Богдан Ступка
«Богдан Ступка міцно пустив коріння в українську землю, був і є невід'ємною частиною України». Михайло Рева «Все наше життя - суцільна імпровізація, а значить, все наше життя - це джаз». «Господу Богу все добре вдалося — і народження людини, і юність, і зрілість. А ось старість — ні. Ідеш по вулиці, а ноги підкошуються. І думаєш: ще недавно бігав, куди все поділося? Адже в людині тільки тіло старіє, а душа залишається молодою». «Мені всі кажуть: “Богдане, ти збожеволів на своїх українцях”. А я ось недавно з’ясував, що сім’я Фрейда була родом з України, з містечка Тисмениця. Поїхав туди. Ось, кажу, адже Фрейд з ваших місць! А вони без поняття. Сидять всі й норкові шуби шиють …» «Мрією мого життя було, щоб українська культура стала відома в усьому світі. Мрії повинні здійснюватися, і я щасливий, що маю можливість сприяти цьому». «Мужики дуже люблять перевдягатися, більше, ніж жінки. Візьміть історію костюма, і ви побачите, що для себе тільки чоловіки не придумували! Мужики– як півні, тільки б перед жінками крутитися». «Роби справу чесно, з душею — і твоє до тебе прийде… Але це не означає, що вже завтра з’являться золоті гори». «Український глядач – найкращий глядач у світі, і його вдячність і оплески є кращою нагородою для акторів і меценатів. Ми – громадяни однієї країни, і обов’язок кожного – зберегти її культурне багатство». «Хай кажуть, що хочуть, а я живу, як живу». «Шекспір сказав: «Світ — театр і ми всі в ньому актори». А Сковорода ще доповнив, сказав: «І кожен грає ту роль, на яку його поставили». Я думаю, це правильно».
«Я – людина без слабкостей. Курити кинув, поїсти ніколи особливо не любив, п’ю помірно. Одним словом, сала не люблю, горілку не вживаю. Нудно навіть». «Я впевнений: щоб людині дурниці в голову не лізли, її завжди треба завантажувати роботою так, аби вона мертвою додому приходила». «Я вчу молодих людей, як себе морально поводити в житті. Я не вчу їх грати, тому що цього навчити неможливо. Я вчу, як їм бути, працювати, зрештою, жити». «Я зрідка спілкуюся з кимось. Зараз зрідка. В мене найбільший друг — це моя дружина». «Я міг стати хіміком, астрономом. Була у мене така сторінка в біографії: я працював у Львівському університеті лаборантом-обчислювачем по змінним зіркам, і один старий професор говорив мені: я з тебе, Богданчику, зроблю астронома». «Я не люблю війну, тому що з дитинства боюся стрільби. Мені було всього три роки, але я добре її пам’ятаю. Пам’ятаю, як німці давали дітям шоколад. Як попереджали: зараз тут почнеться битва, йдіть з будинків. І тепер все життя мене переслідує страх. Цей страх іноді змушував мене битися, йти проти великих людей. Можливо, саме через нього я і пішов у кіно. Адже в кіно ти легко можеш сховатися — це не ти, це завжди хтось інший». «Я стільки накричався за ці 50 років, навіть більше. Так накричався, що не хочеться. Але тепер, зараз я місяці три не був на сцені, починаю з дружиною розмовляти і раптом вона мені каже: “Ти чого так голосно розмовляєш? Та я ж біля тебе стою, сиджу. Я тебе чую. Ну чого ти так голосно? По-моєму, пора тобі вже на сцену”. І це правда. І хочеться, і колеться, і розчаровуєшся, і знову зачаровуєшся…» «Я, як і Франко, трудоголік. В юності я мріяв бути рантьє, а все життя працюю. Жах якийсь. Потрапляю на роботу — і не можу додому відлучитися навіть пообідати. Затягує. Цілий день тут сидиш. Міркуєш, розмовляєш з людьми, аналізуєш». «Якщо повіриш в те, що кожен твій крок на сцені – велике мистецтво, то це вже катастрофа! Тільки сумнів дає прогрес». Загребельний, Михайло Павлович. Богдан Ступка [Текст] / М. П. Загребельний ; худож. О. Д. Кононученко.- Х. : Бібколектор, 2016. - 118 с. 09.08.2019 |
Спецпроєкт
