Павло Тичина
«Все можна виправдати високою метою — та тільки не порожнечу душі». «Забудеш рідний край — тобі твій корінь всохне». «Лиш правда є вічна, а то все трава». «Труд переростає у красу». «Ніби щойно прокинувшись, він [П. Тичина] відкрив очі на світ і основне начало Всесвіту побачив у ритмічному русі, гармонійному звукові, музиці. Цей ритм Всесвіту і є «Сонячними кларнетами» (Олександр Білецький, літературознавець). «Сонячні кларнети» явили вже поета сформованого і високо оригінального в художньому розумінні. Наче відбувся якийсь могутній внутрішній стрибок… Звідки взяв молодий поет ці розливи сонячного світла, що струменять у його віршах? Звідки прийшла до нього, нарешті, дивовижна, незрівнянна музика, якою все перейняте в його поетичному світі, музика, що поступає не лише як провідний принцип віршованої форми, але й однією з основ образної системи і всього світовідчуття поетового? Марно шукати відповіді на подібні питання, тут — таємниця таланту» (Леонід Новиченко, український літературний критик, літературознавець). «Феномен Тичини — феномен доби… поет жив у час, що заправив генія на роль блазня. І поет погодився на цю роль… Поет помер, але Тичина лишився жити і мусив, уже як чиновник, виконувати поетичні функції… Тичину репресували визнанням. Покара славою — одна з найновіших і найефективніших форм боротьби з мистецтвом» (Василь Стус, український поет, перекладач, прозаїк). Українські поети ХХ століття: Павло Тичина, Максим Рильський, Володимир Сосюра [Текст]. – К. : Наукова думка, 2006. – 256 с. – (Бібліотека школяра). Цалик, Станіслав Миколайович. Таємниці письменницьких шухляд. Детективна історія української літератури [Текст] / С. Цалик, П. Селігей. – К. : Наш час, 2010. – 352 с. – (Невідома Україна). 16.01.2021 |
Спецпроєкт
