Віктор Гюго: «Сміх це сонце: воно проганяє з людського обличчя зиму»
 Прозаїк, поет, драматург, публіцист, ілюстратор, мемуарист, рисувальник, лібретист і політик. Він народився в один рік із Олександром Дюма (старшим) у сім`ї генерала наполеонівської армії. Часті переїзди, то до Неаполя, то Риму, але родина завжди поверталась до Парижа. Ще раніше ніж писати, Віктор почав малювати. У вісім з`являються перші художні творіння, а, не досягнувши й сорока, він уже був членом Французької академії. Його роботи – це переважно начерки, зроблені олівцем і тушшю. Відомо близько 4000 художніх ескізів, які зберігаються в різних колекціях по всьому світові.Відомим Гюго став не як прозаїк і драматург, а саме як поет, коли йому виповнилося шістнадцять. На вірші надихнула матінка. Перша збірка «Оди та різні поезії» була опублікована, коли Вікторові було двадцять років. Рими викликали таке захоплення елегантною мовою та пристрастю, що привернули увагу короля Людовіка XVIII та принесли Гюго королівську пенсію. Він також опублікував свій перший роман «Хан д'Айленд» у 1823 році. До того ж, десь у чотирнадцять написав дві п`єси за жанром трагедії, на жаль, вони видані не були й загубилися. Гюго перебував під сильним впливом одного зі своїх попередників, французького письменника Франсуа-Рене де Шатобріана, який був одним із найвидатніших літературних діячів французького романтичного руху. У молодості Гюго заприсягся бути «Шатобріаном чи нічим», і багато в чому здійснив своє бажання. Як і його взірець, Гюго став одночасно іконою романтизму й активним учасником політичних подій, що зрештою призвело до його вигнання з батьківщини. Він був змушений тікати до Бельгії, а пізніше переїздить до Великої Британії. В інших країнах в цілому він проводить вісімнадцять років. Але ще за життя, паризьку вулицю, на якій він мешкав, перейменували саме на його честь – на «Авеню Віктора Гюго». П'єси Гюго «Кромвель» (1827) і «Ернані» (1830) опиняються в епіцентрі літературних дебатів стосовно принципів романтичного руху та правил неокласичного стилю. Гюго вважають авангардом французької романтичної драми. У своїх творах автор представляє долі героїв, з якими ті немов сперечалися, і саме шляхи цього сприйняття або суперечностей містять сюжети. Твори його завжди поза літературною «модою», а думки автора вирізняють авторська вишуканість, лаконізм, простота стилю, впевненість. Вічні людські питання, які він висвітлює та представляє із сердечним красномовством і розумом, торкаються душі. До речі, слово «душа» найбільш часто зустрічається в його творах. Гюго говорить з нами про те, що для нього не має ніякого сумніву, про те, що потрібно сприйняти як аксіому, про те, в чому сам переконувався довгі роки. Наприклад, відомий роман «Знедолені» писав він більше двадцяти років, і невипадково, що в образі Мартіна багато автобіографічних моментів із часів його студентства. Він творив протягом шістдесяти років. Близько 50 томів романів і драм, понад 25 томів віршів і майже сотня томів наукових і публіцистичних (філософських) творів. У спогадах і літературознавчих розвідках читаємо про те, що Гюго щоранку писав сто рядків віршів або двадцять сторінок прози. Сучасники називали його «наймогутнішим розумом романтичного руху». Його образи у прозі та віршах ставали пророчими. 20 травня 1885 року Гюго помер від пневмонії у віці 83 років. Його смерть викликала жалобу по всій Франції. Він просив тихий похорон, але йому влаштували державний, і до похоронної процесії в Парижі приєдналося понад два мільйони скорботних. Він був похований у Пантеоні, у тому ж склепі, що й Олександр Дюма та Еміль Золя, і у своєму заповіті залишив бідним 50 000 франків. Його роман «Собор Паризької Богоматері» увійшов в історію не лише як яскравий зразок французької романтичної літератури та символ Парижа. Він мав безліч сучасних інсценувань і втілень. Зірковим натхненням для багатьох творців. Автор твору, який допоміг зберегти та відреставрувати знаменитий Паризький собор – Нотр-Да́м-де-Парі - Віктор Гюго у «Пунктирі».  «Байдужість – це розсудливість. Не рухайтесь – у цьому ваш порятунок. Прикиньтеся мертвим, і вас не вб'ють. До цього зводиться мудрість комахи».«Бездоганний не дорікає». «У коханні особливо чудові паузи. Начебто в ці хвилини накопичується ніжність, що потім проривається солодкими виливами». «Дивна легкість, з якою нечестивці вірять, що в них все налагодиться». «Доля ніколи не відчиняє одних дверей, не зачинивши перш інші». «До всіх людських вчинків можна ставитися подвійно: за що таврують одного, за те іншого вінчають лавром». «Є видовище більш величне, ніж море, це небо; є більш величне видовище, ніж небо, – це глиб людської душі». «Жінки особливо люблять рятувати тих, хто їх втрачає». «Завжди любіть одне одного усією душею. У світі немає майже нічого, крім кохання». «Егоїзм – найнадійніша основа щастя». «Існує правило: якщо хочете мати чарівних жінок, не винищуйте гріхів, інакше ви будете схожі на тих дурнів, які пристрасно люблячи метеликів, винищують гусениць». «Коли карають невинного, народжується безбожний». «Коли дитина руйнує свою іграшку, здається, що вона шукає свою душу». «Любов подібна до дерева: вона росте сама собою, глибоко запускаючи в нас своє коріння, і нерідко продовжує зеленіти навіть у спустошеному серці». «Книги – це друзі, безпристрасні, але вірні». «Комплімент – це щось схоже на поцілунок крізь вуаль». «Людське тіло – це не що інше, як зовнішній вигляд, і воно ховає нашу реальність. Реальність – це душа». «Ми народжуємося з криком, вмираємо зі стогом. Залишається тільки жити зі сміхом». «Музика висловлює те, що не можна сказати словами, але не можна мовчати».  «Найвище щастя життя – це впевненість у тому, що вас люблять; люблять заради вас самих, вірніше сказати – люблять усупереч вам».«Найвище правосуддя – це совість». «Натхнення та геніальність – це майже одне й те саме». «Найсильніша сила – невинне серце». «Не бійтеся: тільки так можна досягти прогресу». «Нема маленьких країн. Велич народу не вимірюється числом його складових, як велич людини не вимірюється його зростанням». «Ні, кохання не втрачає світло. Там, де є кохання, немає сліпоти». «Ніхто не стежить за вчинками інших так ревниво, як ті, кого ці вчинки стосуються найменше». «Ніщо не робить людину такою схильною до ризикованих підприємств, як відчуття невагомості свого гаманця». «Очі не можуть добре бачити Бога, окрім крізь сльози». «Певні думки – це молитви. Бувають часи, коли, хоч би чим займалося тіло, душа стоїть навколішки». «Подорожувати означає народжуватись і вмирати кожну секунду». «Перша ознака істинного кохання у юнака – боязкість, у молодої дівчини – сміливість». «Свідомість – це присутність Бога у людині». «Справжня нерівність у шлюбі – це нерівність душ». «Сміх це сонце: воно проганяє з людського обличчя зиму». «У житті кожної людини бувають хвилини, коли для неї начебто руйнується світ. Це називається розпачем. Душа в цей час сповнена падаючих зірок». «У душі є ілюзії, як у птаха є крила. Це те, що її підтримує». «Хто читає, той мислить, а хто мислить, той міркує». «Якщо можна уявити собі щось страшніше за пекло, де страждають, то це пекло, де нудьгують». «Якщо людина може сказати, що таке кохання, значить, вона нікого не любила». «Я маю щастя проводити час з ранку і до вечора у товаристві геніальної людини, тобто із собою, а це дуже приємно». Посилання на аудіоподкасти: Перейти Джерела: Фото: https://theonlineportraitgallery.com/portrait/victor-marie-hugo-11/, https://en.wikipedia.org/wiki/Victor_Hugo. Гюго, Віктор (1802–1885). Собор Паризької Богоматері: роман / В. Гюго; Пер. з фр. П. Тернюка.– Харків: Фоліо, 2007.– 511 с.– (Бібліотека світової літератури). Гюго, Віктор (1802–1885). 93 рiк: роман / В. Гюго.– Київ: Держвидав, 1959.– 351 с. Гюго, Віктор (1802–1885). Мистецтво і народ: збірник / В. Гюго; Упоряд., пер. з фр. Москаленко М. Н.– Київ: Мистецтво, 1985.– 356 с.– (Пам’ятки естет. думки). Гюго, Віктор (1802–1885). Знедолені: роман / В. Гюго.– Київ: Веселка, 1985.– 734 с.: портр., іл.– (Бібліотечна серія).– Б. ц. Hugo, Victor. The Hunchback of Notre-Dame: художественная лит-ра / Victor Hugo.– Hertfortshire: Wordsworth Classics, 1993.– 429 p. Гюго, Виктор (1802–1885). Человек который смеется: роман / В. Гюго; пер. Б. Лившиц; худож. А. Антонов.– М.: Правда, 1985.– 480 с.: ил. Гюго, Виктор (1802–1885). Девяносто третий год: роман / В. Гюго; пер. с фр. Н. Жаркова.– Минск: Мастацкая літаратура, 1985.– 380 с.– (Библиотека отечественной и зарубежной классики). Муравьева, Наталья Игнатьевна. Гюго / Н. И. Муравьева.– М.: Молодая гвардия, 1961.– 383 с.: ил., фот.– (Жизнь замечательных людей: Серия биографий; вып. 14 (328).– Библиогр.: с. 380-381. Моруа, Андре (1885–1967). Олімпіо, або життя Віктора Гюго: пер. з фр. / А. Моруа.– Київ: Радянський письменник, 1973.– 470 с. Трескунов, М. Виктор Гюго: Очерк творчества / М. Трескунов.– М.: Художественная литература, 1954.– 422 с.– Библиогр.: с. 407-419. https://www.thoughtco.com/biography-of-victor-hugo-4775732 https://www.britannica.com/topic/The-Hunchback-of-Notre-Dame |
Спецпроєкт
