Френсіс Скотт Фіцджеральд: «Ми пливемо по життю, немов човни проти течії, невпинно повертаючись у минуле»

Жоден нарис із історії американської та світової літератури неможливий без згадки про нього. «Епоха, а не письменник», «блискучій імпровізатор», «свідомий і кропіткий митець». Він дійсно визнаний класик, який мріяв стати письменником і автором музичних комедій. Представник так званого «втраченого покоління», автор позачасового роману «Великий Гетсбі», той, хто створив літературну «епоху джазу» XX сторіччя.
Френсіс Скотт Фіцджеральд своє ім'я отримав на честь родича Френсіса Скотта Кі – автора тексту державного гімну США «Прапор, усипаний зірками». Уродженець штату Міннесота з`явився на світ в католицькій ірландській сім'ї. Пращури по материній лінії заробили чималий капітал. Батько ж, Едвард Фіцджеральд, нащадок давнього роду, розбагатіти не зміг, і його вважали негідною партією для доньки Маккуїланів. Та ж сама історія соціального невизнання спіткає його нащадка і вивиться трагічним мотиватором усього його життя.
На достатку молодої родини ставлення родичів до зятя не позначилось, майбутній письменник навчався в престижних закладах: Академії Сент-Пола, в Newman School, Принстонському университеті. У Прінстоні він є чи не єдиним студентом-католиком, грає в університетській футбольній команді, пише оповідання та п'єси, які перемагають в університетських конкурсах. Саме в ті часи він потоварищує з однокурсниками Едмундом Вілсоном і Джоном Пілом Бішопом, які чимало сприятимуть його літературній кар’єрі. Оповідання та вірші Фіцджеральда з`являються в «Princeton Triangle Club», «Princeton Tiger» і «Nassau Lit».
Тема класової нерівності, яку, за власним зізнанням, він важав «не переконанням революціонера, а прихованою ненавистю селянина» позначиться для нього особисто гостро. «Його багатші сусіди вважали молодого автора і його сім'ю представниками нижчого класу, а однокласники в багатих навчальних закладах – вискочкою. Його подальше життя емігранта Європи та письменника в Голлівуді зміцнило почуття аутсайдера», – знайдемо в літературознавчих дослідженнях. Він намагатиметься всіляко сперечатись і виправляти своє соціальне аутсайдерство, але ціна питання виявиться зависокою.
Не дочекавшись випускних іспитів у 1917, Фіцджеральд іде добровольцем до армії Сполучених Штатів, сподіваючись загинути у бою. Причина – невдалі романтичні стосунки з чиказькою світською левицею, 16-річною Джіневрою Кінг. Саме вона стане його літературним натхненням для створення персонажів Ізабель Борже («По цей бік раю») та Дейзі Б’юкенен («Великий Гетсбі»). Кохання було насправді сильним і пристрасним, довжиною в усе життя, особливо з його боку. Всі подальші романтичні стосунки стануть своєрідним відлунням цієї історії. Він немов доводитиме Дженеврі, що може стати щасливим і без неї. Даремно.
Служить Фіцджеральд у тренувальному таборі під командуванням капітана Дуайта Ейзенхауера, майбутнього генерала армії та президента Сполучених Штатів. Під час армійської служби у заміському клубі трапляється ще одне знайомство – із Зельдою Сейр, яка походила з заможної родини судді штату Алабама. 17-річна красуня з півдня – одна з найзавидніших наречених штату. Спалахнув роман. Через три дні після того, як Джіневра Кінг вийшла заміж за багатого чиказького бізнесмена, Фіцджеральд зізнався у прихильності Зельді.

Він стає літературним співробітником рекламної агенції в Нью Йорку,  пише оповідання, п'єси та вірші, але розбагатіти ніяк не вдається. Найбільша фінансова винагорода, яку він отримав, становила тридцять долларів.  Більше сотні його літературних рукописів отримали відмови редакцій. Хоча – іноді й відгуки та пропозиції щодо вдосконалення. Стосувалось це, зокрема роману «Романтичний егоїст», рукопис якого з`явився ще під час його військової служби.

Письменник повертається додому, влаштовується в майстерню з ремонту автівок і починає працювати над «Егоїстом». Отримавши «так» від редакції, по дорозі додому він зупиняє кожного перехожого та водія, щоб поділитися неймовірною радістю.

Перероблений роман виходить навесні 1920-го під назвою «По цей бік раю» («This Side of Paradise»). Успіх фантастичний, «Рай» сприймають, як «маніфест покоління». Центральна тема – багатство та злидні, вплив грошей на долю. Стовідсотково автобіографічно, так само як про військовий досвід, який є основним для формування особистості та її самореалізації.

Літературний критик і журналіст Генрі Менкен зазначить: «…Дивовижний роман – оригінальний формою, надзвичайно вишуканий за манерою написання і чудовим змістом». Головний редактор видавництва «Scribner's» доповнить спектр вражень: «Книга так разюче відрізняється від решти, що важко навіть передбачити, як публіка прийме її. Але ми всі за те, щоб піти на ризик, і всіляко підтримуємо її». Ризик виявився виправданим. Роман стає культовою сенсацією. Сорок тисяч примірників продано за перший рік.

Фіцжеральд по справжньому щасливий. Він пригадує, як на піку комерційного успіху та визнання, пересуваючись у таксі, плакав, бо розумів, що повторити цю мить, ніколи не вдастся. Він не помилявся.

У квітні 1920-го відбулося вінчання Френсіса Фіцджеральда і Зельди Сейер.

За декілька днів до події він писав другові: «Мені було б байдуже, якби вона (Зельда) померла, але я не витримав, щоб хтось інший одружився з нею».

Доводити щось попереднім партнерам за рахунок особистого щастя – річ невдячна. Зрозуміє він це надто запізно.

Твори письменника з`являються в престижних журналах і газетах: «Scribner's Magazine», «The Saturday Evening Post». Достаток родини збільшується щодня. Невдовзі подружжя за фінансовими можливостями почнуть називати королем і королевою покоління.

Розкішний особняк на Манхеттені – бонус перших фінансових успіхів. Саме тут Фіцджеральд почне працювати над романом «Великий Гетсбі».
Він відсвітлює епоху, яка «мчить сама по собі, обслуговується великими заправними станціями, повними грошей». Він сприймає час як моральний вседозвіл, «коли американці розчарувалися в панівних соціальних нормах і одержимі самовдоволенням».
Життя подружжя схоже на феєрверк. Сучасники дивувалися та захоплювались їхньою енергією: «Вони обидва мали такий вигляд, ніби щойно зійшли з сонця». Френсіс і Зельда постійно потрапляють на око папараці та преси: катання на даху таксі, купання у фонтані, поява оголеними на виставці, стійки на руках у холі готелів, зради Зельди, спроба її самогубства, ревнощі до Айседори Дункан. «Не знаю, чи реальні ми із Зельдою люди, чи персонажі одного з моїх романів», – зазначить письменник.
У 1923-му Фіцджеральд випустить антологію з одинадцяти оповідань під назвою «Казки століття джазу» (Tales of the Jazz Age). В 1924-му опубліковано другий роман Фіцжеральда «Прекрасні й приречені» («The Beautiful and Damned»), де йдеться про складний шлюб обдарованих представників артистичної богеми. Під час роботи над романом 26 жовтня 1921 року Зельда народила доньку Скотті.

Рік потому письменник вирушає до Європи, відвідує Італію та Францію. У Парижі знайомиться з Ернестом Гемінгвеем, який згодом назве Френсіса справжнім відданим другом. У цей же час автор завершує та публікує роман «Великий Гетсбі» («The Great Gatsby»). Талант письменника назвуть «найкращим оповідальним даром віку», «Гетсбі» – втечею від реалізму та романом уяви. Щодо «втечі» доволі несподівано, тому що йшлося про цілковито реальні речі та героїв. Одним із найзаможніших сусідів Фіцджеральда на Лонг-Айленді був Макс Ґерлах. Начебто, народжений в Америці в родині німецьких іммігрантів, він був майором американських експедиційних сил під час Першої світової війни, який став джентльменом-бутлегером і жив, як мільйонер у Нью-Йорку. Ґерлах влаштовував розкішні вечірки, ніколи не одягав одну і ту саму сорочку двічі, й плекав міфи про себе, зокрема те, що він був родичем німецького кайзера. Ці та інші подробиці будуть віддзеркалені в романі. Так само, як одержимість Френсіса першим коханням – Джіневрою Кінг і її власною літературною історією. Але про «історію, згодом.

Спочатку загального та великого фінансового й літературного успіху, незважаючи на велике очікування, роман не мав. Так, деякі критики визнавали його неперевершену досконалість, наприклад, Едіт Уортон, яка схвалила «Гетсбі» та називала, в порівнянні з попередніми творами, «стрибком у майбутнє». Але це було епізодично. Років через десять Берк Ван Аллен зауважить, що «жоден інший американський письменник не продемонстрував такої постійно зростаючої майстерності свого інструменту та регулярної чутливості до естетичних цінностей життя. Жодне покоління американців не мало такого переконливого і сентиментального літописця як Фіцджеральд, жоден автор не був настільки ототожнений із відображеним поколінням».

У 1925-му ж продана була всього 21 000 примірників, що в два з половиною рази менше, ніж проданий тираж кожної з його перших двох книг. Для Фіцджеральда, який вів життя голлівудської зірки, це був тяжкий удар. У 1930-ті після початку Великої Депресії, про «Гетсбі» повністю забули.

Справжня популярність роману настане під час Другої світової. Некомерційна організація «Armed Services Edition» роздає безкоштовні екземпляри видання американським солдатам, які проходили службу за кордоном. Червоний Хрест поширював роман серед в`язнів японських і німецьких таборів. До 1945 року серед американських військ було поширено понад 123 000 примірників «Великого Гетсбі». Через тридцять п'ять років після першої публікації роману книга продавалася тиражем 100 000 примірників на рік. Підвищений інтерес дозволить редакторові «The New York Times» Артуру Мізенеру визнати роман шедевром американської літератури. Критика немов прокидається і є одностайною в найвищіх оцінках.

До початку XXI століття «Великий Гетсби» був проданий мільйонами екземплярів, і є обов'язковим до вивчення в середній школі та коледжі. Літературознавці досі вважають цю роботу надважливою для розуміння сучасної Америки. За словами професора Джона Кюля з Нью-Йоркського університету: «Якщо ви хочете дізнатися про Іспанію, ви прочитаєте книгу Гемінгвея «І сонце сходить». Якщо ви хочете дізнатися про американський південь – ви прочтете Фолкнера, якщо про типову Америку – читайте «Великого Гетсби» Фіцджеральда – типового американського письменника».

У 1926 році виходить збірка оповідань «Всі ці сумні молоді люди» («All the Sad Young Men») і починається справжній літературний марафон. Якість життя потрібно було підтримувати. Зельда чим далі, тим більше не розуміла чоловіка в прагненні займатися літературою великих форм. Гемігвей побоювався, що вона рано чи пізно бездарно перекреслить кар`єру талановитого чоловіка. На щастя це їй не вдалось, але не без наслідків. Заради заробітку, щоб оплатити психіатричне лікування дружини, Фіцжеральд пише не романи, а статті для «The Saturday Evening Post». Під час автомобільної поїздки в Париж по гірських дорогах Зельда спробувала скоїти самогубство разом із чоловіком і дев'ятирічною донькою. Лікарі діагностували в жінки шизофренію. Фіцджеральд страждає і починає зловживати алкоголем.Наприкінці 1920-х його запрошують до Голувуду для написання комедії-фліппер для «United Artists». Знайомство зі 17-тирічною старлеткою Лоіс Моран надає життю нових поштовхів. Фіцжеральд вважав, що його письменницька кар`єра скінчилась, Моран переконує в іншому, надихаючи. Вона дійсно розуміє письменника, проникливо й уважно вслухається в кожне його слово. Довгі години вони розмовляють про літературу та філософію. Лоіс дійсно стає для нього музою та прообразом героїні в оповіданні «Магнетизм». Пізніше  Фіцжеральд перепише образ Розмарі Хойт («Ніч лагідна»), віддзеркалюючи саме Моран.
Зельда ж намагається конкурувати з чоловіком та пише свою версію цієї історії «Врятуй мене, вальсе». Фактично це був підступний плагіат, вмотивований ревнощами та хворобою, але Фіцжеральд дає дозвіл на публікацію. Два роки потому він випускає свою версію історії «Ніч лагідна» («Tender is the Night») про перспективного молодого американця Дика Дайвера, який одружується з психічно хворою молодою жінкою. В Америці книга великого успіху не мала, комерційного, в тому числі. Історія, що спіткала «Великий Гетсбі», повторюється.
Стан здоров`я Фіцджеральда погіршується, фінансові проблеми та діагноз дружини  його не покращують. Письменник постійно перебуває в лікарнях Після однієї зі статей «New York Post», де згадують про його захворювання на алкоголізм, Фіцжеральд спробував вкоротити собі віку.
Його намагання написати та продати більше оповідань зазнають невдач. Раптова смерть матері та погіршення психічного стану Зельди призводять до подальшого розпаду шлюбу. Востаннє він бачить дружину за рік до власної смерті, під час поїздки на Кубу в 1939 році.
У 1937 році Фіцджеральд знову приймає голлівудську пропозицію щодо вигідного контракту від сценариста з «Metro-Goldwyn-Mayer» (MGM). На «Фабріці мрій» він зустрічає своє перше кохання Джиневру Кінг. Але повторити минуле неможливо. Зустріч виявляється болісною для обох.
Його останнью жінкою стає Шейла Грем. Творів Френсіса вона не читала, ким він є насправді – не уявляла. Письменник намагається довести свій статус, але в книжковій крамниці, куди вирушає для того, щоб придбати власні твори, з`ясовує, що романи його припинили продавати.
Грем описує останній рік їхнього спільного життя, як один із найщасливіших періодів. Чи відчуває те ж саме Фіцджеральд, сказати складно. Згадаємо цитату режисера Біллі Уайлдера, який позначить друге перебування письменника в Голлівуді, як набіг «великого скульптора, якого найняли для роботи з сантехніки».
У жовтні 1939-го Фіцджеральд візьметься за створення роману про життя Голлівуду – «Останній магнат» («The Last Tycoon»), який залишиться незавершеним. За три роки життя на «Фабриці мрій» він написав серію оповідань і статей, переважно автобіографічного характеру, опублікованих після його смерті у збірці «Крах» («The Crack-Up», 1945).
Френсіс Скотт Фіцджеральд помер від серцевого нападу 21 грудня 1940 року в Голлівуді. Незадовго до смерті в автобіографічній статті в журналі «Esquire» він порівняв себе з розбитою тарілкою.
Дізнавшись про смерть батька, донька прохає Грем не бути присутньою на похоронах. Попрощатися з Фіцджеральдом прийшло не більше тридцяти людей. Серед них донька, агент Гарольд Обер, службовий редактор Максвелл Перкінс.
У листі Зельди читаємо: «Він був таким же духовно щедрим душею, як і завжди… Здається, …він завжди планував щастя для Скотті та для мене. Життя здавалось завжди обіцянкою, коли він був поруч... Скотт був для мене кращим другом, який тільки міг бути у людини». На жаль, вона зрозуміє це занадто пізно, зіпсувавши життя близької людини. Пам`ятаєте цитату її чоловіка: «Нам судилося втрачати близьких людей. Як інакше дізнатися, наскільки вони значущі для нас?».
Римо-католицька церква відхилила прохання сім'ї, щоб Фіцджеральд як непрактикуючий католик був похований на сімейній ділянці католицького кладовища. Коли Зельда загине внаслідок пожежі в лікарні Хайленд вісім років потому, її поховають поруч, а у 1975-му році Скотті отримує дозвіл на перенесення останків батьків на сімейну ділянку в Сент-Мері.

У час смерті Фіцджеральд вважав, що життя не вдалось, а його твори забуті. Критики писали про нього як  про «алкоголіка-невдаху та втілення краху епохи джазу». У некролозі в журналі «The Nation» Маргарет Маршалл назвала Фіцджеральда письменником, який не виконав ранішу обіцянку, бо його талант був змінним, і за іронією долі  виявився неаавтентичним бурхливому сторіччю, в якому з`явився. Згадали й «Великий Гетсбі» як цілковито ностальгічну історичну п'єсу з «сумом та віддаленою веселістю мелодії Гершвіна».

Після смерті Фіцджеральда його друг Едмунд Уілсон завершив незакончений п'ятий роман «Останній магнат», використовуючи значні авторські примітки. Письменник Джон Дос Пассос, аналізуючи шлях Фіцджеральда в літературі, зауважив, що «Магнат» міг бути найбільшим досягненням Френсіса. «Фіцджеральд нарешті знайшов величний і самобутній стиль письменника; отже, навіть будучи незавершеним фрагментом, розміри його твору підняли «рівень американської художньої літератури» так само, як «білий рядок» вірша Марлоу…». Гертруда Стайн, цілковито була вевнена що «Фіцджеральд перевершив сучасних письменників, таких як Гемінгвей, завдяки майстерності писати природні речення…».

Отже, романи Фіцджеральда знову починають «звучати». Перевидається і «Великий Гетсбі», який викликає жвавий інтерес і дискусії серед критиків. До триумфального повернення твору в історію літератури лишається зовсім трохи часу.

Сім років  потому Уілсон зазначить, що отримує безліч листів від шанувальниць творів Фіцджеральда і що його «зіпсований» друг-алкоголик посмертно став у народному сприйнятті «напівбожественним персонажем». Фіцджеральд немов сперичався з власним твердженням про те, що не буває в житті других актів. Для нього він почався саме після смерті. Поза всілякою іронією,  він стає справжньою легендою.

Разом із тим, знайдемо в літературознавців і багато зауважень щодо неспроможності Фіцджеральда використовувати значний письменницький талант. Поетка Една Сент-Вінсент Міллей, знайома з Френсісом по паризькому періоду, порівнювала його з «дурною старенькою, якій хтось залишив діамант; вона надзвичайно пишається діамантом і показує його кожному, хто проходить повз, і всі дивуються, що така неосвічена стара може мати такий цінний коштовний камінь».

Можна сперечатись у стовідсотковості цього твердження, але життя нашого героя було настільки бурхливим і в більшості часу трагічним, що іноді спроможності свої та вихідники він дійсно витрачав до прикрощів замало.

Згодом будинок в Сент-Поле, де минуло дитинство Фіцджеральда, стає національною історичною пам'яткою. До речі, сам письменник його ненавидів і вважав архітектурним чудовиськом. У 1990 році Університет Гогвортса створює Товариство Ф. Скотта Фіцджеральда, яке пізніше стає філією Американської літературної асоціації. Під час пандемії товариство організувало онлайн-читання книги «По той бік раю», приурочене до столітнього ювілею. У 1994 році Всесвітний театр в Сент-Полі (Міннесота) перейменований на Театр Фіцджеральда.

Усе життя Фіцджеральда так чи інакше було позначене його першим коханням. Як прощальний подарунок перед тим, як стосунки Кінг і Фіцджеральда завершились вперше, Джиневра написала оповідання, яке відправила коханому. В цій історії, за сюжетом, вона одружилася без любові з багатою людиною, але сумувала саме за Френсісом. Закохані возз'єднуються тільки після того, як герой накопичив достатньо грошей, щоб вона могла кинути чоловіка. Лейтмотиви цього оповідання Фіцджеральд візьме до «Великого Гетсбі», а Джиневра стане Дейзі Бьюкенен.

Вимоги неодмінного багатства, замішані на комплексі вічного аутсайдера зруйнували не лише щире кохання письменика, а й у цілому все його життя. Символ «вільного джазу» був переможений, але дав нащадкам відповіді на багато особистих та історичних питань,  які Фіцджеральд лишив у своїх  великих творах. «Жодне покоління американців не мало такого переконливого та сентиментального літописця,.. – писав Ван Аллен у 1934 році, – і жоден автор не був настільки ототожнений із відображеним поколінням».