Студенту на замітку. Реферат: Мотивація електоральної поведінки

Мотивація електоральної поведінки

Дослідження мотивації електоральної поведінки покликане дати відповідь на запитання - чому людина схильна голосувати за певних електоральних акторів, чого вона очікує від свого вибору та діяльно­сті своїх фаворитів у владі. У широкому сенсі мотив - це внутрішня рушійна сила, що спонукає людину до певних дій. Оскільки електо­ральна поведінка є комплексним та дуже складним соціальним яви­щем, її характер (активний або пасивний) та спрямованість зазвичай визначаються не одним, а цілою групою мотивів.

Психологи дійшли висновку, що на те, як голосують люди, впли­ває їхня електоральна мотивація - сукупність стійких мотивів, які визначаються характером особистості, її ціннісною орієнтацією та участю у соціально-перетворювальній діяльності. Вчені часто роз­межовують мотивацію участі в голосуванні та мотивацію голосу­вання за того чи іншого кандидата. Такий підхід є дуже слушним, адже ми вже з’ясували, що сама по собі явка на виборчу дільницю багато в чому може бути випадковою, базуватися на старій звичці, прагненні бути як усі або побоюванні неприємностей від начальства чи громадського осуду. Набагато складнішим є вибір конкретного кандидата чи партії, де вже починають працювати внутрішні моти- ватори - політична ідентифікація (ототожнення себе з певною по­літичною силою), політична віра (що породжується харизмою полі­тичного лідера), а також діяльність «виробників соціального тиску» (засоби масової інформації, соціальні мережі, агітатори тощо).

Внутрішню мотивацію електоральної поведінки допомагає зро­зуміти і вчення про ідеальні типи соціальної дії Макса Вебера. Ціннісно-раціональний електоральний мотив - це найбільш усві­домлений вибір, який’ засновано на тому, що людина знає і поділяє програмні засади певної політичної сили, підтримує її очільників та курс у сфері внутрішньої та зовнішньої політики. Таких людей за­звичай небагато, не більше 15-20% від загальної кількості виборців, але саме вони становлять «електоральне ядро» провідних політсил. Основою цілераціонального вибору є пошук виборцем особистої або групової користі від голосування за певного електорального ак­тора. Наприклад, на парламентських виборах 2012 року, коли режим В.Януковича розпочав наступ на українську мову та культуру, бага­то виборців Західної та Центральної України голосували за націо­нально-радикальну партію «Свобода», бажаючи бачити у парламенті політиків, які безкомпромісно та жорстко будуть відстоювати наці­ональну ідентичність. Традиційна політична дія більш притаманна розвиненим демократіям, зокрема, США та Великій Британії, де мільйони родин із покоління до покоління голосують за демократів чи республіканців, лейбористів або консерваторів. Афективні моти­ви, як правило, переважають при протесному голосуванні, коли ви­борець ладен підтримати будь-кого, крім чинної влади. Наприклад, одним із чинників дуже високого результату Володимира Зеленсько- го у другому турі президентських виборів 2019 року була значна (по­над 70%) недовіра до його візаві Петра Порошенка.

Девід Маклеланд і Джон Аткінсон виділили три основних мотиви, які суттєво впливають на електоральну поведінку, - вла­ди, досягнення та афіляції. Адже влада не обмежується сферою політики та державного управління, а є універсальною характе­ристикою соціальних відносин. У цьому сенсі політтехнологи на­півжартома говорять, що вибори - це єдиний день на п’ять років, коли влада по-справжньому належить народові. На думку науков­ців, прагнення до влади зумовлюють три причини: бажання домі­нувати над іншими, прагнення позбутися або запобігти пануванню над собою інших людей, а також бажання здійснювати політичні досягнення. У першому випадку можемо говорити про ефект «фур­гону з оркестром», коли частина виборців без чітких політичних симпатій в останній момент робить вибір на користь лідера пере­гонів, який веде найактивнішу та найгучнішу кампанію. Захисний мотив також успішно працює, наприклад, на президентських ви­ борах 2004 року багато українців голосували не стільки за Віктора Ющенка, оскільки проти приходу до влади Віктора Януковича та його донецької команди.

Мотив досягнення проявляється в турботі про ефективну ді­яльність, намаганні уникнути поразки або досягти успіху. Виборці голосують, щоб підтримати кандидата чи партію, яким вони симпа­тизують або для того, щоб не «пропав голос».

Мотив афіляції передбачає прагнення особи до емоційного ком­форту, рівних позитивних стосунків з іншими людьми, уникнення конфліктів. Це може бути пов’язане із орієнтацією на підтримку поміркованих, центристських сил та з негативним ставленням до лівих та правих радикалів. Саме на такій мотивації людей було засновано виборчу платформу Володимира Зеленського на прези­дентських виборах 2019 року - розпливчасті обіцянки і риторика за принципом «за все добре, проти всього поганого».

Марія Розик до найбільш значущих мотивів електоральної по­ведінки відносить ідеологічний, нормативний та рольовий.

Ідеологічний мотив означає, що людина йде голосувати, поді­ляючи і підтримуючи принципи офіційної ідеології держави. Така мотивація участі забезпечує взаємозв’язок між індивідуальними та національними політичними цінностями. Водночас, розходження особистих і політичних настанов може визвати різко негативну, навіть ворожу реакцію, вкрай негативне ставлення до політичної системи та держави в цілому.

Нормативна мотивація виявляється в тому, що електоральна участь будується за правилами, які визначає політична система. Це приклад ціннісно-раціональної соціальної дії, якщо користуватися термінологією Макса Вебера. Завдяки цьому електоральна пове­дінка завжди сприймається як легітимна та законна. Проте фейкові референдуми під дулами автоматів російських загарбників на тим­часово окупованих територіях України у 2014 та 2022 рр. довели, що певна частина населення, на жаль, не розуміє межі законності та справедливості електоральних, процедур.

Рольовий мотив визначається соціальним статусом особистості та її самооцінкою: чим нижче соціальне положення людини, тим більш радикально вона може бути налаштована проти чинної влади. У такій ситуації вибори можуть стати легітимним каналом політич­ної мобільності та підвищення свого соціально-політичного статусу.

Прагнення певної частини людей у суспільстві підвищити свій соціальний статус закономірно підштовхує їх до опанування нових помітних політичних ролей за допомогою участі в виборах, а отже, й до підняття.

Також у структурі електоральної мотивації виділяються емоційні, раціональні та оціночні елементи. Емоції (надія/сумнів, захоплення/ розчарування, симпатія/антипатія найчастіше переважають у вибор­ців без чітких політичних переконань. Значну роль у їх формуванні відіграють реклама у електронних ЗМІ та соціальних мережах, вда­ла обрана риторика та модель позиціонування партії або кандидата. Раціональні мотиви вибору - це співставлення програм та ідей елек­торальних акторів з точки зору їх відповідності цінностям, очікуван­ням, попередньому політичному досвіду громадян. Ціннісні мотиви пов’язані із найвищою політичною компетентністю та відповідальні­стю виборця, підтримкою із року в рік тих самих партій і кандидатів.

Дослідники відзначають, що у громадян України часто спосте­рігаються конфлікти між мотивами участі у голосуванні та волеви­явленням на підтримку певних партій та кандидатів. їхню основу слід шукати у фрагментарності та розірваності політико-ціннісної свідомості наших співвітчизників, відсутності у більшості із них чітких політичних переконань:

між виконанням громадянського обов’язку та недовірою до всіх без винятку учасників виборчого процесу. За таких умов може виникнути несподіваний «джокер» - раніше маловідома політси- ла, яка, на відміну від інших, ще не «заробила» великого негативу. За неї голосують як за найменше зло;

між мотивами загальнонаціонального та регіонального ха­рактеру, бажанням підтримати свого земляка та недовірою до по- літсили, від якої він балотується;

між ідеологічними та раціональними мотивами, що яскраво проявилося на парламентських виборах 1998 та 2002 років. Багато виборців Південної та Східної України за партійними списками го­лосували за комуністів, висловлюючи у такий спосіб протест проти важкого життя та ностальгуючи за часами СРСР, а у мажоритарних округах підтримували підприємців, які надавали благодійну допо­могу та займались соціально-економічним розвитком територій;

між раціональною та емоційною складовими, що проявля­ється у суперечності між вибором певної політичної програми та лідера. Наприклад, люди можуть підтримувати кандидата у прези­денти, але не поділяти його позицій з окремих питань/

Визначальну роль у мотивації відіграють потреби - це об’єк­тивно сформовані, стійкі форми підтримання соціальних практик різних акторів, що беруть участь у процесах соціальної дії, чинник стимулювання активності особистості у різних сферах суспільно­го життя. При цьому варто розуміти, що у виборця немає окремої потреби обрати кандидата на якусь посаду або зробити депутата­ми висуванців якоїсь політичної партії. Він насамперед голосує за реалізацію своїх потреб, які може пов’язувати із певними електо­ральними акторами. Андрій Єрмолін пропонує таку класифікацію мотивів електорального вибору:

блок потреб (голосування, яке вже стало нормою соціальної поведінки);

блок «внутрішнього фільтру» (усвідомлений вибір на під­тримку певного кандидата, бажання бути поруч із переможцем);

цільовий блок (участь у виборах з метою вплинути на ситу­ацію в державі, змінити життя на краще).

Ця класифікація може пояснювати як мотиви участі у голосу­ванні, так і підтримку конкретних кандидатів чи партій.

Схожу класифікацію пропонує В’ячеслав Казміренко, виокремлюючи чотири типи політичного вибору: раціональний (ранжування цінності та корисності різних варіантів голосування), розумовий (усвідомлення наслідків і перспектив вибору), інтуїтив­ний (засновано на частковому знанні про учасників виборчого про­цесу) та емоційний, коли домінують почуття та стереотипи.

Значний вплив на реалізацію потреб виборців мають різні моде­лі сприйняття політичної інформації:

Апатично-індиферентна за принципом «не думаю і не хочу думати». Людина не цікавиться політикою та програмами кандида­тів, голосує за звичкою або «за компанію», а її вибір часто зумовле­но випадковими чинниками.

Стереотипна («я вже все знаю і більше нічого знати не хочу»). Така модель дуже поширена на селі, коли люди за жодних умов не голосують тільки за чужинців.

Малоінформована, коли виборець не володіє достатньою ін­формацією про електоральних акторів, проте цікавиться нею і хоче знати більше. Саме на такий електорат орієнтовано всю політичну рекламу, і його вибір багато в чому залежить від того, наскільки вона переконлива.

Емоційна, коли люди більшою мірою орієнтуються на сприй­няття образів та символів, що продукуються учасниками виборчого процесу. Важливе значення тут мають вдало сформульовані гасла та месиджи - «Разом - сила», «Зробимо їх разом», «Справедливість є, за неї варто боротися» тощо.

Ідеологізована, коли основним мотивом голосування є прихиль­ність до певної ідеологічної платформи («ліві-праві», «консервато- ри-ліберали», «глобалісти - націоналісти» тощо). За українських умов в чистому вигляді така модель майже не працює, адже по-справжньо­му ідеологічних партій у нас одиниці, а переважна більшість партій швидко змінюють свої позиції, залежно від кон’юнктури.

Раціональна, під час якого виборець чітко усвідомлює свої інтереси та особисту вигоду від перемоги певної політсили або кандидата. Раціональність може мати кілька рівнів - від локально- предметного (коли ми голосуємо за свого друга, сусіда, знайомого на виборах депутата місцевої ради або сільського/селищного голо­ви) до абстрактного (як правило, на національних виборах). Адже чим вище рівень кампанії, тим більш примарними виглядають шан­си пересічної людини отримати вигоду від збереження або зміни влади на користь певного політичного суб’єкта.

Ціннісна, що притаманна дуже невеликій частині виборців, що визначаються із своїми фаворитами задовго до дня голосування і вже не змінюють своїх уподобань.

Також до цього переліку можна додати патерналістську модель волевиявлення. Патерналізм - це система соціальних відносин та політичних практик, за якої держава забезпечує першочергові потре­би громадян, а громадяни в обмін на це дозволяють владі визначати свою модель політичної поведінки. Така система прийшла до нас із радянських часів із безкоштовною освітою, медициною та кварти­рами. Проте український патерналізм має свої особливості - він про­являється через залежність від держави лише у тих випадках, коли людина не може впоратись із проблемою сама. У той же час усього, що українець може досягти правдами і неправдами (в тому числі че­рез корупцію), він добивається сам. Передумовами для поширення патерналізму є переважання в українському суспільстві екстерналів (людей, які покладають відповідальність за своє життя на зовнішні чинники, а не на самих себе), а також схильність наших земляків вва­ жати, що саме держава має гарантувати соціальну справедливість та забезпечувати матеріальне благополуччя громадян.

Радикально протилежного погляду на мотивацію електоральної поведінки дотримуються психологи, що констатують її рефлектор­ний та ірраціональний характер. При здійсненні волевиявлення домінують соціальні рефлекси - спонтанна та слабо контрольована свідомістю поведінська реакція, що спрямована на реалізацію групо­вих зв’язків та відносин за певних суспільних обставин. Людина не усвідомлює рефлекторної природи своїх дій, натомість намагається пояснити їх через поняття «цінність», «розумність», «раціональність».

На першому етапі прийняття електорального рішення спрацьо­вує рефлекс субдомінування - виборець «визнає» право електо­рального актора на лідерство та владу. Після цього проявляється рефлекс групової поведінки (відомий соціолог Вільям Мак-Дугалл називав його «стадним інстинктом»), що полягає у ідентифікації себе з прибічними певної партії або кандидата. Далі з’являється ефект навіювання, вперше описаний Габріелем Тардом, коли ви­борець перестає критично сприймати інформацію про свого фа­ворита та потрапляє до «інформаційної бульбашки» (що особливо актуально для користувачів соціальних мереж). На цьому тлі осо­бливо ефективно діє сугестивний вплив передвиборчої агітації і як результат формуються електоральні преференції виборця.

Отже, при вивченні електоральної поведінки дуже важливо враховувати мотивацію як комплекс внутрішніх переконань люди­ни, що породжує прагнення впливати на владу. Виокремлюються багато різних мотивів, що визначають голосування виборців. Най­важливішими із них є афективні, оціночні та раціональні, які відо­бражають різні аспекти сприйняття політики пересічною людиною. Виборець може зробити правильний вибір тільки за умови критич­ного осмислення інформації та наявності сформованої системи по­літичних переконань та цінностей.

Зубченко О.С. Електоральна соціологія: підручник [Текст] /О. Зубченко. - Київ: Видавництво Ліра-К, 2023. - 208 с.

Ще більше матеріалу за посиланням: https://old.libr.dp.ua/cgi-bin/irbis64r_01/cgiirbis_64.exe?C21COM=F&I21DBN=ALLP&P21DBN=ALLP&S21FMT=&S21ALL=&Z21ID=&S21CNR

Маєте можливість отримати інформацію з послугою електронної доставки документів: https://www.libr.dp.ua/?do=eldd