Матеріал для написання реферату
Поняття «норма» і «відхилення» у розвитку дитини Особистісно орієнтований підхід, як нова парадигма освіти в сучасній школі, вимагає від учителя початкових класів знань поняття «норма» і відхилення від норми, а включення дітей з особливим освітніми потребами в освітній простір потребує іроз'ясування історії розвитку поняття «особа з обмеженими освітніми Можливостями». Норма - деяке ідеальне утворення, умовне позначення об’єктивної реальності, деякий середньостатистичний показник, який характеризує реальну дійсність, але не існує у ній. Норма передбачає таке поєднання особистості і соціуму, коли вона безконфліктно і продуктивно виконує провідну діяльність, вдовольняє свої основні потреби, відповідає при цьому вимогам соціуму відповідно віку, статі та психосоціального розвитку. Кожна норма має свої показники та характеристики. Все те, що це відповідає показникам називається відхиленням від норми. У медицині, педагогіці, психології, соціології є свої показники, параметри, характеристики норми. Орієнтація на норму важлива при визначенні недоліків у розвитку особистості з метою визначення спеціально-педагогічної допомоги. Індивідуальна норма розвитку кожної особи називається функціональною нормою. Доведено, що дитини вважається нормальною якщо: - рівень її розвитку відповідає рівню більшості дітей її або старшого віку, з урахуванням розвитку суспільства; - її розвиток відповідає власним індивідуальним якостям, здібностям і можливостям, що веде до повної інтеграції у соціум; - розвивається у відповідності з вимогами суспільства, яке визначає норми поведінки і подальші перспективи соціального функціонування в період зрілості (Л. Пожар). Показниками нормального розвитку дитини є: нормальна робота головного мозку та його кори; - нормальний фізичний розвиток і пов’язані з ним збереження працездатності, нормального тонусу нервових процесів; - збережені органів чуття, які забезпечують нормальний зв'язок дитини із зовнішнім світом; - систематичне навчання і виховання дитини у сім’ї, дитячому садку і загальноосвітній школі. Відхилення від норми у здоров’ї можуть викликатися зовнішніми (екзогенними) і внутрішніми (ендогенними) факторами. Серед яких визначальними є: - біологічні (спадкові відхилення, інфекційні, вірусні та ендокринні захворювання матері - під час вагітності, токсикози й ін..); - генетичні (хромосомні аномалії); - соматичні (невропатії); - соціальні (алкоголізм, наркоманія батьків, несприятливе середовище); - індекс пошкодження головного мозку (енцефалопатії); - соціальний вплив на дітей раннього віку (до 3-х років); - дефекти. Дефект (від. лат.беґесїия - недолік, вада) - це фізичний чи психічний недолік, котрий викликає порушення нормального розвитку дитини. За походженням дефекти можуть бути органічними і функціональними. Органічна вада - це порушення, відсутність або недолік якого- небудь органа або його частини. Органічні вади можуть бути: генералізованими (розумова відсталість) та ізольованими (затримка психічного розвитку, сліпота, глухота, порушення рухів і мовлення). Причини: спадкові, серцево-судинні захворювання, паралічі, травми. Функціональна вада - це порушення функцій органу або загальних функцій всього організму без порушення тканини органу. Прикладом можуть слугувати неврози, психоневрози, психопатія психози порушення поведінки. Причини: порушення соціальних зв'язків індивіда. Вада може виявлятися й у темпі розвитку. Розрізняють два варіанти: акселерацію - прискорений розвиток, і ретардацію (затримку) - відставання у розвитку. Вплив вади на розвиток дитини двояке: з однієї сторони, він утруднює нормальному розвитку діяльності організму, а з іншої сторони - сприяє посиленому розвитку інших функцій, які можуть компенсувати недолік. Вади розділяються на первинні та вторинні. Первинні вади виникають унаслідок порушення функціонування центральної нервової системи, невідповідності розвитку віковій нормі. Він є наслідком недорозвиненого або пошкодженого мозку. Проявляється первинний дефект у виді порушення слуху, зору, паралічу, порушення розумової працездатності й ін. При відсутності корекційного впливу у подальшому відбувається вторинні нашарування (відхилення) - дефекти. Вторинні вади, які виникають у дитини з порушенням психофізичного розвитку, якщо соціальне оточення не компенсує цих порушень, а, навпаки, детермінує відхилення в особистісному розвитку. Вони заважають як навчанню, так і соціальній адаптації. Виникає педагогічна занедбаність, розлади емоційно-вольової сфери і поведінки. Фізичні відхилення. Існує декілька класифікацій людей, які мають відхилення у здоров’ї та розвитку. Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) у 1980 році прийняла такі три шкали обмежених можливостей: - хвороба (недуга) - втрата або відхилення анатомічної, фізіологічної і психічної структури або функції, яка поряд з різними поведінковими та громадськими перешкодами перешкоджають залученню особи до активної участі у суспільному житті на рівних умовах з іншими її учасниками. У людини працездатного віку (від 16 років до пенсійного віку) тяжкість недуги визначається, виходячи з її' обмежень у залученні до повсякденній діяльності та суспільного життя, таким чином: глибокий недуг, якщо це повністю перешкоджає повсякденних справ або суспільного життя; - важкий недуг, якщо це обмежує повсякденні справи або участь у суспільному житті; - середній недуг, якщо це створює труднощі для повсякденних справ або участь у суспільному житті; - обмежена можливість здоров’я - будь-яке обмеження або втрата здатності (унаслідок наявності дефекту) виконувати будь- який вид діяльності у межах того, що вважається нормою; - недієздатність (інвалідність) - наслідок дефекту або обмежена можливість конкретної людини, яка перешкоджає чи обмежує виконання нею певної нормативної ролі, виходячи із вікових, статевих чи соціальних факторів, що не дає змоги інтегруватися у суспільство. Інвалідність визначається лікарсько- контрольною комісією (ЛКК), на підставі висновку спеціальних дитячих лікарів зафіксованих в епікризі (витягу) з історії хвороби. У науковому освітньому обігу використовується термін «обмежені освітні можливості» - це діти з обмеженими можливостями здоров’я, які мають фізичні і (або) психічні відхилення, які перешкоджають засвоєнню освітніх стандартів без створення спеціальних умов для отриманні освіти. Психічні відхилення - це відхилення, пов’язані з розумовим розвитком людини чи недоліками її психіки. До даного типу відхилень відносяться насамперед такі відхилення: - затримка психічного розвитку; - розумова відсталість (олігофренія). Розумова відсталість буває в легкій (дебілізм) і глибокій (ідіотизм) формах; - порушення мови (від заїкання і порушення вимови до порушення письма і читання); - порушення емоційно-вольової сфери (суїцид); - обдарованість - це- певне позитивне поєднання здібностей, що забезпечує успіх у виконані будь-якого виду діяльності. Педагогічні відхилення - дане поняття стосується стандартів які визначають рівень освіти та виховання (норми одержання чи неодержання освіти та виховання. Педагогічна норма визначається як прийняті стандарти загальної освіти, відповідно до яких кожна дитина повинна одержати рівень освіти. Відхилення від педагогічних норм пов’язується найчастіше з тим, що діти не можуть одержати відповідну освіту через обставини що склалися або не хочуть це робити. І. Кулагіна запропонувала нижченаведену класифікацію домінуючих причин неуспішності у початкових класах загальноосвітнього закладу: Недоліки розвитку мотиваційної сфери та сфери довільності: - несформованість широких соціальних мотивів навчання, слабкі пізнавальні інтереси, нерозвинута мотивація досягнення успіху, що проявляється у втраті інтересу до навчання або «однобічних» інтересах, відсутності задоволення від подолання труднощів, отримання потрібного результату; - низький рівень довільності, що проявляється у недостатньому розвитку вольових якостей, невмінні працювати, порушеннях дисципліни. Відхилення в розвитку пізнавальної сфери, що проявляються у труднощах засвоєння навчального матеріалу, низька научуваність (здібність до засвоєння знань), інтелектуальна пасивність, затримка психічного розвитку (яка виявляється вже в процесі навчання). Несформованість способів навчальної роботи, що може бути результатом педагогічної занедбаності (проблеми на рівні сімейного виховання, недостатній рівень готовності до навчання в школі), недоліків шкільного навчання, а проявлятися - у «невмінні ичмтися», використанні нераціональних способів розв’язання ііиіічальних завдань, відсутності перенесення засвоєного способу на піший матеріал, неправильна загальна організація роботи тощо. Особливості психофізичного розвитку (окрім тих, що є визнаними як певний тип дизонтогенезу та репрезентованими ній це), що проявляються у соматичній ослабленості, властивостях ііпщої нервової діяльності (гіперактивність, уповільненість) та с воєрідності розвитку особистості (високий ступінь тривожності, демонстративність). Особливе місце у групі вторинних дефектів є соціальна дезадаптація і особистісні реакції на первинний дефект. Отже, умовами розвитку дитини є нормальне функціонування головного мозку і його кори; нормальний фізичний розвиток дитини, пов’язаний із збереженням нормальної працездатності; збереження органів чуття, які забезпечують зв’язок дитини із зовнішнім світом; систематичне і послідовне навчання дитини в усі періоди її розвитку. Усе те, що не відповідає нормі, визначається як «відхилення під норми». У реальній дійсності «чистих» відхилень, як правило, не буває. Одне відхилення провокує інше, одна група відхилень нашаровується на іншу. Таким чином, відхилення від норми можна розділити на чотири групи: фізичні, психологічні, педагогічні і соціальні. Загальна характеристика різних типів відхилень: - фізичні: хвороба; порушення зору; порушення слуху; порушення опорно-рухового апарату; - психологічні: затримка психічного розвитку (ЗПР); розумова відсталість (олігофренія: від дебільності до ідіотії); порушення емоційної сфери (аутизм, суїцид); порушення мовлення (від заїкання до порушення читання і писання); обдарованість; - педагогічні: відхилення в отриманні загальної середньої освіти; відхилення в отриманні професійної освіти; - соціальні: сирітство; - відхилення поведінки: алкоголізм, наркоманія, проституція, злочинність, бомбування, бездоглядність. Таким чином, норма розвитку - це не усереднений для віку показник, а оптимальний, з погляду суспільства, рівень, співвіднесений з індивідуальними особливостями дитини. Поняття «відхилення» використовується для позначення розбіжності з деякою нормою у поведінці, установках, цінностях, що розглядаються як прояви аномальної психіки. У педагогіці та психології розроблено статистичний метод визначення норми, для якого потрібно два показника: середнє арифметичне (X) і стандартне відхилення (а). Значення останньої величини не залежить ні від одиниці виміру, ні від числа випадків. Закон нормального розподілу показує, що існують відхилення від деякої середньої величини як в сторону збільшення, так і в сторону зменшення. Таке розуміння норми широко використовується для визначення розумової обдарованості та відсталості (І. Подласий). Певна кількість дітей має відмінні від середніх показники, а, відповідно, з педагогічної, соціальної, медичної точки зору ці діти характеризуються як такі, що мають особливі потреби. До їх числа входять діти, котрі мають як виняткові здібності чи талант, так і діти з фізичними, психічними, соціальними відмінностями, особливі потреби яких необхідно задовольняти. Особливі потреби - це термін, який використовується стосовно осіб, чия соціальна, фізична або емоційна особливість потребує спеціальної уваги та послуг, яким надається можливість розвинути свій потенціал (G. Lefrancois), у тому числі й освітній Найбільш поширене й прийнятне стандартне визначення «особливих освітніх потреб», зокрема в країнах Європейської спільноти, подано в Міжнародній класифікації стандартів освіти (International Standart Classification of Education): «Особливі освітні потреби мають особи, навчання яких потребує додаткових ресурсів. Додатковими ресурсами можуть бути: персонал (для надання допомоги у процесі навчання); матеріали (різноманітні засоби навчання, в тому числі допоміжні та корекційні); фінансові (бюджетні асигнування для одержання додаткових спеціальних послуг)». В Україні немає єдиної офіційної термінології для характеристики дітей з особливими освітніми потребами. Тому синонімом до наведеного визначення дітей з особливими освітніми потребами виступають альтернативні поняття: «діти з особливостями психофізичного розвитку», «діти з відхиленнями у роївитку», «нетипові діти», «діти з труднощами у навчанні», ВИНЯТКОВІ діти», «діти з обмеженими можливостям здоров’я» та її і., Термін «аномальні діти» витіснений із наукового обігу, оскільки визначав фіксацію порушень, вад, аномальності. Дитина з оОмеженими освітніми потребами (ООП) - фізична особа, яка має миди у фізичному і (або) психологічному розвитку, підтверджені ппіхолого-медико-педагогічною комісією, що перешкоджають о гриманню освіти без створення спеціальних умов.
Шевців, Зоя Михайлівна. Основи інклюзивної педагогіки [Текст]: підручник / З. М. Шевців. - Київ : Центр учбової літератури, 2018. - 247с.
| 
