Суб’єктність України в сучасному світі: оцінки, стратегії, прогнози

Суб’єктність України в сучасному світі: оцінки, стратегії, прогнози. Аналітична доповідь. / за ред. О.М. Майбороди. Київ: Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України, 2020. 88с.

Політична система сучасної України характеризується, з одного боку, подоланням рудиментів сталінського тоталітаризму і «вимушеного» авторитаризму радянських часів, а з другого боку - запровадженням ідей неолібералізму з його засадничими принципами свободи політичного вибору, декларації мінімізації втручання держави в суспільні процеси, необхідності її верховенства права, громадянської відповідальності тощо.

Очевидно, що країни різняться не лише за географічними, демографічними, економічними показниками, але й за ступенем впливовості на глобальні, загально- й регіонально-світові процеси, що залежить від потужності й структури національної економіки, фінансової спроможності, рівня боєздатності країни тощо. Коли йдеться про рівень суб'єктності країни, маються на увазі передусім ознаки й критерії цього рівня - спроможність до усвідомлення й узагальнення тенденцій свого розвитку, здатність до формулювання національних інтересів, послідовність у їх реалізації та захисті, наявність національної мети і стратегії її досягнення.

Вирішальна роль у забезпеченні цього аспекту суб'єктності належить національним елітам, а результативність їх діяльності є похідною від їхньої якості і рівня компетентності, організованості, здатності до забезпечення суспільної консолідації і мобілізації для практичного здійснення визначеного курсу. Особливої ваги, за сучасних умов мінливості загальної геополітичної та геоекономічної ситуації, набуває прогностична здатність політичних еліт до передбачення напряму глобального цивілізаційного мейнстриму.

Для здійснення цієї функції еліті потрібно позбутися «залишкових явищ», нагромаджених досвідом «бездержавності», таких як відсутність власної політичної стратегії, тотальна залежність від метрополії у прийнятті ключових управлінських рішень. Серед перших завдань з наближення України до європейської цивілізації утвердження в ній реальної соціальної держави, подолання прірви між народом і владою, яка після 1991 року ставала дедалі ширшою, глибшою попри періодичні зміни владних персоналій.

Цивілізаційна суб'єктність України

«Новій» владній касті необхідно вийти зі стану залежності і відокремленості, припинити ховати свій егоїзм змінами політичного дискурсу і лінгвістичної семіотики, використовувати ліберальнодемократичну риторику з маніпуляційною метою, нав'язувати населенню уявлення про владу як про певну субстанцію, константну й самототожну, що служить онтологією історичного процесу, його реальним двигуном, натомість втілювати ідею підпорядкування держави суспільству.

Для власного самоочищення свого номенклатурного характеру владній еліті необхідно подолати низку факторів. До цих факторів належать:

еволюція політичної влади шляхом конверсії політичної та державної влади радянської та пострадянської номенклатури у кланово-корпоративну, а згодом - в олігархічну владу, посилення ролі тіньової економіки у розгортанні політичних процесів на тлі зниження життєвого рівня населення й відсутність механізмів суспільного контролю;

— втрата владою будь-яких «стримуючих» (зокрема, й морально-етичних) норм та деструктивний вплив на їх зміст засобами масової інформації, слабкість, нерідко - корумпованість владних структур, правоохоронної й судової систем, що уможливили монополізацію окремих секторів економіки, заволодіння суспільними ресурсами - економічними, фінансовими, інформаційними, політичними, принципи рекрутування еліти: особиста відданість, земляцтво, досвід попередньої спільної роботи, клановість і протекціонізм^[1]. Прірва між владою і суспільством — закритість і утаємниченість політичного життя;

— слабкість громадянського суспільства і його інститутів, відсутність у більшості населення чітких стратегічних пріоритетів суспільного розвитку, політична і громадянська апатія, в т. ч. з боку профспілок;

низький авторитет політичних партій, громадських організацій та інших недержавних організацій.