Студенту на замітку. Реферат: Епістемоло-гносеологічні алгоритми квантової теорії планетарного поля у філософії державного управління

Епістемоло-гносеологічні алгоритми
квантової теорії планетарного поля у філософії
державного управління:
міфотворчість, віртуальність, реальність

Квантова телспортація: міфотворчість, віртуальність та реальність

У сучасному квантовому світі звичайні класичні комп’ютери не здатні надтошвидко обробляти потужний обсяг інформації та екстрансенсорно реагувати на гібридні загрози, оскільки перед особою, державою та суспільством постають складні поліноміна- льні завдання. Адже прийшла нова пора своєрідної голограми квантового світу, в якому чотиривимірна структура часу-прос- тору (довжина, ширина, глибина, час) може бути закодована в трьохвимірній площині, а саме: з тими ж вимірами, тільки без часу. Іншими словами, у квантовому світі час, як одиниця виміру, відсутній.

За цих умов квантова телепортація здійснюється за допомо­гою такої мінімальної одиниці інформації як кубіт, що може пе­ребувати в двох і більше станах одночасно і обробляти набагато більше інформації, чим у бінарному коді «0» та «1». Саме перехід у сингулярний стан як надпровідники є запорукою успіху для квантової телепортації як миттєвого переміщення об’єктів на будь-яку відстань, швидше - за швидкість світла (керованих фо­тонів). Умовно кажучи, така взаємодія двох електронів зі швид­кістю, більше за швидкість світла, є поки-що неможливою в умо­вах земного Всесвіту (цивілізації, розвитку, еволюції). Тому, з цією метою мають бути застосовані саме некласичні квантові комп’ютери, в яких Інтернет здійснюється в якості квантового су­путника.

Характеристика квантових технологій

При цьому, сенсорні датчики квантових телеметричних сис­тем здатні виявляти навігаційну спроможність та місце знахо­дження атомних підводних субмарин, а в сфері охорони здо­ров’я - відкрити перспективне застосування нових ліків, а також інші медичні препарати із наукової літератури. Для цього необхі­дно досліджувати окремі атоми дрібних частинок світла - фото­нів. Адже такі елементарні частинки як нейромагнетики зможуть проникати крізь тверде тіло і замикати «нутрощі» смислотворчих процесів у квантовому світі. Саме квантові технології відкрива­ють новому реальному світу надпотужні можливості у кожній сфері, що спричиняють появу абсолютно інноваційних індустрій, оскільки корпускулярно-хвильові частинки кванту (світла, фо­тону) суттєво не закріплені за перебуванням у якийсь конкретній точці простору. Така теорія припускає, що якщо змінити щось для однієї з них (особи, держави, суспільства), інші це інтуїтивно (телепатично, екстрасенсорно тощо) відчують, навіть якщо між ними велика відстань. (Автори означеного посібнику враховують і тих душ із «кращих» потойбічних світів). Це, у свою чергу, сприятиме якості навігаційної точності в силу виміру малих від­мінностей (похибок, відхилень, девіації) у гравітації на планеті.

Очевидно, що незалежних відповідей на означені питання бути не може, оскільки з’ясування природи квантових ймовірно­стей водночас повинно прояснити і природу квантової скорельо- ваності. І того, і того можна досягнути, йдучи випробуваним на­прямком розповсюдження загального релятивістського підходу щодо поняття «елемент» і «множина». Це означає, що в кінце­вому підсумку квантовий світ існує як неподільна цілісність, а не множина (будь-яких елементів). Саме в квантовому світі термін «цілісність» має цілком точний, хоч і незвичний зміст: ціле як не- множинне, тобто виражає таку граничну міру єдності, яка просто означає неможливість кінцевого розкладання стану на елементи і множини, а отже і неприпустимість застосувати ці терміни до його опису. Лише така гранична характерність цілісності або єд­ності може бути природним джерелом властивості несепаралель- ності, буквально якраз неможливості відділення часток, що опи­суються єдиною нефакторизованою хвильовою -«гамма» функцією. Це в точності відповідає квантовій картині світу. Адже квантові системи у так званому чистому стані не можуть бути повністю розкладені на множини елементів. Тому ми змушені описувати їх у термінах потенційних можливостей виокремлення таких елементів і у термінах відповідних ймовірностей, що ста­новлять сьогодні їхню об’єктивно-реальну структуру.

З іншого боку, ця квантова властивість світу як неподільної ці­лісності відповідальна за імплікативно-логічні властивості струк­тури потенційних можливостей квантових систем, які вона ж і по­роджує. Саме це знайшло підтвердження у квантово-кореляційних експериментах. Адже квантова редукція корпускулярно-хвильової структури є тривіальним наслідком імплікативно-логічної організа­ції потенційних можливостей. Ці ефекти мають не фізично-при­чинну і не матеріальну, а субстанційно-ефірну природу, тому поро­джуються змінами (внаслідок вимірювання або фізичної взаємодії) у квантовій структурі відношень взаємодоповняльних боків реаль­ності. Один із цих боків і виражає актуально існуючу квантову стру­ктуру як систему, що ре можна розкласти на кінцеву кількість еле­ментів і множин). Інший бік квантової системи - не менш реальний - виражає ймовірно-комбінаціні набори кодово потенцій­них можливостей, які об’єктивно характерні квантовій системі і які породжуються тією самою властивістю нерозкладності її на елеме­нти та множини. У цій квантовій властивості кінцевої нерозкладно­сті на елементи та множини виявляється глибокий аспект неподіль­ної оригінальної одиниці. Саме ця геніально творча властивість особистості і керує ентропійними процесами квантового світу за за­конами логічної імплікації залежно від актуально-множинної конфі­гурації згідно вимірювання (або фізичної взаємодії). Іншими сло­вами, при переходах від будь-якої однієї системи відліку до іншої релятивістський інваріант (чотиривимірний просторово-часовий ін­тервал) постає як своєрідний «керуючий чинник», що задає точні співвідношення різноманітних зрізів-проекцій єдиного простору- часу залежно від кодифікованого набору системи відліку. Все це фо­рмується конкретними макроскопічними умовами існування кван­тової системи, що породжується фізичною та астральною (ефірною) неможливістю вичерпного розкладання такої квантової системи на елементи та множини. Адже все, що ми пізнаємо в природі, це від­ношення, і будь-яке наше знання зводиться до знання відношень. При цьому, всілякі «елементи»-«об’єкти», які ми вводимо в кван­тову картину природи - в результаті теж виявляються лише деякими «вузлами» у відношеннях і на мережі відношень. Або ж ці елементи- об’єкти, початково вводжувані як невизначені, знаходять своє ли­цеве визначення через усю сукупність відношень. Або ж ці елеме- нти-об’єкти, початково вводжувані як невизначені, знаходять своє обличчя через усю сукупність відношень, з ними повязаними одно­часно. У цьому і полягає суть реляційного підходу у квантово хара­ктерній властивості.

Отже, все це створює надійність та стабільність безпекових інституцій, оскільки постає відсутність страху, що необхідну ін­формацію викрадуть чи підслухають. Адже сигнали, закодовані за допомогою суперпозиції чи пов’язаності частинок світла, не можна перехопити, скопіювати чи заблокувати. Це також має очевидну цінність для урядів і компаній у світовому процесі.

В цьому відношенні китайський квантовий супутник «Мо- цзи» на основі закодованих фотонів інфрачервоного випроміню­вання, як передавання кубітів між будь-якими двома чи більше нейромережевими вузлами, є світовим лідером щодо контролю, моніторингу та представництва над земною поверхнею. Таку ін­формацію можна кодувати в ізольовані атоми, в яких повідом­лення по земному каналу зашифровані шифром Вернама (заплу­таний квантовий стан є ключами для шифру).

Поруч із китайським квантовим супутником варто зазначити європейські (зокрема, австрійські) квантові супутники, а також білоруський «Белінтерсат-1» та російські супутники. Все це свід­чить про те, що квантовий світ вже розділений між впливовими державами за певними домовленостями, виражених єдністю та солідарністю людства. Саме цьому і посприяла глобальна панде­мія як релятивістсько-квантовий принцип уповільнення часу в електронному капіталі. Тому, не виключно, що у квантовому світі може з’явитися глобальна кібермережа, яку не можна зламати. А це створить сукупну інфраструктуру сервісів, заснованих на ква­нтовій механіці. Іншими словами, це та надпотужна енергія сві­тла, що запалює вогонь відкриттів у абсолютно нових сферах міжнародного життя. Така взаємна «переплутаність» (скріпле- ність, суперпозиція) значною мірою може перевершити вже існу­ючі технології, що раніше вважалося неможливим, оскільки в не­далекому майбутньому з’явиться попит на квантове програмне забезпечення, на нові стандарти, комплектуючі. Вже існує проект щодо 51-кубітного квантового комп’ютера, що якісно обчислює пароль як отримання ключів до існуючих систем шифрування.

При цьому, уряд США як конкурент Китаю прийняв закон про Національну квантову ініціативу, в якому передбачено, що не можна одночасно вимірювати швидкість щодо стратегії до ефективного життя.

Саме квантові системи та їх технології можна ефективно вико­ристовувати в охороні здоров’я, міжнародній економіці на фінансо­вому ринку праці, міжнародних безпекових інституціях, а саме: за­хист мереж від вірусів у криптосистемі державотворення. Адже освоєння цього перспективного напрямку в науці принесе людям багато нових відкриттів, дозволить заглянути в мікро і макросвіти, дізнатися більше про живу природу вселенського розуму.

Це дозволяє одночасно прорахувати всі можливі варіанти, оскільки звичайний процесор комп’ютера з його бінарними обчи­сленнями фактично прораховує варіанти послідовно. У кванто­вому комп’ютері все робиться паралельно. Бо ідея квантового комп’ютера полягає саме в присутності електрона як негативно зарядженої частинки в Просторі. Для цього має бути інше про­грамне забезпечення, а саме: феноменально-цифровий процесор з десятками кубітів. Це ідея побудови кубітів на нейтральних ато­мах і заряджених іонах у «пастках». Отже, квантовий комп’ютер створює іншу реальність без таємниць, тобто моделює інший світ як світ зіткнення віртуального з реальним у відповідних точках перетину тензорно-інваріантним кіберчисленням.

Природа ймовірностей у квантовій картині світу

Для цього розглянемо більш детально, як саме дивна квантова картина світу є неподільною оригінальною одиницею, що поро­джує імплікативну структуру її суперпотенційних можливостей.

Специфіка квантового світу заслуговує на окремий розгляд: актуально-множинне і потенційно-множинне - це два протиле­жні, хоч і взаємодоповнювальні один одному і неподільно пов’язані боки світу. Звідси - неусувані стрибки і розриви у вза- ємопереходах від одного до іншого як перехід від потенційно-мо­жливого до актуально-можливого через протилежність потенцій­ного та реального. Що ж є об’єктивним джерелом ймовірнісної поведінки квантових систем? По суті, існують два способи отри­мати ймовірнісну поведінку об’єкта. Перший - класичний у нас є цілком певний окремий об’єкт, але такий, що поводить себе ймо­вірнісним чином у вигляді кубик з шістьма гранями. Кидаємо його достатню кількість разів і отримуємо - залежно від динамічної правильності позиціювання кубика, а саме: розташу­вання його центру ваги в єдиному часі-просторі. Тут потрібна звичайна - колмогорівська теорія ймовірностей. При визначенні ймовірності випадання двох або більшої кількості випадкових подій (граней) їхні ймовірності просто додаються, оскільки це ймовірності різних, ніяк не пов’язаних між собою незалежних по­дій. Але цей підхід якраз і є недостатнім у світі квантових явищ, бо не дає вичерпної відповіді на головні питання: чому ймовірно­сті, наведені гамма-функцією, по-перше, суттєво неусувні, по- друге, будучи навіть розподіленими по всьому безкінцевому про­сторі, інтерферебельні, тобто скорельовані. Іншими словами, чому у квантовій системі складаються амплітуди ймовірностей, а не самі ймовіргості?

Другий - істинно квантовий - засіб отримання ймовірнісного опису є принципово іншим. Адже прийнятої тези про відносність і неуніверсальність поняття «елемент» (або «множина») в описі фізичної реальності і фундаментальної властивості цілісності і кі­нцевої нерозкладності світу на елементи і множини у нас немає кубика-об’єкта як окремого і повністю визначеного елемента (по­дії), хоча б і такого, що поводить себе ймовірністю.

Квантова філософів розвитку Людини

Крім того, в системі кіберсучасності варто було б озвучити квантову філософію розвитку Людини. Етимологічно термін «ро­звиток» означає появу чогось, що вже було раніше, але у нероз- виненому, «сповитому» стані, подібно до квітки, вже наявної у бруньці як зародок. І всі ці терміни були, в свою чергу, кальками з латинського еуоіиїіо, яке буквально означає «розгортання», ви- простовування чогось досі складеного, сповитого.

Користування наведеними термінами впродовж тривалого часу не породжувало помітних труднощів в описуванні квантового про­цесу розвитку, оскільки повсякденна свідомість зводить розвиток до онтогенези. За таких умов ентропійний процес розвитку подавали саме як зростання, індивідуальне формування та становлення живої істоти із зародка, із заплідненої клітини. Проте, така практика нара­жала на труднощі у тих випадках, коли мова заходила про імену­вання чогось зовсім нового, такого, чого раніше просто не було. Тому, саме про таке виникнення йшлося і у християнських богосло­вів, і у середньовічних містиків. Адже фультуративним називали процес або акт створення нового (спалах блискавки), і цей термін

виявився зручним і придатним для описування «вступу-в-існу- вання» чогось такого, чого досі не було.

Ентропійний підхід до розвитку як виникнення нового дозво­ляє у квантовій філософії фундаментальних знань поєднати ста­більність і невідворотність загального висхідного прогресивного руху нейронів у свідомості Людини з нежорсткою детерміновані­стю прогресивних змін попередніми стабільними станами. Ін­шими словами, нове в розвитку містить у собі не просто деяке доповнення до того, що вже було, відповідно до якихось суціль­них, наскрізно діючих законів, а час від часу є чимось абсолютно новим, нічим «закономірно» не зумовленим, випадковим. На наш погляд, в квантовій системі розвитку Людини виникає закономі­рна можливість зв’язати ентропійне поняття перехідного трігер- ного процесу та перехідного стану. Перший, тотожний перехід­ному періодові, охоплюватиме всю добу трансформацій, починаючи з дестабілізації вихідної системи до перехідного стану і закінчуючи виникненням нової системи діалектичних зв’язків між елементами старої системи, які збереглися у незмін­ному чи модернізованому вигляді, а також тими, що виникли у перехідну добу. Нейроенеретично обумовлений у розвитку Лю­дини перехідний стан буде біфуркаційною точкою зіткнення «ве­ршин конусів», зіткнення системи зв’язків, яка гине, та системи зв’язків, яка виникає. Елементи системи при значному спрощенні можна вважати такими, що у більшості своїй залишаються не­змінними. Зазнаючи руйнації хіба що при колапсах та анігіляціях. Такими ж, що зазнають докорінних змін, можна вважати систе­моутворюючі зв’язки.

Безперечно, стійкість, стабільність і порядок, в якому така фізи­чна величина релятивістського (якісно показникового) стану та не­визначеності як ентропія щодо саморганізаційного впливу метео- поля (зовнішнього довкілля), тримається на основі гомеостазу збалансованих природних процесів. Саме такі системи є малодина- мічними, оскільки втрачають здатність до саморегуляції і їм найча­стіше загрожують катастрофічні несподіванки та катаклізми.

Тому, науки, які традиційно орієнтувалися на вивчення стабі­льних станів і детермінованих змін та трансформацій, в кіберсу- часності виявляють дедалі актуальний інтерес до «трігерного» вивчення перехідних процесів і станів як найбільш важливих і ти­пових у виникненні, розвитку та згасанні будь-яких систем.

Іншими словами, Концепція розвитку Людини, держави та суспі­льства в контексті перехідного процесу та нестійкого , ентро- пійно вираженого, стану дає можливість по-новому подивитись також на суспільні відносини. Прикладом може слугувати по­страдянський простір виникненням національних держав. Адже твердження, що руйнація тодішнього Радянського союзу є спра­вою рук спецслужб іноземних держав та міжнародних промисло­вих і фінансових кіл, мають під собою деяке підгрунтя, що дис­кусійне за змістом. Будучи у багатьох відносинах наддержавою і прагнучи зміцнити свої позиції на цьому місці, СРСР, поза сум­нівом, зазнав постійних атак з боку конкурентів; з іншого ж боку, сам СРСР неабияк напружувався з метою ускладнення життя тій чи іншій державі, яка опинялася на його шляху. Як свідчить істо­рія, що такі намагання і дії - річ давня і постійна в мінародних відносинах, як і те, що такі намагання та дії самі по собі ніколи не спричинювали руйнації сильних держав.

Розпад євразійського колоса можна віднести до випадків, які є яскравою ілюстрацією класичного саморозпаду супердержави внаслідок її неспроможності й далі займати чільне місце і відіг­равати роль наддержави у міжнародному просторі. Не слід випу­скати з уваги, що стабільність соціально-економічного буття в цій країні впродовж усієї її історії забезпечувалася засобами дер­жавного регулювання і примушування. Потенційні можливості ж останніх обмежені і мають виражену тенденцію до стрімкого ви­черпування. Витрати на стабілізаційні заходи у такому випадку зростають з року в рік, а джерела нагромадження коштів і засобів неухильно виснажуються. Тож варто було б тільки трохи посла­бити примус і адміністративний диктат, а таке послаблення ста­новило важливий зміст того, що дістало назву «перебудова», - щоб у тодішньому СРСР одразу проступили ознаки розпаду.

В той же час збудоражує уяву розпад Союзу не стільки незро­зумілістю, скільки стрімкістю, розломним характером. Стрімкий саморозпад такої потужної держави - феномен у світовій історії назвичайно рідкісний, а в минулі часи може й просто неможли­вий. Досі такі гіганти падали під зовнішнім (як правило, військо­вим) натиском і падали не одразу. Перська держава була зруйно­вана Олександром Македонським, Рим упав під безперервним упродовж кількох століть натиском варварських народів. Так, Австро-Угорщина розпалася після поразки у першій світовій війні. Британська та Французька колоніальні імперії дезінтегру- валися поступово і фактично без падіння. Адже у постсучасному світі однієї, навіть надвеликої, військової потуги зовсім недоста­тньо для того, щоб держава могла безпроблемно утримуватися в статусі наддержави.

Перехідний період, в якому з розпадом СРСР опинилися всі без винятку пострадянські держави, є також ефективно діючим поліго­ном з метою відстеження квантової специфіки щодо перехідних процесів і перехідних станів у ході соціального поступу. Стало оче­видним, що у перехідному періоді соціального буття важливим є те, що на першому його етапі негативні явища набагато переважують конструктивні можливості нового, що майже впродовж усього пе­рехідного періоду в державі відсутня система смисложиттєвих цін­ностей та критеріїв, що основною прикметою національного буття є не впорядкованість і системність, а безлад і хаос тощо.

У перехідний період суспільного буття особливо загрозливою є зупинка в перехідному стані (біфуркаційній точці розмежу­вання руїн старого та новоутворюваної системи), завмирання між минулим та майбутнім. За таких умов кожна суспільна сота не­мовби ділиться на дві частини, і в кожній з них живуть у ненави­сті одна до одної минула та майбутня суспільні форми. Так, на­приклад, у державному управлінні традиційного характеру діють два суб’єкти державно-адміністративної служби, один із яких є органічною часткою минулого та міцно його тримається, нато­мість інший суб’єкт порвав з ним усі зв’язки. Зрозуміло, що за таких умов реформи відбуваються з великим рипом і втратами.

Цікавим феноменом перехідного періоду в Україні постало від­родження як відновлення минулого на перебіг сучасних важливих подій, що потребує нової якісної оцінки. У цьому відношенні пост- сучасність, якщо міркувати всезагально, є результатом розвитку лише деяких варіантів і тенденцій, що зародилися на тлі минулого. З цього міркування випливає, що в минулому цілком ймовірно, що залишилися перспективні шляхи суспільного розвитку, до яких у ентропійному процесі відродження є певні можливості повернутися або скористатися деякими з колись утрачених можливостей.

У математичній моделі квантово стрибкоподібних змін системи намагаються бути внутрішньо гомеостатичними, збері­гаючи динамічну постійність стану і властивостей, що прита­манне більшості природних систем. Підсистеми, сприймаючи зовнішній стрес, перебудовуються в новий порядок і ця перебу­дова здійснюється відповідно до їхньої історії. В геометрії цих структур можуть бути альтернативні шляхи пристосовності, які досі були невикористаними або надлишковими.

Відомо, що будь-яке перенесення реалій із минулого в су­часне є досить непростою процедурою і вимагає зусиль не мен­ших, а то й більших, чим упровадження новацій. Викликані такі труднощі тим, що суспільні явища існують ізольовано, без пев­ного доокілля. Позбавлені цього доокілля, вони виявляються не- житєздатними, доки це доокілля не буде відновлене або доки саме явище не зміниться відповідно до наявного оточення. З цієї причини будь-яке пряме перенесення соціальних реалій з мину­лого в сучасне, з сучасного в майбутнє, з сучасного в минуле ви­являється або просто неможливим, або короткочасним.

Семантична модель квантової мови

У сучасній семантиці існує напрямок, який особливо виокрем­лює епістемічні елементи в складі теорії значення. Це епістемічна семантика квантової мови, в якій існують релевантиі елементи, що не залежать від звичайних сфер дії операторів. Аналіз речень у цій семантиці пов’язаний з певною метагеоретичною позицією, яка має безпосередній стосунок до вибору бази даних, що потребує обгрун­тування. На цьому рівні системного аналізу очевидна схожість із се­мантикою концептуальних ролей. Проте, в інтенціоналістському прийомі квантової мови на передній план висуваються відповідні наміри соціогенного впливу на структуру свідомості, а саме: добро­чесні чи зловмисні, а не просто довільні функціональні ролі. Для се­мантики копцентуальних ролей комунікативні аспекти квантової мови є несуттєвий, оскільки на передовому плані перебуває меха­нізм тих процесів, що багатопараметрично та одночасно у системній свідомості (мисленні, думці, образу тощо) одного суб’єкта мовлення як генеративно-цілісного носія.

Справа в тому, що для того, щоб здійснити повну мисленнєву дію (обійняти власну позицію, зміст події та її розгортку), потрі­бний ефект безконечності, який властивий реальності. При цьому, інтенція образу наближається до континууму, який утри­мує координацію всіх рівнів, усі засновки та припущення дії. Це природно для образу, оскільки в цьому полягає його квантова природа як корпускулярно-хвильова структура нейронних дій людської свідомості (про що будемо говорити далі).

Лісовський, П. М.  Система державного управління: навч. посіб. / П. М. Лісовський, В. А. Бортник, Ю. П. Лісовська; за заг. ред. А. М. Кислого. - Київ: Ліра-К, 2022. - 288 с.

Ще більше матеріалу за посиланням: https://old.libr.dp.ua/cgi-bin/irbis64r_01/cgiirbis_64.exe?C21COM=F&I21DBN=ALLP&P21DBN=ALLP&S21FMT=&S21ALL=&Z21ID=&S21CNR

Маєте можливість отримати інформацію з послугою електронної доставки документів: https://www.libr.dp.ua/?do=eldd