овочів, фруктів, м'яса, молока та продуктів їх переробки. Згідно з аналітичними звітами Міністерства аграрної політики та продовольства України, у 2023 році фермерськими господарствами було вироблено близько 35% зернових та зернобобових культур, понад 50% овочів та значну частку іншої стратегічно важливої продукції. Важливо зазначити, що, окрім кількісних показників, малі та середні виробники часто відіграють ключову роль у виробництві високоякісної, нішевої та органічної продукції, яка задовольняє зростаючий попит споживачів на здорові та екологічно чисті продукти. Аналіз ринку показує, що сегмент органічної продукції, значну частку якого забезпечують саме фермерські господарства. Вони є первинною ланкою у довгому ланцюгу від поля до столу споживача. Їхня ефективність та продуктивність безпосередньо впливають на наявність та асортимент продуктів на внутрішньому ринку.

2. Гарант стабільності постачання: диверсифікація та стійкість до шоків. Розгалужена мережа малих та середніх сільгоспвиробників забезпечує децентралізацію виробництва. На відміну від великих агрохолдингів, які можуть бути більш вразливими до зовнішніх факторів (наприклад, логістичних проблем, кон'юнктури світових ринків, епідемій серед тварин чи рослин), численні невеликі господарства створюють більш стійку та гнучку систему продовольчого забезпечення. Аналіз кризових періодів (наприклад, початок повномасштабного вторгнення) показав, що саме розгалужена мережа малих виробників дозволила відносно швидко відновити постачання у багатьох регіонах, де великі підприємства зазнали значних збоїв через руйнування інфраструктури чи окупацію територій. Дослідження науковців свідчать, що висока концентрація виробництва підвищує системні ризики для продовольчої безпеки, тоді як розвинена мережа малих виробників забезпечує більшу адаптивність та швидше відновлення у випадку криз.

3. Створення робочих місць та підтримка сільських територій: соціально-економічний мультиплікатор. Сільське підприємництво є потужним генератором зайнятості на селі. За оцінками експертів, у сільському господарстві зайнято близько 14% працездатного населення України, значна частина з яких працює саме в малих та середніх підприємствах. Аналіз показує, що кожне створене робоче місце у сільському господарстві генерує додаткові робочі місця у суміжних галузях (переробка, транспортування, обслуговування), створюючи значний соціально-економічний мультиплікативний ефект для сільських територій. Зростання доходів сільського населення сприяє підвищенню їхньої купівельної спроможності, розвитку місцевої інфраструктури (торгівля, послуги) та зменшує соціальну напругу. Регіональні дослідження демонструють пряму кореляцію між рівнем розвитку малого сільського підприємництва та показниками добробуту сільських громад (за останніми дослідженнями, регіони з розвиненим сільським підприємництвом демонструють суттєво нижчий рівень міграції молоді). Сильні та економічно активні сільські громади є запорукою стабільного розвитку країни в цілому.

4. Збереження агробіорізноманіття та традиційного господарювання: екологічна стійкість та генетичний резерв. Малі фермерські господарства часто зберігають унікальні місцеві сорти рослин та породи тварин, підтримуючи таким чином агробіологічне різноманіття. Статистика показує, що понад 60% генетичних ресурсів рослин в Україні зберігаються саме у невеликих фермерських господарствах. Це має критичне значення для адаптації сільського господарства до змін клімату та майбутніх викликів, оскільки різноманіття генофонду забезпечує більшу стійкість до хвороб та шкідників. Вони також можуть використовувати традиційні, екологічно чисті методи ведення господарства, що позитивно впливає на якість продукції та стан довкілля, сприяючи сталому розвитку аграрного сектору.

5. Постачання свіжої та якісної продукції: здоров'я нації та локальні продовольчі системи. Завдяки скороченим ланцюгам постачання, місцеві сільські підприємства мають змогу оперативно доставляти свіжу та якісну продукцію безпосередньо до споживача. Аналіз споживчих переваг свідчить про зростаючий попит на фермерську продукцію (опитування показують, що понад 70% міських жителів готові платити вищу ціну за свіжі та локальні продукти). Це має прямий вплив на здоров'я нації, оскільки свіжі продукти містять більше поживних речовин. Розвиток локальних продовольчих систем, ядром яких є малі сільські підприємства, також зменшує залежність від довгих та складних ланцюгів постачання, роблячи продовольчу систему більш стійкою до зовнішніх потрясінь.

6. Інновації та адаптивність — рушійна сила прогресу на селі. Сільські підприємці, незважаючи на обмежені ресурси, часто демонструють високу здатність до інновацій та адаптації до нових технологій та ринкових ви мог. Дослідження науковців показують, що малі фермерські господарства активніше впроваджують енергоощадні технології та методи точного землеробства. Гнучкість малих підприємств дозволяє їм швидше реагувати на зміни споживчих переваг та впроваджувати нові види діяльності (наприклад, агротуризм, переробка власної продукції), сприяючи диверсифікації сільської економіки.

Пилипенко Н. М., Сайко І. О. Макроекономічні аспекти розвитку підприємництва в аграрній сфері // Агросвіт. - 2025. - № 1. - С. 64-72

Анотація. Присвячено дослідженню макроекономічних аспектів розвитку підприємництва в аграрній сфері України в умовах війни. Підкреслено важливу роль підприємництва у забезпеченні економічної стабільності, сприянню зайнятості в сільських регіонах, зміцненню продовольчої безпеки та збільшенню експортного потенціалу. Розглянуто наслідки  викликів, спричинених війною, такі як скорочення сільськогосподарського виробництва,  збільшення логістичних витрат та втрата орних земель внаслідок окупації та забруднення.

Розвиток підприємництва в аграрній сфері є одним із ключових чинників забезпечення економічної стабільності, продовольчої безпеки та сталого розвитку України. У сучасних умовах війни аграрний сектор стикається з безпрецедентними викликами, серед яких руйнування інфраструктури, втрата земельних ресурсів, скорочення виробничих потужностей та логістичні обмеження. Водночас майбутня післявоєнна відбудова потребує формування нових підходів до організації та підтримки підприємництва, які враховують специфіку кризових умов і довгострокових стратегій розвитку. Особливого значення набуває вивчення макроекономічних аспектів розвитку аграрного підприємництва, які включають фіскальну та монетарну політику, інвестиційні механізми, державну підтримку, експортно орієнтовану політику та інтеграцію у світові ринки.

Підприємництво в аграрній сфері реалізується через кілька ключових аспектів, які забезпечують позитивну динаміку на макроекономічному рівні. У контексті воєнного часу забезпечення безперебійного виробництва і постачання продукції сприяє не лише підтриманню внутрішнього ринку, але й інтеграції до глобальних продовольчих ланцюгів, що є критичним для економічної стабільності України.

Аграрний сектор України зазнав значних втрат через руйнування інфраструктури, зменшення площ сільськогосподарських угідь, замінування територій та обмеження доступу до міжнародних ринків. Попри ці виклики, він залишається важливим джерелом продовольчої безпеки та експортного потенціалу країни. Дослідження Київської школи економіки підкреслює, що війна значно вплинула на сільське господарство України, спричинивши збої у виробництві, ланцюгах постачання та торгівлі. Внаслідок активних бойових дій суттєво зменшилися площі сільськогоспо дарських угідь, що перебували в користуванні аграрних підприємств. Суттєве зростання витрат на логістику та ресурсне забезпечення спричинило зниження загальної ефективності господарювання. Складнощі у використанні міжнародних фінансових інструментів, таких як гранти та субсидії, обмежують потенціал модернізації аграрного виробництва. Майбутнє аграрного сектору України залежить від здатності адаптуватися до нових економічних реалій.

В Україні останні роки уряд вживає заходів для підтримки підприємництва в аграрній сфері, однак розвиток підприємництва в аграрній сфері в Україні стикається з низкою проблем. Фермери в Україні часто відчувають труднощі з отриманням кредитів на розвиток виробництва, що пов'язано з високими відсотковими ставками та вимогами банків. Суттєві перешкоди створює корупція в органах державної влади та місцевого самоврядування. Серед ключових викликів розвитку підприємництва в аграрному секторі вчені виділяють високі адміністративні бар'єри, значну залежність цінової політики малих підприємств від великих компаній та тривалий термін окупності інвестицій. Блокування традиційних шляхів постачання та підвищення цін на імпортні ресурси призводять до збільшення собівартості виробництва і зниження конкурентоспроможності продукції, яка є важливим чинником безпечного розвитку суб'єктів аграрного підприємництва, оскільки дозволяє забезпечити стабільність виробничих процесів і знизити залежність від зовнішніх чинників, що є критично важливим для довгострокового розвитку.

Отже, макроекономічні чинники мають значний вплив на розвиток підприємництва в аграрній сфері, що впливає на економіку загалом, а також на окремі галузі та підприємства. Стабільна економіка з високим рівнем економічного зростання створює сприятливе середовище для розвитку підприємництва в будь якій сфері, в тому числі й в аграрній, так як зростання економіки сприяє збільшенню попиту на сільськогосподарську продукцію, що створює нові можливості для підприємництва в аграрній сфері. Інфляція ж чинить негативний вплив на підприємництво в аграрній сфері, оскільки призводить до підвищення витрат виробництва та зниження рентабельності. Високі ставки відсотку дестимулюють інвестиції в аграрну сферу, знижуючи доступність кредитів. Нестабільний валютний курс може створювати ризики для підприємництва в аграрній сфері, оскільки може призвести до зниження доходів від експорту та підвищення витрат імпорту. Наявність розвиненої сільськогосподарської інфраструктури, такої як мережа доріг, складські приміщення та системи зберігання, полегшує діяльність сільськогосподарських підприємств і сприяє зниженню витрат на виробництво. Таким чином, макроекономічна політика може чинити як позитивний, так і негативний вплив на підприємництво в аграрній сфері.

Для комплексного аналізу впливу макроекономічних факторів на розвиток підприємництва в аграрній сфері доцільно враховувати їх різносторонній вплив на галузь. Макроекономічні чинники, такі як фіскальна політика, монетарна стабільність, інвестиційний клімат, логістична інфраструктура, зовнішньоекономічна діяльність, соціальні та екологічні умови, відіграють ключову роль у формуванні сприятливого середовища для підприємницької активності. Водночас, ці фактори можуть створювати значні виклики, які потребують комплексних рішень та адаптивних підходів у макроекономічній політиці.

Шалигіна І. В., Басенкова Т. Г. Ведення та відновлення агробізнесу на прифронтових територіях України в умовах війни// Сталий розвиток економіки. - 2025. - № 3. - С. 417-422

Електронний ресурс: DOI: https://doi.org/10.32782/2308-1988/2025-54-63

Анотація. Присвячено аналізу ведення агробізнесу в Україні під час війни, що вимагає швидкої адаптації до нових викликів. Сільське господарство залишається стратегічно важливим сектором, який забезпечує продовольчу безпеку країни навіть у кризових умовах. Уряд запровадив низку заходів підтримки аграріїв, зокрема податкові канікули, спрощену реєстрацію агрохімікатів і пільгове кредитування. Війна спричинила руйнування інфраструктури, зменшення посівних площ і дефіцит робочої сили через мобілізаці.

Ведення агробізнесу під час війни в Україні є серйозним викликом, що потребує гнучкості та швидкої адаптації до нових реалій. Сільськогосподарський сектор, як одна з основних ланок економіки, має стратегічне значення, оскільки забезпечує продовольчу безпеку держави навіть у кризових умовах. З огляду на це, Уряд України впровадив низку заходів для підтримки аграріїв. Зокрема, фермери, які працюють на територіях, де ведуться бойові дії або які були тимчасово окуповані, отримали податкові канікули. Це рішення дозволяє зменшити фінансове навантаження та зберегти робочі місця у складних умовах.

Додатково спрощено процедуру реєстрації пестицидів та агрохімікатів, що дає змогу агровиробникам оперативно отримувати засоби захисту рослин. Це особливо важливо для швидкого відновлення врожаїв та боротьби зі шкідниками. Одним із важливих інструментів стало державне кредитування фермерів за пільговими ставками, яке допомагає зберегти виробництво та уникнути банкрутства навіть у нестабільні часи. Крім того, розробляються та реалізовуються й інші державні програми, які спрямовані на забезпечення фінансової підтримки розвитку галузі. Зокрема, реалізується програма «Доступні кредити 5-7-9%», яка спрощує отримання кредитів аграрними виробниками. Внесено зміни й у трудове законодавство, зокрема передбачено можливість бронювання працівників агросектору від мобілізації. Це дозволяє уникнути критичного дефіциту робочої сили та забезпечити безперервність виробничого процесу на фермах. Також впроваджено спрощену логістику та експорт агропродукції, що сприяє економічному відновленню підприємств та регіонів.

Водночас війна призводить до значних макроекономічних наслідків: падіння ВВП, зростання інфляції та скорочення виробництва, що негативно впливає на купівельну спроможність населення. Банківський сектор, у свою чергу, стикається зі зниженням попиту на кредити, зростанням частки непрацюючих кредитів та підвищенням операційних витрат. Це зменшує прибутковість банків, а іноді призводить до фінансових збитків. Крім того, нестабільність курсу національної валюти та зменшення притоку іноземного капіталу створюють ризики для валютних кредитів та депозитів. Такі коливання впливають як на позичальників, так і на банки, які вимушені збільшувати резерви під кредитні ризики та списувати проблемні кредити. Це послаблює фінансову стабільність банків та їх здатність протистояти економічним викликам.

Визначимо ключові проблеми, які постали перед агробізнесом України під час війни:

• збій у логістиці експорту зерна призвів до зниження цін на сільськогосподарську продукцію в цілому;

• нестача паливно-мастильних матеріалів, викликана руйнуванням нафтопереробної інфраструктури, ускладнила роботу агропідприємств;

• через порушення ланцюгів постачання значно ускладнилося забезпечення посівними матеріалами, засобами захисту рослин, добривами та запчастинами;

• мобілізація значної частини працівників аграрного сектору спричинила нестачу робочої сили для проведення польових робіт;

• у прикордонних регіонах інфраструктура зазнала масштабних руйнувань, а частина сільськогосподарських угідь була замінована; 

• через закриття портів та мародерство на окупованих територіях аграріям стало важче експортувати продукцію;

• у багатьох областях аграрії відчули труднощі з отриманням кредитів через високі ризики бойових дій;

• багато фермерів залишили врожай у сховищах, сподіваючись продати його навесні, але так і не змогли цього зробити, що призвело до нестачі обігових коштів для нової посівної;

• збирання врожаю ускладнилося через залишки минулорічного зерна на складах, що створювало проблеми з місцем для нового врожаю;

• посівна кампанія затягувалася через дію комендантської години, яка обмежувала можливість працювати в полі цілодобово;

• вивезення врожаю було ускладнене через передислокацію техніки для потреб армії;

• птахівництво постраждало через масову загибель птиці на фабриках, адже через війну бракувало кормів і ветеринарних препаратів, здебільшого імпортного виробництва;

• значно зросли ціни на запчастини, оскільки більшість металургійних заводів опинилися під окупацією;

• спостерігався дефіцит шин через нестачу каучуку в Україні, адже більшість поставок раніше здійснювалися з країн СНД;

• часто аграрії змушені були відволікатися на участь у військових діях або допомагати армії розбирати підбиту ворожу техніку, що відволікало їх від основної роботи;

• молочна галузь зазнала серйозних збитків через відсутність можливості вчасно приймати та переробляти молоко, адже не вистачало ресурсів для його обробки.

Гуменюк М. М., Неміш Д. В. Забезпечення сталого розвитку малих фермерських господарств в умовах воєнного стану // Вісник аграрної науки. - 2024. - № 10. - С. 76-83

Анотація. На прикладі Івано-Франківської обл. досліджено роль фермерських господарств у забезпеченні аграрного виробництва та розвитку аграрного сектору в умовах воєнного стану. Окреслено основні типи проблем розвитку та закцентовано увагу на необхідності збільшення державної підтримки для фермерських господарств. Оцінено динаміку рівня їх економічної ефективності у довоєнний період та в умовах воєнного стану. 

В умовах поглиблення інституціональних змін, вдосконалення системи відносин власності та активізації ринку землі забезпечення сталого розвитку фермерських господарств набуває великого значення. Актуальність дослідження цього питання зростає в умовах воєнного стану та необхідності повоєнного відновлення сільських територій. Під час військової агресії фермерські господарства відзначаються надзвичайною гнучкістю і здатністю пристосовуватися до зміни економічних умов, високою маневреністю стосовно зміни ринкової кон’юнктури та високою мобільністю і динамічністю з погляду можливості їх перепрофілювання, згортання та релокації виробництва. Фермерські господарства роблять неоціненний внесок у забезпечення стійкості національної продовольчої системи, сприяючи збереженню національної економіки та її експортного потенціалу, відбудові інфраструктури.

Фермерські господарства інституційно найбільш спроможні досягати сталого розвитку сільських територій. Як невід’ємний елемент територіальних утворень і збереження місцевої культури, вони отримують свої доходи та реалізують продукцію в основному на місцевих або регіональних ринках, створюючи робочі місця як у сільському господарстві, так і в інших секторах економіки. Сімейне фермерство, що гармонійно поєднує можливості сім’ї і ферми у розвитку економічних, екологічних, соціальних та культурних функцій, має найбільші можливості для забезпечення сталого розвитку сільських територій. Саме сімейні ферми найбільше зацікавлені у збереженні біорізноманіття, сільського укладу життя та ресурсоощадливої сільськогосподарської діяльності, у формуванні сталих продовольчих систем, забезпеченні зайнятості та зростанні доходів сільського населення.

Досвід і практика розвинених країн світу підтверджують той факт, що фермерські господарства є і надалі залишатимуться органічною складовою сучасного аграрного виробництва. Орієнтуючись на виробництво екологічно чистої продукції, здійснюючи крафтове виробництво унікальної агропродукції, забезпечуючи високий ступінь гнучкості та диверсифікації діяльності, фермерські господарства мають стати основою українського аграрного сектору.

Незважаючи на сукупність проблем, з якими зіштовхуються фермерські господарства, насамперед сімейного типу, вони демонструють позитивний прогрес на регіональному і на загальноукраїнському рівнях. Наприклад, в Івано-Франківській обл. на кінець 2020 р. налічувалося 462 фермерських господарства, які для ведення виробничої діяльності мали у власності та користуванні 34,2 тис. га сільськогосподарських угідь. Станом на 1 червня 2024 р. в області вже було зареєстровано 891 фермерське господарство, площа сільськогосподарських угідь у власності та користуванні яких становила 38,9 тис. га. Відповідно до інформації департаменту агропромислового розвитку Івано-Франківської обласної державної адміністрації, у 2023 р. в області з’явилося 24 нових фермерських господарства. Із загальної кількості новостворених фермерських господарств понад 75% здійснюють господарську діяльність у галузі рослинництва, зокрема пов’язану з вирощуванням культур, садівництвом та ягідництвом.

Динаміка зростання кількості фермерських господарств та площі їх землекористування загалом показує, що на нинішньному етапі реформування аграрних відносин такі господарства зуміли посісти важливе місце серед товаровиробників. У 2023 р. фермерські господарства Івано-Франківської області виробили продукції на суму 2026,2 млн грн, що становило 7,7% обсягу виробництва продукції усіх категорій господарств. У загальному обсязі виробництва аграрної продукції під приємствами різних організаційно-правових форм їх частка становить 15,9%, зокрема вони забезпечують 93,1% виробництва продукції рослинництва та 6,9% продукції тваринництва. Частка фермерських господарств у виробництві основних видів продукції, яку виготовляли підприємства області у 2023 р., була такою: культури зернові та зернобобові — 19,8%; соняшник — 16,4; ріпак— 22,1; соя — 19,0; картопля — 89,8; культури овочеві — 57,3; культури плодові та ягідні — 31,1; молоко — 34,1%.

Високий рівень активності фермерських господарств підтверджується й тим, що за кількістю отриманих грантів для створення або розвитку садівництва, ягідництва та виноградарства в Івано-Франківській області ця організаційно-правова форма є переважаючою. Так, 11 із 19 грантів (57,8% від кількості та 63,5% від суми) отримали фермерські господарства, а господарські товариства та приватні підприємці — по 4 гранти.

В Європейському Союзі серед фермерських господарств переважають невеликі сімейні ферми. Малі фермерські господарства є найбільш поширеною формою господарювання і у більшості країн світу з високорозвиненою економікою, доводячи право на своє існування та демонструючи високу ефективність. Така тенденція зумовлена здатністю малого фермерства — неодмінного учасника динамічного розвитку сільських територій — швидко пристосовуватися до зміни економічних умов, забезпечувати населення відповідним рівнем доходів. Його діяльність є одним із вирішальних чинників упровадження досягнень науково-технічного прогресу, підвищення ефективності виробництва, збереження історичного укладу життя на відповідних територіях. Аналогічна ситуація характерна і для України, адже серед різних організаційно-правових форм фермерські господарства переважають як на регіональному рівні, так і на загальнодержавному. Однак у процесі діяльності такі господарства зіштовхуються з нестачею фінансових, технічних та матеріальних ресурсів.

Інституціоналізація державної підтримки розвитку малого аграрного підприємництва в умовах воєнного стану: регіональний аспект/ М. М. Гуменюк та ін. // Вісник аграрної науки. - 2023. - № 11. - С. 67-76

Анотація. Досліджено роль і місце держави в підтримці функціонування малих аграрних підприємств в умовах воєнного стану. Розглянуто види підтримки малого аграрного підприємництва за участі державних інституцій у 2021–2023 рр. Проаналізовано ефективність державної грантової підтримки як нового способу стабілізації підприємницької діяльності в аграрному секторі. Оцінено дієвість системи регулювання діяльності суб’єктів малого підприємництва в аграрній сфері на місцевому рівні.

Економічний потенціал сільських територій значною мірою реалізується через суб’єкти малого підприємництва. На цьому етапі організації господарювання малих підприємств виникли проблеми адаптації їх функціонування до умов воєнного стану, розв’язання яких залежить від державної підтримки, інституціоналізації відповідних її механізмів. Від стійкості розвитку малого аграрного підприємництва в Україні нині залежить економічна і продовольча безпека, а також військова оцінка національних спроможностей. Малі форми аграрного підприємництва займають значне місце у виробництві сільськогосподарської продукції і забезпечують розвиток сільських територій. Досить актуальною є проблема утвердження змін у систему державної підтримки розвитку малого аграрного підприємництва, тобто інституціоналізації її до умов воєнного стану. Її розв’язання безпосередньо стосується утворення інноваційних засобів із підтримки і збереження підприємницького потенціалу малих аграрних формувань, зокрема фермерських господарств сімейного типу.

В умовах воєнного стану набула ще більшого значення науково-практична сентенція про те, що поточна економічна ситуація в аграрному секторі економіки, а отже, і дія інституційного механізму ринку характеризуються динамічністю різноспрямованих змін, важкопрогнозованістю тенденцій, що значною мірою впливає на ефекти господарювання субєктів малого сільськогосподарського бізнесу. Відповідної видозміни потребують наявні й нові форми та механізми державної підтримки малого аграрного підприємництва.

Нині в Україні ухвалено низку нормативно-правових актів, які регламентують державну підтримку аграрного сектору й визначають її види. Однак окремі законодавчі акти часто не містять конкретних сум, тому в умовах дефіциту коштів у державному та місцевих бюджетах агропідприємства не отримували достатньої реальної допомоги на свій розвиток. Крім того, представникам малого аграрного підприємництва зазвичай важко конкурувати з великими аграрними холдингами при отриманні підтримки. Нерівномірність її надання, відсутність чітких критеріїв відбору господарств, зміни порядку виділення коштів з державного бюджету, ускладнення процедури подання документів на розгляд комісій, установлення додаткових обмежень призводять до зменшення кількості отримувачів підтримки та відмови самих малих аграрних підприємств від її отримання.

Упродовж 2021 – 2023 рр. основними видами підтримки малого аграрного підприємництва, які реалізувалися в рамках різних програм за участі державних інституцій, були: державна фінансова підтримка, державна грантова підтримка, грантова та гуманітарна підтримки міжнародних організацій.

У зв’язку з воєнною агресією в Україні у 2022 – 2023 рр. змінилися обсяги державної підтримки малого аграрного підприємництва та її акценти. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 16 серпня 2022 р. № 918 збереглися такі напрями: бюджетна субсидія (для господарств, які обробляють 1 – 120 га) на 1 га та спеціальна бюджетна дотація (для господарств, які утримують 3 – 100 корів) за утримання великої рогатої худоби усіх напрямів продуктивності.

На фінансування цих напрямів спрямовано 50 млн євро в рамках бюджетної підтримки ЄС Україні в 2022 р. За рахунок зазначених коштів було надано бюджетної субсидії на 1 га 21 467 отримувачам на 424 631,9 га та спеціальної бюджетної дотації за утримання корів 1 0247 отримувачам на 62 090 корів.

Новим видом підтримки малого аграрного підприємництва в умовах воєнного стану була державна грантова підтримка. Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 21 червня 2022 р. № 738 можна було отримати гранти для створення або розвитку тепличного господарства; гранти для створення або розвитку садівництва, ягідництва та виноградарства.

Загальна сума наданих грантів для створення або розвитку садівництва, ягідництва та виноградарства в Україні станом на 29 червня 2023 р. становить 45 3489 тис. грн для суб’єктів підприємництва, які обробляють площу 1472,78 га. Усього погоджено 105 грантів, з них 55 підприємств отримали кошти в повному обсязі, 80 — почали отримувати. Загальна вартість погоджених проєктів будівництва модульної теплиці в Україні становить 126 400 тис. грн, площа — 31,13 га. Усього погоджено 20 грантів. У бюджеті на 2023 р. закладено 1 млрд 350 млн грн по програмі грантів для закладання садів і теплиць.

Важливу роль у підтримці малого аграрного підприємництва в умовах воєнного стану 2022 – 2023 рр. відігравала грантова та гуманітарна підтримки міжнародних організацій. Зокрема, Продовольча та сільськогосподарська організація ООН (ФАО) реалізувала кілька програм.

Висновки. Екстрені механізми державної підтримки агробізнесу в умовах війни відіграли критично важливу роль у стабілізації аграрного виробництва, збереженні експортного потенціалу країни та мінімізації негативних соціально-економічних наслідків кризи. Завдяки цілеспрямованим програмам, зокрема пільговому кредитуванню, грантовому фінансуванню, компенсаціям логістичних витрат та пілотним страхувальним схемам, вдалося зберегти частину виробничого потенціалу, забезпечити функціонування продовольчих ланцюгів і підтримати зайнятість у сільських громадах. У майбутньому державна підтримка агросектору має ґрунтуватися не лише на обсягах фінансування, а й на інституційних критеріях ефективності. Насамперед ідеться про такі принципи: інституційна справедливість – забезпечення рівного доступу до програм для усіх форм господарювання, включно з малими фермерами та кооперативами; цифрова прозорість – впровадження електронних платформ та «єдиного вікна» для подачі документів, автоматизація процесів оцінки та моніторингу; адресність і децентралізація – передача частини повноважень із розподілу допомоги громадам, ОВА, аграрним кластерам; стратегічна орієнтація – трансформація тимчасових екстрених інструментів у довгострокові інвестиційні програми у з пріоритетом на модернізацію, інновації та екологізацію аграрного виробництва.