Michael Jackson. Gravity of loneliness

Коли торкаєшся Світла, не лише зігріваєшся, часом обпалюєшся. Це про невідворотність втрат, коли відчуваєш власну відповідальність за те, що трапилось. Згадування про геніїв – історія цілковито сучасна, незважаючи на проміжок часу, коли вони жили. В тому сенсі, що наповнення цього проміжку завжди важливе для тих хто Тут і Зараз. Для того, щоб встигнути зрозуміти речі, заради яких ті особистості дихали. Для того, щоб спромогтися цим сенсам наслідувати. Тоді все-все – і згадки наші, в тому числі, недарма і хоча б умовно, але неодмінно щиро та сердечно заперечать в один дотик їх gravity of loneliness. Навіть крізь час і простір.
Невеличке містечко Гері округу Лейк, американський штат Індіана. Саме тут в переодстанній день серпня 1958 народився хлопчик, якому судилося стати коронованим сценою найвидатним музикантом і філантропом. В родині його, де генетично з покоління до покоління полюбляли музику, було ще три сестри та п'ятеро братів. Батько Джозеф, кранівник на сталеливарному заводі, у вільний час грав на електрогітарі та виступав з групою Falcons, мати Кетрін – письменниця, теж деякий час співала у Falcons.
Мешкали в маленькому скромному будиночку, як розміщувалися всі – незрозуміло. Вулиця Джексонів майже не виховувала, бо поруч було чимало асоціальних родин, тому дисципліна цілковито домашня. Чи розумів Майкл, що народився в бідній родині – навряд, але, коли піднявся на музичний Олімп, завжди неодмінно допомагав нужденним.
Танцювати маленьке Диво почало щойно йому виповнився рік під акомпанімент звуків старенької пральної машини. Почуття ритму мав дивовижне.
Більш за все полюбляв солодощі та розіграші. Улюблене місце – карамельна крамничка, де згодом продавав цукерки одноліткам, кошти ж витрачав на вініл. Років з п'яти слухав Джеймса Брауна, Вілсона Пікетта, Левая Стапса. Смак до справжньої досконалості змалечку був таким же природнім як артистизм та почуття ритму.
У початковій школі Гарнетта Майкл на зустрічі для батьків виконував арію з м'юзиклу Роберта Вайза «Звуки музики». Соло було незабутнім. Ноти відчував, немов все його їство являло музичний стан.
Робота батька на заводі була не з легких, тому Джозеф, звичайно, хотів, щоб нащадки цього уникли. На початку 1960-х він почав формувати зі старших синів музичний гурт. Так, він був деспотичним і жорстким і досягав дисципліни фізичними покараннями, в тому числі, але єдине чого прагнув – кращої долі для дітей. Джозеф безпомилково розумів, що доросле життя довше за дитинство та до нього потрібно готуватися. Згодом він перевіз родину з Гері, де діти точно не змогли б зробити кар'єри в музиці та побачити інше життя.
Майкл боявся батька, не сприймав за рідну людину, називав по імені, бо чимало потерпав від його невиправданної жорстокості. Спорідненою душею була матуся, яку він вважав ідеалом досконалості, яка завжди підтримувала в усьому. Він дуже походив на неї довірливістю та м'якістю, і це турбувало Кетрін, бо вона зовсім не хотіла бачити сина таким вразливим.
Вже у п'ять рочків брати охоче прийняли Майкла до свого гурту. Улюблений на той час музичний стиль – фолк і кантрі. У вісім Майкл став одним із двох солістів The Jackson Brothers, яка пізніше була перейменована в The Jackson 5. Коли маленький артист з'являвся на сцені, зал неодмінно вставав. Його голос та рухи підкорювали з першого погляду, тримали та заворожували, немов чарівна магія.
Глядачі, як один, підіймуться в залах із запальничками в долонях і в день, коли зупиниться його серце та артисти по всьому світові сповіщатимуть на своїх виступах трагічну звістку.
Успіху він прагнув завжди, наполегливо та всерйоз бажав досягти досконалості. Репетиції, виступи, декілька годин на сон, перемога на важливому конкурсі в Roosevelt High School. Виступи в Чікаго та інших містах, уроки в антракті. Разом із братами він дорослішав, лишаючись юним.
«Ми грали та співали всю ніч, люди кидали гроші на сцену та аплодували стоячи, після цього ми їхали додому та лягали спати, бо вранці потрібно було до школи. Наші кишені були важкими від дрібняків ...ми витрачали їх на цукерки...».
Колектив не мав гідної апаратури, але співав душею, що набагато більше та без чого точно не варто виходити на сцену.
Саме в Чікаго в 1968 вони познайомляться з першим продюсером групи, відомим вокалістом Боббі Тейлором. Майже з перших хвилин той зрозуміє, що Майкл талантом більший за нього та має задатки великого виконавця. Коли Боббі вперше почув The Jackson 5, голос Майкла та побачив його рухи, попросив Джозефа не забирати малого додому, а лишити в Чікаго днів на десять. Йому вкрай хотілося поспілкуватися з неперевершеним солістом, поглянути ближче на це Диво. Його перші безпосередні враження – сонячна щирість Джексона та розуміння, що музика є справжнім життям цього маленького трудоголіка. «Я зрозумів, що переді мною дорослий, просто він виглядає, як дитина та сказав йому: «Так, в тебе талант, але потрібно працювати та працювати. Тому не думай, що це зізнання зробить тебе зіркою».
Справедливості ради слід зазначити, що Майк саме так і думав все життя, хоча, як цілковито доречно зауважить піаніст Роні Ранцефер, який починав з групою братів Джексонів: «Граней, які потрібно було шлифувати, в Майкла, з самих перших кроків на сцені, було небагато».
Простори жанрового вдосконалення колективу розширювалися глибшими елементами фанка. Знаковим став виступ колективу на сцені Нью-йоркського Apollo Theater – найвідомішого концертного майданчика тих часів, де виконавці записували альбоми в стилі R&B. Всі, хто виступали тут, ставали зірками, проходячи своєрідні кастинги прийняття найвимогливішої публіки. Афіша з назвою нікому невідомої групи – вже величезний успіх. Далі більше. Колектив без єдиного хіта викликав шалений захват, виступ став справжнім вибухом, назву групи скандували.
Вражала й самодостатність, бо The Jackson 5 мала власних басиста, гитариста, клавішника, ударника. Джексони виграли конкурс молодих талантів Apollo Theater і отримали право виступу на розігріві в Джеймса Брауна, де Майкл заспівав його пісню I got you, став навшпиньки і почав танцювати. Він був схожий на маленького лялькового Джеймса Брауна, був здатен блискавично імітувати Фреда Астера або Джеймса Кегні, додаючи власний шарм і чарівний артистизм
Доля першого контракту за неймовірної наполегливості Боббі Тейлора була вирішена. Незважаючи на талант колективу, саунд-продюсер Беррі Горді – засновник лейбла Motown Records, уже мав для розкрутки Стіві Вандера і разом з цим – проблеми з соціальними службами за роботу з неповнолітніми. Боббі привіз Майкла до Детройту і повідомив Беррі, що скоро той стане справжньою сенсацією: «Солісту всього вісім, а він танцює краще за Джеккі Вілсона та Джеймса Брауна. Якщо ти закриєш очі та послухаєш його, зрозумієш – після навчання це буде найкращий співак, якого ти чув».
Беррі дослухався та запросив колектив на вечірку з нагоди дня народження Даяни Рос, де відомі виконавці виконували відомі хіти. Боббі щиро та наполегливо першим зробив все можливе, щоб про The Jackson 5 почули як про справжніх зірок.
Присутні ж на виступах коллективу знаменитості зазначали, що вже тоді, у свої неповні десять, Майкл був справжнім великим артистом. Всі були в захваті та потрясінні  від того, як такий маленький виконавець здатен бути таким обдарованим. Коли б не починала грати музика, він завжди був готовий виступати, готовий вдячно розчинитися в своєму новому дивному житті.

На сцені він перетворювався на іншу людину, справжнього співавтора пісень, такого ж неперевершеного як виконавець. За крок з неї в ту ж мить ставав маленьким хлопчиною – сором'язливим і м'яким. Немов два різні характери. Гойдалки між абсолютною свободою та межами.
Маленький артист часто співав відомі хіти, як то кажуть з досвідом, наприклад топовий сінгл Smokie I'll Meet You at Midnight. В пісні йшлося про історію віком за двадцять, про те, що людина любить близьких, але вони не цінують цього. Багато, хто вважав, що I'll Meet You at Midnight пісня авторства самого Майкла Джексона, а йому тоді щойно виповнилося одинадцять. Звідки він міг знати справжній смисл цих рядків? Він співав так, немов дійсно сам це написав. Особливий дар інтерпретації, слухачі вірили йому з перших нот. Це було більше за артистизм та майстерність перевтілення, зазначали і про джерельний голос так само високий, як мав Стіві Вандер. Завдяки цій ангельській виразності в усьому Майкл немов привласнював чужі пісні, підкорюючи публіку набагато більше за справжніх авторів.
Здавалося, що душа Майкла належить дорослій людині, складалося стовідсоткове враження, що він пережив все, про що співав. Парадокси життя, на яких акцентували близькі, коли Джексон був дитиною йому довелося бути дорослим, а коли виріс – вирішив стати дитиною.
«Коли я виходжу на сцену стаю іншим. Так відбувається з багатьма артистами, з гумористами те ж саме. Всі вважають, що вони кумедні двадцять чотири години на добу. Ми всі такі сором'язливі в житті. Я не можу співати та танцювати перед кимось одним. Якщо це 30 тисячний зал, тоді мені легко та просто. Не знаю чому так».
Боббі Тейлор вважав, що такому перетворенню сприяли саме глядачі, й на сцені Майкл насправді був королем: «Бог посадив цього хлопчика на коліна та сказав – ти будеш правити світом музики, він твій». Але було цілковито зрозуміло, що робив це Майкл не заради грошей або слави, бо так бажало саме його серце.
Дитинство закінувалось. Ні, він не жалкував про те, що було, йшлося саме про розуміння іншого періоду, в який поринав. Етап піку енергії та сформованих амбіцій. Майкл притягував до себе всі очі навіть коли був у групі, подобався всім і усюди, бо таким народився.
У чотирнадцять Джексон запише Ben Доні Блeка та Bолтера Шарфа, де йдеться про хворого засмученого хлопчину, до якого приходить щур, і вони починають дружити. Унікальне виконання знову, стільки позавікових почуттів… Майклу завжди був важливий смисл пісні, якій відгукувався в його душі, був спроможним розбудити та вивільнити для рухів його тіло. Отже ще одне чарівництво, сльози на його очах, коли йшлося про те, що щур та хлопчина відтепер разом, їх двоє. «Цю пісню я записав дуже давно, а вона й досі популярна та добре продається мені здається вона те, що називають спадщиною».
Бажання, щоб його щиро любили та приймали таким як він є, червоною смужкою пройде крізь все життя «місячного хлопчика». На жаль, прірва між істиною та міфом тієї любові зруйнує його життя.
Володар унікального голосового діапазону від ніжного фальцету до потужних високих нот, виконавець, який з'являвся на сторінках Книги рекордів Гіннеса майже сорок разів, рекордсмен найбільших продажів альбомів і найбільшої кількості нагород, концерти якого збирали сотні тисяч людей – Michael Jackson в «Території особистості».