Абгарян, Наріне. Манюня

Абгарян, Наріне. Манюня. Дорослим, які вміють посміятися над собою, і дітям, яким цікаво, яке ж дитинство було в їхніх батьків [Текст]: повість / Н. Абгарян ; пер. з рос. В. Прокопович; худож. Т. Філатова. – Київ: Рідна мова, 2016. – 376 с.: іл.

Кожна жінка мріє про романтику. Ну, там, про принца на білому коні, про червоні пелюстки троянд, які заполоняють навколишній антураж, про нескінченні компліменти, які сиплються, як з рогу достатку. Вже так воно природою заведено, що жінки – охочі до романтики істоти. Їх хлібом не годуй, дай тільки романтикою насолодитися.

Кожен чоловік мріє про те, щоб йому дали спокій. Щоб не вимагали скакати на білому коні, наповнювати квартиру пелюстками троянд і сипати компліментами. "Ну які тобі ще потрібні компліменти, якщо я весь вже твій?" – розводить руками чоловік і перемикає серіал на футбол. От не знаю, яким місцем думала природа, коли створювала цих чоловіків. Ось просто вся в тривожних роздумах!

Трилогія «Манюня» – це вщерть наповнене джерело гарного настрою. Наріне Абгарян (до недавнього часу маловідома вірменська письменниця) вміє повертати дорослих у дитинство. Історія ведеться від імені Наріне, в якої є чудова подружка Маня (вона ж Манюня) – дівчинка-шибайголова з маленького провінційного містечка Берд. Через свій нестримний характер вона разом із подружкою постійно потрапляє у різні комічні ситуації. Це те саме тепле, пустотливе і сповнене веселих пригод дитинство, що його кожна людина згадує як найщасливіші миті життя. Кожен розділ книги починається з імені винуватиці всіх подій – Манюні, і продовжується коротким висловом про описувані пригоди: «Манюня, або Як ми спочатку шукали панами, а потім рятували сина Ба», «Манюня, або Що робить велике кохання з маленькими дівчатами», «Манюня їде на концерт, або Як можна змусити гніватись Бетховена». Погодьтесь, звучить досить заманливо.

У Наріне Абгарян чудово виходить створювати неповторні образи. Тож сувора Ба (бабуся Мані) постійно сварить дівчат за скоєні шкоди, але ж може і почастувати смаколиками за гарно накритим столом. А Юрій (батько Манюні) – доросла людина, інженер, який не має особистого життя, бо побоюється невдоволення і погроз Ба.

«Хто б насмілився відмовити Ба в допомозі? Ніхто! Жити хотіли всі».

У цих та інших персонажах чудової повісті кожен може впізнати себе – звичайних людей зі звичайними проблемами. Але манера, в якій подаються всі ситуації, викликає купу гарного настрою та усмішку, бо збоку ці пригоди неймовірно смішні.

І хоча ця історія пропонується для читання дітям, вона буде неодмінно цікавою і всім іншим. Бо в кожному з нас живе та маленька дитина, що мріє про неймовірне і всіма можливими способами намагається втілити бажане у життя. Тож знайдіть її в собі разом із героями цієї чудової трилогії!