| Стельмах М. Чотири броди: роман / М.П. Стельмах. – К.: Дніпро, 1995. – 592 с. Гімн краси і мудрості: А у нашому селі –
Верби над водою...
Наче згадують вони
Молодість з журбою. Українське село… Хто не був зачарований його мальовничими краєвидами, біленькими хатинками, пахощами трав… Не одне літо мого дитинства та юності промайнуло в селі на Дніпропетровщині. В село я закохана, як і в гарні художні твори про нього, насамперед, у романи М. Стельмаха – енциклопедію українського села кінця XIX – початку XX ст. В українській прозі не було художників, які б так безмежно були закохані в людину сільської праці, так пристрасно оспівували поезію природи та кохання.
«Ніщо так не підносить людину, не надихає на добро, як любов. Власне, все гарне на світі починалося з любові, а закінчувалося, коли любов вмирала», – палко говорив Стельмах – справжній філософ, знавець життєвої мудрості села.
Чотири броди, за Стельмахом, це своєрідна філософія життя. Кожен має свої чотири броди: блакитний, як світанок – дитинство; як сон – хмільний брід любові, брід праці і житейських турбот; брід онуків і прощання... Від того, як людина переправляється через ці броди, стає зрозуміло, чого вона варта. Нехай цитати з твору скажуть про сам твір:
***
Яка страшна ця хвороба – байдужість! Вона вбиває апарат мислення, сердечний апарат, залишає тільки механічний. ***
Любов спочатку любить, а роздивляється пізніш.
***
Як ми не вміємо цінувати простих радощів життя до першого грому, до першого нещастя.
***
Хто не мав своєї волі, того приневолюють.
***
Тим, певне, осінь і схожа на старість; дух прожитого більш владно колишеться над нею, аніж теперішній день.
***
Залазити в чиюсь душу – це таке ж злодійство, як залазити в чужу комору.
***
Коли ти маєш пустку в душі, тоді вся земля стає пустелею.
Перечитуючи роман М. Стельмаха, дивуюся морально-етичним ідеалам села того часу, світорозумінню, глибокій народній мудрості, духовності, спадкоємності поколінь. Марко Безсмертний каже: «Ми, селяни, всі потроху філософи, бо все життя ходимо біля землі, хліба, меду, сонця».
На жаль, все це сьогодні втрачено або спотворено. Може тому я не розуміюся на сучасних творах про село, наприклад Люко Дашвара «Село не люди». А може ви мене переконаєте? Читайте та розмірковуйте! Світлана Сухіна, бібліотекарка відділу абонемента ДОУНБ 13.10.2016 |
