Франсуа Рабле: «Все приходить вчасно, якщо люди вміють чекати»

Біографія його починається з суцільних питань. Достеменно відомо, що йдеться про французького письменника, католицького священника, лікаря, ботаніка, редактора, філолога, математика. Питання щодо точної дати його народження; батька Антуана – або аптекаря, або видатного юриста, або утримувача трактиру, або багатого туренського землевласника, який був заступником генерал-лейтенанта Пуату в 1527-му; матінки, яка або померла, або покинула малого. Десь у років дванадцятьФрансуа опинився в монастирі, де охоче  вивчав давньогрецьку та латинську мови, природничі науки, право. Загалом за життя він опанує дванадцять мов.Навчався Рабле у декількох монастирських школах, але його чернеча служба розтягнулась на чверть сторіччя. Так, він отримав добре матеріальне забезпечення та можливість займатись «гуманістичними» науками, що було на той час доволі статусно. Але, саме в той час з`явився і спротив вихолощеному аскетизму, фанатизму та тупості оточення, неправедного способу життя, що у підсумку й зробило з нього автора всесвітньо відомого сатиричного роману «Гаргантюа і Пантагрюель».
Він припиняє чернецький «марафон», змінює францисканський орден на  бенедиктинський, живе як звичайний священник при дворі єпископа мальєзеського Жофруа д'Естісака. Його господар людина високоосвічена, до того ж з епікурейськими нахилами, з тією самою золотою серединою відчуття світу, яка дозволяє у вирішенні будь яких питань спиратися, перш за все, на себе.
З цього приводу згадаємо історію про три пакетики ніби з отрутою для королеви, короля та дофіна, які Франсуа залишив в готелі, коли не мав коштів на квиток до Парижа. Звичайно, його схопили та відвезли до столиці перед ясні очі правителя Франції. В пакетиках був звичайний цукор, якій Рабле розчинив у воді та зі сміхом випив в присутності царської особи. Всі посміялися. Питання було вирішене.

Він постійно змінює місце проживання, бо відчуває  переслідування духівництва та парламенту. Поїздка до Риму дає неабиякий досвід та спостереження, до того ж вкотре стверджує в думці: все, що та як він віддзеркалив у своєму сатиричному опусі, цілковита правда.
У період головування папи Павла III Рабле домігся прощення своїх провин, серед яких була й утеча з монастиря, але акції спалювання його книг не припиняються. Так, він має заступництво короля Франциска I, але питання особистої безпеки завжди лишається на часі, тим більше під колесо переслідувань потрапляють його найближчі сподвижники.
У 1551 році Рабле отримує парафію в містечку біля Парижа – Медоні, де з`являється четверта книга «Пантагрюеля». Помирає Франсуа два роки потому в Парижі. Смерть його описана так яскраво, що подробиці викликають не менше питань щодо достовірності ніж факти початку його життя. Згадують його бажання незадовго до смерті одягнутися в рясу бенедиктинського ченця та пояснити це каламбуром: «Блаженні, що вмирають з Господом / у костюмі доміно» та про цитату, яка стала не менш знаменита ніж його «Гаргантюа». Йдеться про відповідь послові від кардинала Шатільйона:«Скажіть його преосвященству, в якому веселому настрої я перебуваю — я вирушаю на пошуки великого Може бути».
Так, в своєму головному творі він писав про те, що було насправді, та вирушив на вічні пошуки того, що може бути. Людина, яка майстерно володіла словом і сюжетами комічних ситуацій, всіма відтінками скатологічного гумору. Його роман і самого Рабле безліч разів піддавали анафемі, але він мав інтелектуальну свободу, рівну своїм покровителям і заступникам: Гійому дю Белле, Маргариті Наваррській (якій була присвячена третя частина «Пантагрюєля»), кардиналу Жану дю Белле, єпископу Жоффруа д'Естіссаку, кардиналу Оде де Шатійону, кардиналу Карлу Лотарингському .
Винахідливий і креативний Франсуа Рабле у «Пунктирі».
 
«Бо всі скарби, над якими розкинулося небесне склепіння і які таїть у собі земля, в якому б вимірі її не взяти: у висоту, в глибину, в ширину або в довжину, не варті того, щоб через них хвилювалося наше серце, збентежилися наші почуття і розум».
«Будь-яка істина знаходить собі відгук в іншій істині».
«Вироки Долі та Фортуни оскарженню не підлягають».
«В мене нічого немає, я багато винен; решту віддайте бідним».
«Все прямує до своєї мети».
«Все приходить вчасно, якщо люди вміють чекати».
«Дитина – це смолоскип, який потрібно запалити, а не посудину, яку треба наповнити».
«Душа часто передбачає майбутнє».
«Кожна людина варта рівно стільки, на скільки сама себе цінує».
«...люди народжені, щоб сприяти та допомагати іншим».
«Ми завжди прагнемо того, що заборонено, і прагнемо того, в чому нам відмовляють».
«Нікому нічого не боргуйте, крім взаємної милості та любові».
«Немає нічого дорожче і коштовніше часу, — то ж використаємо його на добрі справи».
«Природа не сприймає порожнечі».
«Природа створила нас рівними одне одному, але фортуна одних підносить високо, інших опускає дуже низько».
«Писати краще сміючись, ніж зі сльозами, бо сміх — це особлива прикмета людини».
«Розум людини сильніший за її кулаки».
«Слово дано всім, мудрість душі – небагатьом».
«Хто має терпіння, може досягти всього».
«Wisdom entereth not into a malicious mind, and that knowledge without conscience is but the ruin of the soul».
«Сміх – сутність людини».
«Якщо не хочеш дивитися на ідіота, для початку – розбий своє дзеркало».
«Я йду шукати велике “Бути Може”».
«Хто вирушає в гонитву за щастям, не повинен обтяжувати себе багажем!».
«Я жартую до багаття включно».
«— Що на світі найрозумніше? – Час».
«Я не дивлюся на годинник: час був вигаданий для людини, а не людина для часу».