Перший популяризатор України на західноєвропейському просторі

Відомості про українські землі та народи, які на них проживали у різний час, здавна потрапляли до багатьох країн заходу і сходу завдяки чужоземним мандрівникам, дипломатам чи військовим людям, які за різних обставин побували у цих краях і залишили про них свої враження. Серед багатьох виданих творів іноземців особливе значення має «Опис України» Боплана.

До нього всі іноземці говорили про Русь, Малу Русь, Червону Русь, русинів, черкас, козаків, а Боплан першим з іноземців використав у назві своєї праці поняття «Україна» для означення українських земель, сприйнявши народну назву рідної землі українців. Г.Л. де Боплан є найбільш відомим для широкого загалу наших співвітчизників іноземцем, який залишив досить всебічні свідчення про флору і фауну нашого краю, побут і звичаї народу, військове мистецтво козаків і татар, господарські заняття народу тощо. А ще – складені картографічні зображення різних місцевостей України. Конкретно стосовно нашого краю ім’я Боплана пов’язане також із будівництвом фортеці Кодак, залишки якої маємо поблизу аеродрому м. Дніпро, на околиці села Старі Кодаки.

Про особу Г.Л. де Боплана і його знаменитий твір (який із другої половини ХVІІ ст. мав велику популярність серед освіченої публіки різних країн) написано багато досліджень, в тому числі такими корифеями української історичної науки, як академік Я.Д. Ісаєвич і доктор історичних наук Я.Р. Дашкевич.

Гійом Левассер де Боплан народився 1600 року в Нормандії в родині шляхтича, океанського лоцмана, який займався ще й математикою, гідрографією та картографією. Це вплинуло й на життєвий шлях сина, котрий рано став військовим інженером і картографом. У 1618 р. в Європі розпочалася війна, що пізніше отримала назву «Тридцятилітня». Є відомості, що в 1620 р. Боплан працював військовим інженером у рідному місті Дьєппі. Наприкінці 20-х рр. він уже був архітектором округу Руан. Але оскільки в той час загострилися не тільки політичні, а й релігійні конфлікти (родина Боплана належала до гугенотів), Гійом Левассер не бачив у Франції перспектив для своєї кар’єри. 1630 року військовий інженер Г.Л. де Боплан вступив на службу в Польщі й у складі артилерії польського війська С. Конєцпольського опинився на території України, де щойно було придушене потужне козацьке повстання під проводом Тараса Трясила.

За півтора десятка років під керівництвом Боплана були споруджені різні укріплення на Поділлі та Подніпров’ї, в тому числі у 1635 р. фортеця Кодак, збудована для контролю уряду за діями Запорозької Січі та перекриття притоку на Січ втікачів від кріпосного та національно-релігійного гніту з сіл і міст України.

Він же споруджував укріплення Кременчука (1634–1635 рр.) Та Боплан, перебуваючи в Україні, реалізував і другу свою іпостась – картографа. Він багато подорожував, здійснював геодезичні роботи, склав топографічні карти, записував відомості з географії, етнографії та історії українського народу, вивчав його господарські заняття, природу краю, збирав інформацію про ті землі (зокрема, про Північне Причорномор’я з Кримом), куди не міг потрапити особисто. Дослідники на підставі документальних джерел з’ясували, що у 1639 р. Боплан брав участь в експедиції, яка пливла човном униз по Дніпру і мав можливість замалювати течію ріки та прилеглі до неї території. Складена ним у 1639 р. карта ввійшла до рукописного атласу Фрідріха Ґетканта «Практична Топографія…», що нині зберігається у Військовому архіві Стокгольма.

Весною 1647 р. із невідомих причин польський коронний гетьман Миколай Потоцький звільнив Боплана зі служби. Він виїхав з України, де перебував понад 16-ти років, до Франції, зупинившись на кілька місяців у Ґданську, аби впорядкувати картографічні та етнографічні матеріали, які він задумав видати у Франції. Тоді у Ґданську жив відомий майстер-гравер Вільгельм Ґондіус, який мав графічно оформити видання книги Боплана.

Боплан жив у Дьєппі та Руані – в залежності від посад, які він обіймав за своєю спеціальністю інженера-фортифікатора. Він був двічі одружений, мав трьох дітей. Помер у 1673 (?) році. (Канадські дослідники А.Б. Перналь та Д.Ф. Ессар, на підставі знайденого ними в Національному архіві Парижа оригіналу листа Боплана до королівського контролера фінансів Ж Б. Кольбера від 1 січня 1675 р., заперечили існуючу в літературі дату смерті Боплана (Боплан і Україна. Зб. наук. праць.– Львів, 1998.– С. 38).

Що ж до видання твору «Опис України», то його історія така. Кілька років пішло на підготовку видання, оскільки виготовлення карт, схем, малюнків було досить складним процесом. Не чекаючи завершення роботи над виготовленням карт і малюнків, у 1651 році Г.Л. де  Боплан у Руані видав початкову версію своєї праці під назвою «Опис земель Королівства Польського від кордонів Московії до границь Трансільванії». Це видання вийшло лише в ста примірниках. У зверненні видавця Жака Кайю до читача книги Боплана другого видання говориться: «Любий читачу! Минуло десять років відтоді, як автор цієї книги доручив мені видрукувати сто примірників, які були подаровані лише друзям. Та оскільки багато осіб, побачивши її, знайшли її не тільки приємною, але й дуже прихильно про неї відгукнулися як про книжку, що заслуговує на друге, повніше видання, то я подумав, що, задовольняючи їхню цікавість, я не завдам шкоди загалові, коли передрукую її у повнішому і точнішому вигляді». Незважаючи на малий тираж, книга мала великий успіх у Франції, що пояснюється розгортанням Національно-визвольної війни українського народу під проводом Б. Хмельницького (природно, що тоді вона так не називалася, а вважалася війною польського короля проти козаків і татар) і, конкретно, перемогою урядових військ над повстанцями у битві під Берестечком наприкінці червня 1651 р.

Отже, в назві книги першого видання терміну «Україна» ще немає, хоча в тексті зустрічається (як зазначають дослідники) термін «Ocranie». Якщо врахувати мовні труднощі француза Боплана, який зміг певною мірою опанувати польську та українську мови, то вжитий ним термін можна перекладати і як «Окраїна» і як «Вкраїна» («Україна»).

Г.Л. де Боплан та видавець Жак Кайю стали готувати нове видання, для чого знадобилося ледве не десяток років. Воно з’явилося у тому ж Руані 1660 року з такою назвою: «Опис України (D’Ukranie), кількох провінцій Королівства Польського, що тягнуться від кордонів Московії до границь Трансільванії, разом з їхніми звичаями, способом життя і ведення воєн сіра де Боплана. В Руані, у Жака Кайус, при королівському дворі. MDCLX». Бароковий стиль назви книги робить її досить інформативною.

У цьому другому видання й автор звернувся до читачів: «Панове, я пропоную вам карту, складену не за чужими описами і не з чуток. Я склав її сам на основі точних вимірів, здійснених мною в усіх закутках краю, який вона зображає, що повинно переконає вас як у точності, так і в правдивості моєї розповіді. Обмаль дозвілля, відпущеного мені при виконанні важливих доручень, якими я був зайнятий під час війни у тих краях, примусив мене присвятити не менше восьми років, щоб довести цю працю до досконалості, оскільки міг трудитися над нею лише принагідно. Отож, насолоджуйтесь на дозвіллі плодами моєї праці, споглядаючи зі своїх кабінетів цю гарну і рідкісну країну, найбільша частина якої була заселена за мого часу, міста й фортеці, плани яких я сам накреслив; знайте, що я буду вдячний за задоволення яке отримає ваша похвальна цікавість». Не можна не звернути уваги на емоційне сприйняття України автором, яку він називає «гарною і рідкісною» країною. У 1660 р., хоч і розорена війнами, хоч і в значно обмежених кордонах, але ж існувала Українська козацька держава (Гетьманщина), може, тому й у назві книги другого видання з’явився термін «Україна».

Сучасні дослідники зазначають, що книга Боплана 1660 р. повністю або фрагментами перевидавалася з того часу і до наших днів 48 разів французькою, англійською, німецькою, голландською, латинською, польською, російською та українською (академічне видання 1990 р.) мовами. Багато європейських авторів історико-географічних праць більшою чи меншою мірою використовували свідчення Боплана про українські землі й український народ.

Що стосується складених Бопланом карт, то пересічному громадянину України сьогодні найвідомішою є карта Дніпра, що включається до ілюстративного матеріалу видань з історії України та гравюра Козацької фортеці. А Боплан склав їх багато, і не тільки України та Речі Посполитої, а й Франції. Українські ж землі та Північне Причорномор’я зображені на чотирьох десятках карт. Вони описані вченими, продовжують бути об’єктом наукового аналізу і використовуються краєзнавцями відповідних місцевостей.

Наведемо маленький фрагмент з книги Г.Л. де Боплана «Опис України», в якому йдеться про клімат України у середині XVII ст.:

«Хоча ці землі знаходяться на тій же широті, що й Нормандія, однак холоди набагато сильніші й різкіші, аніж там, про що ми скажемо далі. Серед того, на що треба особливо зважати у цих краях, є мороз, який протягом декількох років був таким сильним, таким суворим і різким, що неможливо було витримати не тільки людям, навіть тим, хто супроводжує військо чи служить у ньому, але й худобі, як-от коням чи іншим свійським тваринам…

За час перебування у цьому краї я переконався, що мороз не менш пекучий і по-руйнівному всесильний, ніж вогонь…

Саме такі надзвичайні морози вразили нас 1646 р., коли польське військо вступило до Московії з наміром очікувати повернення татар, які туди проникли, щоб зав’язати з ними бій і відбити усіх захоплених бранців. Однак мороз був настільки пекучим і лютим, що довелося зняти табір з того місця, де ми його розбили, втративши понад 2 тис. чоловік. Добра частина з них померла з тієї ж причини і в таких же муках, як я оповів вище, а решта лишилася каліками. Мороз вибив не тільки людей, але й коней, хоча ті незрівнянно міцніші й витриваліші. У цій кампанії понад 1000 з них відморозили ноги і не змогли далі йти, а у тому числі 6 з кухні пана генерал-лейтенанта Потоцького, який нині є головнокомандуючим і краківським каштеляном.

Ці холоди настали тоді, як ми стояли неподалік від річки Мерла [Merlo], що впадає в Борисфен. Найпоширеніший засіб протидії такому сильному морозу – це запобігти йому; він полягає тільки в тому, щоб добре одягтися і запастися всілякими теплими речами. Щодо мене, то я, їдучи на возі або в кареті, завжди тримав на ногах собаку, щоб зігріти їх, а також вкривав їх великою вовняною ковдрою або вовчою шкурою. Обличчя я протирав спиртом, як і руки й ноги, які потім закутував якоюсь теплою шматиною, просоченою цією ж рідиною, залишаючи її висихати на собі. Завдяки цим засобам і з поміччю я уникнув усіх пригод, про які згадував вище. На них швидше наражаються тоді, коли не п’ють і не їдять ніякої гарячої стави. Вони [тутешні мешканці], як правило, споживають її тричі на день; вона складається з гарячого пива з невеликим додатком масла, перцю та хліба, що заміняє їм суп і оберігає нутрощі від холоду».