Ігор Стамбол

Одеса. Це місто неможливо не любити, не згадувати, не досліджувати. Воно неповторне. Люди, які з ним пов'язані, ту неповторність віддзеркалюють максимально, лишаючись відданими цій легендарній в усі часи локації назавжди. Своїми думками, вчинками, життям.Сучасний український історик, письменник і дослідник Ігор Стамбол – саме про це.  А ще про видатних українських особистостей, долі та шлях яких вивчає та досліджує, заповнюючи невідомі сторінки української історії. Даючи нам можливість зрозуміти, що знання справжньої історії допомагає сповнити душу та розширити світогляд.
Ігор Іванович – уродженець Одещини, с. Василівка, про яке часто згадує в своїх інтерв'ю та дослідженнях. «Село моє повне міфів, звичайно як і напевно, кожне село: панський будинок, старий цвинтар і навколо цього теж ніякої правди не знайти. Цвинтар – це оті лапчасті хрести типові в тому числі для козаків, української та християнської культури XIX століття. А у Василівці казали, що це німецькі хрести, бо Кам'янка – це якраз колонія. Але це звичайний козацький хрест. Я кілька разів навіть робив світлини про те, що це майже козацький цвинтар. Звичайно багато національностей, важко сказати, хто ти є там...»
Його шлях до вивчення та популяризації біографій українських особистостей почався, за власним зізнанням, з кількох книжок, які в дитинстві випадково потрапили до рук. Мова «про томик Джека Лондона з його  відомими ідеями про те, що людина здатна на значно більше, ніж здається на перший погляд, і тексти Марка Твена з його не менш відомими дитячими героями, які, серед іншого, розповідали про американське суспільство ХІХ століття». Він зачитувався та замислювався.
Ігор Стамбол в «Пунктирі».
 

«Але молодь не мала страху і вкотре доводила свою прогресивність, адже молоді було за що боротися – за власне майбутнє».

«Грінченко був не просто письменником, а архітектором українського світу в умовах бездержавності».

«...Говорячи про Липу-старшого, я дотично дослідив і деякі аспекти діяльності його сина Юрія Липи, який став найвідомішим українським геополітиком: його праці неперевершені в питаннях можливої економічної платформи навколо України («Чорноморська доктрина») та щодо основних інструментів перемоги над основним ворогом українців («Розподіл росії»)...».

«З 1891 року Наддніпрянщина, яка була залякана і загнана царською дубиною в межі вузького культурництва, породила рух, що чітко окреслював свою політичну мету, – свободу для українського народу».

«Зараз є певні тенденції до пошуку еліти. Давайте дивитися інакше на козацтво, багатії – не просто поміщики, які обдирали бідних нещасних селян. А може це люди, які нам лишили спадок? Які реально креативили? У світі десь такий підхід, щодо багатіїв у Італії чи Франції. Десь вони лишили музеї після себе. Наприклад, Терещенки чи Ханенки, або Чикаленко на Одещині. Делегація наших істориків, які їхали Перешори дивитися, то в історичній пам'яті населення Чикаленко – пан. Ми ж не говоримо про нього як про пана або у негативному контексті, бо це діяч національного руху. У нас були совєти, а в Європі пішли іншою дорогою».

«Коли широта думки варта масштабного обрамлення, не кожен осягне таку читацьку мандрівку».

«...Кіплінг для світу вже не такий приємний, як був колись, тому що – це такий автор, який був у тому числі колонізатором. В Україні ми мали би стверджувати, що колоніалізм це одне з найбільших лих у світовій історії взагалі, тому що ми якраз країна, яка дуже сильно постраждала від московського колоніалізму, від московсько-совєтського колоніалізму, який, напевно, був ще страшніший. Але те, що Юрій Липа його цитує, це якраз підтвердження того, що він шукав автора із "сильним" словом».

«Кожен видатний українець зробив внесок, певний свій "пазл" у розвиток нашої культури й держави. Не знати автора цього "пазлу" не лише несправедливо – це ще й викривлює наше розуміння світу. А процес дослідження видатних попередників – це завжди захопливий пошук, що веде до розуміння цілого покоління й епохи».

01.07.2026

З вікон школи, де він навчався «можна було вгледіти будинок знаменитого на весь світ Сергія Панкеєва – Людини-вовка – та козацькі хрести на цвинтарі». Ці знаки спонукали, він «ще більше зацікавився історією та потрапив на історичний факультет університету, названого іменем першого з-поміж українців нобелівського лауреата – Іллі Мечникова. Пишучи курсові роботи, я націлювався на наймасштабніші теми, які допомогли б розуміти проблеми українського суспільства в минулому і в сучасності. А що може бути впливовішим за політичну думку і її носіїв?».
Ігор Іванович закінчив Одеський національний університет імені І.І. Мечникова (спеціальність «Історія України» й аспірантуру Одеського національного університету імені Іллі Мечникова  за тією ж спеціальністю.
Є автором творів у жанрах історичної, містичної та гостросоціальної прози. У 2014 посів третє місце у категорії публіцистика на конкурсі «Мій Шевченко», що проводився одеською газетою «Чорноморські новини».
Історик, біографіст, письменник. Кандидат історичних наук, старший науковий співробітник Інституту біографічних досліджень НБУВ, доцент кафедри інформаційних комунікацій Київського столичного університету імені Бориса Грінченка
У його студентських дослідженнях центральне місце займає найвидатніший український публіцист минулого століття Дмитро Донцов. «Його діяльність і тексти – це не шаблоні кілька рядків, які можна знайти в підручниках історії, а велетенський рій ідей і постулатів щодо кожної з проблем українців: від політики й історії до культури й мистецтва. Але головна річ у тім, що Донцов як ніхто зміг проаналізувати нікчемність імперії, яка й сьогодні прагне вчинити геноцид українців. Ідеї, гасла й тексти цього мислителя надихали цілі покоління українців минулого до боротьби за свободу та власну ідентичність – і надихають досі. Уже тоді я усвідомив значення суспільно-політичної діяльності окремої постаті та здивувався, чому Донцов і подібні постаті такі маловідомі. Адже "на їхніх плечах" ми могли би прогресувати значно швидше. Звісно, відповідь криється в роках цензури – та водночас і в інтелектуальних лінощах».
Ігор Стамбол в продовженні «Пунктиру».

Він завзято та серйозно досліджує «так само важливих, але маловідомих українців, незнання про яких робить нас слабшими й біднішими».Дисертацію «"Іван Львович Липа в українському національному русі" захистив у 2016. У цій праці та в монографії на її базі йдеться про політичного діяча, літератора й лікаря, який стояв біля витоків самостійницького руху в Наддніпрянщині, очоливши "Братерство тарасівців"».
2020 року вийшло «"Листування Івана Липи", яку Ігор Іванович підготував до друку, – "унікальне джерело, яке фіксує спілкування лікаря-українця з однодумцями на політичні, культурні та літературні теми"».
Рік потому він «записав і впорядкував для книжкового видання «Ми знову здобули державність» (2021) спогади Володимира Крижанівського – першого посла незалежної України до росії". Мова про "збережені цінні свідчення про настрої московитів щодо українців ще на зорі нашої незалежності".
Маючи викладацький досвід, долучився до науково-дослідницької діяльності в Інституті біографічних досліджень НБУВ, де значно краще познайомився з теорією біографічних студій та у співпраці з колегами реалізовув Всеукраїнський бібліотечний «Біографічний рейтинг» (2017–2020), покликаний підсвічувати проблеми галузі та відзначати її успіхи».
Досвід став у пригоді й на наступній роботі – науково-педагогічній. Ігор Іванович від 2019 року викладає в Київському університеті імені Бориса Грінченка, де запровадив біографічний конкурс для молоді «Борис Грінченко – лідер українства» й разом із колегами започаткував першу в Україні міждисциплінарну програму «Біографістика і текстологія».
Мета програми – формувати фахівців, які не тільки розвиватимуть українську біографістику, а й готуватимуть до публікації біографічні тексти».
Ігор Стамбол в продовженні «Пунктиру».

У його науковому активі два проєкти інтерв’ю, «які також сприяють поширенню біографічних знань: ідеться про популяризаторські спецпроєкти Українського кризового медіа-центру "Навколо книги" і "Навколо постаті"». В їх межах відбулося понад сто розмов із різними авторами й дослідниками.
У 2017 році став переможцем у номінації «Проза» на Конкурсі ім. Л. Мартовича та ім. Г. Тютюнника, його новела «Бумеранг» здобула друге місце у всеукраїнському конкурсі «Новела по-українськи». У 2018 році оповідання «Проблиск в Одесі», яке отримало друге місце на конкурсі історичних оповідань «Про минуле» було опубліковане у збірці «Memento Momentum свободи».
2018-го з'явилась перша збірка оповідань «Злочинний порятунок», презентована в Одесі, яка містила шість історичних і соціальних оповідань про події Другої світової, повоєнний голод та 1990-ті роки в Україні. Також світ побачила «Іван та Юрій Липи». В 2020 читачі побачили містичний трилер «Прокляття інших».
Лауреат бліц-конкурсу короткої прози в межах проєкту «Бесарабські діалоги» Міністерства культури України (2015). Посів друге місце на конкурсі історичних оповідань «Про минуле» (2018), потрапив до Короткого списку конкурсу «Новела по-українськи» за новелу «Випадковий подарунок» (2019).
У 2021-му виступив укладачем і редактором-упорядником книги першого Надзвичайного і Повноважного Посла України в російській федерації Володимира Крижанівського «Ми знову здобули державність. Спогади першого посла незалежної України в Росії».
У 2024 на книжковому ринку з'явилась «Під прицілом чорної сотні. Замах на Бориса Грінченка».
Ігор Стамбол в завершенні «Пунктиру».