Госсейні, Халед. Ловець повітряних зміїв

Титульне фото: Госсейні, Халед
Госсейні, Халед. Ловець повітряних зміїв: роман / Х. Госсейні; пер. з англ. К.В. Міхаліцина. – Львів: Видавництво Старого Лева, 2018. – 423 с.

Ця книга не про політику, а про людські стосунки. Проте якраз політика і вплинула на подальшу долю головних героїв. Була країна Афганістан, а в ній жили люди. Стався переворот, змінилася влада, почався збройний внутрішній конфлікт. Втрутився Радянський Союз, ввів свої війська у 1979 році. Війна, розруха, втручання у внутрішню політику чужої країни продовжувалось десять років, до виводу військ у 1989 році.
Дебютний роман американського письменника афганського походження Халеда Госсейні «Ловець повітряних зміїв» про двох хлопчиків – Аміра та Гассана, які живуть в Кабулі. Амір – син господаря, багатого поважного чоловіка Баби, а Гассан – його слуга. У них багато спільного – обох виховують татусі, бо в одного мати померла при пологах, а іншого покинула після пологів і пішла з дому. Гассан – хазареєць (національність, яка вважається менш вартісною в Афганістані) має фізичну ваду – заячу губу, а батько його – людина з обмеженими можливостями. Амір може ходити до школи та вчитися, а Гассан лише тяжко працює та прислуговує Амірові, а сам до школи не ходить. Попри це хлопчаки разом граються і бешкетують, Амір читає Гассанові книжки і навіть написані ним самим різні оповідки. Попри те, що прислужник неосвічений,  йому притаманна якась природна мудрість, і це викликає у Аміра роздратування і заздрість.
Усе було добре, поки Амір не став свідком наруги над своїм другом, не заступився за нього, а злякався й утік. Ця провина лежатиме тяжким тягарем на його душі протягом всього життя.
У романі автор також багато цікавого розповідає про традиції та національну кухню народу Афганістану. До війни в країні щороку проводили фестиваль повітряних зміїв, де впродовж дня хлопчаки змагались та збивали зміїв одне одного. На честь переможця влаштовували гучне свято, куди запрошували багато гостей – родичів, знайомих, друзів, щоби нікого не образити. З приходом до влади талібів свято було скасоване.
Відчувається, з якою любов'ю автор висловлюється про своїх співвітчизників: «…схильність афганців до перебільшення, яка, на жаль, є мало не національною хворобою: якщо хтось вихваляється, що його син – лікар, то доволі ймовірно, що той хлопчина просто склав іспит з біології в середній школі».
Та повернімося до наших героїв. Через переворот у країні та введення радянських військ (шураві) Баба з Аміром змушені тікати до Америки. На той час Амір зробив так, щоб Гассана в домі не було. І ось Амір із батьком у Штатах, він стає письменником, одружується, але не має дітей. Якось він отримує листа від старого друга свого батька, який просить його приїхати, натякає, що знає таємницю Аміра. Той їде, друг батька розповідає про подальшу долю Хасана – він вивчився читати, одружився. На прохання друга, Хасан повернувся до їхнього старого будинку у Кабулі, невдовзі знайшлась і його мати. У Хасана народився чудовий хлопчик Сограб. Коли в місто прийшли таліби, вони вирізали хазарейців, Сограб залишився сиротою і потрапив до притулку. Друг батька просить забрати хлопчика із притулку, але це територія, на якій небезпечно перебувати. Амір відмовляється, але розуміє, що обов'язок та почуття провини не дозволять йому залишити хлопчика. Жахливими зусиллями Амір виконує останню волю старого, що вмирає, але тепер виникають інші проблеми, як вивезти дитину до Америки?
Книга розкриває життя людей, в досить «закритій» країні Афганістані – звичаї, побут, культурні традиції, про які ми мало що знаємо, про тяжке життя дітей, та різні факти із життя в еміграції. Твір доволі драматичний, та читається швидко. Можливо, автор переповів багато чого з власного життя, бо до переїзду в США довгий час жив у Кабулі. В еміграції він не забув про батьківщину, а у 2006 році став послом доброї волі у справах біженців при ООН.

Тетяна Сподинець, головна бібліотекарка відділу комплектування ДОУНБ
04.09.2025



Дивіться більше матеріалів: https://www.libr.dp.ua/read_bibl.html