Студенту на замітку. Реферат: Жіноче політичне лідерство

Жіноче політичне лідерство

Одним із сучасних напрямків дослідження соціально-психологічного феномену лідерства та лідера як його суб’єкта є ґендерний дискурс. Адже при будь-якому виваженому прийнятті рішень важливо, щоб були враховані цінності, потреби та інтереси різних верств населення, а тому залучення жінок до процесу обговорення, прийняття, упровадження рішень залишається необхідною передумовою демократичного розвитку країни.

Кікінежді О. М., Савелюк Н. М., Мороз Л. І. Соціально-психологічний феномен жіночого лідерства в Україні // Вісник Національного університету оборони України: збірник наукових праць. Київ: НУОУ. - 2021. Вип. 2 (60). С. 56-63

Анотація: У статті представлено теоретичний аналіз проблеми жіночого лідерства як соціально-психологічного феномену в сучасній Україні. Охарактеризовано психоісторичні особливості становлення лідерства жінки в умовах розвитку української державності. Досліджено особливості соціальних уявлень населення про соціально-демографічні параметри іміджу політика й політикині.

Як зазначає І. Грабовська, у межах сучасного ґендерного дискурсу питання власне жіночого лідерства, в тому числі політичного, є одним із найбільш актуальних. На думку вченої, основна проблема тут полягає не стільки у тому, що сучасні жінки начебто не зрозуміли можливість поза «жертвуванням» сім’єю виконувати роботу високої кваліфікації та гармонійно поєднувати «дім і кар’єру»; натомість головною проблемою є те, що жінки зазвичай «навіть і не намагаються бути особистостями з власними життєвими стратегіями та професійними амбіціями, і суспільство підтримує їх у цьому, активно промиваючи мізки різноманітними байками про «справжню жіночність», традиційну правильність, святу жертовність…»

Грабовська І.  Подолання гендерних стереотипів як умова цивілізаційного поступу cучасного українства // Вісник Київського Національного університету  ім. Т.Г. Шевченка. Серія. Українознавство. - 2012. -№ 16. -  С. 51-53

Анотація: Розглядається якісно нова роль жінки-політика на загальнодержавному рівні в Україні в умовах сучасних соціально-політичних трансформацій. Проаналізовано процеси емансипації та посилення участі жінок у політичному житті країни. Акцентовано увагу на впливі зовнішніх і внутрішніх факторів, таких як євроінтеграційні процеси, політичні реформи та зміни у суспільній свідомості. Досліджується роль жінок у формуванні державної політики, їхня участь у прийнятті ключових рішень і вплив на соціально-економічний розвиток країни. Особливу увагу приділено бар'єрам, з якими стикаються жінки-політики, зокрема: гендерним стереотипам, нерівному доступу до ресурсів та обмеженим можливостям для кар'єрного зростання в політичних структурах.

Наводяться приклади успішних жінок-політиків, які зробили значний внесок у політичні та соціальні зміни в Україні. Окремо розглядаються ініціативи, спрямовані на підвищення гендерної рівності в політичному житті, і пропонуються рекомендації для розширення участі жінок у політичних процесах та зміцнення їхніх позицій у державному управлінні.

Виклики сучасності створили нову тенденцію – жінки рішучіше приймають рішення щодо реагування на кризи. Лідерство жінок та їхні ролі у прийнятті рішень збільшилися як на рівні сім’ї, так й на рівні громади. Забезпечення гендерних прав на законодавчому рівні поступово приводить до зміни традиційних уявлень про лідерські ролі в гендерному сприйнятті. Останнім часом в Україні саме ситуаційний фактор (фактор війни) сприяв розвитку жіночого політичного лідерства. Сьогодні варіативність наявних соціокультурних ресурсів створює умови для існування високих статусних жіночих ролей. Змінилися можливості доступу жінок до інститутів політичної влади та лідерства. Сучасні представники органів української влади стали більш гендерно толерантними і сприймають людей-професіоналів не залежно від статті, а залежно від їх професійних здібностей.

В сучасному світі все частіше стоїть питання не стільки про стереотипізацію приходу жінки до влади, а скільки про її фінансові та соціально-побутові можливості (наприклад, можливості залишати маленьких дітей на чоловіка чи третю особу, можливість відвідувати дитячий садочок в умовах воєнного стану, опіка над літніми людьми тощо). Очевидно, що відмінності між лідерськими бар’єрами чоловіків і жінок існують, але вони не виступають чинником, який закриває можливість для жінки бути лідером у політиці.

Плецан Х. Гендерні аспекти досягнення політичного успіху // Економіка та держава. - 2010. -№ 8. -  С. 138-139

Анотація: У статті проаналізовано особливості жіночого політичного лідерства крізь призму історичного аспекту та в сучасних умовах становлення незалежності України. Обгрунтовано необхідність впровадження гендерного паритету в сфері політики. Зроблено висновок, що політичного успіху жінки можна досягнути на основі принципів рівності взаємовідносин.

Перш ніж перейти до безпосереднього аналізу зазначеної проблематики, по значимо базисні поняття. Гендер (gender) — категорія, що позначає соціальну особливість статі людини, на відміну від біологічної статі (sex), соціально-рольовий статус, який фіксує соціальні можливості людини — чоловіка і жінки — в усіх сферах життєдіяльності. Гендерна рівність — це категорія, що використовується для позначення процесу справедливого ставлення до жінок та чоловіків. Обидві категорії використовуються для означення процесу справедливості й покликані компенсувати історичні та соціальні перешкоди, які не дають жінкам та чоловікам існувати в рівних умовах. Гендерна рівноправність — означає рівне оцінювання суспільством подібностей та відмінностей між жінкою та чоловіком і розрізнення ролей, які вони відіграють.

В свою чергу, гендерна демократія — категорія, що фіксує специфіку системи волевиявлення двох статей — жінок і чоловіків — у громадянському суспільстві як рівних у правах і можливостях, що законодавчо закріплені й реально забезпечені в усвідомленні політико-правових принципів, діях, розбудові суспільних і державних структур з урахуванням гендерних інтересів та потреб. Державна гендерна політика — це діяльність (або бездіяльність у разі на вмисного непровадження такої політики) державних інституцій, спрямована на здійснення (безпосередньо або опосередковано) та гарантування рівних прав, свобод і можливостей для жінок і чоловіків, утвердження гендерної демократії та формування гендерної культури в суспільстві.

Для державної гендерної діяльності характерні: вироблення гендерних стратегій і способів їх досягнення; цілеспрямоване розроблення планів, програм втілення гендерних стратегій; імплементація гендерного конструкту в усі сфери суспільного життя; вироблення державних механізмів забезпечення гендерної рівності в суспільстві, узгодження їх із громадськістю; прийняття гендерного законодавства, гендерна експертиза чинного законодавства; гарантування здійснення державної та правової політик щодо гендерної рівності; сприяння науковим установам у розробленні гендерних проблем і проведенні гендерного аналізу соціальних процесів у країні.

 Оскільки реальне становище жінки часто суттєво відрізняється від становища чоловіка, акцент у структурі гендерних стратегій та їх реалізації ставиться на політичній сфері щодо покращення становища жінок. І це справедливо. Водночас така справедливість не унеможливлює, а, навпаки, передбачає в структурі гендерної політики наявність над звичайно важливого її напряму — оновлення позиції чоловіків відносно формування гендерно-якісніших, адекватних потребам сучасності світогляду, поведінки, громадських і державних форм діяльності, подолання неадекватності сприйняття ними сучасних перетворень світового й національного рівнів, насамперед у сфері гендеру.

Сучасний тип жінки, політичного діяча є досить суперечливим суспільним феноменом, що віддзеркалює нелінійний шлях її становлення та розвитку. Час стає мірилом можливості й рівня суб'єктів політичного перетворення, їх гендерного потенціалу й політичної активності, обсягу залучення інтелектуального ресурсу жінки та чоловіка сучасною політикою. Водночас феномен культу жінки як політичного діяча безпосередньо пов'язаний з національними потребами. Ця властивість спостерігається крізь призму історичного аспекту становлення та форму вання поняття жінки як політичного діяча, жінки-лідера.

Проблема жінки як політичного діяча на теренах української держави сягає своїм корінням в сиву давнину. Ще в славетні часи могутньої Київської Русі формується та грунтовно досліджується тип жінки як активного суспільно-політичного діяча. Яскравим прикладом постає образ київської княгині Ольги, відображення якого знаходимо в пісенному фольклорі, переказах, народних повір'ях та обрядах. Власне, цей епохальний період є першим етапом в політичній історії акумулювання жінки-політика як представника родової знаті.

Цікавим та насиченим в руслі цієї проблематики можна вважати епохальний період ХІХ — початку ХХ ст. Образ жінки як політичного діяча в Україні асимілюється з суспільно-політичним феноменом, детермінуючи це поняття з національно-демократичними хвилями. Можна з впевненістю стверджувати, що саме в цей період образ-тип жінки як політичного діяча набуває визначення та розвитку.

Ворчакова І. Є. Жіноче політичне лідерство: особливості гендерного сприйняття [Електронний ресурс] / І. Є. Ворчакова // Актуальні проблеми філософії та соціології. - 2023. - Вип. 45. - С. 151-155

Анотація: Встановлено особливості гендерного сприйняття жіночого політичного лідерства через проведення якісного методу дослідження та його трансформаційні репрезентанти в сучасних наукових працях.

Виклики сучасності створили нову тенденцію – жінки рішучіше приймають рішення щодо реагування на кризи.

Лідерство жінок та їхні ролі у прийнятті рішень збільшилися як на рівні сім’ї, так й на рівні громади. Забезпечення гендерних прав на законодавчому рівні поступово приводить до зміни традиційних уявлень про лідерські ролі в гендерному сприйнятті. Останнім часом в Україні саме ситуаційний фактор (фактор війни) сприяв розвитку жіночого політичного лідерства.

Сьогодні варіативність наявних соціокультурних ресурсів створює умови для існування високих статусних жіночих ролей. Змінилися можливості доступу жінок до інститутів політичної влади та лідерства. Сучасні представники органів української влади стали більш гендерно толерантними і сприймають людей-професіоналів незалежно від статті, а залежно від їх професійних здібностей.

В сучасному світі все частіше стоїть питання не стільки про стереотипізацію приходу жінки до влади, а скільки про її фінансові та соціально-побутові можливості (наприклад, можливості залишати маленьких дітей на чоловіка чи третю особу, можливість відвідувати дитячий садочок в умовах воєнного стану, опіка над літніми людьми тощо).

Очевидно, що відмінності між лідерськими бар’єрами чоловіків і жінок існують, але вони не виступають чинником, який закриває можливість для жінки бути лідером у політиці.

Прогресивною тенденцію є те, що жінка-лідерка вже не викликає такого резонансу в українському соціумі, як декілька десятків років тому, але все ж таки залишається достатньо цікавим для суспільного аналізу феноменом.

Храбан Т. Є. Жіноче лідерство у збройних силах: виклики та перспективи [Електронний ресурс] / Т. Є. Храбан, О. В. Сілко // Вісник Національного університету оборони України. - 2023. - Вип. 4. - С. 161-168

Анотація: У статті окреслено проблемні питання й потенційні переваги збільшення кількості військовослужбовиць на керівних посадах. Зміни, що відбуваються в концептуалізації лідерства, визначено передумовою для збільшення кількості військовослужбовиць на керівних посадах. Розгляд лідерства як стратегії інтеграції сприятиме формуванню так званого «гібридного лідера», що втілюватиме у собі традиційні чоловічі лідерські якості та найкращі жіночі соціальні навички

На сьогодні гендерна проблематика стає одним із важливих аспектів Збройних сил України. Ч. Москос з колегами вважають, що чотири чинники сприяють інтеграції жінок у збройні сили.

Перший із них зумовлений демографічними змінами в суспільстві, а також ухваленням нормативно-правових актів у сфері гендерної політики, які забезпечують рівні права і можливості жінок і чоловіків та запобігають дискримінації за статевою ознакою. Згідно з принципом соціальної справедливості, жінки повинні користуватися рівними правами нарівні з чоловіками й мати рівні права в галузі національної оборони.

Другий фактор – внутрішній, коли військовим організаціям доводиться «реагувати на вимоги жінок, які вже перебувають у лавах збройних сил, і надавати їм можливості для кар’єрного зростання». Третій пов’язаний зі змінами умов ведення бойових дій у зв’язку із застосуванням високотехнологічних озброєнь, унаслідок чого винятково маскулінні характеристики, наприклад, фізична сила й агресія, втрачають своє значення. Четвертим чинником є заперечення громадянським суспільством унікальності військових організацій і вимога від державно-урядових структур впровадити у військові структури для жінок ті самі принципи рівних можливостей, які діють у цивільних організаціях. По мірі того, як жінки в армії стають нормою, а не винятком, збройні сили «повинні вирішувати більш суттєві гендерні питання, а не тільки збільшення чисельності жінок у збройних силах».

Наразі актуальною проблемою стає залучення жінок до ролей, які раніше були їм недоступні, як-от, високі бойові посади та призначення, які вважаються важливими позиціями для подальшого кар’єрного зростання. Гендерні зрушення у військовому керівництві не тільки дадуть змогу збільшити присутність жінок на всіх рівнях військового управління, а й сприятимуть тому, що на посаду буде призначатися найбільш кваліфікований фахівець. С. Харвуд зазначає, що «відсутність жінок на ключових посадах, пов’язаних з ухваленням рішень, і відповідний надлишок чоловіків на рівні вищого керівництва означає, що голоси більшості жінок майже ніколи не чують або враховують. Якщо ми хочемо усунути цей гендерний дисбаланс у командах керівників, необхідно сміливо йти на ризик наряду з поступовою тактикою зміни звичок і практик маскулінних організацій».

Давидюк О. О. Вік як чинник ставлення населення до громадсько-політичної активності жінок в Україні // Демографія та соціальна економіка . - 2013. -№ 2. -  С. 137-146

Анотація: У статті подано результати емпіричного дослідження щодо визначення місця жінки у вітчизняній політиці, зокрема у розрізі вікової структури респондентів. Проаналізовано вплив такої ознаки, як вік на ставлення до жіночого політичного лідерства. Показано, що стереотип, згідно з яким люди старшого віку більш негативно налаштовані щодо жіночого політичного лідерства, ніж представники молодшого покоління, спростовується в ході опитування, виявлено, що, навпаки, саме молодь продемонструвала вищий рівень забарвленості гендерними стереотипами. Проаналізовано причини даної тенденції в контексті формування новітніх негативних образів та соціальних ролей жінки в масовій свідомості.

В останні роки проблемам реалізації жінок у політичній сфері присвячена низка авторитетних досліджень, зокрема, «Формування гендерного паритету в контексті сучасних соціально-економічних перетворень» (2002 р.), проведене Українським інститутом соціальних досліджень, «Українське суспільство 1992–2006: соціологічний моніторинг», яке здійснив Інститут соціології НАН України [4], «Гендерні стереотипи та ставлення громадськості до гендерних проблем в українському суспільстві» (2007 р.) – провів Центр соціальних експертиз Інституту соціології НАН України, «Участь жінок у політиці та процесі прийняття рішень в Україні: стратегії впливу» (2010 р.), яке зробив Фонд «Демократичні ініціативи ім. Ілька Кучеріва» на замовлення Українського жіночого фонду. Дослідження громадської думки щодо ролі жінок у громадсько-політичному житті постійно вказують на те, що «пригноблювачем» жінки є не чоловік, а соціум через систему пануючих в ньому гендерних стереотипів, очікувань, настанов.

Доведено, що в суспільстві функціонують різні поведінкові репертуари та настанови політичного лідера, які є похідними від соціонормативної культури суспільства, що, в свою чергу, залежить від його соціальної структури та способу життя. Сучасні культурні норми, на які орієнтований індивід стосовно політичного лідера, не включають, а навіть деякою мірою відторгають жінку від цього образу – вони налаштовані на чоловіка. Однак у дослідженнях взаємозв’язку віку та гендерних стереотипів є певні прогалини: по-перше, в емпіричних дослідженнях вікові гендерні настанови подаються переважно у вигляді фіксованого результату без подальшого ґрунтовного порівняльного аналізу; по-друге, основна увага дослідників зосереджена на молодшому віці в контексті соціалізації (О. Здравомислова, К. Герасимова, О. Луценко та ін.).

Наукові напрацювання в цій площині характеризуються певною сталістю, тобто розглядають вікові відмінності щодо функціонування гендерних стереотипів як сформовані малодинамічні характеристики, однак відслідкування тенденцій за віковою ознакою дає змогу виявити латентні процеси становлення гендерних стереотипів, чіткіше описати соціальну ситуацію.

Тривале вивчення цього питання показує, що змінюються соціальні сприйняття жінки-лідерки, її вже менше перестають протиставляти чоловіку-лідеру, а сприймають як окрему повноцінну одиницю. Відповідно й науковий пошук на сучасному етапі повинен проводитися не шляхом гендерного корпоративного аналізу, а вивчатися когнітивні особливості лідерок та їх аксіологічні якості.

Ще більше матеріалу за посиланням: https://old.libr.dp.ua/cgi-bin/irbis64r_01/cgiirbis_64.exe?C21COM=F&I21DBN=ALLP&P21DBN=ALLP&S21FMT=&S21ALL=&Z21ID=&S21CNR

Маєте можливість отримати інформацію з послугою електронної доставки документів: https://www.libr.dp.ua/?do=eldd