Стійкість та безпека економіки України в часи повномасштабного вторгнення росії

Стійкість та безпека економіки України в часи повномасштабного вторгнення росії.

Російське повномасштабне вторгнення в Україну спричинило надзвичайні виклики для національної бюджетної системи, зумовило пошук ефективних системних кроків для реалізації заходів із забезпечення стійкості та безпеки економіки України. Система державних фінансів стикнулася з надзвичайно високим рівнем ризиків та випробувань - значним збільшенням видатків на оборону, зростанням дефіциту, і, як наслідок, державного боргу, зменшенням доходів державного та місцевих бюджетів. Суттєве обмеження ресурсів зумовлює розроблення ефективних системних кроків у використанні фінансових інструментів у програмах із забезпечення стійкості та безпеки економіки України.

Зеленський, Володимир. Володимир Зеленський представив у Парламент України План внутрішньої стійкості країни // Голос України(укр) : Газета Верховної Ради України. - 2024. - № 224. - С. 2

Анотація: Охарактеризовано всі 10 пунктів Плану внутрішньої стійкості України.

План внутрішньої стійкості України складається з десяти пунктів: «Єдність», «Фронт», «Зброя», «Гроші», «Енергетика», «Безпека», «Громади», «Людський капітал», «Культурний суверенітет», «Політика героїв».

Президент Володимир Зеленський представив зміст Плану під час виступу у Верховній Раді.

Перший пункт — «Єдність». За словами Глави держави, без єдності не може бути необхідних результатів Плану перемоги. «Світ може бути іноді глухим до окремих голосів, але не до цілого народу, який знає, чого хоче, працює об’єднано та вміє досягати своїх цілей», — зазначив Глава держави.

Зокрема, саме завдяки єдності Україна досягла найбільшого рівня близькості з ЄС і НАТО за весь час незалежності. Президент закликав усіх у країні бути найшвидшими в ухваленні та реалізації рішень, необхідних для того, щоб Україна стала найшвидшою у вступі до Євросоюзу. «Життєво важливим для всіх нас є й право України на членство в НАТО. Україна буде в Альянсі. Буде, якщо ми з вами продовжимо говорити з Альянсом у єдності. Вся Україна як один. Тільки так народам не відмовляють», — додав Володимир Зеленський.

Другий пункт — «Фронт». Він передбачає конкретні заходи для стабілізації фронту, збільшення технологічності Сил оборони України, спрощення процесів і подолання бюрократії в армії.

«Зміна підходів в управлінні людьми у Збройних Силах України, у Національній гвардії України, а також поширення найкращих практик управління, які застосовані в одних підрозділах, на всі інші елементи Сил оборони й безпеки України є центральним завданням оборонної політики нашої держави», — зауважив Президент.

Третій пункт — «Зброя». У ньому йдеться про нарощування власного виробництва гармат та артилерійських снарядів, ракет і дронів у співпраці з партнерами. За словами Володимира Зеленського, українська зброя — це одна з основ незалежності.

«Безумовно, одним лише нарощуванням виробництва ми не можемо обійтися. Нам потрібно випереджати Росію в технологіях. Зараз часто ми шукаємо відповіді на їхні технологічні рішення. На жаль, але вони в них є. Потрібно, щоб вони шукали відповіді на наші технологічні рішення», — наголосив Глава держави.

Четвертий пункт — «Гроші». Йдеться про побудову нової економічної політики, яка базуватиметься на підтримці українського підприємництва, детінізації бізнесу та безпеці його ведення, а також зниженні тиску з боку всіх державних інституцій.

«Саме така економічна політика може привести Україну до стійкого економічного зростання, достатнього рівня забезпеченості оборонних потреб України та збереження людського капіталу завдяки тому, що українці зможуть реалізовувати в Україні себе та свої прагнення. Без сильної економіки цього не буде. А сильної економіки не буде без поваги до підприємництва та підприємців», — зазначив Володимир Зеленський.

П’ятий пункт — «Енергетика». Він передбачає захист енергооб’єктів, заходи щодо підвищення енергоефективності та раціонального споживання ресурсів. Також ідеться про створення передумов для того, щоб Україна стала енергетичним хабом.

«Загалом енергетичний пункт Плану стійкості буде деталізований різними додатками — як закритими, так і відкритими, що в сукупності будуть чіткою енергетичною мапою для України на найближчі роки», — наголосив Президент.

Шостий пункт — «Безпека». У ньому йдеться саме про внутрішню безпеку, яка передбачає впровадження нової системи на загальнодержавному рівні: безпечна область, безпечне місто, безпечна громада. Він також охоплює заходи щодо укріплення державного кордону, детальну роботу з будівництва та реконструкції укриттів.

«Укріплення державного кордону України, навчання українців цивільного захисту й домедичної допомоги, розгортання системи базової військової підготовки є довготерміновою необхідністю. І це не про страх. А про впевненість і спокій», — зауважив Володимир Зеленський.

Сьомий пункт — «Громади». Він базується на створенні системи максимальної ефективності управління у громадах, особливо тих, які прийняли переселенців та релокований бізнес. Також цей пункт передбачає збільшення міжнародного компонента роботи — співпрацю з країнами, які взяли під патронат окремі регіони чи міста. Крім того, передбачено створення спеціальних податкових умов для громад у прикордонних областях.

«Маємо не забувати і про наші громади, які зараз на тимчасово окупованій території. Ми не забудемо цього. Україні потрібна готовність на всіх рівнях для того, щоб у правильний час та в результаті правильних заходів ми могли відновити контроль над усією своєю територією. І повернути людей» — наголосив Президент.

Восьмий пункт — «Людський капітал». Він містить кілька додатків, які базуються на новій українській політиці щодо відновлення житла, а також національному стандарті безбар’єрності. Окремий додаток присвячений новому підходу до освіти українських дітей, які перебувають за кордоном. Також цей пункт Плану передбачає модернізацію соціальної політики, зокрема системи охорони здоров’я, і розвиток співпраці між державою та церквою.

Крім того, у цьому пункті запропоновані конкретні рішення для збереження людського капіталу: створення інституту множинного громадянства, перезапуск дипломатичної служби, безкоштовне харчування для всіх школярів. Також буде створено спеціальний орган центральної виконавчої влади — Міністерство об’єднання українців, яке займатиметься справами глобальної української спільноти.

«Ми повинні створити всі умови для того, щоб українці — хоч би де вони перебували — справді могли відчувати себе українцями, працювати в Україні, з Україною, для України, зберігати справжній і сильний емоційний зв’язок з нашою державою, з усією нашою українською нацією, з її досягненнями, з її завданнями», — зауважив Глава держави.

Дев’ятий пункт — «Культурний суверенітет». Він передбачає створення великої культурної коаліції та, зокрема, реалізацію формату «культурного Рамштайну», розвиток культурної дипломатії для просування українських наративів через культурні та мистецькі проєкти за кордоном. Передбачено також формування календаря заходів для української культури в усіх регіонах світу з метою системної підтримки українського контенту. Крім того, ідеться про створення сучасних культурних просторів, а також оновлення культурної інфраструктури.

«І найочевидніше — цілеспрямоване, системне створення нашого, українського контенту. Такого контенту, який здатен повністю замістити російський контент. Це інвестиції у створення українського культурного продукту для різних соціальних груп, різних вікових категорій. Передусім для наших дітей. І це питання про стійкість, це питання про нашу безпеку зараз і потім. Ми повинні переграти Росію в цьому», — зазначив Володимир Зеленський.

Десятий пункт — «Політика героїв». За словами Президента, саме цей пункт чи не найбільш відповідальний із морального погляду.

Його реалізація має врегулювати перехід із військової служби у статус ветерана. Він містить п’ять спеціальних додатків. Перший — щодо здоров’я та реабілітації ветеранів — передбачає спеціальні умови для захисників. Другий — про завершення підготовчих робіт для запуску програми помічника ветерана. Третій — щодо створення мережі ветеранських просторів у кожному регіоні України. Четвертий — про запровадження програми економічної та соціальної підтримки для ветеранів, зокрема на придбання житла. П’ятий — щодо освітніх ініціатив для ветеранів та їхніх дітей.

«Усе повинно дати інституційну гарантію того, що держава та суспільство завжди поруч із ветераном та його сім’єю. І це потрібно повністю, системно реалізувати», — підкреслив Володимир Зеленський.

Повністю План внутрішньої стійкості України з усіма додатками буде представлений у грудні цього року. За словами Президента, документ фактично стане першою Українською доктриною, яка має провести державу від війни до миру.

Кузнєцов, К. В. (кандидат наук з державного управління; директор). Фінансові інструменти реалізації заходів із забезпечення стійкості та безпеки територіальних громад в умовах сучасних викликів / К. В. Кузнєцов, О. В. Саєнко // Фінанси України: науково-теоретичний та інформаційно-практичний журнал. - 2025. - № 2. - С. 103-115 

Анотація: Йдеться про те, що пріоритетним завданням сьогодні є створення умов для відновлення територіальних громад, забезпечення їхньої стійкості та безпеки. На прикладі програм з розмінування представлено систему індикаторів з оцінки ефективності та результативності бюджетних видатків, що допоможе оцінювати досягнення окреслених стратегічних цілей, підвищити якість планування фінансових ресурсів та збільшить рівень довіри до влади на усіх її рівнях.

Фінансова система України зазнає істотного тиску через сучасні виклики, зокрема руйнування інфраструктури, зростання соціально-економічних потреб населення та необхідність забезпечення обороноздатності країни. Комплексність цих проблем зумовлена взаємозалежністю фінансових, економічних і соціальних процесів, що потребує адаптації системи управління фінансовими ресурсами до кризових умов. Особливе навантаження лягає на бюджетну систему, яка має забезпечити одночасне фінансування сектору безпеки і оборони, відновлення територіальних громад та реалізацію соціальних програм.

Різке зростання видатків на сферу оборони суттєво вплинуло на систему державних фінансів. Під впливом цього чинника значно скоротилися ресурси місцевих бюджетів, а відновлення критичної інфраструктури та забезпечення соціальних стандартів стали найбільш значущими викликами для державної політики. У таких умовах до ключових завдань належить подолання наслідків повномасштабної агресії, підвищення стійкості територіальних громад і посилення їхньої безпеки.

Збройна агресія справляє суттєвий негативний вплив на систему державних фінансів України. Одним із яскравих прикладів такого впливу є зростання державного боргу, що позначатиметься в середньо- та довгостроковій перспективі на бюджетній політиці нашої держави. Якщо співвідношення державного боргу і ВВП у 2021 р. становило 48,9 %, то у 2023 р. цей показник зріс до 84,4 %. При цьому за підсумками 2024 р. він може наблизитися до 100 % ВВП.

Зростання державного боргу зумовлює збільшення видатків на його обслуговування, що може негативно впливати на підтримку програм соціально-економічного розвитку. Наприклад, у Державному бюджеті України на 2025 р. фінансовий ресурс на обслуговування державного боргу заплановано на рівні 480,8 млрд грн. Достатньо показово те, що цей обсяг у 42,5 раза більше, ніж кошти, виділені на Міністерство культури та стратегічних комунікацій.

Посилення боргового навантаження спричинено стрімким зростанням видатків на сферу оборони. У 2021 р. ці видатки становили 127,5 млрд грн, або 8,6 % у загальному обсязі державних видатків, а за 11 місяців 2024 р. зросли до 1900,6 млрд грн (збільшення у 14,9 раза) і досягли 50,3 %. Такі кардинальні зміни в системі державних фінансів позначились і на місцевих бюджетах. У перший рік війни, з огляду на фінансово-економічну кризу, обсяг трансфертів до них скоротився з 202,7 млрд до 136,8 млрд грн, або на 32,5 %.

В умовах, що склалися, актуальними завданнями є подолання наслідків повномасштабної агресії, підвищення ролі чинників безпеки та забезпечення стійкості до зовнішніх негативних впливів. Важливою умовою для цього є забезпечення фінансової спроможності територіальних громад, підвищення якості управління. Серед основних чинників досягнення окресленої перспективи слід назвати:

створення ефективної соціальної, виробничо-транспортної інфраструктури та збалансоване природокористування;

підтримка та сприяння розвитку підприємницької діяльності на території громади;

реалізація довгострокових стратегічних орієнтирів громади в питаннях соціально-економічного розвитку;

Формування програм та проєктів усунення наслідків агресії в Україні й посилення рівня стійкості громад мають відбуватися з урахуванням їх територіального розташування відносно кордону з країною агресором, лінії фронту та потенційних напрямів, звідки може виходити загроза. Комплекс цих заходів повинен спиратися на досвід, набутий з лютого 2022 р. щодо тактики, сил і темпів просування ворога територією нашої країни. У цьому контексті ми можемо виокремити дії для двох типів територіальних громад - "умовно тилової" та "умовно прифронтової".

В Україні схвалено Національну стратегію протимінної діяльності на період до 2033 року та Операційний план її виконання на три роки. Вона є програмним документом, який визначає основні напрями і завдання державної політики у сфері протимінної діяльності. До основних цілей Стратегії належать:

- забезпечення звільнення територій від ризиків наявності вибухонебезпечних предметів для їхнього безпечного й продуктивного використання;

- зниження впливу від вибухонебезпечних предметів на життя та здоров'я населення;

- розбудова системи управління протимінною діяльністю.

Для належного використання державних коштів доцільно окреслити низку індикаторів, за допомогою яких вимірюватимуться результати реалізації відповідних бюджетних програм. Система таких індикаторів може включати:

показники витрат, що демонструватимуть обсяг коштів, виділених на проведення заходів із розмінування та навчання населення. Видатки на закупівлю технічного обладнання для обстеження територій (металодетектори, роботизовані системи, важкі машини розмінування), кошти на технічне обслуговування наявного обладнання (тис. грн), а також для закупівлі засобів індивідуального захисту для саперів (каски, бронежилети, захисні костюми). До цієї групи також включають фінансування логістичного забезпечення (паливо, транспорт для перевезення персоналу й обладнання), видатки на створення, друк і розповсюдження інформаційних матеріалів про протимінну безпеку (буклети, плакати, відео);

показники продукту. До цієї категорії входять показники загальної площі, очищеної від вибухонебезпечних предметів територій (га), кількість знешкоджених вибухонебезпечних предметів (одиниць), кількість проведених інформаційних заходів із протимінної безпеки (тренінги, лекції, сесії). Крім того, індикатором продуктивності може бути кількість осіб, котрі пройшли навчання з протимінної безпеки (у т. ч. жінок і чоловіків різного віку);

показники ефективності. Для оцінки за цим напрямом слід обраховувати середню вартість очищення одного гектара території (тис. грн), відсоток очищених територій, придатних до використання за призначенням після розмінування, час, витрачений на очищення одного гектара території (години), частку населення громади, охопленого навчанням із протимінної безпеки (у розрізі статі та у відсотках до наявного населення), а також середню кількість вибухонебезпечних предметів, виявлених на одному гектарі території;

показники якості. Про якість проведених заходів свідчитиме відсоток територій, які успішно пройшли повторну перевірку після розмінування, зменшення кількості інцидентів із вибухонебезпечними предметами після проведення заходів, рівень задоволеності населення якістю навчання з протимінної безпеки (за результатами анкетування, %).

Наведені індикатори мають практичне значення та дають змогу покращити функціонування системи планування, програмування, бюджетування й використання бюджетних ресурсів на місцевому рівні, що є важливим чинником ефективності відновлення та розвитку територіальних громад.

Пріоритетним завданням сьогодні є створення умов для відновлення територіальних громад, забезпечення їхньої стійкості та безпеки. Реалізація цього завдання може відбуватися за двома основними сценаріями, від яких залежатиме комплекс заходів для різних типів громад. За будь-яким сценарієм важливим напрямом діяльності державної та місцевої влади на відповідній території є системні заходи з розмінування. Заміновані землі становлять серйозну загрозу для життя людей та унеможливлюють економічну діяльність аграрного сектору національної економіки, що суттєво гальмує процес відновлення. На прикладі програм з розмінування представлено систему індикаторів з оцінки ефективності та результативності бюджетних видатків, що допоможе оцінювати досягнення окреслених стратегічних цілей, підвищити якість планування фінансових ресурсів та збільшить рівень довіри до влади на усіх її рівнях.

Мельник, Олександра Михайлівна (кандидат економічних наук; доцент). Макроекономічний зміст фінансового програмування / О. М. Мельник. - Електрон. журн. // Формування ринкових відносин в Україні: збірник наукових праць. - 2024. - № 10. - С. 5-10

Анотація: Наведено основні аспекти макроекономічного змісту фінансового програмування. Охарактеризовано значення фінансового програмування на макроекономічному рівні. Встановлено, що фінансове програмування в макроекономіці є не лише технічним, але і соціальним інструментом.

Фінансове програмування в макроекономіці є важливим інструментом для аналізу і управління економічними процесами. Це стратегічне планування бюджетів, прогнозування доходів і витрат, а також оцінка ефективності державних вкладень. Основною метою фінансового програмування є визначення збалансованих фінансових планів, які сприяють стабільному економічному зростанню. Застосування фінансового програмування дає можливість урядам і фінансовим установам краще реагувати на економічні виклики, такі як інфляція, безробіття та економічні явища, пов'язані з глобалізацією. Ефективне фінансове програмування також сприяє оптимізації розподілу ресурсів та зниженню ризиків, пов'язаних з економічною нестабільністю. У процесі становлення макроекономічного середовища, фінансове програмування відіграє важливу роль у формуванні політики, яка стимулює інвестиції, забезпечує соціальне забезпечення і підтримує мікроекономічну стабільність. Тому його зміст та реалізація є невід'ємною частиною стратегії розвитку будь-якої країни.

Основні аспекти макроекономічного змісту фінансового програмування:

Фінансове програмування виступає важливим інструментом для моніторингу та оцінки результатів економічної політики. Завдяки аналізу фінансових потоків і показників уряди зможуть вчасно виявляти відхилення від запланованих бюджетних цілей і коригувати їх відповідно до реальних умов. Це дозволяє уникнути глибоких криз та забезпечити стабільність національної економіки.

Контекст глобалізації також вимагає адаптації фінансового програмування до нових викликів. Розуміння міжнародних фінансових ринків, коливань валютних курсів і змін у зовнішньому економічному середовищі стає пріоритетом. Ефективні фінансові стратегії сприяють країнам в інтеграції у світову економіку, за умов збереження при цьому національних економічних інтересів.

Основні аспекти макроекономічного змісту фінансового програмування охоплюють важливі елементи, що визначають ефективність національної економіки. Фінансове програмування є інтеграційним механізмом, який поєднує економічні прогнози, бюджетні розрахунки та політичні ініціативи з метою забезпечення стійкого розвитку. Першим аспектом є аналіз макроеко- номічних показників, таких як валовий внутрішній продукт, рівень інфляції та безробіття. Це дає можливість урядам і міжнародним організаціям формувати адекватні фінансові стратегії та рекомендації. Другим аспектом є розробка політики зайнятості та соціальних витрат, яка повинна бути спрямована на зменшення соціальної нестабільності. Третім важливим компонентом є мобілізація ресурсів через розвиток фінансових ринків, що сприяє залученню інвестицій у національну економіку. Фінансове програмування також потребує тісної співпраці між державними інститутами та міжнародними фінансовими організаціями, що дає можливість оптимізувати використання ресурсів і підвищити стійкість макроекономічних систем. Четвертим аспектом фінансового програмування є моніторинг і оцінка ефективності реалізації програм. Це є регулярний аналіз досягнень у сфері економічного зростання, соціального розвитку та фінансової стабільності. Зворотний зв'язок із результатами програм сприяє коригуванню стратегій, адаптуючи їх до змін в економічному середовищі.

П'ятим важливим елементом є управління державним боргом, що має критичне значення для підтримки кредитоспроможності країни. Прозоре планування і контроль за борговими зобов'язаннями не лише зменшує ризики фінансових криз, але й сприяє більшій довірі інвесторів і міжнародних партнерів.

Успішне фінансове програмування повинне ґрунтуватися на важливості інституційної реакції на виклики сьогодення. Сильні та прозорі інституції зможуть забезпечити ефективність реалізації фінансових стратегій і стабільність економіки в умовах глобалізації та швидких змін на світових ринках. Тільки так можна досягти сталого економічного розвитку та покращення добробуту населення.

Фінансове програмування в макроекономічному контексті є невід'ємною складовою сучасної економічної політики, яка забезпечує збалансоване використання ресурсів та досягнення стратегічних цілей розвитку. Воно охоплює широкий спектр аспектів, від бюджетного планування до аналізу макроекономічних індикаторів, що дає можливість державам і підприємствам прогнозувати та адаптуватися до змінних економічних умов. На макрорівні фінансове програмування передбачає координацію між різними економічними агентами, встановлюючи зв'язки між державними витратами, інвестиціями та споживанням. Це впливає на рівень зайнятості та національний продукт, формуючи основи для стійкого економічного зростання. З огляду на глобалізацію та постійні зміни у фінансовому середовищі, ефективне фінансове програмування стає важливим для запобігання економічним кризам та забезпечення стабільності. Інтеграція фінансових технологій у процеси економічного прогнозування також відкриває нові горизонти для аналізу та управління ризиками, визначаючи можливості для більш гнучкого підходу до фінансового планування в умовах невизначеності.

Горященко, Ю. Г. (доктор економічних наук; доцент). Підтримка розвитку інноваційного підприємництва в умовах релокації // Науковий погляд: економіка та управління: науковий журнал. - 2024. - № 1. - С. 7-12.

Анотація: Викладено результати аналізу теоретико-організаційних та практичних засад підтримки інноваційних підприємства та підприємництва в умовах релокації бізнесу за умов воєнного часу. Розглянуто організаційні та логістичні заходи урядової підтримки релокованого бізнесу, умови його подальшої адаптації, у тому числі програму релокації підприємств і вказано недоліки, що ускладнюють її реалізацію. Визначено, що серед основних проблем державної програми релокації є недостатня інформативна база та обізнаність про наявну програму, відсутність налагодженої комунікації між учасниками процесу.

Економіка України несе величезні збитки. Внаслідок руйнування цивільних та промислових об'єктів, інфраструктури, підприємства зіткнулися з проблемами виживання. Багато підприємств стикнулись з проблемами втрати робочої сили, руйнування об'єктів, відсутності можливості фінансування, обмеженості у роботі, закриття бізнесу. За цей час близько 8 тисяч вітчизняних бізнесів змінили місце своєї реєстрації. Війна призвела до гуманітарної кризи, а велика частина населення виїхала за кордон, що вплинуло і буде у подальшому впливати на демографічну та економічну ситуацію в країні протягом багатьох років.

Проте, незважаючи на складнощі, які постали перед підприємствами, українське підприємництво характеризують таким, що може швидко адаптуватись в кризових ситуаціях. Завдяки здатності швидко приймати нетипові рішення, підприємці мали змогу змінити напрям діяльності, впроваджувати інновації та технології, перевезти свої бізнеси в інші області України та за її межі.

Часткова неможливість працювати внаслідок бойових дій є рішенням релокація. Релокація має на меті перемістити підприємство в більш безпечний регіон або країну та розпочати діяльність на новому місці. Уряд країни запровадив спеціальну програму релокації підприємств, яка має на меті допомогти тим підприємцям, які подадуть заявку щодо переміщення бізнесу. Проте виявилось, що проблема має ряд недосконалостей та викликає додаткові труднощі у підприємців, а відтак, уповільнюється поліпшення економічної ситуації у регіонах, куди були переміщені підприємства, суттєво не змінюється рівень зайнятості та забезпеченості технологіями виробництва, як очікувалось.

Хоча релокація підприємств має схожі проблеми як у мирний час, так і у військовий, але сильно відрізняється швидкістю прийняття рішень та мотивацією, яка полягає в тому, щоб зберегти бізнес. Можна виділити дві групи підприємців: ті, які обирали релокацію як спосіб врятувати свій бізнес та не замислювалися про неї до повномасштабної війни; та ті, хто розглядав таку опцію та вбачали у ній можливість зростання.

У березні 2022 року урядом розроблено програму релокації підприємств з метою збереження стійкості економіки шляхом переміщення бізнесу із зон бойових дій чи наближених до таких. В квітні того ж року була запущена платформа спільно з Міністерством економіки України, яка базується на зборі та опрацюванні заявок підприємств, які бажають переїхати в більш безпечні області (за станом на кінець листопада 2023 року релокація можлива в один з 14 регіонів: Дніпропетровська, Кіровоградська, Черкаська, Полтавська, Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Тернопільська, Хмельницька, Чернівецька, Вінницька, Волинська, Рівненська та Київська (за виключенням Києва) області). Програмою може скористатись будь-яке підприємство, яке подасть заявку. Згідно з прийнятою постановою це відбувається безкоштовно.

Підприємці, які розглядають варіант релокації, мають усвідомлювати, що ця процедура є багатогранною та складною як фінансово, так і технічно й юридично. У процесі релокації підприємці стикаються з рядом проблем, серед яких:

необізнаність. Підприємці не були ознайомлені з такою можливістю, не було й розробленого термінового плану, через що не було можливості одразу коректно зреагувати на кризову ситуацію;

- складність. Переміщення працівників та активів як самостійно, так і силами Укрзалізниці або Укрпошти, є достатньо складною процедурою;

- невідповідність ринку та неможливість провести маркетингове дослідження через брак коштів. Потенційний новий ринок може бути насичений аналогічними товарами чи товарами-субститутами або навпаки не потребувати їх;

- проблема сертифікації продуктів. Якщо компанія вирішує переїхати закордон, вона стикається з необхідністю дотримання європейських стандартів та сертифікації;

- бюрократизм. Реєстрація та оформлення бізнесу в європейських країнах займає більше часу;

- мовний бар'єр та непорозуміння ментальності людей. Це не дає змоги ефективно комунікувати та повністю розуміти один одного, тому варто акцентувати увагу на цьому при виборі країни для релокації.

Розглядаючи релокацію закордон детальніше, можна зазначити, що переважно такі сфері як послуги, торгівля, ІТ, транспорт, будівництво перевозять бізнеси за кордон. Українські бізнесмени розглядають й ряд переваг в переміщенні компаній до Європи. Серед них можна виділити: розташування та близькість до різних європейських країн, як наслідок - зручність логістики, більш зрозуміла юридична система, ніж в інших країнах світу. При цьому, за даними досліджень лише близько 11% бізнесменів розглядають варіанти релокації підприємств за межі України.

Мало не половина підприємств, що змінили своє місце реєстрації, працюють у сфері оптової торгівлі (44%), у сфері будівництва (6%). Замикають трійку внутрішньо переміщених підприємств бізнеси, що здійснюють операції з нерухомістю (4,1%). Майже відсутні підприємства-релоканти, що працюють в інноваційній сфері, оскільки, на думку багатьох власників та керівників, питання інноваційного розвитку не на часі. Очевидно, інновації залишаються актуальними здебільшого для великих підприємств та експортерів.

Отже, для налагодження комунікації та злагодженої роботи бізнесу і влади в умовах релокації необхідно увесь час отримувати фідбеки, партнерську підтримку, залучення громадськості, адже високі результати у вигляді розвитку локальних та регіональних інноваційних екосистем у регіонах України, куди були переміщені і продовжують переміщуватися підприємства, прямо залежать від таких дій (створення бізнес-інкубаторів та акселераторів, інноваційних фондів та розробки менторських програм, особливо для інноваційних видів бізнесу).

Підприємництво відіграє провідну роль в стабілізації та розвитку економіки держави, підвищенні рівня добробуту населення, реалізації потенціалу на міжнародній арені. Проте, сучасне турбулентне середовище змушує підприємців стикатись з глибокими проблемами, а український бізнес - з найгострішими з них - бойовими діями, внаслідок яких він змушений приймати складні рішення, такі як релокація в інші регіони країни або закордон.

З метою підтримки національного підприємництва була розроблена і запущена програма релокації підприємств, яка має як безперечні переваги, так і ряд недоліків, через які процес релокації ускладнюється. Серед проблем, з якими стикнулись підприємці, виокремлено: необізнаність підприємців, складність процесу, бюрократизм, невідповідність Мало не половина підприємств, що змінили своє місце реєстрації, працюють у сфері оптової торгівлі (44%), у сфері будівництва (6%). Замикають трійку внутрішньо переміщених підприємств бізнеси, що здійснюють операції з нерухомістю (4,1%). Майже відсутні підприємства-релоканти, що працюють в інноваційній сфері, оскільки, на думку багатьох власників та керівників, питання інноваційного розвитку не на часі. Очевидно, інновації залишаються актуальними здебільшого для великих підприємств та експортерів.

Лопатинський, Юрій Михайлович (доктор економічних наук; професор кафедри бізнесу та управління персоналом). Розвиток екосистеми стартапів в Україні на прикладі Чернівецької області // Інвестиції: Практика та досвід : Аналіз. Прогнози. Коментар. - 2024. - № 3. - С. 37-42.

Анотація: Розглянуто розвиток екосистеми стартапів. На основі аналізу даних про фінансове забезпечення стартапів в Україні можна зазначити, що ринок стартапів в країні активно розвивається, проте стикається з конкретними фінансовими викликами, які пов'язані із наслідками війни в Україні.

За останнє десятиліття зростання української стартап-екосистеми було вражаючим. Українські стартапи розробили низку інноваційних продуктів від фінтеху до агротехнологій та інших галузей, а також створили чимало інноваційних продуктів і послуг. Однак, незважаючи на свої досягнення, українські стартапи все ще стикаються з низкою проблем. Зокрема, українські стартапи історично мали труднощі із залученням інвестицій через сприйняття України як ринку з високим рівнем ризику. Іншою серйозною проблемою є культурні та мовні бар'єри, з якими стикаються українці. Триваюча війна між Росією та Україною в Україні також є серйозним бар'єром для українських стартапів. Тому, уявлення про те, що Україна є ринком з високим рівнем ризику, є основною перешкодою для стартапів. Це відлякує іноземних інвесторів та клієнтів і ускладнює вихід вітчизняних стартапів на міжнародні ринки.

Розвиток екосистеми стартапів створює сприятливе середовище для обміну ідеями та співпраці між компаніями та урядами. Це може допомогти вирішити низку проблем та підтримати інноваційні проекти. Взаємодія з існуючими компаніями, інвесторами та іншими учасниками екосистеми дозволяє стартапам вивчати досвід інших, отримувати доступ до нових ринків та підвищувати свої шанси на успіх.

Аналіз поточного стану стартап-екосистеми в Україні є необхідним кроком для розуміння динаміки та перспектив сектору. Дослідження стартап-екосистеми включає оцінку різних аспектів корпоративного, інвестиційного, інфраструктурного та регуляторного середовища.

Оцінка стану венчурних інвестицій в українські стартапи є важливим кроком у розумінні динаміки української стартап-екосистеми. Український ринок стартапів переживає перехідний період і привертає увагу вітчизняних та іноземних інвесторів.

За останні п'ять років венчурні інвестиції в українські стартапи значно зросли і перевищили 300 мільйонів доларів США, що свідчить про активний інтерес інвесторів до місцевих інноваційних проектів.

Подальший аналіз секторів та галузей, які найбільше приваблюють венчурні інвестиції, показує, що інформаційні технології, медичні технології та сільськогосподарські технології є найпривабливішими для інвесторів — на ці сектори припадає понад 60% інвестицій.

Україна вже визнана однією з найперспективніших локацій для стартапів у Східній Європі, а кількість інвесторів, які беруть активну участь у розвитку стартап- екосистеми країни, значно зросла.

Startup Ranking Service щорічно складає рейтинг кількості стартапів у кожній країні; станом на грудень 2023 року до рейтингу увійшли 137 країн, серед яких Україна посіла 39-те місце з 371 стартапом. Не дивно, що перше місце посідають Сполучені Штати Америки (77 621 стартап), друге — Індія (16 225 стартапів), а третє — Велика Британія (7 051 стартап).

Детальний розгляд розподілу венчурних інвестицій за стадіями розвитку стартапів показує, що понад 70% інвестицій спрямовуються на ранню та середню стадії розвитку, що підтверджує високий рівень інноваційності українських стартапів.

Хоча перспективи зростання венчурних інвестицій в Україні залишаються високими, важливо вирішити такі проблеми, як нестабільність економічного та правового середовища, щоб забезпечити стійкість і розвиток стартап-екосистеми в країні.

Стартап-середовище в Україні активно розвивається, і в цьому процесі важливу роль відіграють наступні аспекти:

1. Інкубатори та акселератори. В Україні існують різноманітні інкубатори та акселератори, які підтримують стартапи на ранніх стадіях розвитку. Прикладами є UNIT.City, GrowthUP та університетські інкубатори.

2. Технологічні парки. Технологічні парки, такі як інноваційний парк UNIT.City в Києві, забезпечують інфраструктуру для стартапів, пропонуючи офіси, лабораторії та спільні приміщення.

3. Фінансування. Існують різні джерела фінансування, які допомагають стартапам розвиватися та масшта- буватися, включаючи венчурні фонди, інвестиційні компанії та грантові програми.

Так, Урядовий проєкт "Електронна робота" пропонує грантову програму для підтримки розвитку підприємництва та створення нових робочих місць. Зокрема, це малі гранти на відкриття або розширення власної компанії. Уряд запустив цю програму в липні 2022 року.

Головною умовою отримання малого гранту є створення робочих місць. Залежно від суми залучених інвестицій, діючий підприємець або бізнес-стартап повинен створити одне або два робочих місця (одне — 150 000 грн, два — 250 000 грн).

Грантова програма "Самозайнятий бізнес" спрямована на тих, хто бажає розпочати або розвинути мікро- бізнес від хімчисток та ательє до кав'ярень, пекарень та салонів краси.

У 2023 році фінансування урядової програми "єРобота" в Чернівецькій області зросло на 161%, в порівнянні з 2022 роком.

4. Освіта та навчальні програми. Навчальні заклади та навчальні програми, такі як Києво-Могилянська бізнес-школа та UNIT Factory, навчають молодих людей та надають їм навички, необхідні для роботи у стартап-секторі.

5. Технічна експертиза. Україна має велику кількість талановитих інженерів та розробників програмного забезпечення, що створює сприятливе середовище для технологічних стартапів.

6. Іноземна підтримка. Українські стартапи можуть отримати підтримку від іноземних програм та організацій, таких як Horizon 2020 та ЄБРР, а також залучити інвестиції від міжнародних венчурних фондів.

7. Громадські ініціативи. Низка громадських ініціатив та організацій, таких як Львівський ІТ-кластер та Kyiv Smart City, активно сприяють створенню сприятливої екосистеми для стартапів.

8. Нетворкінг та заходи. Регулярні заходи, конференції та нетворкінг, такі як iForum та IDCEE, сприяють обміну ідеями та взаємодії між українськими стартапами.

Ці елементи створюють унікальну екосистему, яка підтримує розвиток українських стартапів, допомагаючи їм зростати, залучати фінансування та конкурувати на світовому ринку.

Одним із прикладів успішного українського стартапу є Grammarly. Цей сервіс, що спеціалізується на перевірці граматики та стилю письма, отримав значне внутрішнє та міжнародне фінансування та міцну репутацію. Вплив на економіку полягає у створенні високо- технологічних робочих місць, залученні інвестицій та підтримці глобальної репутації України як інноваційної держави.

Інвестиції в Grammarly були успішними на різних етапах розвитку. Серед інвесторів такі компанії, як General Catalyst, Spark Capital та Institutional Venture Partners (IVP).

Перша інвестиція була отримана у 2017 році. Цей стратегічний крок передбачав залучення 110 млн доларів США від п'яти відомих фондів. 110 мільйонів доларів США від п'яти відомих фондів забезпечили ресурси, контакти та експертизу, необхідні для виведення компанії на новий рівень.

Через два роки Grammarly отримала реінвестиції в розмірі 90 млн доларів США, що дозволило збільшити вартість компанії до 1 млрд доларів США і виправдати очікування первинних інвесторів.

Компанія стала першою українською декакорною компанією, яка залучила останній раунд фінансування у розмірі 200 мільйонів доларів США у 2021 році.

Цікавим є приклад р^Іу це платформа для онлайн- освіти, яка дозволяє вчителям та репетиторам віртуально спілкуватися зі студентами онлайн. Платформа класифікує та ранжує репетиторів за допомогою алгоритмів, які застосовують елементи машинного навчання.

У 2016 році такі інвестори, як Techstars, SMRK VCDigital та Артур Костен, вклали в Preply 1,3 мільйона доларів США.

Також заслуговує на увагу стартап Petcube інтерактивний пристрій для взаємодії з домашніми тваринами. Petcube, який залучив фінансування, не тільки здобув популярність серед власників домашніх тварин, але й зробив важливий внесок у розвиток Інтернету речей та індустрії "розумного будинку".

Petcube починався з особистих внесків трьох українських засновників, а в 2013 році стартап отримав посівне фінансування в розмірі 70 000 доларів США від SOSventures та інвестора Семена Дукача. Це було частиною програми акселератора HAX. Того ж року Petcube запустив успішну кампанію на Kickstarter, зібравши 251 000 доларів США за два тижні. Це зробило його одним з найуспішніших продуктів для домашніх тварин, профінансованих громадськістю. На сьогоднішній день компанія залучила понад 14 мільйонів доларів інвестицій і продала сотні тисяч пристроїв у 18 країнах світу.

Ці приклади показують, як успіх українських стартапів впливає на економіку країни, рухає технологічний прогрес і виводить Україну на світову інноваційну арену. Їх діяльність стимулює розвиток високотехнологічного сектору, залучення інвестицій та посилення позицій України у світовій інноваційній екосистемі.

Єжижанська, Тетяна (старша викладачка кафедри медіапродюсування та видавничої справи факультету журналістики). Книжкові видавництва України в умовах перманентної кризи // Вісник книжкової палати : науково-практичний журнал. - 2023. - № 6. - С. 29-35.

Анотація: Визначено суть поняття перманентної кризи в українському книговиданні. Простежено динаміку вітчизняного книжкового ринку в умовах системної кризи. Визначено засади державної підтримки суб'єктів видавничої справи. Проаналізовано досвід функціонування видавництв в умовах війни та пандемії COVID-19. Здійснено хронологічну періодизацію для вивчення динаміки розвитку видавництв у кризових умовах. Виявлено комунікаційні виклики, з якими стикаються видавці під час кризи.

Вітчизняний книговидавничий ринок розви­вається в умовах перманентної кризи.

Останніми роками книговидавничу галузь країни охопили кілька типів криз: економічна, криза читання, пандемії, війни. Книжковий ринок є одним із найвразливіших, адже "економічні кризи перед­усім впливають на креативні індустрії, що най­більш незахищені, особливо в Україні".

Упродовж 1990—2000-х рр. українські книжкові видавництва не витримували кон­куренції з російськими. Найгіршим роком в історії вітчизняної книговидавничої справи доби Незалежності визнано 1999 р., коли було видано майже 22 млн книжок разом із підручниками. Ситуація на книговидавничому ринку України суттєво змінилася після 2014 р., коли суспільні процеси стимулювали розвиток української самоідентичності, розбудову держави, а також актуалізували потребу захисту її територій та інформаційного продукту.

Упродовж останніх десятиліть в україно­мовній книжковій галузі відбувалися значні коливання. Хоча книжковий ринок зазнав за­непаду 2014 та 2015 рр. через війну з Росією, від 2016 до 2020 р. спостерігалося певне пожвавлен­ня: зростала частка літератури, виданої україн­ською мовою, з'являлися й активно розвивалися нові видавничі бренди, активізувалося культурне життя, збільшилася кількість заходів і подій у книговидавничій галузі, як-от літературні фести­валі, книжкові ярмарки, презентації, зустрічі з авторами, автограф-сесії тощо. На відкритті Книжкового Арсеналу-2017 українська письмен­ниця й громадська діячка О. Забужко зауважила, що нарешті українці починають читати, а книж­ковий ринок "ожив, заграв, стрімголов розви­вається, з'являються нові жанри, заповнюються лакуни оригінальною літературою", а отже є підстави стверджувати, що "Україна починає входити до числа книжкових націй". Роки після першої активної фази російсько-української війни та до початку пандемії COVID-19 (2016— 2019) можна вважати найуспішнішими для віт­чизняного книговидання.

Проте економічна криза, спричинена панде­мією СOVID-19 і карантинними обмеженнями, негативно вплинула на розвиток українського книжкового ринку. Десятки закритих видав­ництв, скорочення обсягів виробництва й праців­ників — такий результат перших місяців каран­тину для книговидавничої галузі. Результати дослідження Української асоціації видавців і книгорозповсюджувачів (УАВК), оприлюднені в липні 2020 р., свідчать про скорочення обсягів випуску літератури майже на 50% порівняно з показниками І півріччя 2019 р. І хоча під час карантину більше українців почали купувати й читати книжки (частка покупців за перші місяці 2020 р. зросла вдвічі порівняно з 2014 р.: із 31 до 62%, зокрема частка покупців друкованих видань — із 30 до 59%, електронних — із 3 до 51%), видавати літературу стали значно менше.

З початком російської агресії українські книжкові видавництва змушені були залишити склади з мільйонами видань чи самостійно евакуювати їх з-під обстрілів; співробітники видавництв стали волонтерами чи вступили до лав ЗСУ і добровольчих батальйонів. Сповна оцінити масштаби збитків галузі книговидання неможливо, оскільки немає повного переліку об'єктів, що постраждали від російського вторг­нення. Відомо про руйнування найбільших в Україні харківських друкарень, що випускали книжки видавництва "Віват", "Фоліо", "Ранок" та інші. Проте більшість видавців спромоглися від­новити роботу та подбати про безпеку співробіт­ників, подолати проблему дефіциту паперу, перевезти подалі від зони бойових дій склади, налаштувати нові логістичні шляхи та знайти фінансування на ці процеси. За результатами опитування культурно-видавничого проєкту "Читомо", станом на грудень 2022 р. 85,9% ви­давництв в Україні продовжували функціонувати в умовах воєнного стану, 14,1% — частково про­вадили діяльність. Ці показники свідчать про по­зитивну динаміку галузі, оскільки у квітні 2022 р. працювали лише 39% видавництв, 51,2% — частково (онлайн чи офлайн).

Якщо в перші місяці повномасштабного вторгнення обсяги продажу літератури катастрофічно знизилися ("практично впали до нуля"), то за 9 місяців війни більшість видавців спостерігали поступове підвищення інтересу до читання. Окремі з них частково відновили рівень продажів ("Видавництво Жупанського", "Нора-Друк", "Родовід", "Комора" та ін.) і навіть збільшили його ("Видавництво Анетти Антоненко", "Смолоскип", "А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА", Yakaboo Pub¬lishing та ін.). Загалом, видавці схарактеризували ситуацію, як "складну, але вже контрольовану".

Варто зазначити, що окрім випуску літератури, співробітники видавництв провадять волонтерську діяльність ("Наш Формат", "Видавництво Старого Лева", "Білка", "Комора", "Віхола", "Лабораторія", "Дух і Літера" та ін.), перебувають на передовій, служать у ЗСУ ("Наш Формат", "Школа", "Фоліо", ArtHuss, "Видавництво Старого Лева", "НК-Богдан", "Дім Химер", "Свічадо" та ін.).

Під час повномасштабного вторгнення видавництва намагалися адаптуватися до складних умов і навіть випускали книжки. Порівняно з ковідним 2021 р. за перший рік війни кількість виданої літератури зменшилася вдвічі (за даними Книжкової палати України, за 2022 р. у країні було видано 9691 назву книг і брошур накладом 11 млн 704,2 примірників, що у 2—4 рази менше, ніж попередніми роками (http://www.ukrbook.net/)). Вітчизняний книжковий ринок став жвавішим через масову відмову читачів від російськомовної літератури й зростання інтересу до творчості українських авторів. За даними Державного комітету телебачення і радіомовлення, упродовж 2022 р. в Україні "178 компаній і приватних підприємців... виявили бажання займатися книговиданням і книгорозповсюдженням". Окрім цього, українські видавці виходять на іноземний ринок і беруть діяльну участь у міжнародних подіях, пошуку нових партнерів, продажу прав, репрезентації книжок в іноземних книгарнях тощо. За влучним висловом О. Забужко, найкращим промоутером української культури й української літератури у світі є ЗСУ.

На жаль, в Україні так і не запрацювала Стратегія розвитку читання на 2021—2025 роки "Читання як життєва стратегія", репрезентована Українським інститутом книги спільно з Міністерством культури та інформаційної політики (МКІП), покликана забезпечити "створення екосистеми навколо читання, вигідних умов для видавництв, книгарень та усіх представників сфери", що сприяло б активізації книжкового ринку загалом і розвитку книжкових видавництв зокрема. Нову Стратегію розвитку читання на період до 2032 року "Читання як життєва стратегія" навесні поточного року схвалено Кабінетом Міністрів України, проте стати покроковим документом для відновлення галузі вона зможе лише тоді, коли уряд країни виділить фінансування на впровадження.

Болючі наслідки кризи позначилися і на великих, і на малих підприємствах галузі. Окремі з них закрилися чи взяли паузу, щоб перечекати несприятливі часи, багато хто переглянув видавничі плани й переніс чи навіть скасував випуск певних видань. Проблеми книговидання в Україні, занепад книжкового ринку, зниження інтересу до читання — усі ці питання доводиться вирішувати видавцям, до того ж не лише фінансово, а й активізуючи та оптимізуючи комунікацію підприємства. Водночас з'являються нові видавництва, друкуються нові книжки, проводяться онлайн- та офлайн-заходи, що збирають тисячі вдячних читачів. Споживачі книжкової продукції гуртуються навколо видавничих брендів, виявляють підтримку улюбленим авторам і видавцям.

Вивчення діяльності книжкових видавництв України в умовах глобальної кризи сприяє осмисленню комунікаційних викликів, дає змогу з'ясувати, які стратегії кризових комунікацій слід застосовувати для виходу з кризи та налагодження ефективної роботи.

Глухов, Володимир Володимирович (аспірант відділу фінансової політики). Державна фінансова підтримка підприємств АПК України / В. В. Глухов. - Електрон. журн. // Формування ринкових відносин в Україні: збірник наукових праць. - 2023. - № 4. - С. 15-22 

Анотація: Розглянуто заходи державної фінансової підтримки фермерських господарств, сільськогосподарських підприємств і виробників продукції сільсько господарського машинобудування в Україні протягом останніх років. Проаналізовано програми та механізми надання підтримки, їхній вплив на структуру виробництва і міжнародну конкурентоспроможність підприємств АПК.

Значення АПК в економіці України постійно зростає. Для подальшого розвитку сектор потребує значних інвестиційних ресурсів. Водночас йому притаманні об'єктивно зумовлені особливості виробництва, що вимагають суттєвої фінансової підтримки з боку держави. У більшості країн світу уряди щорічно надають фінансування для широкого кола підприємств АПК, щоб забезпечити життєдіяльність сільського господарства, його конкурентоспроможність та гарантувати продовольчу безпеку на національному рівні. Проте сучасний стан державної фінансової підтримки вітчизняного АПК суттєво погіршився у зв'язку з безпрецедентною кризою державних фінансів, викликаною широкомасштабним вторгненням РФ в Україну. Це обумовлює необхідність розглянути поточні виклики, що постали перед системою підтримки АПК, аби в подальшому обґрунтувати напрями та механізми її удосконалення у повоєнний період.

Державна фінансова підтримка господарюючих суб'єктів в Україні складає близько 0,3% ВВП, що становить приблизно 20 млрд грн на рік. Більше половини цієї суми спрямовується на підтримку господарської діяльності у сільському господарстві. Основними механізмами надання цієї підтримки є програми розвитку, які здійснює Міністерство аграрної політики та продовольства, допомога в рамках реалізації програми «Доступні кредити 5-7-9», гранти від урядового проекту «єРобота». Поряд з цим, важливою для розвитку АПК є державна програма часткової компенсації фермерським господарством вартості придбаної сільськогосподарської техніки і реманенту вітчизняного виробництва.

Фінансова підтримка від Міністерства аграрної політики України у попередні роки здійснювалась відповідно до ЗУ «Про державну підтримку сільського господарства України», ЗУ «Про фермерське господарство» і ЗУ «Про організації водокористувачів та стимулювання гідротехнічної меліорації земель» за такими напрямами і формами:

У 2022 році: фінансова підтримка сімейним фермерським господарствам через доплату на користь застрахованих осіб єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - надана 198 суб'єктам на суму 1,3 млн грн;

підтримка фермерських господарств, інших виробників сільськогосподарської продукції - надана більш як 21 тис суб'єктам на суму понад 1,6 млрд грн.

На 2023 рік в державному бюджеті передбачено виділення 2 млн грн на доплати на користь застрахованих осіб; 199 млн грн - для сільськогосподарських виробників, які використовують меліоровані землі; 80 млн грн - для провадження виробничої діяльності та диверсифікації виробництва фермерських господарств.

Як видно, число програм підтримки і загальні обсяги фінансування від Міністерства аграрної політики у 2022-2023 рр. значно знизились, що зумовлено широкомасштабним вторгненням рф в Україну і відповідним скороченням державних видатків.

Державну програма «Доступні кредити 5-79%» запроваджено у лютому 2020 р. за ініціативи Президента України та Кабінету Міністрів України з метою підтримки інвестиційних проектів. Від початку широкомасштабного вторгнення цілями Програми визначено розвиток підприємництва через збільшення обсягів високотехнологічного виробництва, інновацій, експорту, імпортозамі- щення, зростання енергоефективності, сприяння створенню робочих місць і підприємств, повернення трудових мігрантів до України.

Реалізація Програми 5-7-9 здійснюється за рахунок коштів Фонду розвитку промисловості (ФРП), що фінансується з Державного бюджету України. Поряд із цією Програмою ФРП реалізує програми «Доступна іпотека 7%» і «Доступний фінансовий лізинг 5-7-9%». Протягом 2020-2023 рр. обсяги річного фінансування ФРП зросли з 1,5 до 16,0 млрд грн. Основні видатки Фонду у на компенсації відсоткових ставок за кредитами здійснюються для підприємств, що ведуть господарську діяльність саме у сільському господарстві.

Що стосується урядового проекту «єРобота», він був започаткований уже під час дії воєнного стану з метою активізації підприємницької діяльності та стимулювання створення робочих місць у сфері мікро- і малого бізнесу. Проект включає 6 грантових програм, за якими можна одержати: мікро-гранти для створення власного бізнесу; гранти для розвитку переробного підприємства; грант на реалізацію стартапу, у тому числі у секторі інтернет-технологій; кошти на навчання ІТ-спеціаль-ностям; а у сфері сільського господарства - державне фінансування закладки саду і кошти для розвитку тепличного господарства.

Урядова грантова програма для створення або розвитку садівництва, ягідництва та виноградарства дозволяє залучити від 140 тис. до 400 тис. грн/га, але не більше 10 млн грн та не більше 70% від вартості висадки насаджень. Гранти надаються виключно для висадки не більше 25 га насаджень з встановленням відповідних систем зрошення і водозабору. У 2022 р. за цією програмою надано грантів на суму 39,7 млн грн, а вже у бюджеті на 2023 р. на неї закладено 757,7 млн.

Гранти для створення або розвитку тепличного господарства надаються на будівництво 1000 модульних теплиць у розмірі не більше 70% від вартості проекту будівництва модульної теплиці, але не більше 7 млн грн. Видатки державного бюджету на ці гранти зросли з 14,0 млн грн у 2022 р. до 239,3 млн грн, запланованих у 2023 р. Загалом частка видатків «єРобота», спрямованих на сільськогосподарські проекти, зросла з 3,5% у 2022 році до 31,2% у 2023 році.

Однак з часу широкомасштабного вторгнення програма часткової компенсації вартості сільгосптехніки була призупинена, у 2023 році бюджетні кошти на відповідну статтю витрат також не передбачені. У поєднанні з іншими негативними факторами, спричиненими воєнними діями, це мало вкрай негативний вплив на галузь, який ще належить оцінити.

АПК є одним з найбільш фінансово підтримуваних державою секторів української економіки. Розгортання нових державних програм й інструментів підтримки протягом останніх років забезпечило ефективні стимули для активізації інвестиційної діяльності в галузі. Втім наявна підтримка фокусується переважно на сприянні мікро- та малому підприємництву, а з початком широкомасштабного військового вторгнення були призупинені ті напрями підтримки, які формували потенціал у сфері виробництва техніки і реманенту, що мало несприятливі наслідки для агропромислового комплексу в частині виготовлення продукції з високим рівнем обробки і доданої вартості.

Даценко, В. В. (кандидат економічних наук; доцент; академік Академії політико-правових наук України). Формування економічної поведінки підприємства у післявоєнний період економіки України // Інвестиції: Практика та досвід: Аналіз. Прогнози. Коментар. - 2024. - № 18. - С. 94-97.

Анотація: Обгрунтувано рекомендації щодо формування економічної поведінки підприємства у післявоєнний період. Для досягнення поставленої мети в роботі уточнено сутність економічної поведінки  підприємства. Досліджено основні виклики, з якими стикаються українські підприємства у післявоєнний період, включаючи інфраструктурні руйнування, кадрові проблеми та фінансові труднощі. Визначено можливості для розвитку та відновлення підприємств у нових економічних умовах.

Післявоєнний період є особливо складним і критичним для відновлення економіки будь-якої країни. Військові конфлікти спричиняють значні руйнування інфраструктури, призводять до втрат людського капіталу та знищення матеріальних ресурсів. У таких умовах підприємства стикаються з численними викликами, які потребують розробки та впровадження нових підходів до ведення бізнесу та економічної поведінки. Основні аспекти проблеми: руйнування інфраструктури (транспортних мереж, енергетичних об'єктів, комунальних послуг та виробничих потужностей створюють значні перешкоди для нормального функціонування підприємств); кадрові втрати та реінтеграція (втрата кваліфікованих працівників через міграцію, загибель або участь у бойових діях створює дефіцит робочої сили; повернення ветеранів та їх інтеграція у цивільне життя та економіку потребує спеціальних програм підтримки та перекваліфікації); фінансові обмеження (післявоєнна економіка стикається з браком фінансових ресурсів, зниженням інвестиційної привабливості та збільшенням державного боргу; підприємства змушені шукати нові джерела фінансування та ефективно розподіляти наявні ресурси; зміни в попиті та пропозиції); регуляторні та політичні фактори (нестабільність політичної ситуації та зміни в законодавстві можуть створювати додаткові ризики для підприємств; підтримка з боку держави у вигляді стимулюючих програм, субсидій та пільг є критично важливою для відновлення економічної активності). Метою даної статті є аналіз та визначення ефективних стратегій економічної поведінки підприємств у післявоєнний період, які сприятимуть відновленню та стабільному розвитку економіки України. Стаття також прагне надати практичні рекомендації щодо подолання викликів та використання можливостей, що виникають у післявоєнний період.

Повоєнний період — це складний і критичний час для відновлення економіки будь-якої країни. Україна, як і багато інших країн, стикається з багатьма викликами в цьому процесі. Відбудова інфраструктури, реабілітація військовослужбовців, залучення інвестицій та модернізація підприємств — все це вимагає ефективних економічних дій з боку бізнесу.

Повоєнні виклики:

1. Руйнування інфраструктури: значні пошкодження інфраструктури вимагають величезних ресурсів для відновлення і впливають на можливості та стратегії підприємств.

2. Кадрові проблеми: втрата кваліфікованих кадрів та необхідність реінтеграції ветеранів у цивільну економіку.

3. Зміни у попиті та пропозиції: відновлення економічних зв'язків, зміна споживчих уподобань та потреб.

4. Фінансові труднощі: брак фінансових ресурсів та необхідність залучення інвестицій.

В умовах визначених ризиків доцільно розглянути наступні стратегії економічних дій підприємств:

1. Інновації та модернізація: впровадження нових технологій та модернізація виробничих процесів допомагають компаніям залишатися конкурентоспроможними та підвищувати ефективність.

2. Партнерство та співпраця: співпраця з іншими підприємствами, як національними, так і міжнародними, сприяє обміну досвідом та ресурсами.

3. Соціальна відповідальність: важливо враховувати соціальні аспекти бізнесу, включаючи підтримку ветеранів та інших постраждалих груп.

4. Гнучкість та адаптивність: здатність швидко пристосовуватися до змін у зовнішньому середовищі, бути гнучким у прийнятті рішень та впроваджувати нові стратегії.

5. Залучення інвестицій: активне залучення внутрішніх та зовнішніх інвестицій, участь у державних програмах підтримки бізнесу.

Дослідження досвіду європейських країн і адаптація його до українських реалій дозволяє сформувати приклади успішних стратегій:

Аграрний сектор: відродження та розвиток сільського господарства, впровадження сучасних агротехнологій.

ІТ-сектор: активна участь у глобальному ринку інформаційних технологій, створення стартапів та інноваційних центрів.

Інфраструктурні проекти: участь у відновленні транспортної та енергетичної інфраструктури країни.

Дані стратегії дозволяють сформувати моделі поведінки. Під моделлю розуміють представлення організації у вигляді системних характеристик, взаємозв'язків і структурно-функціональних параметрів, необхідних для досягнення її цілей.

Найпоширенішими моделями, що використовуються для вирішення управлінських проблем, є теорія ігор, теорія масового обслуговування, управління запасами, лінійне програмування, імітаційне моделювання та економічний аналіз.

Формування економічної поведінки підприємств у післявоєнний період економіки України є багатогранним і складним процесом, що вимагає від підприємств інноваційного підходу, гнучкості та соціальної відповідальності. Успішна адаптація до нових умов може забезпечити стійкий розвиток та процвітання української економіки.

Опис сучасного підприємства як складної соціо-економічної системи, що в основі своїй грунтується на закономірностях певного набору прогнозованих дій, може бути здійсненим у координатах висвітлення окремих типів моделей поведінки підприємства. Унікальний характер розвитку вітчизняних підприємств (за період ринкових трансформацій в Україні впродовж 1990-2007 рр.) перш за все обумовлювався окремим типом економічної поведінки. Результати діагностики свідчать, що відмінності та альтернативи щодо ефективності функціонування підприємств в минулому та відповідні перспективи у подальшому розвитку є більш ніж значними.

Основу вищезазначених типів поведінки складає цілий комплекс факторів економічного, організаційного, культурно-етичного змісту, унікальних для кожного підприємства. Прикладне значення даних результатів полягає у можливості використання методологічного і методичного змісту категорії "економічна поведінка підприємства" при формуванні більш ефективної мікроекономічної політики і стратегій розвитку репрезентативного підприємства, пристосуванні реальних можливостей підприємства до умов середовища функціонування, формування управлінської моделі активного цілеспрямованого впливу діяльності підприємства на ринок з огляду на оцінювання потенційних можливостей підприємства та ризикованості його дій.

Внутрішня стійкість України в умовах війни та післявоєнного відновлення залежить від комплексної взаємодії державної політики, економічних механізмів, підтримки бізнесу, розвитку інновацій та зміцнення гуманітарної сфери. Дослідження засвідчують, що реалізація Плану внутрішньої стійкості України потребує ефективного управління фінансовими ресурсами, прозорих механізмів оцінки результативності державних програм і посилення довіри громадян до влади. Важливими складовими відновлення є підтримка релокованих підприємств, розвиток стартап-екосистеми, стимулювання аграрного сектору та створення умов для післявоєнної адаптації бізнесу. Водночас значна увага приділяється гуманітарному виміру стійкості, зокрема збереженню та розвитку книжкової галузі, яка стикається з численними кризовими викликами. Попри труднощі, пов’язані з війною, інфраструктурними втратами, кадровим дефіцитом і фінансовими обмеженнями, дослідження демонструють наявність значного потенціалу для відновлення та модернізації економіки. Отже, забезпечення внутрішньої стійкості України вимагає системного підходу, що поєднує державну підтримку, розвиток інновацій, ефективне фінансове планування та зміцнення соціально-економічних інститутів.