Студенту на замітку. Реферат: Концептуальна модель державної служби у системі державного управління

Концептуальна модель державної служби у системі державного управління

Державна служба як основа правової політики у політичній філософії

Служба є одним із напрямів діяльності людства, важливим рі­зновидом суспільно-корисної праці (до інших її видів належить виробництво матеріальних та нематеріальних цінностей, нав­чання, домашнє господарювання, громадська діяльність, підпри­ємництво тощо). Служба як робота та діяльність завжди пов'язана з такими категоріями, як управління, керівництво, контроль, на­гляд тощо. У літературі зазначається, що служба в суспільстві ро­зподіляється відповідно до існування державних та недержавних організацііі (громадських, корпоративних та самоврядних) на державну та недержавну. Існує також поділ служби в суспільстві на публічну та цивільну. До цивільної служби належить служба в недержавних організаціях і установах, громадських та політич­них об'єднаннях, а також в державних організаціях, служба в яких не має статусу публічної. До публічної служби відносять держа­вну службу та службу в органах місцевого самоврядування. Ви­значення публічної служби на законодавчому рівні міститься в КАС: публічна служба- діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, віііськова слу­жба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах місцевого самовряду­вання [13, с. 35].

Отже, логічним є розуміння державної служби як складової публічної служби,у науці адміністративного права вироблені рі­зні підходи до поняття «державна служба». Традиційно її розгля­дають у трьох аспектах: соціальному (здійснення завдань та фун­кцій держави в суспільстві), політичному (формування державної влади) та правовому (передбачає і правове регулювання).

Державна служба - це професійна діяльність осіб, які займа­ють посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів.

Становлення та розвиток правового регулювання вітчизняної системи державної служби відбувалися на всіх етапах її історії. У розвиненому вигляді офіційну професійну державну службу за­початковано в Європі та США у середині XIX ст., а наприкінці того ж століття в основному склалася концепція державної слу­жби сучасного типу. В незалежній Україні процеси реформу­вання інституту державної служби на підставі нового якісного підходу розпочалися у 1993 р. [ІЗ, с. 36]. Однією з перших на по­страдянському просторі наша країна законодавчо врегулювала організаційно-правові питання функціонування державної слу­жби шляхом прийняття спеціального Закону України «Про дер­жавну службу». З часу прийняття цього Закону створено норма­тивно-правову базу, яка нараховує, як зазначається в літературі, понад 650 нормативно-правових актів, серед яких близько 37 за­конів («Про боротьбу з корупцією», від 9 квітня 1999 р. «Про мі­сцеві державні адміністрації», від 5 листопада 1991 р. «Про про­куратуру», від 20 вересня 2001 р. «Про дипломатичну службу», від 20 грудня 1990 р. «Про міліцію», від 15 грудня 1992 р. «Про статус суддів», від 20 травня 1999 р. «Про Національний банк Ук­раїни», від 25 березня 1992 р. «Про Службу безпеки України» тощо). Важливого значення у системному становленні державної служби набули відповідні Укази Президента України та постано- вчі акти Кабінету Міністрів України. Фундаментальними для ро­звитку державної служби стали законодавчо-правові норми, за­кладені Конституцією України [13, с. 37].

Загалом, оцінюючи чинний Закон України «Про державну слу­жбу» як прогресивний та корисний для свого часу, слід визнати, що його положеннями охоплені не всі проблеми державної служби. Фа­ктично, це стосується лише служби в органах виконавчої влади. За постсучасних умов тривають процеси реформування інституту дер­жавної служби, важливу роль у яких відіграє вдосконалення відпо­відної системи законодавства. Основні напрями реформування дер­жавної служби закладені у відповідних Концепції розвитку та вдосконалення державної служби, інших нормативно-правових ак­тах. Історично треба відмітити важливий програмний документ- Концепцію розвитку законодавства про державну службу в Україні, схвалена Указом Президента України від 20 лютого 2006 р. № 140/2006 (втатила чинність 06.06.2020).

Державна політика у сфері державної служби визначається Верховною Радою України. Основними напрямами державної полі­тики у сфері державної служби є визначення основних цілей, за­вдань та принципів функціонування інституту державної служби, забезпечення ефективної роботи всіх державних органів відповідно до їх компетенції. Для проведення єдиної державної політики та фу­нкціонального управління державною службою утворюється Голо­вне управління державної служби при Кабінеті Міністрів України. Питання функціонування державної служби в інших державних ор­ганах, правове становище яких регулюється спеціальними законами України, вирішуються цими органами. З метою визначення шляхів, засобів і форм реалізації основних напрямів державної політики у сфері державної служби, об’єднання усіх зусиль державних органів щодо підвищення ефективності державної служби створюється мі­жвідомчий дорадчий орган - Координаційна рада з питань держав­ної служби в державних органах. Положення про Координаційну раду з питань державної служби в державних органах затверджу­ється Кабінетом Міністрів України.

Правове регулювання статусу державного службовця

Поняття «державний службовець» відповідно до Закону України «Про державну службу» є похідним від поняття «державна служба».

Державний службовець - це особа, яка займає певну посаду в державних органах або їх апараті, здійснює на професійній

основі діяльність щодо практичного виконання завдань і функцій держави, наділена у зв’язку з цим відповідними службовими по­вноваженнями і одержує за це заробітну плату за рахунок держа­вних коштів. Поділ державних службовців здійснюється за різ­ними критеріями, залежно від яких виділяють такі види (державних службовців [13, с. 38]:

а)  за характером і обсягом службових повноважень:

- керівники;

- спеціалісти;

- технічні виконавці;

б)  за характером і обсягом владних повноважень:

- посадові особи;

- представники влади;

- адміністративно-допоміжний персонал;

- функціональний (оперативний, основний) персонал;

в)  за видами служби, на якій особи перебувають:

- службовці звичайної (цивільної) служби;

- службовці спеціальної (мілітаризованої) служби;

г)   за розподілом державної влади:

- державні службовці законодавчої влади;

- державні службовці виконавчої влади;

- державні службовці судової влади.

У навчальній та науковій літературі пропонуються й інші ва­ріанти поділу державних службовців. При цьому, практичне зна­чення має класифікація за специфікою характеру і обсягом влад­них повноважень, до того ж значні труднощі викликає розмежування понять «посадова особа» і «представник влади».

До посадових осіб належать керівники та заступники керівни­ків державних органів та їх апарату, інші державні службовці, на яких законодавчими актами покладено здійснення організаційно- розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій. Посадові особи мають право здійснювати в межах своєї компетенції владні дії, які призводять до юридичних наслідків.

Представники влади- це державні службовці, які мають право ставити юридично-владні вимоги, давати вказівки, робити приписи та застосовувати заходи адміністративного впливу щодо органів та осіб, які не пов’язані з ними службовими відносинами і не перебувають в їхньому підпорядкуванні, тобто щодо «третіх осіб» (наприклад, працівники поліції під час виконання своїх

Лісовський, П. М.  Система державного управління: навч. посіб. / П. М. Лісовський, В. А. Бортник, Ю. П. Лісовська ; за заг. ред. А. М. Кислого. - Київ : Ліра-К, 2022. - 288 с.

Ще більше матеріалу за посиланням: https://old.libr.dp.ua/cgi-bin/irbis64r_01/cgiirbis_64.exe?C21COM=F&I21DBN=ALLP&P21DBN=ALLP&S21FMT=&S21ALL=&Z21ID=&S21CNR

Маєте можливість отримати інформацію з послугою електронної доставки документів: https://www.libr.dp.ua/?do=eldd