Кініллі, Томас. Список Шиндлера

Сказати, що ця книга-бестселер мене вразила, це нічого не сказати. Я зовсім не очікувала, що тема Другої світової війни і концентраційних таборів мене може настільки захопити. Поки читала книгу, її герої, особливо головний – Оскар Шиндлер, наче були поруч зі мною. І після закінчення читання я з ними довгий час не розлучалася. Це було дуже незвично! Це вражало!
Головне те, що цей твір написаний на архівних документах і спогадах сучасників, які особисто знали і з вдячністю згадували Оскара. Адже казкові історії мені вже нецікаво читати. Не пам’ятаю іншої людини, масштаби особистості якої могли б мене так вразити. Дякую за терпіння, друзі, утримаюсь від подальших сплесків емоцій. Звертаюся до книги.
Німецький бізнесмен Оскар Шиндлер відкриває в Кракові фабрику з виробництва посуду. Для роботи були прийняті євреї з гетто і табору Плашув. Та перший масовий єврейський погром есесівців вразив Шиндлера до глибини душі. Це було таке неочікуване потрясіння, що його ледве не знудило. Ця звіряча жорстокість німецьких окупантів внутрішньо змінила промисловця настільки, що практично весь свій час до кінця війни  він присвятив рятуванню нещасних людей від смерті.
Коли євреїв стали масово ловити та перевозити до табору смерті Аушвіцу, Оскар Шиндлер звернувся за допомогою до свого помічника, Іцхака Штерна. Тоді й був складений список євреїв для підприємства. Там було близько 1200 прізвищ. Щоб не розлучати сім’ї, вони вписували і дітей. Есесівцям було надано пояснення, що їхні тоненькі пальчики зможуть краще обробляти маленькі деталі. Зрозуміло, що було застосовано хабарі, елітні марки вин і коштовності для дружин чиновників. На це Шиндлер не шкодував власних грошей. Крім рятування євреїв від жахливої смерті, він добре їх годував, витрачаючи тисячі німецьких марок, купував їм окуляри. «…здавалося б, яка дрібниця – окуляри!» Фашисти відбирали їх, як висловився автор, у всіх євреїв Європи, і тоді для багатьох життя ставало суцільним випробуванням. Багато в’язнів із вдячністю згадували, як гер-директор забезпечив їх окулярами.
Тут варто надати слово авторові книги, австралійському письменнику Томасу Майклу Кініллі, про один із багатьох благородних вчинків гер-директора: «Якось, заїхавши в Гросс-Розен побачитися з Хассеброком, він вибрав час зайти на склад і знайти інструмент Рознера (єврейський в’язень-музикант). Щоб одержати його на руки, він виклав 100 рейхсмарок. Вручаючи скрипку Мансі, Шиндлер підбадьорливо посміхнувся, даючи зрозуміти, що настане час, коли музикант знову візьме її і притисне до плеча.
– Гарний інструмент, – буркнув він. – Але тепер його доведеться налаштовувати.
Так що для Мансі, яка чарівним чином отримала скрипку з рук Оскара, неважко було побачити за його спиною крила».
Здавалося б, дрібний випадок, але ні. Саме у таких діях гер-директора розкривається велич цієї надзвичайної людини – Оскара Шиндлера.
1200 врятованих життів!!! Надподвиг! Це було дуже ризиковано, декілька разів сам Шиндлер потрапляв у гестапівську тюрму. Але хабарі та впливові знайомі відчиняли двері його в'язниці.
Минуть роки, і одна із врятованих Оскаром жінок перед телевізійними камерами скаже: «Він був наш батько, він був наша мати, він був нашою єдиною вірою та надією...» Вона назавжди запам'ятала його слова, якими гер-директор зустрів їх перед воротами заводу: «Тепер вам більше нема про що турбуватися. Тепер ви зі мною».
Ні, неможливо передати навіть приблизно, наскільки ця книга захоплива, незважаючи на трагічний зміст. Треба читати. Цю книгу – неодмінно!
На завершення наведу ще одну цитату, яку утримаюсь коментувати, але яка звучить в наш час досить актуально. Невеличке пояснення. Наближався кінець війни, до Кракова підходила Червона армія. Робітники-в'язні написали гер-директору лист-оберіг, де описали те, що він для них зробив. Шиндлер вирішив виїхати з міста і пробиватися до американців. «…рішення Оскара було продиктовано характерним центральноєвропейським уявленням про росіян як варварів, людей химерної віри і сумнівної людяності».
Отже, друзі, пропоную вам цю книгу, вона варта вашої уваги!