Маркіян Прохасько: «Час жаліє нас лише у короткі вакації у дитинстві»

Титульне фото: Маркіян ПрохаськоМаркіян часто засинав під звуки друкарської машинки, на якій за дверима працював батько. Тато за фахом біолог,  був для нього взірцем і, безумовно, надихав, але письменництвом син марив навряд чи. Незважаючи та теплу довірливу атмосферу зустрічей та спілкування, свідком і учасником яких він був змалечку разом із «культурою читання, писання та говоріння».
Маркіян часто засинав під звуки друкарської машинки, на якій за дверима працював батько. Тато за фахом біолог,  був для нього взірцем і, безумовно, надихав, але письменництвом син марив навряд чи. Незважаючи та теплу довірливу атмосферу зустрічей та спілкування, свідком і учасником яких він був змалечку разом із «культурою читання, писання та говоріння».
Тарас Прохасько цілковито сприйняв синову «Нестримну силу води». Йому сподобалось, що книга «в консервативному, архаїчному стилі, не побудована за схемами, як пропонують писати бестселери, чи ще якісь успішні тексти. Це дуже рефлексивна книга, яка ностальгуюче перегукується зі старою практикою, технікою читання й писання – повільно, без особливих акцій, але вона переповнена різними нюансами і відчуттями».
У 2021 році аудіосервіс Megogo «Нестримну силу води» озвучив.
Маркіяна цікавить середньовічна історія та література, до того ж українці, які творять історію сучасну, мова про збірку інтерв'ю з відомими українцями «theUKRAINIANS: історії успіху».
В одному з есеїв він порівнює плин історії та історичні події з течією ріки, у якій пропливає осіннє листя: «Навіть якщо спостерігач не побачить кожного листочка, можна збагнути принцип».
Восени 2021 року, Маркіян стає учасником гучного проєкту Літературна резиденція в Бучачі разом із Борисом Херсонським і Діаною Клочко, після чого   пише ряд есеїв.
Письменник багато працював у львівському медіа «Твоє місто» та дописував для багатьох українських видань: «День», «Українська правда», «Куншт», «Галицький кореспондент», «Український журнал», «Медіакритика», «Експедиція XXI ст.» та інших.
Теми публікацій – суспільно-політична проблематика, наука, культура, історія та світ. Цікавила його й постать кардинала Любомира Гузара.
Під час одного з інтерв`ю він зізнався, що хоче бути несподіваним й найгірше – це заточити себе на один тип літератури.
Творчість він відрізняє від роботи, бо тоді від писання можна втратити задоволення, тому охоче вмикається у копірайтерство та фотографування.
Він є чи не єдиним письменником, що вів літературні вечори в Антарктиді. Має зацікавлену оцінку від читачів на сервісі Goodreads. Цікавлять його глобальні зміни клімату, тому антарктична мандрівна тема – довжиною у роки. Маркіян співзасновник сайту про Антарктиду nopolarbears.aq, а на YouTube він  започаткував відповідний канал, також долучився до створення художнього аудіосеріалу «Літо в Антарктиді». Спільно із Сергієм Трухімовичем і «Львівським Радіо» створив подкаст «Антарктичний», де популяризує саме Антарктику українську.У книзі-репортажі  багато розділів, присвячених історії, наприклад,  про участь українців у експедиції Беллінсгаузена і Лазарєва, якій  вже понад  двісті років; про українця Антона Омельченка та сторічну історію британської експедиції Роберта Скотта; про учасників багатьох експедицій минулих часів та здобуття Україною станції «Фарадей», яка носить тепер ім'я «Академік Вернадський». Звичайно й про  українських дослідників, що вивчають континент під українським прапором.Восени 2022 року «Мрія про Антарктиду» потрапила у довгий список номінантів на здобуття Премії імені Юрія Шевельова, а згодом і у короткий список разом з книгами Павла Казаріна та Андрія Павлишина.Навесні 2023 анонсовано створення електронної «Моєї другої книги про Антарктиду». Можна без перебільшення сказати, що тема ця – більшість його життя.
Маркіян Прохасько – знавець історичних принципів у «Пунктирі».

Титульне фото: Маркіян Прохасько«Кава чи чай стали надто універсальними. Люблю воду. У кожному куточку планети вона інакша. Іноді потрібен час, щоб звикнути до смаку».
«Кожен із нас має бути зацікавлений, щоб усі були щасливі. Тоді люди не робитимуть боляче собі й одне одному».
«Коли ти у процесі пошуку, то знаєш, що шукаєш, але не знаєш, що знайдеш».
«Люди часто отруюють мрії тим, що не вірять у можливість їх здійснення».
«Людина стає краща, якщо бачить більше. Не знаю, про що дізнався більше під час подорожі до льодового континенту – про Антарктиду чи про самого себе».
«Мені б хотілося виходити далі за межі. Розширити географію, щоб кожен наступний текст ставав все більш універсальним, і щоб ще важче було сказати: звідки автор, з якого він часу і з якого він континенту».
«Мені чимало доводилося робити всупереч бажанням і поглядам матері. А з батьком ми завжди багато говорили. У дитинстві казали, що я подібний до нього. Зараз дедалі більше помітні відмінності».
«На момент, коли писав "Нестримну силу води", моє бачення було досить обмежене географічно. В літературному світі міг вигадувати про інші планети і тому подібне, але в реальності – опиратися тільки на загальнолюдський досвід: фантазії кінематографу та літератури. Власне мій досвід обмежувався по той бік Києвом і Одесою, а на Захід – кількома німецькими містами та Віднем. Уже потім я побував у Парижі, наприклад.
«Тараса Шевченка ми теж сприймаємо як окрему глибу, але ж він ходив по вулиці, вітався з продавцями, заходив купувати папір і чорнило. Взаємодіяв принаймні з кількома сотнями людей. Всі ці люди не були письменниками і жили довкола нього…».
«Не люблю, коли до приїжджих ставляться як до тих, хто "понаїхали". Так кажуть люди з комплексами, містяни в першому, можливо, другому поколінні. Процес міграції – природний. Несуттєво, звідкіля ти, важливо – хто ти».
«Один із найперших спогадів – як батько ввечері в ліжечко поклав іграшкового їжачка. Я не спав, але чомусь прикинувся, що сплю. Намагався не зрадіти завчасно, не видати себе. Мені було 2 роки».
«От цікаво, що в Антарктиді нема страху. Правда, є окремий жанр фільмів жахів про цей континент, але це вигадки, пов’язані з прибульцями, якимись істотами».
«Особистості зараз – найвища суспільна цінність. Але бути індивідуалістом без соціуму неможливо».
«Очікував неймовірних відчуттів, коли ступлю на землю Антарктиди. На станцію прибув уночі. Здалося, потрапив у мегаполіс. Було шумно й світло, багато людей».
«Писання виснажує. Не хотів би все життя займатися лише письменницьким ремеслом, тому намагаюся працювати в інших сферах. Боюсь у 50 років сидіти перед комп'ютером і не знати, що написати».
«Робота – це не завжди про гроші. Це і про любов. Я подорожую, бо люблю цей світ. Хтось працює журналістом, бо любить людей. Хтось працює біологом, бо любить природу. У цих професіях сильно не заробиш. Але жити заради того, щоб назбирати грошей, – це наче бути двигуном, що працює вхолосту».
Титульне фото: Маркіян Прохасько«Революції – невід'ємна складова історії будь-якої країни. Хто має владу, часто хоче скористатися нею на свою користь. І отримує опір. У Римі протестували плебеї проти патриціїв. Кріпаки виступали проти панів, піддані – проти королів. Спраглі свободи народи – проти авторитаризму. Так збудувалося демократичне суспільство».
«…світ дійсно прекрасний, і було б добре його берегти, в Антарктиді ти чи в Україні. І, до речі, багато хто каже, що саме після Антарктиди починає краще ставитись до сортування сміття, економії електрики. Основна мета – щоб людина відчула той світ трохи через історію, трохи через пригоди, побутове щоденне життя, природу і глобальні проблеми».
«Світ – живий організм. Йому притаманно змінюватися. І цих змін не треба боятися».«Свобода – це воля, але не сваволя. Треба чинити так, щоб не нашкодити іншим».«Справжні діячі історії – не королі і президенти, не провідники революцій. Історія створює дня них вакансію, і як не один, то інший. Справжні діячі історії – це ті, хто у цьому людському божевіллі намагається не впасти й підстелити якомога більше перин».
«Щастя кожного разу інакше. Це задоволеність моментом. Коли рух і напрямок, який обираю, влаштовують – я щасливий».
«У двох заповідях любові, де сказано, що головне – любити Бога і любити ближнього, як самого себе, заховано третю. Себе теж треба любити. Якщо не любиш себе, відчуваєш біль, і він заважає любити інших».
«У світі немає нічого випадкового. Життя радше виникло із вселенського задуму. Ми віримо в страшилки. Виконуємо масу ритуалів. Але той, хто створив такий прекрасний світ, не може бути таким жорстоким, щоб відправляти у пекло нехрещених дітей. Оце справді мракобісся».
«Україна займе своє місце в історії і на карті світу. Внаслідок сучасних подій ограниться, стане яскравою. Але ми не можемо вгадати, яким буде це місце».
«Усі міста з мого переліку між собою схожі та мають спільне, з історичної точки зору теж. Вони лежали та формувалися на стику одних імперій і відповідно впливів – людей, культур, громад».
«…цікаво  – в Антарктиді спостерігати за запахами. Цікаво, бо їх мало. От я, наприклад, завжди думав, що море пахне, але у відкритому морі цього не відчуваєш, насправді це запах узбережжя».
«Ці вбивці ще думають, що захоплять Україну? Вони ще думають, що живі? Вони вже у пеклі, просто ще не знають про це. Новий Заповіт і любов – для людей. А для монстрів, що виповзли з протухлих північних боліт, – меч, кров, вогонь з небес і око за око!».
«Час жаліє нас лише у короткі вакації у дитинстві, коли стрімка траєкторія його стріли згортається у замкнене коло й утворює короткочасний вакуум, поза яким – біг не на життя, а на час».
«Я не прикрашатиму та не перебільшуватиму в цій книзі («Мрія про Антарктиду» пр.) якісь досягнення – лише розповідатиму про те, що бачив, і про що дізнався. Однак ще гіршим для нас усіх є постійне применшення власних заслуг, власної вартості та досягнень. Не лише «хтось» на «сходах» чи «заходах» може зробити щось значне. Ми теж це можемо. Ми нічим не кращі від інших, нічим не гірші, просто перебуваємо на своєму етапі нашого шляху й у своїх унікальних обставинах. Варто робити те, що ми вміємо та любимо, і це зробить нашу спільну країну великою та здійснить наші мрії».
«Якщо ви – мирна людина, миротворець, святий, ангел, але маєте можливість першим убити російського окупанта – убивайте без вагань. Бо це може бути останнє ваше вагання…».
«Я вірю в Бога. Та мені імпонує раннє християнство. Тоді віра була чистіша. Без нашарувань конфесій, ритуалів, умовностей, поділів на істинних і неістинних. Розмірковуючи, я часто беру за вихідну точку, що Бога немає. Шукаючи аргументів за і проти, в основному схиляюся до того, що щось усе-таки мусить бути».

Джерела:
https://localhistory.org.ua/texts/interviu/markiian-prokhasko-kultura-pamiati-tse-te-iak-mi-spriimaiemo-liudei/
https://detector.media/infospace/article/143060/2018-12-04-markiyan-prokhasko-ne-khotilos-by-prosto-konstatuvaty-fakt-shcho-pobachyv-pingvina/
https://gazeta.ua/articles/opinions-journal/_ukrayinci-ne-bachat-potencialu-odne-odnogo-cinuyut-lishe-uspih/989294
https://gluzd.org.ua/articles/zhyttia-v-zhytti-iak-markiian-prokhasko-pobuvav-v-antarktydi-ta-napysav-pro-tse-knyzhku/
Прохасько, Маркіян. Нестримна сила води: оповідання / М. Прохасько. – Львів : Вид-во Старого Лева, 2018. – 160 с.

08.12.2023