Мацко, Ірина. Перехідний вік… моєї мами

Мацко Ірина. Перехідний вік… моєї мами [Текст]: повість / І. Мацко. – К.: ВЦ Академія, 2016. – 128 с.

Авторка повісті – відома тернопільська письменниця і казкарка Ірина Мацко піднімає проблемні питання про стосунки батьків і їхніх дітей-підлітків. Героїня книги тринадцятирічна дівчина Аліна гостро переживає проблеми підліткового віку, перше кохання, спілкування з однолітками, пригоди у таборі.

Мене найбільше стурбували відображені стосунки з мамою, звідки й назва книжки. Героїня повісті допитливо приглядається до мами, в якої свій «перехідний» вік. І мамина розповідь про її перше кохання розтопила лід у стосунках. Вони знайшли точки дотику. Головний висновок, який я зробила для себе, що треба розуміти один одного, тому що у підлітковий період дитина змінюється, і до неї потрібен інший підхід дорослих. І змінюватись варто не тільки батькам, але і вчителям у школі. У підлітковий період це вже не дитина, а вже майже доросла людина.

Мене захопила ця книжка, бо в мене тринадцятирічна онука. Саме стосунки із нею і проблеми, які періодично виникають у спілкуванні, надихнули на читання цієї книги. Мені багато довелось переосмислити. Авторка у книзі пише: «Якщо ти не будеш дошкуляти їй своїми нотаціями, тоді вона сама заговорить. Не пробуй відбирати планшет і нав’язувати книгу – безрезультатно. Спокуси треба перерости, як дитячі хвороби. Так, що надмір контролювати її не варто, бо ще більше бунтуватиме». Хочу запевнити, що я завжди прагнула порозуміння зі своєю онукою, і воно можливе. І саме тому важливо змінювати не дитину, а своє ставлення до неї. Ірина Мацко піднімає у своїй повісті проблеми підліткової кризи, коли дитина вже підросла і вважає себе дорослою, а батьки ще не готові це сприйняти і надавати їй більше самостійності. В книжці так природньо показано, з точки зору дитини, як вона себе почуває, як вона реагує на слова мами, на ту її турботу, яку вона вже вважає гіперопікою, на всі переживання. І, фактично, дитина прагне близькості, прагне любові і теплих стосунків із мамою, але в той же час прагне і незалежності, самостійності, дорослості. Мене дуже вразило висловлювання одного із персонажів книги дядька Степана: «…кожна дитина має прихований потенціал, як той коштовний камінь, але не всі здогадуються про це. Лише щоденна праця над собою, навчання, самовдосконалення вигранюють його, і зрештою людина стає діамантом От і знай, що у тобі є той камінчик, і що б не трапилося, він зберігає свою цінність. Та лише ти можеш зробити його діамантом».

Книга буде цікавою, зокрема, для дівчат підліткового віку, їхніх мам і бабусь.

Тетяна Мищенко, завідувачка патентно-технічного відділу ДОУНБ
04.10.2018