Наталя Сняданко: «Значення літератури полягає в самому факті її існування»

Вона вважає, що «література починається там, де вдається вийти за межі власного досвіду і перетворити його на досвід персонажів, з якими можуть себе ідентифікувати інші. Але безсумнівним фактом є те, що повністю змінити цю свою так звану "ідентифікацію" ніколи не вдається. Саме тому найкращими і найпереконливішими, зазвичай, є тексти з елементами автобіографічності. Звичайно, середовище, яке нас формує продовжує впливати і позбутися цього доволі важко. На її думку, саме в цьому й полягає конфлікт соціалізації в літературі з прагненням універсальності. «І саме цей конфлікт робить пригоду писання і читання такою цікавою. Думаю, мої тексти були би геть іншими, якби я виросла і сформувалася як особистість в іншому місці».Українська письменниця та перекладачка, уродженка міста Лева, закінчила філологічний факультет Львівського університету та факультет славістики і романістики Фрайбурзького університету (Німеччина). Літературній історії знайома і як членкиня жіночого літературного угрупування ММЮННА ТУГа, назва якого утворена за першими літерами імен: Мар'яна Савка, Маріанна Кіяновська, Юлія Міщенко, Наталка Сняданко, Наталя Томків, Анна Середа. Називали вони себе і товариством усамітнених графоманок.Завдяки спеціальності та роботі Наталя часто подорожувала, бувала за кордоном. В ракурс її зацікавлення потрапляли історичні, культурні події, особистості, знайомство та спілкування, життєві історії. Вона полюбляє занурюватись та занурювати читачів до історико-психологічних екскурсів, своєрідних «подорожей» минулого. Події ці в жанровому сенсі полярно різні – безглузді, кумедні, трагічні,  але завжди достовірні.

Центральна тема її творів – життя українців у пострадянський період з екскурсами, повторимося, в минуле – як радянське, так і пізніше. Її цікавить ретроспектива характерів в часі, його найтонкіші психологічні особливості. Але парадокс в тому, що твори її не мають головного героя та, частіше за все, безсюжетні, немов мозаїка, з якої поступово складається загальне полотно. Вона бачить за мету «насамперед – подолати свій страх перед літературною конвенцією та перевірити власну здатність створити текст, який не полемізує з традицією, а адаптовує її до психології сучасного читача з його „кліповою“ свідомістю і страхом перед „товстими“ книгами». Написання літератури для дітей – це для неї окремий цікавий експеримент, бо першим головним редактором її творів, коли вона починала, був п'ятирічний син. «Коли щовечора читаєш дитині книги, то добре видно їх недоліки, адже увагу дитини не так просто зосередити на тексті. Для цього необхідно і продумане ілюстрування – малюнків має бути не забагато і не замало, і розміщення ілюстрацій у тексті, і поділ на розділи, динамічність сюжету, і ціла маса інших нюансів». У 2013 році видала роман «Фрау Мюллер не налаштована платити більше». Співпрацювала як перекладачка з краудпаблішинговою платформою Komubook. Як журналістка виступає в українській та закордонній пресі: «Критика», «Дзеркало тижня», «Столичные новости», «Gazeta Wyborcza», «Sueddeutsche Zeitung», швейцарському часописі «du». Фіналістка першої едиції міжнародної відзнаки імені Джозефа Конрада Польського Інституту у Києві (2007). Член Асоціації українських письменників, входить до складу ПЕН України. У червні 2020 року Наталка Сняданко увійшла до довгого списку літературної нагороди Центральної Європи «Ангелус» за книгу «Фрау Мюллер не налаштована платити більше».
Наталя Сняданко в «Пунктирі».

«В любові завжди є місце для сліз».
 
«В усі часи були письменники – ці активні у громадському та політичному житті й були – зосереджені лише на своїй творчості. Я не бачу підстав вирізняти у цьому сенсі письменників-ць серед представників інших професій. Громадська та політична активність, а також висловлювання своєї позиції – це добровільна паралельна діяльність, доступна всім і кожному. Я поважаю людей, яким не байдуже і які активно висловлюються із цього приводу, але не вважаю, що письменники-ці мають тут більше зобов'язань, ніж, скажімо, священники, співаки, вчителі чи бізнесмени».
 
«Для мене тема в літературі вторинна. Я люблю читати і сама намагаюся писати тексти, які цікаві не темою чи карколомним сюжетом, а тим, як саме ведеться розповідь, який настрій створює текст, до яких міркувань спонукає, наскільки привабливою і правдоподібною є створена у тексті реальність, наскільки майстерно побудованими є окремі речення, епізоди, сцени. Мене цікавлять автори, які вміють здивувати – непередбачуваністю порівняння, способу викладу теми, підходом до тексту».
 
«Значення літератури полягає в самому факті її існування – література фіксує о́брази, постаті і сенси, враження і формальні пошуки, допасовує форму до дійсності і шукає найвдаліші способи на цю дійсність реагувати».
 
«Із видавцями взагалі важко працювати, всюди і завжди, і в цьому немає нічого дивного, бо письменник і видавець перебувають по різні боки барикади, а одночасно взаємозалежні, тому гармонійні стосунки складаються вкрай рідко. Переважно хтось кимось незадоволений. Одним із найпоширеніших міфів є, наприклад, той, що україномовні книги продаються гірше... Але комерційний успіх вдалих перекладів того ж таки українського „Гаррі Поттера“ чи деяких голлівудських мультфільмів, як на мене, досить переконливо розвінчує цей міф…».
 
«…мені було цікаво полемізувати з певними літературними жанрами. У „Колекції пристрастей“ я намагалася створити іронічний антироман виховання, у „Синдромі стерильності“ – пародію на детектив і соціально-сатиричний текст, у „Чебреці“ експериментувала з нелінійністю розповіді, сюжетом, поєднаним не через події чи героїв, а через асоціативний ряд, через уявлення і настрої, намагалася відтворити в цьому хаотичність, примхливість і вибірковість людської пам’яті. Тепер мені хотілося б використати усі ці прийоми для написання „справжнього“ роману, більше зосередженого на самій історії – детальніше і об’ємніше описати світ своїх персонажів, вникнути у їхню психологію, ретельніше вибудувати сюжетні лінії і характери».