Студенту на замітку. Реферат: Розробка стратегії і тактики виборчої кампанії

     Розробка стратегії і тактики виборчої кампанії

Стратегія - це загальна спрямованість, зміст і порядок дій кандидата та його команди із досягнення своїх цілей у виборчій кампанії.

Мета виборчої стратегії - визначити, як максимально збільшити свої переваги і використовувати слабкі сторони опонента, щоб домогтися своїх цілей на виборах.

Виборча стратегія завжди базується на матеріалах електорального паспорту, виявленні цільових груп населення, визначенні ключових проблем, яким має бути приділено основну увагу, формулюванні цілей електорального актора, оцінці ресурсів кандидата і суперників, наборі можливих сценаріїв перебігу кампанії, формулюванні концепції та основних гасел кампанії, виробленні принципів майбутнього коаліційного будівництва у представницьких органах. Останнє особливо важливе для місцевих виборів, де під партійними прапорами часто маскуються різні бізнесові угрупування, що ведуть запеклу боротьбу між собою не тільки на електоральному, але й на інформаційному, адміністративному та силовому фронтах.

Виборча стратегія включає три обов’язкових елементи:

а) рекламу своєї програми та сильних сторін,

б) оборону там, де кандидат або політсила найбільш вразливі

в) викриття недоліків суперників.

У стабільних демократіях розробка стратегії кампанії може починатися ще за рік до дня голосування. Цей процес включає:

1. Планування кампанії, підготовку до створення виборчого щтабу та активну «паспортизацію» території. Чим більше інформації буде зібрано у цей час, тим легше буде працювати надалі.

2. Попередню Піар-кампанія або «розкрутку». На цій стадії важливо означити свою присутність у інформаційному та соціальному просторі, виробити своє позиціонування по відношенню до ключових проблем, що хвилюють виборців, визначитись із союзниками та ключовими опонентами.

3. Передвиборчу агітацію - створення гасла, короткого звернення до виборців («Потрібні зміни», «Зараз або ніколи», «Ющенко - так», «ЗЕ+1»), підготовку та розповсюдження політичної реклами, виступи представників партії перед виборцями.

Використання здобутків теоретичної та прикладної електоральної соціології стане політикам в нагоді на кожному із етапів стратегічного планування. При цьому все залежить від мети і завдань, що ставляться замовниками.

Якщо політична сила представляє владу, то для неї насамперед важливо визначити загальне ставлення людей до діяльності Президента, Уряду та їхніх представників на місцях. Наприклад, у дослідженнях, що проводились у Запорізькій області у 2008-2018 роках під керівництвом автора, особливу увагу було приділено оцінці роботи обласної державної адміністрації за такими індикаторами - рівень інформованості населення (чи знають взагалі про роботу, чи відомо, хто очолює цей орган влади на момент опитування, наскільки корисна праця обласних посадовців), оцінка керівника облдержадміністрації (подобається або не подобається як людина, наскільки ефективно працює, порівняння із попередниками). Цікаво, що вже у грудні 2010 року, менш ніж за рік після приходу до влади Віктора Януковича та Партії регіонів, понад третина їхніх прихильників була впевнена — країна йде не туди, а керманичі держави займаються політичним та правовим свавіллям. Тоді від такої соціології просто відмахнулися, а за три роки Майдан відправив неуважних «біло-синіх» правителів до Ростову. У цьому контексті також важливо виявити ставлення людей до найважливіших соціальних інститутів, які відповідальні за інституційний дизайн та безпеку держави (Збройні Сили, поліція, судова система, прокуратура).

Окрім політичної складової, для будь-якої влади важливо розуміти динаміку соціального самопочуття населення. Це — не абстрактний теоретичний показник, а цілком конкретні відповіді людей на три питання - про те, як вони почуваються за нинішніх соціально-економічних умов, наскільки задоволені вони своїм рівнем життя, як змінився їхній добробут за час діяльності певної адміністрації та чого вони очікують у майбутньому. Отримані дані можуть показати, серед яких соціальних груп накопичується невдо-волення, наскільки воно поширене та чи зможе вилитися кухонна критика Уряду у голосування за опозицію або вуличні протести.

Для опонентів влади важливо визначити обсяг потенційного (всі ті, хто незадоволений діючою адміністрацією) та реального (ті, хто мають намір голосувати) електоратів. Також обов’язково треба розуміти співвідношення підтримки та антирейтингу, адже чим більші його від’ємні показники, тим менше поле для розширення свого впливу. З одного боку, політик може мати 25% стабільних та вмотивованих прихильників, а з іншого - понад дві третини всіх інших виборців категорично не довіряють йому. За таких умов на виборах може переважати негативне, захисне голосування.

Залежно від цього, виділяються кілька типів виборчих стратегій:

1) орієнтована на відому, харизматичну особистість - повне використання як персонального рейтингу довіри та популярності лідера, так і тих його якостей, що найбільше подобаються виборцям (зокрема, так вів свою президентську кампанію Володимир Зелен- ський у 2019 році);

2) дискутивна, яка побудована на обговоренні певної суспіль¬но-важливої проблеми (парламентська кампанія Народного фронту у 2014 році, яка базувалась на протидії російській агресії та створенні сильного Уряду);

3) партійно орієнтована - ставка на максимальну мобілізацію всіх прихильників політичної сили та забезпечення їхнього приходу на дільниці (вдало застосовувалась «Європейською солідарністю» на виборах до Запорізької міської ради у 2020 році, завдяки чому політсила, маючи поточний рейтинг у 6-7%, у підсумку здо¬була 13% голосів);

4) захоплення лідерських позицій — використовується, коли рейтинги всіх електоральних акторів не дуже високі, а від 40 до 60% громадян ще не визначились. Як правило, такий підхід має високу ефективність на місцевих та регіональних виборах та потребує вкладення значних ресурсів на стартовій фазі;

5) атакувальна - спрямована на активну протидію опоненту, який займає лідерську позицію у кампанії. Найбільш ефективно працює проти кандидатів - представників влади, яких можна сміливо критикувати за будь-які прорахунки та недоліки - від ожеледиці на вулиці до сонного обличчя на важливій нараді;

6) захисна - ставить за мету утримання найвищого рейтингу та недопущення відтоку своїх прихильників до опонентів. Має і свої підводні камені, зокрема, небезпеку замкнутися в «електо-ральному гетто»;

7) «гребенева» - чергування інтенсивних ривків та спокійних періодів у виборчій кампанії із поступовим підвищенням загального рівня інтенсивності агітації. Для соціолога важливо, щоб момент виборів якраз співпав із максимально високою хвилею електораль¬ної підтримки;

8) крейсерська - навантаження і кількість рекламного часу, розподіл ресурсів однаково протягом всієї виборчої кампанії, тож рейтингові показники мають ретельно і регулярно відстежуватись;

9) стратегія великої події - весь сенс кампанії полягає у тому, щоб привернути увагу ЗМІ та громадськості до однієї або кількох надзвичайно важливих для території подій. За такої ситуації досліднику важливо, по-перше, точно визначити, що саме може справити враження на людей і наскільки реалістично цього досягти (нову сучасну школу у бідному районі за три місяці кампанії побудувати нереально, але перший камінь закласти можна), а, по-друге, спро- гнозувати, як саме відреагують громадяни (повірять чи ні);

10) стратегія швидкого фіналу - максимальна активізація агітації на останніх тижнях для залучення на свій бік виборців, які до останнього часу не визначилися (у 2015 році саме так проводила свою виборчу кампанію новостворена партія «УКРОП», яка звер-талась до національно-демократичного електорату, який однак не хотів віддавати голоси за тодішню владу).

Тактика виборчої кампанії - це сукупність способів та тех-нологій інформування виборців про кандидата, основні цілі його програми; формування у людей думок, суджень, переконань, оцінок, установок, які сприятимуть підтримці певного кандидата або політичної сили.

На формування тактики впливають кілька чинників:

1) головна мета виборчої кампанії;

2) особисті якості кандидата та професіоналізм його команди;

3) стан і тенденції розвитку електорального поля, електоральні настрої громадян. Важливо пам’ятати, що самі по собі якісні та оперативні соціологічні дані не є запорукою перемоги, а допомага-ють лише тоді, коли кандидат або політсила «потрапляють» у пев¬ний суспільний запит;

4) проблемні питання, які хвилюють виборців та знаходяться у програмній площині кандидата або партії. При цьому ієрархія проблем може змінюватись протягом виборчого періоду. Наприклад, на початку серпня 2020 року екологічна ситуація у місті турбувала лише 19% запоріжців, а вже за півтора місяці, після активної інформаційної кампанії та велелюдного еко-мітингу, станом довкілля були занепокоєні вже 42% городян;

5) етнічна та конфесійна структура населення - національна електоральна статистика останніх двадцяти років свідчить, що на територіях із високою часткою представників національних меншин (угорці, румуни, болгари) традиційно вища підтримка проро- сійських політичних сил (у різні роки - Компартії, Віктора Януко- вича, Партії регіонів, Опозиційного блоку та ОПЗЖ);

6) рівень інформованості виборців про певного електорального суб’єкта. Чим вищий цей показник, тим менші витрати на перший, ідентифікаційний етап агітаційної кампанії, тим легше популяризувати свою діяльність та заручитися довірою громадян;

7) ресурсне забезпечення виборчої кампанії. Оперативна соціологія дозволяє зрозуміти, звідки місцеві жителі дізнаються про пе-ребіг виборчої кампанії та скорегувати витрати коштів (наприклад, замінити дорогі телевізійні ролики на поширення безкоштовної га-зети або таргетинг у соц. мережах);

8) кількість та потенціал конкурентів. Для соціолога, особливо на великих регіональних виборах (наприклад, Київського або Харківського міського голови) дуже важливо відстежити те, як електорат сприймає різних кандидатів та основні положення їхніх передвиборних програм, зрозуміти, хто із них має найбільший потенціал для залучення на свій бік виборців, що не визначились, та виходу до другого туру;

9) рівень розвитку засобів масової комунікації на території та їхньої популярності серед читачів, глядачів та слухачів, що дозволяє визначити оптимальні канали передачі електоральної інформації;

10) чутливість виборців до застосування адміністративного ресурсу (скільки людей готові голосувати за «потрібну» політсилу, якщо накаже начальство) та схильність до підкупу (чи готові продати свій голос за гроші). По обох позиціях є кілька нюансів. По-перше, нині фіксується тенденція до «децентралізації» адміністративного ресурсу. Ним можуть володіти як представники центральної влади, що належать до правлячої політсили, так і прихильні до опозиції голови місцевих громад. По-друге, вірогідність «купівлі» голосів зростає на локальних виборах або довиборах, де немає го-строї політичної боротьби, а громадяни не пов’язують наслідки голосування із безпосередніми змінами у своєму житті.

Таким чином, розробникам стратегій і тактик виборчих кампаній завжди треба пам’ятати, що сучасна людина живе в стані вічного референдуму. Вона завжди змушена визначатися - за якої влади живеться краще, у якій школі дадуть кращі знання дитині, який шампунь краще миє жирне волосся або хто з претендентів на депутатське крісло мен¬ше бреше. При цьому інформаційний порядок денний дуже швидко змінюється - ще вчора всі боялися страшного коронавірусу, а сьогодні переживають через масоване скупчення російських військ на наших кордонах. Завдання соціолога - якісно та оперативно відслідковувати такі зміни, а мета політгехнолога- перекласти очікування, побажання та страхи людей на мову агітаційних месиджів.

Зубченко О.С. Електоральна соціологія: підручник [Текст] /О. Зубченко. - Київ: Видавництво Ліра-К, 2023. - 386 с.

Ще більше матеріалу за посиланням: https://old.libr.dp.ua/cgi-bin/irbis64r_01/cgiirbis_64.exe?C21COM=F&I21DBN=ALLP&P21DBN=ALLP&S21FMT=&S21ALL=&Z21ID=&S21CNR

Маєте можливість отримати інформацію з послугою електронної доставки документів: https://www.libr.dp.ua/?do=eldd