Студенту на замітку. Реферат: Поняття, сутність та різновиди політичних маніпуляцій

Поняття, сутність та різновиди політичних маніпуляцій

На початку XXI століття все більшої популярності в електоральній соціології стали набувати маніпулятивні теорії електоральної поведінки, основна ідея яких полягає у тому, що на голосування виборця можна активно впливати із зовні за допомогою низки символічних і технічних засобів в інтересах певного учасника виборчого процесу.

Передумовами посилення ролі зовнішніх чинників у голосуванні виборців є значне ускладнення суспільного життя, велика кількість учасників виборчого процесу із дуже схожими програмами, висока щільність інформаційного потоку, зростання технічних можливостей ЗМІ та соціальних мереж. Людині все важче стає розбиратися у подіях навколо. Вона надає перевагу полегшеній інтерпретації знання, втрачаючи системну картину дійсності та «делегуючи» зовнішньому комунікатору право трактувати політичні реалії.

У соціально-гуманітарних знаннях поняття «маніпуляція» розглядається у кількох ракурсах:

1) система засобів ідеологічного і духовно-психологічного впливу на масову свідомість з метою нав’язування певних ідей, цінностей; цілеспрямований вплив на громадську думку і політичну поведінку задля спрямування їх у потрібному напрямі (В. Воронкова);

2) система психологічної дії, орієнтована на впровадження ілюзорних уявлень; махінація (А. Деркач, В. Жуков);

3) загальнолюдський досвід творення, збереження і реалізації тіньової влади, цілеспрямована гра на людських забобонах і упередженнях (Ю. Єрмаков).

Ключовими елементами маніпуляції є прихованість дії, ціле-спрямований вплив на масову аудиторію, бажання скерувати су-спільні настрої та поведінку в потрібне русло.

Таким чином, політичне маніпулювання (франц. manipulation, від лат. manipulus - жменя) - це комплекс психологічних, ідеологічних та організаційних дій, спрямованих на приховане корегування масової свідомості з метою стимулювання суспільної активності у потрібному маніпуляторові напрямі у боротьбі за досягнення, утримання, розподіл та перерозподіл політичної влади.

Маніпулювання є як психологічною (ставить за мету корегування когнітивних, афективних та конативних процесів), так і соціальною (спрямована на іншого суб’єкта соціальних відносин) дією. До її специфічних ознак належать:

а) своєрідність об'єкта, яким може бути окремий громадянин, певна соціально-поселенська група, прихильники або антипатики якоїсь політичної партії чи кандидата та суспільство в цілому;

б) усвідомлений, спланований та ретельно продуманий технологічний характер. Організатори маніпулятивного впливу тією чи іншою мірою використовують різні фактори електоральної поведінки (соціальні розмежування, партійну ідентифікацію, елементи раціонального вибору), проте чітко вбудовують їх до спеціально створеної системи;

в) чітка запрограмованість результату на завоювання або утримання влади;

г) активне використання засобів масової інформації, соціальних мереж та інших комунікативних інструментів.

Технологія політичного маніпулювання передбачає ряд кроків:

а) уведення у свідомість індивіда під виглядом об’єктивної інформації неявного, але бажаного для певних політиків змісту;

б) вплив на больові точки суспільної свідомості, що збуджують страх, тривогу, ненависть тощо;

в) реалізація задумів і прихованих цілей через підтримку громадської думки та волевиявлення виборців.

Успіх маніпуляції у виборчому процесі залежить від довіри комунікатору і віри в те, що все, що він говорить, є правдою. Фахівці виділяють три правила ефективної маніпуляції:

- чим менше знає людина, тим більш вона буде маніпульована;

- чим більш аполітична людина, тим більш вона буде маніпульована;

- чим більш довірлива людина, тим більш вона буде маніпульована.

Відповідно до цих закономірностей формується цільова аудиторія політичних маніпуляцій - як правило, люди без вищої освіти, що мало цікавляться громадсько-політичним життям та відвідують ви-борчі дільниці за звичкою, «як всі». Також «жертвами» маніпуляторів з високою вірогідністю можуть стати виборці, що не мають розвинених навичок критичного мислення та не вміють відрізняти фейкове джерело інформації від того, що справді заслуговує на довіру.

Маніпуляція складається із трьох пов’язаних між собою соціально-психологічних елементів - навіювання, впливу та переконання.

Навіювання - це цілісний, спрямований процес непрямого впливу на психіку людини, орієнтований на її специфічне програмування та наповнення потрібним змістом.

Вплив - це дія на психічний стан, почуття, думки і вчинки інших людей за допомогою вербальних, паралінгвістичних, невербальних психологічних засобів.

Переконання - це процес, через який погляди і поведінка людини без примусу піддаються словесному впливу інших людей.

Одним з перших теоретиків маніпуляції називають італійського мислителя Н. Макіавеллі. Його відома праця «Державець» - це збірка практичних рекомендацій із ведення внутрішньої та зовнішньої політики для управлінців середньовічного міста. «Великі справи здійснювали ті державці, які мало зважали на вірність обіцянкам, вміли лукавством обплутати людей і таким чином, зрештою, взяли верх над тими, які покладалися на порядність», — відзначає дослідник. Важко не провести аналогії із сучасними популістами, які прийшли до влади на хвилі обіцянок боротьби із корупцією, але за два роки перетворились чи не найбільших хабарників за всю історію незалежної України. Також цей державний діяч наголошував на необхідності розрізняти поняття народу і натовпу. Перші більше орієнтуються на розум, а другі — на почуття та пристрасті. Неважко помітити, що йдеться про раціональний та нераціональний електоральний вибір, який описувала одна із засновниць когнітивної моделі у російській соціології Галина Пушкарьова.

Засновник психології мас, французький психолог, соціолог і антрополог Постав Лебон (1841-1931) у праці «Психологія мас» писав, що в основі управління людьми лежать ідеї, почуття і звичаї. Особливо яскраво афективні засади проявляються в сучасну епоху масового суспільства. Під час знаходження у масі, яка нині охоплює всі сфери суспільного життя, втрачається почуття індивідуальної відповідальності за свої дії. Також виникає ефект психічного зараження, вразливості людей до почуттів та навіювання - від моди на легенькі жіночі капелюшки до популярності фашистських та нацистських партій.

Саме на цьому акцентував увагу видатний іспанський філософ Хосе Ортега-і-Гассет (1863-1955), який у роботі «Повстання мас» відзначав: «маса вправі давати хід і силу закону своїм трактирним фантазіям», що проявляються у голосуванні за «чистоту нації», «велику Німеччину», «такого как Путин» або «нові обличчя у владі». Водночас маси можуть виступати і потужною прогресивною силою у політичному процесі, творячи помаранчевий Майдан та Революцію Гідності, «арабську весну», народні революції у Грузії та Киргизстані.

Важливе значення для вивчення маніпуляції як соціального фе-номену мала праця Гарольда Ласуела (1902-1978) «Техніка пропа-ганди у світовій війні» (1927), що була написана ще до телевізійної епохи, але не втратила актуальності і сьогодні. Для дослідника пропаганда - це спроба змінити погляди людей, інструмент «масо-вого переконання», який використовується у різних формах. Щодо ворога її мета - підірвати патріотизм, віру в перемогу та власну державу, довіру до свого уряду, акцентувати увагу людей на різних бідах та проблемах, що виникають через протидію агресору. Все це звучить дуже актуально і нині, нагадуючи нам, як працює проти України пропагандистська машина Кремля. Проте, незважаючи на зовнішню подібність, треба чітко відокремлювати пропаганду від маніпуляції. Перша спрямована на те, щоб переконати людей у пра-вильності власної точки зору та має чітко визначеного, публічного комунікатора. Друга - це спосіб домогтися підтримки у суспільстві малопопулярних дій влади шляхом перекручування та фальшуван¬ня інформації з боку невідомого комунікатора.

Відомий американський дослідник Бернард Коен довів, що за-соби масової інформації здатні маніпулювати світоглядом виборців через створення політичного «порядку денного». Журналісти не можуть заставити людей думати певним чином, проте можуть зосередити їхню увагу на тих чи інших моментах. Наприклад, теле-канал, власник якого балотується до парламенту від Партії зелених, майже всі свої новини буде присвячувати забрудненню повітря, жахливому стану водойм та вимиранню рослинного і тваринного світу. Підтвердження цього факту вчені отримали під час проведен-ня емпіричних досліджень у США у 1968 році. На пострадянському просторі відмінностей у проблемних пріоритетах симпатиків різних партій поки що замало. Програми нібито найпринципові¬ших опонентів часто схожі, немов дві краплі води.

Розвиваючи ці ідеї, Ш.Янгар і Р.Ріцс вводять поняття «струкгуру- вання», що описує подачу політичних новин у ЗМІ. Цей ефект виникає у процесі підбору, узагальнення та аналізу повідомлень, проявляється в обсязі та частоті подачі інформації, використанні певних ключових слів та смислових конструктів, аудіо - та відеоряду, що стимулюють громадян до підтримки певного електорального суб’єкту.

Герман Дилигенський сконструював маніпулятивну модель електоральної поведінки. В її основі - уявлення про повну залежніелекторальних преференцій від засобів масової інформації та владних інститутів. Проте людина може не тільки піддаватися зовнішньому впливу, але й протистояти йому за допомогою фільтрування інформації. Цими фільтрами є уявлення, які засвоєні нами у процесі політичної соціалізації, під впливом батьків, ровесників, знайомих та різних референтних груп. Таким чином, маніпулятивна модель дозволяє визначити два типи політичної активності людини: об’єктну і суб’єктну. Людина виступає як об’єкт, коли не може чи не хоче протидіяти впливу рішень або дій владних суб’єктів (фальсифікації виборів, забороні масових акцій, прийняттю диктаторських законів). Маніпуляція масовою свідомістю завжди націлена на формування пасивної безвідповідальності мас. Водночас ми перетворюємось на відповідального суб’єкта політики, коли починаємо активно бороти-ся за свої громадянські права та справедливий державний устрій.

Маніпуляція як форма політичного впливу виконує декілька функцій:

1) інформаційну - отримання, пристрасне інтерпретування, упереджене коментування та розповсюдження відомостей про най-важливіші для громадян і органів влади події;

2) набуття (або посилення) впливу - стимулювання зміни мо-тивів та установок виборців задля подальшої трансформації їхньої електоральної поведінки;

3) встановлення контролю над свідомістю - фіксація необхід¬них стереотипів, іміджів, міфів тощо, які в потрібний момент акти-візуються на рівні автоматизму;

4) регулювання - спрямування поведінки та дій об’єкта полі-тичного маніпулювання у потрібному для маніпулятора напрямі, відволікання жертви від достовірної та переорієнтація її на сприй-няття сфальсифікованої інформації;

5) провокативну — інспірування у потрібний момент керованого соціального конфлікту для послаблення політичних опонентів та посилення власних позицій;

6) маскування - камуфлювання справжніх намірів електорального актора через приховування та перекручування достовірної інформації;

7) адаптивну - пристосування маніпулятивної стратегії і тактики до конкретної ситуації виборів;

8) захисну - використання маніпулятивних засобів та дій під час потужного тиску з боку конкурентів, особливо, коли відчувається дефіцит ресурсів та комунікативних інструментів;

9) мобілізаційна функція - залучення для участі у виборах сим- патиків певного електорального актора.

У спеціальній літературі описано декілька видів маніпуляцій:

- економічні, які мають найбільш предметний діапазон - від маніпуляцій цінами та обмінними курсами валют до курсів акцій. Економічні потрясіння можуть призводити до виникнення політичних криз, послаблення позицій уряду та посилення його опонентів. Разом з тим погіршення економічної ситуації, зростання цін та зубожіння населення часто призводять до зростання абсентеїзму та відчуження людей від демократичних інструментів політичної участі;

- інформаційні, що опанували сферу засобів масової комуніка-ції. Маніпулятивне управління інформаційним потоком майже повністю безконтрольне. На рівні держави цим успішно займаються найвищі посадовці, часто створюючи так звані «темники» та вва-жаючи маніпуляцію органічним і необхідним елементом урядування. На рівні приватних ЗМІ певні сценарії в інтересах власників розробляють менеджери газет, телеканалів та інтернет-сайтів;

- адміністративні маніпуляції, що набувають сили під час виборів та проявляються у вигляді адміністративного ресурсу — різних форм використання владного примусу, ресурсів органів державної влади та місцевого самоврядування з метою збільшення підтримки певної політичної сили або кандидата;

- мовні маніпуляції, що є одним із елементів інформаційного впливу. Від обраного стилю подачі інформації та мовних засобів, які використовуються, залежить сприйняття аудиторією певної інформації. Наприклад, підтримуючи терористів на Донбасі, російські про-пагандистські ЗМІ називають їх «повстанцями» та «ополченцями».

Загалом, у сучасному інформаційному та цифровому світі роль політичних маніпуляцій у електоральній поведінці невпинно зростає. Зовнішні комунікатори вже прагнуть не тільки мобілізовувати людей на дільниці та спонукати їх підтримати певну політсилу, але й також визначати загальні вектори розвитку суспільно-політичної ситуації, формувати ставлення до партійних брендів та політичних лідерів. Мета маніпулятора - уникаючи прямого примусу, скерува¬ти дії реципієнта інформації у потрібному для себе напрямі, створити у нього ілюзію вільного вибору, використовуючи інструменти та технології, про які ми поговоримо далі.

Сфери, методи та інструменти політичних маніпуляцій

Становлення інституту вільних виборів та розвиток інформаційних технологій відбувалися майже одночасно. Чим більше можливостей впливати на стан справ у державі надає пересічній людині представницька демократія, тим бажанішим об’єктом для маніпуляцій з боку політиків вона стає, тим більш тонкими та досконалими стають інструменти інформаційного, символічного та інших впливів.

Сучасна людина не може уникнути потоків інформації від друкованих ЗМІ, телебачення, радіо та соціальних мереж. Під цим тиском не завжди можна зрозуміти, де правда, напівправда чи відверті фейки. Саме тому кожного дня, а особливо у період виборчих кампаній, значна кількість людей підпадають під зовнішній вплив, починають жити чужими думками та діяти в інтересах політиків-маніпуляторів.

Фахівці Національного інституту стратегічних досліджень виді-ляють кілька ознак інформації, яку можна назвати маніпулятивною:

1) подання із використанням сугестивних прийомів та різних медіа-ефектів (тривожна музика, спеціально підібраний відеоряд, яскраві заголовки);

2) активне вживання слів із різким емоційним забарвленням та заплутаних, незрозумілих аудиторії термінів. Під час виборчої кампанії до Конгресу США у провінційному містечку із дуже набожними виборцями один із кандидатів звинуватив свого основного конкурен¬та у «смертельному гріху «непотизма». Люди під враженням таких звинувачень «прокатали» цього претендента. І тільки після завершення виборів місцева газета розповіла, що непотизм - це допомога родичам у влаштуванні на престижні та добре оплачувані посади;

3) незрозуміло, хто саме є комунікатором. Насамперед, йдеться про «чорний піар», коли від імені суперника транслюється недостовірна інформація, що гарантовано викличе обурення різних верств населення («обіцяю, що після обрання обов’язково скасую пільговий проїзд для пенсіонерів, які спустошують міський бюджет»).

4) неможливість ані спростувати, ані довести певні повідомлення, відсутність аргументів на користь тієї чи іншої тези («коли відкриють ринок землі, наш найкращий у світі чорнозем вивезуть на Захід»).

5) порушення рівності між учасниками комунікації, актор ставить себе або над реципієнтом, або під ним, порушуючи принцип взаємної відповідальності («тільки я знаю, що робити», «самі винні, що обрали такого президента»).

З метою ефективного політичного маніпулювання зміст повідомлення часто набуває самостійного значення, що не пов'язане ані з реальністю, ані з актуальним станом політичної свідомості громадян. Як кажуть журналісти, «новина починає жити власним життям».

Дослідники виділяють кілька сфер застосування політичних маніпуляцій.

Політична реклама є однією із найважливіших комунікативних технологій у сучасному суспільстві. Вона діє не лише у період виборів, але й між ними, слугує потужним інструментом консолідації та мотивації симпатиків певних політичних сил, а також переко-нання людей без чітких електоральних симпатій. Мета і завдання політреклами - піднести у доступній, емоційній, лаконічній та оригінальній формі суть програми певних партій, налаштувати на їхню підтримку, сформувати і впровадити в масову свідомість уявлення про їхній характер, створити бажану психологічну установку, що визначає напрям почуттів, симпатій, а потім і дій виборців.

Ключовим поняттям політичної реклами є «образ». Він «працює» за умов, коли особистість кандидата цілком об’єктивно не може стати перед громадськістю у всій повноті своїх людських проявів. Вигаданий політик виглядає краще та переконливіше за справжнього. Виборець повинен сприймати саме цей образ-імідж, постійно відтворюваний самим суб’єктом і засобами комунікації.

Використання вербалізації засноване на вмінні яскраво, барвисто та заангажовано, в інтересах певного політика описати ті чи інші соціальні ситуації. Вербальні гасла стають основним компонентом будь-якої виборчої кампанії. Вони повинні задовольняти двом вимогам: з одного боку, вони повинні спиратися на символізм партії, з іншого - відображати основні проблеми, важливі на той момент для людей («Весна прийде - саджати будемо!», «Жити по-новому», «Почую кожного», «Вона працює, вона - це Україна»),

Слово є вершиною айсбергу, початком формування ставлення людей до певного суспільно-політичного явища. Широкомасштабну агресивну війну проти України, яка супроводжувалася вбивстввами десятків тисяч цивільних людей та руйнуванням сотень міст та сіл, путінський режим назвав «спеціальною військовою операцією», а жорстоке пограбування людей на тимчасово окупованих терито¬ріях — «звільненням від нацизму».

У процесі політичної боротьби фахівці із іміджу можуть уміло вербалізувати дійсність, відволікати увагу людей від реального стану справ. Наприклад, коли восени 2021 року в Україні виник скандал через провал владою таємної спецоперації проти російських найманців (так званий «Вагнергейт»), керівництво держави намагалось «перебити» цей інформаційний привід вочевидь інспірованим замахом на міністра аграрної політики та посиленням політичних переслідувань лідерів опозиції. В окремих ситуаціях мова може йти навіть про заборону вживати у публічному комунікативному просторі окремі слова, торкатися окремих тем, що дуже чутливі та незручні для певних електоральних акторів. Свого часу таку практику для своїх віп-спікерів через так звані «темники» активно втілювала Партія регіонів, згодом - блок Петра Порошенка, а нині її взяли на озброєння «слуги народу». За умов війни така страгетія може бути частково виправданою, проте на перспективу вона серйозно підри¬ває довіру суспільства до влади.

Нейролінгвістичне програмування (НЛП) - це напрям у психології комунікацій, що вивчає закономірності суб’єктивно¬го досвіду людей через розкриття механізмів і способів моделювання нашої поведінки та її наслідування іншими. У НЛП застосовується кілька маніпулятивних технік:

- «віддзеркалення», суть якого у демонстрації людям таких само зорових, мовних і лінгвістичних характеристик певної партії або кандидата, які є у них самих. Завдяки цьому утворюється пози¬тивний емоційній фон та слабшають захисні бар’єри для сприйнятя інформації. За такого логікою, селяни найкраще сприймуть успішного, талановитого фермера, який і в господарстві порядок наведе, і за словом до кишені не полізе, а шкільним вчителям має більше сподобатись імпозантний університетський професор;

- «емоційне спонукання», коли для поліпшення сприйняття кандидата комунікатор впливає на певні риси характеру та почуття виборців. Людей можна похвалити, підлестити, показати важливість їхньої думки;

- «коріння пікового досвіду» - це фіксація моментів, під час яких виборець знаходиться на піку позитивних емоційних переживань. Завдяки цьому знижується критичність сприйняття інформації і з’являється можливість просувати корисні для себе месиджі та тези;

- метафоризація полягає у використанні казкових та міфологічних сюжетів, приказок, прислів’їв, анекдотів, що поєднані однією метою - на підсвідомому рівні передати виборцю бажану картину дійсності після перемоги певної політсили або кандидата.

Чорний піар складається із чотирьох компонентів - неправдивої інформації, чуток, сублімінальних прийомів впливу та «чорної» пропаганди.

Неправдива інформація немає нічого спільного з реальністю, може включати в себе окремі елементи правди та напівправди, але по своїй суті абсолютно не відповідає дійсності та спрямована на дискредитацію своїх електоральних конкурентів.

Чутки - це циркулююча форма комунікації, за допомогою якої люди, використовуючи свої знання та життєвий досвід, намагають¬ся самостійно надати інтерпретацію певній неоднозначній суспільно-політичній чи соціально-економічній ситуації. Чутки виникають, коли є цікаві та важливі для людей події та водночас немає їхньої офіційної та переконливої інтерпретації. Таку інформацію дуже важко втримати, а людина обов’язково розповість про неї іншому. Чутку достатньо створити та запустити у потрібній час та у потрібному місті. Решту зроблять самі люди. Фахівці розрізняють кілька типів чуток: чутки-бажання («як оберуть Зеленського - війна закінчиться»), чутки-залякування («націоналісти до влади прийдуть - за російську мову будуть штрафувати»), роз’єднувальні агресивні чутки («до Криму їдуть три потяги бандерівців»).

Дуже складними є сублімінальні комунікативні впливи, які відбуваються незалежно від свідомості того, на кого впливають. Як правило, такий тип політичних маніпуляцій використовує влада. Наприклад, напередодні парламентських виборів 2002 року на про- владному телеканалі «Інтер» опозиційний блок Віктора Ющенка «Наша Україна» називали «нашистами» (несвідома аналогія з на-цистами Гітлера). Такі конструкції також широко використовувалися кандидатами на президентських виборах 1999 року - Євген Марчук: «Я йду на вибори, щоб відвернути катастрофу». (асоціа¬ція Марчук - катастрофа); Олександр Мороз: «Всерйоз і надовго!» (асоціація з якоюсь російською кампанією періоду розквіту фінан-сових пірамід). Леонід Кучма: «Все буде добре!», «Купуйте україн-ське!» (асоціації Кучма-добре, Кучма-українське).

За допомогою таких вербальних конструкцій та символічних образів ідеологічна чи поведінкова програма впроваджується в під-свідомість, обходячи свідомий опір на зміст тексту. Коли ж людина усвідомлює, в чому саме її хочуть переконати, це вже несублімінальний вплив, яким би брехливим і «чорним» не був його зміст.

«Чорна» пропаганда - це повідомлення з неправдиво зазначе-ним джерелом і відверто агресивним, брехливим щодо конкурента змістом. Вона є набагато більш насиченою та концентрованою, аніж неправдива інформація, та ставить за мету дезорієнтацію виборців. Вона має різні форми. У день довиборів до Верховної Ради у 2002 році у Запорізькій області поширили некролог, присвячений одному із лідерів виборчих перегонів. Також зафіксовані випадки, коли від імені одного із кандидатів сільським пенсіонерам роздавали презервативи.

Залежно від сфер застосування, розрізняються методи маніпу-ляції. Метод анонімного авторитету передбачає використання таких словесних оборотів: «наші джерела в уряді», «вчені встановили», «дослідження незалежних експертів довели». Тобто, відбувається посилання на певний анонімний авторитет, що, у принципі, вже має навести читача або слухача на роздуми про достовірність інформації. Такі маніпуляції широко використовуються для привернення уваги користувачів соціальних мереж.

В основі методу створення емоційного резонансу лежить осно-вне правило пропаганди: звертатися не до розуму, а до почуттів людини. Якщо в електронних ЗМІ вплив на емоції людини здійснюється в основному за допомогою інтонацій або відеоряду, то у газетах та інтернет-ЗМІ застосовуються «свідчення очевидців» і «слова-класифікатори». Свідчення очевидців - це, як правило, доволі емоційні інтерв’ю або просто відповіді на деякі питання ко-респондента безпосередньо на місці події. Російські пропагандистські ЗМІ часто використовують фейкові свідчення (зокрема, про маленького хлопчика, якого начебто жорстоко розіп’яли українські «карателі»), Слова-класифікатори також поширені у ЗМІ та надають будь-якій інформації певного оціночно-емоційного забарвлення, залежно від ідейно-світоглядних позицій комунікатора. Учасників Революції Гідності можна назвати «протестувальниками», «патріотами», «борцями за майбутнє України», а можна - «націона-лістами», «радикалами» та «екстремістськими елементами». Саме такі негативні таврування влада Казахстану застосовувала до учас-ників масових акцій протесту, які охопили країну у січні 2022 року. Оголосивши протестувальників «бандитами», правлячий режим отримав легітимну можливість запросити російських військових для придушення повстання.

У ситуації, коли комунікатор навпаки - хоче зменшити емоційний ефект від передачі певної інформації, застосовується метод буденної розповіді. Можна розпочати випуск новин із повідомлення про героїчну загибель українських воїнів на Донбасі у боях із російськими загарбниками або розмістити цю сумну новину на двадцять другій хвилині програми після повідомлень про ДТП та інтерв’ю із кулінарним блогером. Все залежить від позиції менеджменту та власника певного ЗМІ.

Метод констатації факту використовується для більш чіткого визначення прагнень і позицій комунікатора, коли певні, бажані для нього речі, подаються як абсолютно доконаний факт («як відомо, партія А зберігає впевнене лідерство в електоральних перегонах») або для маскування вкрай невигідної для комунікатора події («ро-сійські війська покинули острів Зміїний»), При цьому може вико-ристовуватися посилання на заангажованих експертів та підкоре- говані і, як правило, подані неналежним чином соціологічні дані.

Ефект первинності полягає в тому, що при отриманні супере-чливої інформації, яку складно перевірити, людина надає перевагу тій, яку отримала першою. Особливо ефективно це правило може працювати у «рейтинговій війні», коли за короткий проміжок часу одні і ті ж самі ЗМІ можуть розміщувати діаметрально протилежні результати електоральних опитувань. Вважається, що перші «рей-тинги», що свідчать про можливість перемоги певної політсили, дозволяють додатково привернути на свій бік 2-3% виборців (ефект «фургону з оркестром»).

Сутність ефекту ореолу розкривається через соціально-психологічний принцип «Поруч - значить разом». Це часто застосовується маловідомими кандидатами, які для підвищення своєї значущості позують на фото із популярними політиками та зірками. Частково саме завдяки цій технології, спільним фото та відео із Володимиром Зеленським у 2019 році народними депутатами від Запорізької області обрали власницю манікюрного салону, весільного фотографа, дрібного банківського клерка та адвокатесу із сумнівними зв'язками, які ніколи в житті не займалися політикою, державним управлінням та не мали стосунку до великого бізнесу.

Видатний американський філософ та політичний діяч Ноам Хомський склав перелік ефективних інструментів політичних ма-ніпуляцій:

1. Відволікання уваги виборців від найбільш важливих, але з якихось причин невигідних комунікатору подій, переключення інформаційного фокусу на інші, «електорально безпечні» теми. За два тижні до виборів стрімке підвищення цін на хліб вкрай невигідне діючій владі та лояльні до неї ЗМІ будуть робити вигляд, що цієї проблеми просто не існує. Натомість журналісти говоритимуть про ранню зиму або глобальне потепління, зростання аварійності на дорогах та нову сукню голівудскої зірки - про все, що завгодно, або «заболтати» головне.

2. «Проблема-реакція-рішення» - штучне створення проблеми, щоб запропонувати готове та ефективне рішення. У анекдотичній формі це описано у кінокомедії Баррі Левінсона «Хвіст виляє соба-кою». Політгехнологи президента США, підтримка якого стрімко па-дає, організовують постановну «війну» із вигаданими албанськими терористами і забезпечують обрання свого клієнта н другий термін.

3. Поступове прийняття певного важкого або непопулярного рішення. Такі інструменти зазвичай використовують політичні сили, які працюють на довгострокову перспективу, а для України - це велика рідкість. У якості успішного кейсу можна назвати просування ідеї незалежної Православної церкви України, яка спочатку сприймалася багатьма як передвиборча технологія Петра Порошенка, а вже після відходу від влади п’ятого президента набула важливого загальнонаціонального значення та посіла чильні позиції за рівнем довіри.

4. Відстрочка виконання. Коли влада бачить, що проект певного рішення (підвищення пенсійного віку, нові, більш жорсткі правила призначення житлово-комунальних субсидій) не зустрічає розуміння людей та може зашкодити її популярності, робиться наголос на те, що такий розвиток подій є «неминучим та необхідним», але пізніше. Адже нам набагато простіше погодитися на будь-які жертви в майбутньому, ніж сьогодні і зараз.

5. Звернення до виборців як до дітей. Дослідження психологів свідчать, що цей прийом дозволяє в рази знизити критичність сприйняття інформації та створює додаткові можливості для маніпуляцій.

6. Більше емоцій! Домінування у новинах емоційного аспекту (позитивного або негативного) також блокує здатність людей до раціонального мислення, дозволяє маніпулятору закладати до під-свідомості потрібні йому настанови, бажання, страхи та стійкі моделі поведінки.

7. Посилення почуття власної провини. Цю техніку спрямовано на деморалізацію та зменшення політичної активності населення у небажаному для влади напрямі. Маніпулятор змушує людей повірити в те, що тільки вони самі винні у всіх власних нещастях і ні на що не здатні.

Загалом, технології політичних маніпуляцій розширюються та вдосконалються із кожним роком, а маніпулятивний (або маркетинговий) підхід до вивчення електоральної поведінки набуває все більшої популярності. Інструментом політичної маніпуляції найчастіше виступають засоби масової інформації та соціальні ме-режі, за допомогою яких можна оперативно охопити максимально широку аудиторію. Вплив на них стає не менше важливим, аніж «офлайнові» політичні та економічні ресурси. Проте зловживання маніпулятивним потенціалом має велику небезпеку. Чим більше механізмів «символічної влади» задіє комунікатор для контролю за волевиявленням виборців, тим жорсткішим буде шок людей.

Зубченко О.С. Електоральна соціологія: підручник [Текст] /О. Зубченко. - Київ: Видавництво Ліра-К, 2023. - 386 с.

Ще більше матеріалу за посиланням: https://old.libr.dp.ua/cgi-bin/irbis64r_01/cgiirbis_64.exe?C21COM=F&I21DBN=ALLP&P21DBN=ALLP&S21FMT=&S21ALL=&Z21ID=&S21CNR

Маєте можливість отримати інформацію з послугою електронної доставки документів: https://www.libr.dp.ua/?do=eldd