Одрі Гепберн. Золотий ключик
 Інколи на планеті з`являються постаті в унікальності своєї довгоочікувані. Їхні вигляд, енергія, талант, дії немов схожі на золотий ключик до дверцят, за якими джерельне природне відчуття та розуміння речей, висвітлених променями світла. Достатньо лише подивитись їм в очі, й «ключик» опиняється в твоїй долоні. Одрі Гепберн (О́дрі Кетлін Ра́стон). Британська акторка, фотомодель, танцівниця, гуманітарна діячка. Визнана ікона стилю. Представниця Золотого віку Голлівуда, третє місце у переліку величніших актрис американського кіно. Володарка чотирьох Оскарів і найстрункішої талії у світі. «Одрі була відома чимось, що зникло, а це елегантність, витонченість і манери... Бог поцілував її в щоку…», – вважав режисер Біллі Уайлдер.Як не дивно, героїня наша сприйматиме себе, в усякому разі на початку життя, потворною, незахищеною, неповноцінною та невпинно закриватися від цього власного відчуття сталевим характером. Уродженка Бельгії, донька британського банкіра та голландської баронеси. Мати Одрі – аристократка, оперна співачка, донька колишнього губернатора Голландської Гвіани. Були в родоводі й генетика короля Англії Едуарда III та по лінії батька непідтверджена історія спорідненості з чоловіком Марії Стюарт, саме тому – Джозеф Віктор Ентоні Растон змінить прізвище на Гепберн-Растон. Коли Одрі, яку близькі називали Андреантье, виповнилося шість рочків, батько родину покинув. Спілкування з ним у подальшому завжди лишиться для неї з інтонацією смутку, бо Джозеф виявиться цілковито байдужим до всього, що стосується рідних, в тому числі й до майбутніх успіхів Андреантье. З початком Другої світової родина перебралася до Нідерландів, оскільки країна деякий час зберігала нейтралітет. «Якби ми знали, що нас утримуватимуть в окупації протягом п'яти років, то одразу б застрелилися. Ми завжди думали, що це закінчиться наступного тижня... через шість місяців... наступного року... так ми поступово подолали це». Родина Растонів, як згадує Одрі та дослідники її життя, всіляко підтримувала рух спротиву: дівчинка працювала волонтером у лікарні, у власному будинку під час битви при Арнемі Растони ховали десантників, розповсюджувала підпільну газету. «Для нас дітей це було… своєрідною грою. Звичайно ми розуміли, що це було небезпечно, але навряд чи усвідомлювали всю серйозність цієї гри». Одного з братів Андреантье відвезли до концтабору; інший загинув під час атак фашистів на рух опору; дядько та двоюрідний брат були розстріляні. Вже після війни Одрі прочитає книгу Анни Франк, які відгукнеться в ній кожним словом і рядком особистою реальністю пережитого. Родина голодувала, їсти доводилось листя цикорію та те, що готували з борошна, в свою чергу виготовленого з цибулин тюльпанів. Саме з тих часів у Одрі мініатюрна тендітність та зіпсоване здоров`я. Буде вона свідком і перевезення голландських євреїв до концентраційних таборів. Їй запам`ятаються потяги, обличчя поверх вагона, найбільш виразно та назавжди – маленький хлопчик, який стояв з батьками на платформі, дуже блідий, світловолосий, «одягнений в пальто, яке було йому надто велике». Ці спостереження дитини за дитиною та глибина емоцій лишаться в її серці назавжди. Згодом захист знедолених стане головною місією її життя, коли вона присвятить себе допомозі по лінії UNICEF та відвідає з почесною гуманітарною місією понад двадцять країн світу.  Після закінчення Другої світової разом із матір'ю, братами та сестрами вона переїхала до Амстердама, а згодом і до столиці Великої Британії. До 1945 року Одрі поєднувала навчання у школі з навчанням у консерваторії Арнема, де опановувала гру на фортепіано та класичний балет.Мрії про балетну кар`єру її не полишають, хореографією вона займається спочатку з родоначальницею балетної школи Нідерландів Сонею Гаскелл, а в 1948 продовжує в Лондонській школі Марі Рамбер – наставниці Вацлава Ніжинського. Висновок майстринь хореографії один на двох – дівчина не відповідає вимогам хореографії, оскільки зріст і слабка статура (наслідки недоїдання воєнного часу, в т. ч.) нівелюють необхідні параметри. Гепберн підробляє моделлю, працює танцівницею на сцені місцевих театрів, має дебют у ролі стюардеси в документальній стрічці про подорожі «Голландська за сім уроків» (1948 р.) та змінює прізвище Растон-Гепберн на Гепберн. Відома французька письменниця Сідоні Колетт, при першому погляді на Одрі захоплено прошепотіла: «Вуаля, це Джіджі!». Саме вона наполегливо порадить їй взяти участь у бродвейській виставі за власним романом «Жіжі». Гепберн не погоджувалась, бо зовсім не вірила у власні сили, але Сідоні вміла вмовляти. Наступного дня після прем`єри – Одрі прокинулась знаменитою. Зігравши Жіжі понад 200 разів, отримала першу нагороду – Theatre World Award. Перша ж головна роль у стрічці «Римські канікули» (реж. Вільям Вайлер, 1953 р.) принесе їй приголомшливу славу та перший Оскар, BAFTA, «Золотий глобус». Після цього Оскарів буде ще три, а фільм й досі називають еталоном жанру. Хоча, крім режисера, на той час в успіх Одрі ніхто до кінця не вірив, і спочатку планувалось запросити на роль Елізабет Тейлор. «Вона (Гепбнерн пр. авт.) була такою доброю та смішною, що всі закохалися в неї протягом п’яти хвилин. …включаючи мене», – зізнається в одному з інтерв`ю Вайлер. Крім нагород, «канікули» відкриють коло для її справжніх на все життя друзів. Мова, перш за все, про про Грегорі Пека, який після смерті Гепберн зі сльозами в голосі прочитає її улюблений вірш «Unending Love» («Вічне кохання») Рабіндраната Тагора; Рекса Харрісона, який вважав Одрі своєю улюбленою партнеркою. Її любив і балував Кері Грант, відомий його вислів: «Все, чого я хотів би в подарунок на Різдво, це знятися ще в одному фільмі з Одрі Хепберн». Про стосунки з Хамфрі Богартом Хепберн говорила сама: «Іноді саме так звані „круті хлопці“ на перевірку виявляються м'якосердими, такими як Богарт був зі мною». Дивлячись в її очі, складно було мати інше серце та не отримати вищезгаданого золотого ключика до променів світла. Наступна роль у стрічці «Сабріна» (реж. Біллі Вайлдер, 1954) за сюжетом схожа на «Попелюшку», потім мюзикл «Ундіна» в Richard Rodgers Theatre на Бродвеї. Ще одна оскароносна роль, яку Одрі назве «найджазовішою у своїй кар'єрі» – «Сніданок у Тіфані» (реж. Блейк Едвардс, 1961), костюми до стрічки робив Юбер де Живанші. Це було стовідсоткове взаємопроникнення відчуттів і стилів, які навзаєм підкреслять геніальність великого кутюр`є й актриси. Одрі назве Юбера «найкращим другом», а він її – «сестрою». Перші парфуми «L`Interdit» він присвятить своїй музі, бо вважає, що «немає жінки, яка б не мріяла бути схожою на Одрі Гепберн».  Після стрічки «Сніданок у Тіффані», де головну роль, насправді, мала зіграти Мерилін Монро, Одрі стає справжнім культом, хоча сама цілковито це заперечує: «Це доступно кожному, пучок на голові, сонцезахисні окуляри, чорне плаття ось ви й самі перетворились на головну кіногероїню». Це, безумовно, була частина її правди, бо головним культом для неї є материнство та допомога знедоленим.Участь у стрічці «Моя чарівна леді» (реж. Джордж К'юкор, 1964) залишить в акторки лише сум. Справа в тому, що вокальні партії, записані Гепборн, потайки від неї перепише інша виконавиця. Дякуючи архівам, деякі вокальні номери у виконанні Гепберн все ж збереглися («Just You Wait», «The Rain in Spain» (частково) та уривки з «I Could Have Danced All Night»), але з тих пір Одрі більше участі в мюзиклах не бере. Після стрічки «Як украсти мільйон» (реж. Вільям Вайлер, 1966), в якій, за власним твердження акторки, вона знялась заради розваги, Одрі приймає рішення зробити паузу в «романі» з кіно. Після цього вона знімалася вже час від часу, але це траплялося вже без гучних оплесків і нагород. Кіно відіграло в її житті свою роль. Остання центральна роль Гепберн в тандемі з Беном Газзара в комедії «Всі вони сміялися» (реж. Пітер Богданович, 1981). Остання ж роль – ангел у стрічці Стівена Спілберга «Завжди» (1989 р.) (римейк фільму 1943 «Хлопець на ім'я Джо[en]»). З особистим Одрі не дуже складалося. Два шлюби – двоє синів, але особистого щастя та тепла чоловіки не принесли. Третій цивільний шлюб із актором Робертом Уолдерсом виявився найбільш гармонійним. З 1988 Гепберн стає міжнародним послом доброї волі в UNICEF, хоча вже до того ще в 1954 році почала співпрацювати з цією організацією, беручи участь в організованих цією структурою радіопередачах. Вона блискуче володіла французькою, англійською, іспанською, італійською та нідерландською, тому спілкувалась цілком вільно в будь-якому куточку світу. Ефіопія, Туреччина, Венесуела, Еквадор, Гондурас, Гватемала, Судан, Бангладеш, В`єтнам. Їжа, водопостачання, щеплення, житлові будинки та школи… Вона опікувалася вирішенням всіх цих питань і раділа кожній можливості допомогти. А перед очима її весь цей час був маленький єврейський хлопчик, який стояв зі своїми батьками на платформі, дуже блідий, світловолосий, «одягнений в пальто, яке було йому надто велике». «Одрі була тією людиною, яка, коли бачила страждання інших, намагалася забрати їх із собою. Вона була цілителькою. Вона вміла любити», – скаже про неї актриса Ширлі Маклейн. Остання поїздка в Сомалі за декілька місяців до смерті була складною. Актриса назве її «апокаліптичною» за враженнями від страждань людей. 1992 року президент США нагородив Гепберн президентською медаллю свободи на знак визнання її роботи в межах UNICEF, а Американська Академія кіномистецтва – Гуманітарною премією ім. Джина Гершолта за допомогу людству. Остання премія була присуджена посмертно та вручена синові. Онкологія дуже швидко втрутилася в її життя та завершила його, хоча прогнози після операції були обнадійливими. Останнє Різдво Одрі провела з синами та Волдерсом, назвавши цей час найщасливішим у житті. У 1994 році, вигравши Grammy, Гепберн посмертно була прийнята до елітного клубу володарів головних кінематографічних, музичних, театральних (Tony Award) і телевізійних (Emmy Award) премій планети. Вона пішла наприкінці січня 1993 на 64-му році життя. «Цифри кажуть, що Одрі померла молода. Чого цифри не кажуть – це те, що Одрі померла б молода у будь-якому віці», – з болем зазначить оскароносний командор Ордену Британської імперії Пітер Устінов. А Елізабет Тейлор влучно доповнить: «У Господа Бога з'явився ще один прекрасний ангел, який знає, що йому зайнятися на небесах». Так.  «Віддавати означає жити. Якщо припиниш віддавати, то не буде для чого жити ».«Все життя мама вселяла мені, що людина має бути корисною. Вона була впевнена, що дарувати любов набагато важливіше, ніж її отримувати». «Для впевненості лишайся зі свідомістю того, що ти не сама». «Для мене немає нічого важливішого за те, що я народила». «Жити – це як бігти музеєм. І тільки потім ви починаєте по-справжньому усвідомлювати, що ви побачили, думати про це, наводити довідки в книгах і згадувати, оскільки ви не можете прийняти це все й одразу». «Живанши подарував мені погляд, вигляд, силует. Він дотримувався стриманого стилю, який я люблю…». «Зараз я дію так само, як і сорок років тому... з більшим почуттям, ніж технікою. Все своє життя я підходила до сцени та кадру без техніки; якщо ти відчуваєш достатньо, ти можеш робити все, що хочеш». «Кажуть, кохання – найвигідніший внесок: що більше віддаєш, то більше отримуєш у відповідь. Не в цьому справа. Любов — найунікальніший внесок: чим більше її даруєш, тим більше її народжується у вас самих. Якби всі це розуміли, наскільки легше було б жити». «Краса жінки множиться разом із її роками. Краса жінки у турботі, яку вона дарує з любов'ю, та у пристрасті, яку вона не приховує. Краса жінки повинна бути видна в її очах – це двері в її серці, те місце, де живе кохання». «Люди набагато більше, ніж речі, потребують того, щоб їх підібрали, полагодили, знайшли їм місце і пробачили; ніколи нікого не викидайте...». «Побачивши притулок з середини, відвідавши колонію прокажених, поспілкувавшись із місіонерами та спостерігаючи за операціями, я відчула себе дуже збагаченою. Я розвинула новий тип внутрішнього світу. Спокій. Речі, які колись здавалися мені дуже важливими, більше не мають значення».«Люблю людей, які змушують мене сміятись. Я справді думаю, що сміятися – це те, що я люблю найбільше. Це лікує безліч хвороб. Можливо, це найважливіше у людині». «Мені не потрібне ліжко, щоб довести свою жіночність. Я можу бути сексуальна, просто зриваючи яблука з дерева або стоячи під дощем». «Моєю метою не було надмірної розкоші. Коли я була дитиною, я хотіла будинок із садом, тепер він у мене є. Це те, про що я мріяла. Вік мене не турбує, якщо я знаю, що мене люблять і я можу любити Для мене трагедією було б стати старшою і мій чоловік не любив би мене, або мої діти вважали б мене некрасивою і не любили б мене. Тому боятися потрібно не віку чи смерті, а самотності та відсутності ласки. Що б не трапилося, найголовніше –старіти витончено, а цього не можна зробити на обкладинці журналу». «Моя мама відчайдушно хотіла стати актрисою. Однак дідусь суворо і рішуче заборонив їй виходити на сцену. Він вважав цю професію негідною його доньки, і це могло негативно вплинути на маєток Ван Хемстра. Моя мама послухалась, але я сумніваюся, що вона подолала їхнє розчарування». «На мене у батька та мами часу майже не лишалося. Я запам'ятала, що нікому не була потрібна і все життя сумнівалася, що може бути по-іншому. Шоколад був моєю єдиною любов’ю, і він мене жодного разу не зрадив». «Ніхто не робить більшого внеску в розмову на вечірці, ніж той, хто відсутній». «Обов'язок кожної людини – допомогти дітям, які страждають. Все інше – просто забаганки і пустощі». «Прекрасні вуста, які часто вимовляють добрі слова. Прекрасні ті очі, які намагаються бачити в людях лише хороше. Стрункою буде постать у того, хто розділить свою їжу з голодним. І волосся стане як шовк, якщо його щодня гладитиме дитина».  «Певна увага псує колір обличчя дівчини».«Тип чоловіка, який мене приваблює, може бути високим або низьким, блондином або темним, красивим або звичайним. Фізична привабливість не приваблює мене сама по собі. Якщо чоловік володіє тією невизначеною якістю, яку я можу назвати лише теплотою чи чарівністю, тоді мені буде комфортно з ним». «Той, хто не вірить у дива, не є реалістом». «Успіх це все одно що досягти якоїсь круглої дати і побачити, що ви анітрохи не змінилися» «Якщо тобі знадобиться рука допомоги, знай: вона в тебе є твоя власна. Коли ти станеш старшим, ти зрозумієш, що в тебе дві руки: одна – щоб допомагати собі, інша – щоб допомагати іншим». «Я вірю в манікюр, в одяг, що кричить, в те, що на відпочинку теж необхідно робити зачіску і наносити губну помаду. Я вірю в рожевий колір, а також у те, що щасливі дівчата найкрасивіші. Я вірю в те, що найкращий засіб для спалювання калорій – це сміх. Я вірю в те, що завтра буде новий день, і... я вірю у чудеса». «Я ніколи не хотіла розлучення. Я терпіти це слово не можу. Я вся стискаюся, коли його вимовляють, говорячи про мене. Мій ідеал був вийти заміж раз і назавжди». «Я ніколи не вважаю себе іконою. Те, що в головах інших людей, не в моїх думках. Я просто роблю свою справу». «Якби чоловіки були красивими та розумними, їх би називали жінками». «Я часто думала, що я досить потворна. Насправді у мене був великий комплекс з цього приводу. Чесно кажучи, я часто перебувала у депресії та глибоко розчаровувалася в собі. Можна навіть сказати, що іноді я ненавиділа себе. Я була надто товстою, а може, надто високою чи просто надто потворною. Я також не могла впоратися зі своїми проблемами чи зустрітися з людьми. З психологічної точки зору я могла би визначити себе з прихованим почуттям незахищеності та неповноцінності. Я не могла подолати ці почуття, поводячись нерішуче. Я виявила, що єдиний спосіб отримати від всього цього найкраще – ... прийняти сильну, сталеву рішучість». «Якби я могла повернутися в минуле, я зберегла б задоволення, емоції та все, що було вартим і що мені пощастило мати. Ні мої печалі, ні аборти, ні залишення мого батька, а радість усього іншого. Цього було б достатньо». «Я народилася з величезною потребою в прихильності та жахливою потребою її дарувати. Мені подобається думати, що це частина моєї привабливості, що люди визнають у мені свою власну потребу отримувати та дарувати прихильність». Фото: https://medium.com/@nlsherwood/happy-birthday-audrey-hepburn-5eef643edcb8, https://www.facebook.com/groups/60623851457/?hoisted_section_header_type=recently_seen&multi_permalinks=10161665658646458, https://www.europosters.com.ua/art-photo/audrey-hepburn-v85781, https://www.wfpusa.org/articles/historys-hunger-heroes-audrey-hepburn/, https://www.reddit.com/r/OldSchoolCool/comments/n5p3vt/audrey_hepburn_was_named_a_goodwill_ambassador/?rdt=62598. Джерела: Вульф, Виталий Яковлевич. Пленительные женщины. Одри Хепберн, Элизабет Тейлор, Мэрилин Монро, Мадонна и другие / В. Вульф, С. Чеботарь. – М.: Яуза: Эксмо, 2014. – 350 с. : ил., портр. – (Самые желанные женщины). Кристи, Джордан. Быть Одри Хепберн. Искусство жить изящно, элегантно, стильно / Д. Кристи; пер. с англ. Е. А. Астапковой. – М.: Эксмо, 2012. – 240 с. – (Секреты модного стиля от успешных журналов). Ландер, Сьюзан. Одри Хепберн в фотографиях и цитатах / С. Ландер, Р. Ланичи. – М.: Эксмо, 2013. – 540 с.: фот. Санчес Вегара, Марія Ісабель. Одрі Хепберн / М. І. Санчес Вегара; худож. А. Аррасола; пер. з ісп. М. Пухлій. – К.: КМ-БУКС, 2018. – 28 с. – (Маленьким про великих). Ландер, Сьюзан. Одри Хепберн в фотографиях и цитатах / С. Ландер, Р. Ланичи. – М.: Эксмо, 2013. – 540 с.: фот. Спото, Дональд. Одри Хепберн / Д. Спото. – М.: Эксмо, 2008. – 448 с. Хепберн, Одри. Жизнь, рассказанная ею самой. Признания в любви / О. Хепберн; пер. Н. Павлищева. – М.: Яуза-пресс, 2012. – 287 с. – (Уникальная автобиография женщины-эпохи). *** https://books.google.com.ua/books/about/Audrey_Hepburn.html?id=z4ORDgAAQBAJ&redir_esc=y https://www.vogue.com/article/5-things-you-didnt-know-about-audrey-hepburn https://www.biografiasyvidas.com/actores/audrey_hepburn.htm https://www.elle.com/it/magazine/a4441/audrey-hepburn-biografia-frasi-celebri/ https://www.diariodemallorca.es/ocio/cine/2013/02/01/confesiones-intimas-audrey-hepburn-3929395.html https://www.diariodemallorca.es/ocio/cine/2013/02/01/confesiones-intimas-audrey-hepburn-3929395.html https://medium.com/@nlsherwood/happy-birthday-audrey-hepburn-5eef643edcb8 |
Спецпроєкт
