Станіслав Єжи Лєц: «Не проси у Бога шляху на небеса, бо він покаже тобі найважчий»
 Сутність в декількох словах або реченнях. Так само досконало, як в японській культурі виразність мовчання або хайку. Рухаючись маршрутами життя, ми повертаємось до тих чи інших думок-відчуттів знову і знову. Вони з`являються в пам`яті, як мудрість, спасіння, натхнення, посмішка осяяння. Вони тримають, як крила, підіймають та не дають впасти.Авторство саме таких перлин слова належить юристу за освітою, а за покликанням – сатирику, поету та філософу. «Я впіймав щастя за хвіст. Воно вирвалося, залишивши в моїй руці перо, яким тепер і пишу… Я хотів сказати світові лише одне слово. Не маючи нагоди зробити це, я став письменником». Станіслав Єжи Лєц. Уродженець міста Лева, син барона Бенона де Туш-Лєтца – австрійського шляхтича єврейського походження й Аделі Сафрін – представниці польсько-єврейської інтелігенції, яка огортала та надихала єдиного сина високим ставленням до освіти та культури та спонукала робити кроки цьому назустріч. Для того, щоб довести їхню наявність, перша поетична публікація Лєца вийшла саме в газеті, яку передплачували вдома.Батько його матінки був землевласником у Чернівцях, прадід – почесним громадянином і імперським радником, володарем маєтків на Буковині. На межі Галичини та Буковини і промайне дитинство Лєца. Війни сторіччя XX назавжди зроблять Станіслава антимілітаристом, до того ж під час Другої світової він стане активним учасником антифашистського народного фронту, матиме дві втечи з полону, двічі уникне розстрілу. Крім долі, його врятувало чудове володіння віденським діалектом німецької мови, а також неабиякі ерудованість і оптимізм, які дратували та вражали фашистів одночасно. Начальник концтабору не стратив поета, як зазвичай робив із в’язнями, лише тому, що знайшов у ньому неперевершеного співрозмовника. «Будемо писати коротко, щоб закінчити… в ту саму епоху, коли її почали». Коротко в нього вийшло, але межі епохи він перетнув назавжди. Перші вірші Лєца почують наприкінці двадцятих років минулого сторіччя на студентському літературному вечорі, невдовзі з`явиться й публікація в газеті «Ілюстрований Щоденний Кур'єр» з промовистою назвою «Весна». «У ньому (вірші – пр. авт) йдеться, ясна річ, про весну, – пояснював Лєц, – але це не була традиційна весна, за настроєм ці вірші виглядали... песимістичними. А чому я вибрав саме IKC? Це видання передплачували і читали в нашому домі, а я хотів уславитися поетом перш за все в сім'ї». Твори він буде підписувати видозміненою частиною подвійного прізвища батька, що з ідиш перекладається – «блазень», або «пересмішник». Але власним літературним блазенським ковпаком уклін ніколи та нікому в житті не відважує. З 1940-го Лєц є членом Спілки письменників і редколегії «Літературного альманаху» у Львові. Співпрацює він і з журналом «Нові горизонти». Його вірші, сатира, статті та переклади з російської публікуються в журналі «Червоний прапор». Звичайно, з розумінням всіх нюансів ідеологічних гойдалок і повним несприйняттям сталінізму. Так, йому потрібна була робота, щоб утримувати родину, але совість при цьому він лишав «не використаною». «Пору окупації я прожив у всіх формах, які допускав той час. 1939–1941 рр. я провів у Львові, 1941–1943 pp. – у концтаборі під Тернополем. У 1943 році, в липні, з місця розстрілу, …втік до Варшави, де працював у конспірації редактором військових газет Гвардії Людової та Армії Людової на лівому і правому берегах Вісли. Потім пішов до партизанів, що боролися у Люблінському воєводстві, після чого воював у лавах регулярної армії».  За участь у війні митець отримав вищу національну відзнаку – Кавалерський Хрест ордену Відродження Польщі.По завершенню Другої світової разом із друзями він відроджує видання найпопулярнішого гумористичного журналу «Шпильки». Це трапляється в Лодзі, бо Варшава після війни відновлюється поступово та не відразу. «Під час окупації суспільство могло переконатися в силі, доцільності та шляхетних устремліннях справжньої сатири, – зазначає Лєц. – …Не знаю, чи багато творів інших літературних жанрів встоїть перед часом, але думаю, що наші правнуки в підручниках історії натраплять на багато влучних рядків військової сатиричної творчості поляків У цій традиції черпаєш силу. …сатира, мабуть, найкраще відображає справжній профіль прогресивної частини суспільства свого часу». Сила, доцільність та шляхетні устремління сатири актуальні й у повоєнні часи. Крім відданості цій традиції, невдовзі поет видає збірку «Польовий записник» із віршами та творами Другої світової, присвячених пам’яті загиблих друзів. В цей же час виходять друком рими до- та повоєнних років – «Прогулянка циніка», «Життя – дрібниця», збірка «Нові вірші». Саме в вересневому журналі «Шпильки» в 1949-му опубліковані перші чотири жартівливі афоризми нашого героя, ще шість років потому в журналі «Нова культура» понад десяток афоризмів уперше з`явились вже під назвою «Незачесані думки». «Якось я знайду потрібні слова, і вони будуть простими», – наголосив якось американський hipster Джек Керуак. Лєцу це стовідсотково вдалося. Як і блискуче підтвердження того, що «все вже давно написано, на щастя, не про все ще подумано». Останній «класик афоризму» та «геній сатиричної метафори» в продовженні «Території особистості». Невдовзі Станіслав Єжи Лєц направлений до Відня, міста його дитинства, як аташе з питань культури політичної місії Польської Республіки.У часи панування партійної диктатури письменник змушений переїхати до Ізраїлю, але почувається там самотньо та неприкаяно. Під час мандрів Близьким Сходом напише «Єрусалимський рукопис», де туга за Батьківщиною в кожному рядку. Він повертається до Польщі разом із сином Яном в 1952-му, заборона на його твори діє ще чотири роки: книжки вилучені із бібліотек, цензура не пропускає публікацій. Режими будь яких часів не пробачають таланту, що підкорюється лише свободі. «Був у моєму житті такий період занепаду, який досі є стартовим майданчиком моїх найсміливіших звершень. Коли я почуваюся особливо втомленим від тягарів, то подумки повертаюся в цю прірву, щоб сила давнього падіння знову виштовхнула мене вгору». Часи такі були в Лєца неодноразово. Для того щоб утримувати себе та сина, він поринає в перекладацьку діяльність, німецькі, російські, білоруські й українські автори «заговорять» польською саме завдяки йому, зокрема Йоганн Гете, Генріх Гейне, Бертольд Брехт, Курт Тухольський. Робить це наш герой вибірково, узгоджуючусь, перш за все, з власними запитами: «Я перекладаю зазвичай, – тільки твори, які висловлюють, як правило, інакше, чим зробив би це я сам, ті що мене хвилюють». У 1956-му нарешті надруковано «Єрусалимський рукопис» (1956). «Я знаю, що це найліричніша з моїх книг. Кожен випущений томик є, принаймні для мене, через деякий час хіба що твором іншої людини, яка – не соромлюся в цьому зізнатися – іноді навіть цікаво читаєш. Тоді тобі відкриваються якісь нові деталі і у віршах, і між рядками», – зазначить автор.  Щодо непричесаних думок, які, на думку дослідників, вмотивувала польська «весна».Напевно, але в тому було багаторічне бажанням написати максимально повну й лаконічну біографію-хроніку. Вона вийде найцікавішою у світі, бо віддзеркалиться у фрашках, історіях, діалогах, лозунгах, псевдоцитатах. Проллється думками-квінтесенціями всього того, що траплялося в його строкатому житті. Не омине й спробу самогубства у страшному 1944-му, коли Варшаву та мешканців міста знищили нацисти, а Лєц лишився на самоті без будь-якої допомоги. «Це книжка, звідки кожна цивілізована, мисляча людина повинна щовечора прочитати три-чотири рядки, перш ніж заснути (якщо взагалі зможе заснути)», – цілковито справедливо зауважував Умберто Еко. Що ж стосується самого Лєца, його «полонило відчуття часу та перспективи… і він хотів творчістю своєю охопити світ», не більше ані менше «розширивши його ескападами у космос». Починається це охоплення з двох-чотирирядкових віршів-епіграм та антології «З тисячі й однієї фрашки». Розмірковуючи про те, що в нього насправді виходить, Лєц не називає це ані «лапідарною прозою» ані «конденсованою епіграмою», бо тоді «рима і ритм обмежили б свободу непокірної думки. «Непричесані думки» записувалися у кафе, у трамваях, у парках, та! – навіть у клубі літераторів. Взагалі, я завжди думав таким чином, тільки вроджена скромність не дозволяла наважитися на те, щоб записувати, а тим більше публікувати ці мої «непричесані думки»... Це розмови із самим собою, їх можна було б визначити як спробу охарактеризувати явища нашої дійсності. Навіть під час створення тієї гри понять та слів, якими є «Непричесані думки», потрібно бути поетом...». Він ним лишився. Упродовж останніх десяти років життя Лєц видає вдвічі більше книжок, ніж за попередні роки. Перший збірник «Незачесаних думок» кишенькового формату містив понад двісті афоризмів. Два роки потому вийшов другий, до якого увійшли вже чотири сотні Лєцових космічних ескападних смислів. Поетичні збірки, або томики Лєца кінця п’ятдесятих – початку шістдесятих відзначені, як зазначає сам автор, «схильністю до все більшої конденсації художньої форми». Йдеться про «Насміхаюся і питаю про дорогу», «Авелю і Каїну», «Оголошення про розшук», «Поеми, готові до стрибка». Його талант і мудрість настільки легкі та рухливі у втіленні, що він немов жонглює ними, помітно вдосконалюючи. В зв`язку з цим дослідники згадують і цикл «Ксенії», що складається з коротких лірико-філософських віршів та серію прозових мініатюр «Маленькі міфи», форму яких Лєц визначив як «новий варіант непричесаних думок з власною фабулою-анекдо». Але разом із тим позначить: «Немає нових напрямків у мистецтві, є один – від людини до людини». Він устигне опрацювати у 1964-му друге видання «Непричесаних думок», а по двох роках підготувати продовження. «Ці висловлювання несуть на собі відбитки пальців нашої епохи... Якби варшавські кав’ярні закривалися на дві години пізніше, «думок» було б відсотків на 30 більше...». Станіслав Єжи Лєц помер 7 травня 1966 року після тривалої хвороби у Варшаві. У Львові навесні 2018 року на фасаді будівлі, де він мешкав у різні роки, по вулиці Словацького, 6 було встановлено меморіальну табличку. Популярність «Незачесаних думок» у шістдесяті була насправді бестселеровою, переклади з'явилися в США, Англії, Німеччині, Швейцарії, Італії… «Думки» повторювали у промовах американські президенти та німецькі канцлери, парламентарі різних країн. Під час однієї з сесій ООН делегата, який цитував Лєца, виправив тодішній генсек об'єднання аутентично вимовивши текст англійською.  «Усе, що лишилось від його доброти та мудрості, міститься у залишених ним текстах, – прочитаємо в польського філософа Лєшека Колаковського. Але це дійсно космічно багато, бо «крихітний епізод» життя Станіслава Лєца розтягнувся на вічність, сконцентровану в мудрості віддзеркалених у реальних історіях людства та епохи. Іронічних, жорстких, сумних, ніжних. Влучно мудрих, що максимально наблизить Лєца до поставленої ним (або епохою) мети: «І померлі мовчать лише до часу, який висловиться за них».Його називали людиною на перехресті світів, культур і народів. Так, бо в генетиці, вихованні та становленні – польська, німецька (австрійська) та єврейська складові. Філософ на судженнях та свідомості якого безсумнівно відбилися драми та трагедії двох воєн двадцятого сторіччя. Сатирик і поет, перші проби пера якого були помічені Юліаном Тувімом – майстром польського римованого слова, який вніс до своєї знаменитої антології «Чотири століття польської фрашки» (1937) три вірші дебютанта. До речі, поруч із Тувімом в ті часи свій стиль відточував і Євген Маланюк. Серед приятелів Станіслава Лєца завжди були українці. Дослідники зауважують, що саме редактор львівського часопису «Сиґнали» познайомить його з Богданом-Ігорем Антоничем, який спонукає поета до перекладів української поезії. До цього втілення він буде повертатися все життя. Переклади ж українською мовою афоризмів Лєца здійснив видатний перекладач поезії та прози українською та німецькою Ігор Костецький, з яким поет зустрічався незадовго до своєї смерті у Відні та передав для перекладу нову збірку «Незачесаних думок». На останніх фото – поруч із поетом портрет юного імператора Франца-Йосифа I, який супроводжував його все життя. І це теж ще одна окрема історія, яка епізод робить вічністю. Чи був Станіслав Лєц автором саме сентенцій, як традиційно вважає багато літературознавців та істориків? Певною мірою так, але повчання ніколи не викликають безумовної позачасової любові та сприйняття. Лише раз Лєц наполегливо й іронічно дещо порадить прихильникові, який не все зрозуміє в його незачесаних думках: «Я якось отримав листа від читача: «Щоб зрозуміти ваші «Незачесані думки», треба бути дуже начитаним». Відразу відповів телеграмою: «А як же!». Його смисли щодо особливо-особистого немов діамантові грані підсвічують ізсередини та ззовні маяками, що з`являються в суцільній темряві в найнеобхідніший час. Для чого саме, спитаєте ви? Для паузи, мотивації нового польотного дихання і збереження совісті найчистішою. Станіслав Єжи Лєц, який за будь що перш за все лишався самим собою – у «Території особистості». «Ах, якби ми могли бачити життя, а не ситуації»!«Безвихідним ми називаємо становище, вихід з якого нам не подобається».«Багато бумерангів не повертаються. Обирають свободу».«Багатьом нулям здається, що вони – орбіта, по якій обертається світ». «Дах над головою часто не дозволяє людям рости».«Бог створив нас за своїм образом і подобою. Але звідки впевненість, що він працював у реалістичній манері?». «Буває, що прапороносця несе в інший бік, ніж прапор». «Будь альтруїстом: поважай егоїзм інших!». «З геніальної думки можна забрати всі слова». «Все вже описано. На щастя, не про все ще подумано». «Він охороняє права так строго, що ніхто не може ними скористатися». «Ви можете уявити собі жінку, яка дозволила б своєму коханцеві тисячу і одну ніч розповідати казочки?» «Ви можете вбити людину молотом, а можете вбити людину серпом. Не кажучи вже про серп і молот». «Всім править випадок. Знати б ще, хто править випадком». «Гіршим за «культ особистості» є «культ нуля»». «Гордо носили на грудях етикетки з ціною, за яку їх не можна купити». «Давайте будемо людьми хоча б до тих пір, поки наука не відкриє, що ми є чимось іншим». «До глибокої думки треба підвестися». «Дивно! Що кульгає, то йде». «Диявол не спить … з ким попало». «Деякі, коли в них виймають кляп із рота, німіють від захоплення». «Досить піддатися ілюзії, щоб відчути реальні наслідки». «Думки деяких людей такі поверхневі, що не проникають навіть до їхньої голови». «Дурень – це людина, що вважає себе розумнішою за мене». «Життя – шкідлива штука. Від неї всі вмирають». «Живи сучасністю, оскільки не можеш перенести цього на інший час». «Іноді диявол спокушає мене повірити в бога». «Іноді здається, що долями богів і людей розпоряджається хтось третій». «Завжди звертайся до чужих богів. Вони вислухають тебе позачергово». «Завжди побоюються тих, хто прагне панувати над душами. Що вони роблять із тілами?» «З однієї системи нам ще довго не вибратися – із сонячної». «Загубив зошит зі своїми недрукованими "Думками". Може, з часом і згадаю, та, леле – наскільки ж вони будуть дозріліші!» «Іноді треба замовкнути, щоб тебе вислухали».  «Істина зазвичай лежить посередині. Найчастіше без надгробка».«Коли я починаю думати серйозно, я бачу, наскільки комічний світ».«Кордон між світлом і тінню – ти». «Коли плітки старіють, вони стають міфами». «Коли ми заселимо пустелі, зникнуть оази». «Красива брехня? Увага! Це вже творчість». «Либонь з мене майстер ситуаційного гумору без виходу». «Лжепророки самі виконують свої пророцтва». «Люблю читати житія деяких святих від кінця. В мені тоді поновлюється віра, 0о хтось може знову стати людиною». «Людина у своєму житті грає всього лише крихітний епізод». «Людей, що мовчать не можна позбавити слова». «Людина вже знайшла крила, але не стала ангелом». «Ми розіп'яті на циферблаті годинника». «Мить усвідомлення своєї безталанності є спалах геніальності». «Можна відкрити рот від захоплення і ... закрити його позіхаючи». «Можливо, ми просто чиясь пам'ять». «Найкраще роблять підніжку карлики – це їхня сфера». «Найчастіше вихід там, де був вхід». «Не кожна сіра маса має щось спільне з мозком». «Не люблю сміху крізь сльози – він розбавлений». «Незнання закону не звільняє від відповідальності. А от знання нерідко звільняє». «Не зустрічайте людей з розкритими обіймами. Так їм легше розіп'яти вас». «Не будемо намагатися зрозуміти один одного, щоб один одного не зненавидіти». «Не ходи уторованими шляхами, а то послизнешся». «Ну, припустимо, проб’єш ти головою стіну. І що ти будеш робити в сусідній камері?». «Оптимізм і песимізм розходяться тільки в даті кінця світу». «Остерігайся потрапити під чуже колесо фортуни». «Пам'ятайте, у людини немає іншого вибору – вона повинна бути людиною!». «Усе життя йти до мети можна, лише якщо вона постійно відсувається».«Письменник, який стає глибшим, завжди лишається на поверхні». «Питаєте, чому люди тікають з корабля, який не тоне? Зметикували, куди він їх везе». «Підсунь свої мрії ворогам, можливо вони загинуть, реалізуючи їх». «Переконаний, що таємниці буття багаторазово змінювалися від тієї хвилини, коли їх зашифровано». «Плагіатори, спіть спокійно. Муза – жінка, вона рідко зізнається, хто був першим». «Пологи – болючий процес, особливо, якщо людина народжує сама себе, та ще в зрілі роки». «Пророк може помилятися. Тільки щодо терміну, коли перестане бути ним». «Перша людина не відчувала себе самотньою, адже вона не вміла рахувати». «Прислів’я суперечать одне одному. У цьому, власне, і полягає народна мудрість». «Розділяє не прірва, а різниця рівнів». «Самотність, як ти перенаселена!» «Світ не існує, він тільки щохвилини створюється. Враження тяглости виникає тому, що бракує виходу». «Серце людини б'є іншого немилосердно». «Слабка пам'ять поколінь зміцнює легенди». «Совість у мене найчистіша. Не була у використанні». «Споконвічна мрія ката – комплімент засудженого за високу якість страти». «Стрілку, яка вказує, яким шляхом йти в житті, не знайдеш на жодному годиннику». «Втрачають розум» тільки ті, у кого він є». «Техніка технікою, але ліфт ламається частіше, ніж сходи». «Той, хто не розбирається ні в чому, може взятися за що завгодно». «Треба мати багато терпіння, щоб йому навчитися». «У кого в пеклі були погони, ті й у раю будуть з аксельбантами». «Хліб відкриває будь-який рот». «Хочеш співати в хорі? Спершу придивися до палички дириґента». «Хто ж питає у тези і антитези, чи хочуть вони стати синтезом?». «Що таке хаос? Це порядок, який був зруйнований під час створення світу. «Щоб видертися нагору, треба скласти крила». «Щоб дістатися витоків, треба плисти проти течії». «Шкода, що в рай треба їхати на катафалку»! «Я бачив літаючі клітки – у них були орли». «Я думав, що опустився на саме дно, як раптом знизу постукали…». «Якщо дивишся на світ примружившись, легше приховати сльози». «Якби тварина вбивала навмисно, це був би людський вчинок». «Я знав людину настільки мало начитану, що їй доводилося самій складати цитати з класиків». «Якби підвищилося мистецтво вести бесіду, знизилася б народжуваність». «Якщо твій супротивник зробив хибний крок – будь обережним. Ви танцюєте під одну музику». «Я торкнувся Венери Мілоської. «Тримай руки при собі!» – скрикнула вона. Зрозуміло, комплекс». «Я чув, що світ прекрасний», – сказав сліпий. «Кажуть», – підтвердив зрячий». Фото: https://ricardorose.blogspot.com/2016/08/stanislawjerzy-lec-stanislaw-jerzy-lec.html, https://culture.pl/ua/stattia/yezhy-lets-nezachesanyy-satyryk-zi-lvova, https://boookroom.wordpress.com/2020/03/07/stanislaw-jerzy-lec-pisac-koji-je-pronasao-prave-rijeci/, https://culture.pl/ua/stattia/yezhy-lets-nezachesanyy-satyryk-zi-lvova, https://culture.pl/pl/tworca/stanislaw-jerzy-lec. Джерела: Лец, Станислав Ежи. Непричесанные мысли / С. Е. Лєц; пер. с польск. В. Россельс. – М.: Книга, 1991. – 315 с. Lec Lec Jerzy, Stanislaw. Aforyzmy.Fraszki: utwory wybrane. Т. 2 / S. Lec Jerzy. – Krakow: Wydawnictwo Literackie, 1977. – 350 с. Lec Jerzy, Stanislaw. Liryka: utwory wybrane. Т. 1 / S. Lec Jerzy. – Krakow: Wydawnictwo Literackie, 1977. – 402 с. *** https://zbruc.eu/node/51174 https://culture.pl/pl/tworca/stanislaw-jerzy-lec https://culture.pl/ua/stattia/yezhy-lets-nezachesanyy-satyryk-zi-lvova https://day.kyiv.ua/article/kultura/yezhy-lets-ne-pomer-zminyv-sposib-zhyttya https://www.obozrevatel.com/ukr/culture/82759-sogodni-den-narodzhennya-stanislava-ezhi-letsa-aforizmi.htm https://ricardorose.blogspot.com/2016/08/stanislawjerzy-lec-stanislaw-jerzy-lec.html http://krajwspanialy.pl/stanislaw-jerzy-lec-poeta-ktory-zabil-ss-mana-lopata-kopiac-swoj-grob/ https://boookroom.wordpress.com/2020/03/07/stanislaw-jerzy-lec-pisac-koji-je-pronasao-prave-rijeci/ |
Спецпроєкт
