Ялом, І. Шопенгауер як ліки

Жанр психотерапевтичного роману сьогодні в моді, і є на нього попит в бібліотеці. Художні твори психотерапевтів – це глибокі психологічні романи й оповідання, засновані на реальному досвіді терапії, що розкривають таємниці людської психіки, травми та шлях до зцілення. Найвідоміші автори: Ірвін Ялом, Віктор Франкл, Хорхе Букай, Нандор Фодор, які поєднують професійні знання з літературною майстерністю.
Сьогодні мова про твори Ірвіна Ялома. Його книги допомагають прожити власні емоції через історії інших людей, що робить їх чудовим інструментом самодопомоги.
Ірвін Ялом – жива легенда психоаналізу, створив новий жанр навчальної оповіді, у якій зі щирістю і дотепністю розповідає про випадки зі своєї психіатричної практики. «Ліки від кохання...» – одна з перших збірок новел Ірвіна Ялома – і сьогодні залишається бестселером № 1 у світі.
У фонді ДОУНБ чотири твори Ірвіна Ялома, тож почніть з роману «Шопенгауер як ліки».

Сюжет такий: Звичайний психотерапевт Джуліус Герцфельд дізнається, що в нього виявили меланому, і жити йому залишається щонайбільше рік. Переосмисливши своє минуле, він  вирішує дізнатися, як склалося життя тих пацієнтів, яким він не зміг допомогти. Зокрема життя Філіпа Слейта – сексуально одержимого хіміка-соціопата. Під час зустрічі Джуліус розуміє, що Філіпу вдалося вилікуватися самотужки завдяки… філософії Артура Шопенгауера. Тепер лікар і пацієнт у певному сенсі міняються місцями…
Це – навчальний роман, а разом із тим ви пізнаєте філософію Шопенгауера, який мав досить песимістичний погляд на життя. Він вважав, що людина за своєю природою самотня, а з віком головною опорою стає не зовнішнє оточення, а внутрішній світ людини.
Ось що він загалом мав на увазі, говорячи про старість:
1. Самодостатність важливіша за уподобання. Шопенгауер вважав, що щастя залежить насамперед від того, що в людини всередині. Якщо людина внутрішньо порожня, жодна сім'я чи суспільство не позбавлять її від почуття самотності.
2. Вміння бути одному – ознака сили. Він писав, що з віком особливо цінна здатність знаходити спокій на самоті. Той, хто не вміє бути один, у старості страждає сильніше.
3. Обмеженість людських зв'язків. Філософ досить скептично ставився до людських відносин, вважаючи, що люди часто рухаються егоїзмом. Тому розраховувати повністю на інших – небезпечна ілюзія.
4. Розвинений розум як опора. Читання, роздуми, мистецтво, філософія – ось що, на його думку, підтримує людину в похилому віці. Інтелектуальне життя стає справжньою опорою.
5. Звільнення від пристрастей. З віком, казав він, слабшають бажання й амбіції. Це можна сприймати не як втрату, а як полегшення – менше пристрастей, менше страждань.
6. Цінність внутрішнього багатства. Гроші, статус та зовнішні досягнення у старості втрачають значення. Найважливіше те, ким людина стала.
7. Прийняття неминучості. Він закликав філософськи ставитися до старіння і смерті як до природної частини життя. Важливо розуміти: Шопенгауер не заперечував сім'ю як таку, але вважав, що в кінцевому рахунку людина залишається наодинці зі своєю свідомістю. І якщо він навчився жити у світі зі самим собою – старість може бути спокійною і навіть мудрою.
Чим закінчився психотерапевтичний роман «Шопенгауер як ліки» Ірвіна Ялома? Читаємо і розмірковуємо.